Постанова

від 18.06.2014 по справі 910/4802/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа№ 910/4802/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецького Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Галай О.О. (дов. №001 від 08.01.2014 року);

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант Моторс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року

у справі №910/4802/14 (суддя С.О. Чебикіна)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ВЕСМА», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант Моторс», м. Київ

про стягнення 80 374, 08 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ВЕСМА» (надалі - ТОВ «ТД «ВЕСМА», позивач у справі) подало до Господарського суду міста Києва позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант Моторс» (надалі - ТОВ «Автогарант Моторс», відповідач у справі) про стягнення 80 374, 08 грн., з яких 74 288,55 грн. сума основного боргу, за неналежне виконання умов договору поставки №04-018 від 18.04.2012 року, 4 933,48 грн. суми пені, 1 152,05 грн. суми 3% річних.

Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ТОВ «ТД «ВЕСМА» 23.04.2014 року подало заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просило стягнути з відповідача 57 188, 55 грн. суми основного боргу, 4 933, 48 грн. суми пені та 1 152, 05 грн. 3 % річних.

23.04.2014 року відповідач керуючись ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнав позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Автогарант Моторс» на користь ТОВ «ТД «ВЕСМА» основний борг у розмірі 57 188, 55 грн., пені у розмірі 4 933,48 грн., 3% річних у розмірі 1 152,05 грн. та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у розмірі 57 188,55 грн. та не спростував заявлених позовних вимог в цій частині, а взагалі визнав позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, оскільки судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та 3 % річних.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Автогарант Моторс» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 та направити матеріали справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції у порушення вимог законодавства не врахував матеріальне становище відповідача та не зменшив розмір штрафних санкцій у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 28.05.2014 року у справі №910/4802/14 апеляційну скаргу ТОВ «Автогарант Моторс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 18.06.2014 року.

В судовому засіданні 18.06.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 залишити без змін.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча 05.06.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №04116 0984235 0 від 03.06.2014 року.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, колегія суддів вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними в матеріалах справи документів.

Після проголошення вступної та резолютивної частини рішення, представник відповідача через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів не розглядалось.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.04.2012 року між ТОВ «ТД «ВЕСМА» (постачальник за договором) та ТОВ «Автогарант Моторс» (покупець за договором) було укладено договір поставки №04-018 (а.с. 11-14) (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується протягом терміну дії договору передати покупцеві у власність товар - мастильні матеріали окремими партіями згідно з відповідними замовленнями покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар (надалі - товар) та своєчасно оплатити його на умовах, що визначені цим договором.

Згідно п.3.3. договору, покупець здійснює розрахунки за відповідну партію товару у формі попередньої оплати повної вартості партії товару або відстрочки платежу на 30 днів від дати відвантаження товару покупцю.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 57 188,55 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пеню у розмірі 4 933,48 грн. та 3% річних у розмірі 1 152,05 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 98 595,20 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №12488 від 30.05.2013 року на суму 31 414,41 грн.; №17570 від 17.07.2013 року на суму 5 403,58 грн.; №22567 від 09.09.2013 року на суму 8 736,95 грн.; №23574 від 12.09.2013 року на суму 1 968,04 грн.; №26085 від 04.10.2013 року на суму 34 451,94 грн.; №28071 від 22.10.2013 року на суму 6 488,38 грн.; №32159 від 27.11.2013 року на суму 10 121,90 грн. (а.с. 15-21). Вищезазначені видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками. Вказане також підтверджується актом звірки (а.с. 41).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.3.3. договору, покупець здійснює розрахунки за відповідну партію товару у формі попередньої оплати повної вартості партії товару або відстрочки платежу на 30 днів від дати відвантаження товару покупцю.

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідач розрахувався з позивачем лише частково, а саме на суму 41 406,65 грн., про що відповідачем не заперечується.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.3 договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 57 188,55 грн.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 933,48 грн. та 3% річних у розмірі 1 152,05 грн.

Колегія суддів з приводу стягнення пені зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі порушення строків оплати вартості відповідної партії товару, що встановлені пунктами 3.3. та 3.5. цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 4 933,48 грн. за нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 3% річних у розмірі 1 152,05 грн. є обґрунтованою та арифметично правильна.

Тверджень відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того, що суд першої інстанції у порушення вимог законодавства не врахував матеріальне становище та не зменшив розмір штрафних санкцій у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18).

Проте відповідач не обґрунтував належними доказами винятковості обставин, які призвели до порушення ним умов договору, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. При цьому посилання відповідача на його скрутне матеріальне становище, яке не підтверджено належними та допустимими доказами не може бути підставою для зменшення розміру неустойки. Інших доводів винятковості обставин, які призвели до порушення умов договору, відповідачем наведено не було.

За таких обстави, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу.

З приводу вимоги відповідача, яка була викладена у апеляційній скарзі про скасування рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/4802/14 від 23.04.2014 року та направити справу на новий розгляд, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України у апеляційного господарського суду відсутні повноваження на передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому апеляційні вимоги відповідача колегією суддів були розцінені, як вимоги про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант Моторс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі №910/4802/14 залишити без змін.

3. Справу №910/4802/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз