Постанова

від 05.06.2014 по справі 805/4653/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 р. Справа № 805/4653/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотранс»

до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотранс» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000112200 від 3 березня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 537,55 грн. та № 0000282200 від 8 квітня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку на 37 211,44 грн.

В обґрунтування протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач зазначив невідповідність обставин, викладених в акті, обставинам, що насправді мали місце, та порушення застосування норм податкового законодавства при прийнятті цих податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначив, що висновки відповідача про невідбуття господарських операцій з придбання ним товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Базисплюс» засновані на інформації актів перевірки за ланцюгом постачання, в той час як відомості щодо попередніх ланцюгів постачання не мають безпосереднього впливу на встановлення реальності відбуття господарської операції, вчиненої між останнім в ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Позивач зазначив, що відбуття відображених ним в податковому обліку господарських операцій підтверджуються дослідженими в ході перевірки та описаними в акті документами, копії яких додані до позову. З приводу правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення про збільшення грошових зобов'язань з екологічного податку позивач зауважив на помилковості висновків про наявність в товариства позивача обов'язку щодо нарахування та сплати екологічного податку у разі тимчасового знаходження на належній йому територій побутових відходів, що в подальшому вивозяться та розміщуються у межах спеціально відведених місцях для зберігання відходів спеціалізованими підприємствами.

5 червня 2014 року позивачем через канцелярію суду надано заяву про розгляд справи за відсутності представника товариства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. В наданих до суду запереченнях просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на правомірність висновків акту перевірки та відсутність підстав для скасування прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень.

До судового засідання, призначеного на 5 червня 2014 року, відповідач уповноваженого представника не направив, будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду справи не надав.

З огляду на наведене, враховуючи приписи частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотрнас», є юридичною особою, зареєстрований та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 33678991, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області, яка є відповідачем у справі. Відповідно до свідоцтва №100090624 серії НБ № 088259 позивач є платником податку на додану вартість з 7 серпня 2006 року (т. 1 арк. справи 23). Позивач як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області (відповідач у справі).

В період з 29 вересня 2013 року по 4 жовтня 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23 жовтня 2010 року по 23 жовтня 2013 року. За наслідком проведеної перевірки 14 січня 2014 року відповідачем складений акт № 10/2200/33678991 від 14 січня 2014 року (т. 1 арк. справи 24-54). Згідно висновків наведеного акту в ході проведення перевірки встановлені порушення товариством позивача: 1) пункту 138.1, 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого неправомірно включено до витрат з податку на прибуток 345 957,00 грн., у т.ч. за 1 квартал 2012 року 345 957,00 грн., на підставі документів, якими оформлено операції з придбання товару у ТОВ «Базисплюс». Наведене порушення призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 123 565,00 грн.; 2) порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок якого до складу податкового кредиту неправомірно включені суми податку на додану вартість в сумі 109 691,70 грн., що визначені в податкових накладних, якими оформлені операції з придбання продукції в ТОВ «Базисплюс» за січень 2012 року в сумі 21 547,48 грн. та лютий 2012 року в сумі 88 144,19 грн., у зв'язку із тим, що наведені операції не підтверджені документально; 3) порушення пункту 246.3 статті 246 Податкового кодексу України, що призвело до несплати екологічного податку за розміщення відходів на 61 294,20 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 3 березня 2014 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000122200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 154456,25 грн., з яких 123 565,00 грн. за основним платежем та 30 891,25 грн. - штрафні санкції, № 0000112200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1640537,55 грн., з яких 109691,70 грн. за основним платежем та 54845,85 грн. - штрафні санкції, № 0000132200 про збільшення грошового зобов'язання екологічного податку на 74421,88 грн., з яких 61294,20 грн. за основним платежем та 13127,68 грн. - штрафні санкції.

Наведені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Донецькій області, за наслідком розгляду скарги прийнято рішення № 2469/10/05-99-10-06-12-1 від 28 березня 2014 року (т.1 арк. справи 55-63). За змістом рішення в ході розгляду скарги не підтверджено висновки Державної податкової інспекції в м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток та заниження екологічного податку в частині основного платежу в сумі 30 647,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6 563,84 грн., у зв'язку із чим скасовані податкове повідомлення-рішення № 0000122200 від 3 березня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 154 456,25 грн. та № 0000132200 від 3 березня 2014 року в частині збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку на 37 210,84 грн., з яких за основним платежем на 30 647,10 грн. та штрафні санкції в сумі 6 563,84 грн. Висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість підтверджені Головним управлінням Міндоходів у Донецькій області в ході розгляду наданої скарги, з огляду на що податкове повідомлення-рішення № 0000112200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 537,55 грн. залишено без змін.

8 квітня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000282200 про збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку на 37 211,94 грн., з яких за основним платежем - 30 647,10 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 6564,84 грн. (т.1 арк. справи 65).

У межах цієї справи позивач оспорює правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 164 537,55 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 3 березня 2014 року № 0000112200 та грошових зобов'язань з екологічного податку в сумі 37 211,94 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 8 квітня 2014 року № 0000282200.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно приписів пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (робіт, послуг) (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

З аналізу наведених положень Податкового кодексу України виходить, що виникнення у платника податку на додану вартість права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, у межах цієї справи дослідженню підлягає реальність вчинення (фактичне відбуття) господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Як зазначено в акті перевірки відповідачем в ході її проведення встановлено завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість на 109 691,67 грн., у т.ч. в січні 2012 року в сумі 21 547,48 грн. та лютому 2012 року на 88 144,19 грн., сформованого на підставі податкових накладних від 31 січня 2012 року № 20, 21, від 15 лютого 2012 року № 9, від 16 лютого 2012 року № 10, від 23 лютого 2012 року № 19, виписаних ТОВ «Базисплюс». Втім згідно декларацій з податку на додану вартість за січень - березень 2012 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 арк. справи 85-93, 190-194) встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту січня 2012 року включений податок на додану вартість в сумі 39 144,08 грн. на підставі виписаних ТОВ «Базисплюс» (ІПН 370414905631) у грудні 2011 року податкових накладних; у лютому 2012 року в сумі 21 547,48 грн. на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Базисплюс» (ІПН 370414905631) у січні 2012 року; у березні 2012 року в сумі 88 144,19 грн. на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Базисплюс» (ІПН 370414905631) у лютому 2012 року. Отже, на підставі податкових накладних, що описані відповідачем в акті перевірки позивачем сформований податковий кредит лютого в сумі 21 547,48 грн. та березня 2012 року в сумі 88 144,19 грн., а не січня 2012 року в сумі 21 547,48 грн. та лютого 2012 року в сумі 88 144,19 грн., як то зазначено в акті перевірки. Представник відповідача в ході судового розгляду справи пояснював, що з приводу періодів завищення податкового кредиту в акті перевірки допущені описки, які будуть виправлені доповненнями до акту, втім, до суду будь-яких документів, які б підтверджували внесення виправлень до акту не надходило.

Що стосується обставин виписки податкових накладних, правомірність формування податкового кредиту на підставі яких заперечується позивачем, то, як зазначено в акті та підтверджено наявними в матеріалах справи документами наведені податкові накладні виписані за фактом отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Базисплюс» на підставі умов договору № 0102-1 від 1 лютого 2011 року на постачання автозапчастин. (т. 1 арк. справи 66-67). Згідно умов зазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю «Базисплюс», іменоване продавець, зобов'язалося по замовленню товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотранс», іменованого покупець, поставити товарно-матеріальні цінності на умовах цього договору. Найменування товарів, асортимент, строки постачання, кількість та ціна товару, що постачається, визначається накладеними, що є невід'ємними частинами договору. Пунктом 3.1. договору визначені базисні умови постачання: СРТ м. Докучаєвськ, вул. Волгоградська. За змістом договорів від 1 червня 2010 року та 1 липня 2012 року зазначене приміщення орендоване позивачем в ТОВ «Дизель Сервіс» (т.2 арк. справи 8-15).

Передача товарно-матеріальних цінностей на виконання умов укладеного договору оформлювалася складанням видаткових накладних. Так, позивачем через уповноважену особу отримані автозапчастини на суму 35 239,96 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5 783,33 грн., згідно накладної № 61 від 31 січня 2012 року (т.1 арк. справи 69), автозапчастини на суму 54 371,16 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 10 874,23 грн. згідно накладної № 79 від 23 лютого 2012 року (т.1 арк. справи 72), автозапчастини на суму 94 044,90 грн., у т.ч. ПДВ 15 674,15 грн. згідно накладної № 60 від 31 січня 2012 року (т. 1 арк. справи 75), автозапчастини на суму 178 626,59 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 29 771,10 грн. згідно накладної № 70 від 15 лютого 2012 року (т.1 арк. справи 78), автозапчатисни на суму 284933,14 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 47 498,86 грн. згідно накладної № 71 від 16 лютого 2012 року (т.1 арк. справи 83). На підставі наведених накладних контрагентом позивача - ТОВ «Базисплюс» виписані податкові накладні 31 січня 2012 року № 21 та № 20, на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту лютого 2012 року включено ПДВ в сумі 5 873,33 грн. та 15674,15 грн. (т.1 арк. справи 68, 73-74) та податкові накладні № 19 від 23 лютого 2012 року, № 9 від 15 лютого 2012 року, № 10 від 16 лютого 2012 року, на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту березня 2012 року включено ПДВ в сумі 10874,23 грн., 29771,10 грн. та 47 498,86 грн. (т. 1 арк. справи 70-71, 76-77, 79-82).

За змістом викладеного в акті, відповідачем заперечується правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі перелічених вище податкових накладних, оскільки в системі співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту існують розбіжності за січень та лютий 2012 року на суму 109 691,67 грн., а оскільки в ході перевірки встановлено відсутність в товариства позивача бухгалтерського обліку та, відповідного, відображення господарських операцій, про що зазначено в розділі 3.1.2 акту перевірки. В розділі 3.1.2. акту перевірки зазначено, що згідно актів перевірки Державної податкової інспекції в Калінінському районі м. Донецька № 4164/215-312/37041498 від 9 листопада 2012 року та № 5781/15-312/37041498 від 17 грудня 2012 року, фахівцями податкової інспекції при проведення невиїзних документальних перевірок правомірності здійснення господарської діяльності ТОВ «Базисплюс» код ЄДРПОУ 37041498 за січень та лютий 2012 року встановлено проведення товариством транзитних фінансових потоків спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Відповідно до даних декларації ТОВ «Базисплюс» відобразило в податкових деклараціях за січень та лютий 2012 року придбання товарів у контрагента код за ІПН 363025906555 на загальну суму ПДВ 239 829,49 грн. та контрагента код ІПН 255221004507 на загальну сум ПДВ 68 668,87 грн. Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України підприємства за кодами ІПН 363025906555 та 255221004507 не зареєстровані як платники податків. Також в зазначених актах йдеться про те, що у вищенаведених підприємств по всьому ланцюгу постачання повністю або частково відсутній бухгалтерський облік, ведення якого є обов'язковим. Копії актів, про які йдеться в акті перевірки відповідача наявні в матеріалах справи (т.1 арк. справи 215-233). За висновками відповідача операції купівлі-продажу ТОВ «Базисплюс» не спричинюють реального настання правових наслідків, а отже є недійсними по ланцюгу постачання.

Дослідивши наведені доводи суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки висновки про порушення платником податків правил формування податкового кредиту не можуть засновуватися на відомостях, що стосуються взаємовідносин контрагентів постачальника такого платника. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, в якому зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом відомості наведених актів не свідчать про невідбуття господарських операцій між позивачем і ТОВ «Базисплюс». В акті перевірки відповідача, як само й в актах перевірки ТОВ «Базисплюс» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за січень та лютий 2012 року відсутні відомості, які б дозволяли ідентифікувати придбані контрагентом позивача - ТОВ «Базисплюс» товарно-матеріальні цінності із тими, що були ним продані позивачу. Будь-яких відомостей, які б підтверджували, що придбані позивачем в ТОВ «Базисплюс» товарно-матеріальні цінності придбавалися останнім в контрагентів за ІПН 363025906555 та 255221004507 в матеріалах справи відсутні.

За змістом акту в ході перевірки встановлено, що в позивача відсутній бухгалтерський облік, що також було визначено однією з підстав висновку про неправомірність в формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Базисплюс».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом. Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Водночас, висновок про відсутність в позивача бухгалтерського обліку спростовується відомостями цього ж акту. Так, у розділі 3.2.2 акту перевірки зазначено, що перевірку показника податкового кредиту за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року проведено на підставі таких документів: договорів, рахунків, видаткових накладних, актів наданих послуг, податкових накладних, реєстрів отриманих податкових накладних, ЄРПН, РПН, виписок з розрахункового рахунку, оборотно-сальдових відомостей по рахунках 203 «Паливо», 205 «Будівельні матеріали», 207 «Запасні частини», 209 «Інші матеріали», 281 «Товари на складі», 301 «Каса підприємства», 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами», 644 «Податковий кредит», 645 «Розрахунки з податку на додану вартість» (арк. 19 акту перевірки, т. 1 арк. справи 42). Крім цього, у наданій позивачем довідці від 9 січня 2013 року № 1/2300/33678991 про результати проведеної зустрічної звірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником пактів ТОВ «Базисплюс» за січень - лютий 2012 року йдеться про встановлення відображення в бухгалтерському обліку операцій з придбання позивачем в ТОВ «Базисплюс» автомобільних запчастин (т.1 арк. справи 210-211).

Відбуття операцій з придбання позивачем автозапчастин в ТОВ «Базисплюс» підтверджено наданими документами, а саме: договором із ТОВ «Базисплюс» на постачання товарно-матеріальних цінностей, видатковими та податковими накладними, складеними в ході виконання зазначеного договору. Крім цього, позивачем протягом судового розгляду справи надані документи, що підтверджують подальше використання придбаних ним в ТОВ «Базисплюс» товарно-матеріальних цінностей.

Так, відповідно до умов договору № 667 від 31 січня 2012 року, позивач зобов'язався здійснити капітальний ремонт автомобіля, що належить замовнику - ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча». Загальна вартість ремонту з ПДВ 367 992,00 грн. (т. 1 арк. справи 97-100). Згідно актів виконаних робіт від 10 лютого 2012 року та 1 березня 2012 року виконавцем (позивачем) виконані роботи з ремонту редуктора заднього моста 540-2402010-410 автомобіля БелАЗ (т. 1 арк. справи 101, 103). Згідно актів передачі запасних частин при ремонті редуктора заднього моста 540-2402010-10 за актом виконаних робіт від 10 лютого 2012 року, при виконанні ремонтних робіт використані запасні частини, придбані позивачем за умовами договору із ТОВ «Базисплюс» (видаткова накладна № 61 від 31 січня 2012 року ) (т.1 арк. справи 102, 104).

Відповідно до умов договору № 17/9 від 1 лютого 2012 року, позивач зобов'язався здійснити капітальний ремонт коробок ГМП (5+2), що належать замовнику - ПАТ «Балаклавське рудуправління ім. О.М. Горького». Згідно актів виконаних робіт від 10 лютого 2012 року виконавцем (позивачем) виконані роботи з ремонту гідромеханічної передачі БєлАЗ (5+2) у кількості 1 одиниці, вартість послуг складає 103 279,60 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 17 213,27 грн. (т. 1 арк. справи 109). Згідно акту на списання запасних частин за актом від 10 лютого 2012 року при виконанні ремонтних робіт позивачем використані запасні частини, придбані позивачем за умовами договору із ТОВ «Базисплюс» (видаткова накладна № 60 від 31 січня 2012 року ) (т.1 арк. справи 110-111).

Відповідно до умов договору № 17/15 від 29 лютого 2012 року, позивач зобов'язався здійснити капітальний ремонт коробок ГМП (5+2), що належать замовнику - ПАТ «Балаклавське рудуправління ім. О.М. Горького» (т.1 арк. справи 113-116). Згідно акту виконаних робіт від 2 березня 2012 року виконавцем (позивачем) виконані роботи з ремонту гідромеханічної передачі БєлАЗ (5+2) у кількості 1 одиниці, вартість послуг складає 71 773,39 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 11962,23 грн. (т. 1 арк. справи 117). Згідно акту на списання запасних частин за актом від 2 березня 2012 року при виконанні ремонтних робіт позивачем використані запасні частини, придбані позивачем за умовами договору із ТОВ «Базисплюс» (видаткова накладна № 79 від 23 лютого 2012 року ) (т.1 арк. справи 119).

Відповідно до умов договору № 242 від 16 січня 2012 року позивач зобов'язався здійснити капітальний ремонт автомобіля БєлАЗ-7540 В (інв. № 237538), що належить замовнику - ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (т.1 арк. справи 120-123). Згідно акту виконаних робіт від 1 березня 2012 року виконавцем (позивачем) виконані роботи з ремонту автомобіля БєлАЗ-7540 В (інв. № 237538), вартість послуг складає 593995,78 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 98 999,30 грн. (т. 1 арк. справи 124). Згідно акту на списання запасних частин за актом від 1 березня 2012 року при виконанні ремонтних робіт позивачем були використані запасні частини, придбані позивачем за умовами договору із ТОВ «Базисплюс» (видаткова накладна № 70 від 15 лютого 2012 року, частково за видатковою накладною № 71 від 16 лютого 2012 року, ) (т.1 арк. справи 125-126).

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про підтвердження ними відбуття відображених в обліку господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей в ТОВ «Базисплюс» та необґрунтованість висновків відповідача про безпідставне відображення позивачем наслідків відбуття наведених господарських операцій в податковому обліку з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2014 року № 0000112200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 537,55 грн., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 54845,85 грн. прийнято відповідачем за відсутності на те підстав, через що позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню.

Стосовно наявності підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000282200 від 8 квітня 2014 року про збільшення грошових зобов'язань з екологічного податку суд вважає за необхідне зауважити наступне.

В акті перевірки зазначено про те, що з актів списання та договорів з комунальними підприємствами ДКП «Старт» та КП «Прометей» встановлено, що позивач у 2011-2012 році здійснював зберігання твердих побутових відходів (сміття з території, лако-фарбові відходи, промаслений ветош, зварочні огарки, металобрухт тощо) на належній території із подальшим вивозом на підставі умов укладених договорів на утилізацію. Посилаючись на встановлені обставини відповідач наполягав на тому, що позивач є платником екологічного податку у розумінні пункту 240.1.3 статті 240 Податкового кодексу України та мав нараховувати та сплачувати збір за розміщення відходів в період з 23 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року із застосуванням ставки податку, встановленої за розміщення відходів 1 класу небезпеки згідно пункту 246.3. статті 246 Податкового кодексу України.

Враховуючи надані представниками відповідача усні та письмові пояснення щодо нарахованої суми податку суд вважає за необхідне перш за все звернути увагу на наданий відповідачем розрахунком екологічного податку.

Згідно наведеного в акті перевірки розрахунку сума несплаченого податку визначена позивачем наступним чином: 8,28 тн (33,12 м. куб.)х 822,52 х 3 х 3 = 61294,10 грн. Згідно акту перевірки та наданих відповідачем письмових пояснень екологічний податок нарахований за 3 роки (період з 20 вересня 2010 року по 20 вересня 2013 року), виходячи з кількості відходів на місяць - 0,92 м. куб. Таким чином, за рік - 11,04 м. куб. (0,92*12), за три роки - 33,12 м. куб. (11,04 м. куб.), або 8,28 тн. При нарахування податку відповідачем застосовано ставку податку - 822,52 грн. за 1 тн. Застосовану ставку податку збільшено втричі на підставі пункту 246.4 ст. 246 Податкового кодексу України та застосовано коефіцієнт 3, що передбачений пунктом 246.5 статті 246 Податкового кодексу України. На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2014 року № 0000132200.

В ході розгляду наданої позивачем скарги на прийняте на підставі акту податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2014 року № 0000132200 про збільшення грошового зобов'язання екологічного податку на 61294,20 грн. за основним платежем та штрафні санкції - 13127,68 грн. Головним управлінням Міндоходів у Донецькій області зменшено суму нарахованого податку удвічі до 30 647,10 грн. з посиланням на пункт 2 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України, яким передбачено, що за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50% від ставок, передбачених статтею 246 Податкового кодексу України, сума штрафних санкцій зменшена до 6 563,84 грн.

Дослідивши наведений розрахунок до податкового повідомлення-рішення суд дійшов висновку про його неправомірність з підстав, що наведені нижче.

Так, відповідачем помилково було визначено у якості щомісячного обсягу викидів позивача за 3 роки нарахування податку 0,92 куб. метри, як зазначено в пункті 1.1. договору № 203 від 19 травня 2010 року, укладеного між позивачем та державним комунальним підприємством «Старт» без врахування відомостей актів приймання передачі виконаних робіт, складених по факту виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (т. 1 арк. справи 143-144). За змістом пункту 6.4 цього договору, останній набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2011 року. Застосування передбачених цим договором обсягів вивезення відходів після 31 грудня 2011 року є безпідставним. Згідно з наданими позивачем копіями актів прийняття виконаних робіт в період з квітня по листопад 2011 року ДКП «Старт» вивезено по 0,92 куб. метри відходів позивача на місяць (т. 1 арк. справи 145-152).

З 1 грудня 2011 року вивезення твердих побутових відходів позивача здійснювалося комунальним підприємством «Прометей» на підставі умов договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 00000140 від 1 грудня 2013 року (т. 1 арк. справи 153-154). Згідно з наданими позивачем актами приймання передачі послуг в період дії зазначеного договору вивезено у грудні 011 року - 0,79 куб. метрів відходів позивача, в період з січня по грудень 2012 року по 0,71 куб. метри відходів на місяць (т. 1 арк. справи 155-167).

Крім викладеного, відповідачем на підставі положень Податкового кодексу України визначені зобов'язання позивача з екологічного податку за періоди, що сплинули до набрання зазначеним кодексом чинності, при нарахуванні податку застосовано ставку, передбачену пунктом 246.2 статті 246 Податкового кодексу України в редакції Закону України 20 листопада 2012 року N 5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів», що набрав чинності з 1 січня 2013 року.

Всі наведені порушення, допущені при розрахунку суми грошового зобов'язання призвели до безпідставного завищення суми нарахованого екологічного податку.

Окремо слід дослідити обґрунтованість висновків відповідача про наявність в позивача обов'язку щодо нарахування та сплати екологічного податку за встановленими в ході перевірки обставинами.

Згідно підпункту 14.1.57 статті 14 Податкового кодексу України екологічним податком є загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

За приписами статті 1 Закону України «Про відходи» відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

З 1 січня 2011 року порядок нарахування та сплати екологічного податку визначений Розділом VІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку, є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Розміщенням відходів у розумінні підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, що діяла до 1 січня 2013 року, є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Редакція цієї норми після 1 січня 2013 року розміщенням відходів визначає постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Згідно статті 1 Закону України «Про відходи» розміщенням відходів є зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Відповідно до абзацу 16 статті 1 цього закону відведеними місцями чи об'єктами є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

У відповідності до частини 2 статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII, який згідно статті 2 Закону України «Про відходи» входить до законодавства про відходи, розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Отже, як слідує із системного аналізу вказаних норм, платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Втім, позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, на використання яких виданий дозвіл спеціально уповноваженим органом у сфері поводження із відходами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що закон не зобов'язує позивача до сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у разі тимчасового зберігання на власній території побутового сміття та інших відходів до їх передачі на утилізацію.

Вказане узгоджується з позицією Державної податкової служби, викладеною в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом Державної податкової служби України від 16 грудня 2011 року № 258, згідно якої місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів. А тому платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

За таких обставин, платниками екологічного податку є організації, які безпосередньо здійснюють розміщення відходів позивача на спеціально відведених місцях у відповідності до укладених договорів на здійснення вивозу та утилізації побутових відходів, а тому суд вважає твердження відповідача про те, що позивач повинен нараховувати та сплачувати екологічний податок, незважаючи на укладені договори, необґрунтованим та безпідставним.

Аналогiчна позицiя викладена у листі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, викладеною у вiд 22 травня 2008 року №6540/20/10-08, згідно якого у разi передання підприємством своїх відходів спеціалізованим суб'єктам господарювання відповідно до укладених договорів, збір за забруднення навколишнього природного середовища таким підприємством не сплачується.

У разі здійснення позивачем нарахування та сплати екологічного податку за розміщення відходів, що в подальшому передаються для утилізації та переробки іншим суб'єктам господарювання, буде порушений основний принцип податкового законодавства, встановлений статтею 13 Податкового кодексу України щодо неможливості подвійного оподаткування, адже суб'єкти господарювання, які приймають відходи на утилізацію, мають прямий обов'язок щодо сплати екологічного податку у зв'язку із розміщенням відходів у спеціально відведених місцях.

Вищенаведене свідчить про неправомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240, пункту 246.3 статті 246 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку. Отже, податкове повідомлення-рішення № 0000282200 від 8 квітня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 30 647,10 грн. за основним платежем, штрафні (фінансові) санкції - 6 564,34 грн. прийнято відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на зазначене, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотранс» до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000112200 від 3 березня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 537,55 грн. та № 0000282200 від 8 квітня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 11 659,00 грн., - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 3 березня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 537,55 грн., з яких за основним платежем на 109 691,70 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 54 845,85 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000282200 від 8 квітня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 37 211,44 грн., з яких за основним платежем на 30 647,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6 564,34 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнотранс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 403,50 грн. (чотириста три гривні 50 копійок).

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 5 червня 2014 року.

Суддя Михайлик А.С.