Ухвала

від 12.06.2014 по справі 11/796/428/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

звільненої особи - ОСОБА_6 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2012 року,

встановила:

Цією постановою

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженець м. Вінниця, громадянин України, з вищою освітою, який одружений,має на утриманні двох неповнолітніх дітей1997 року та 2009 року народження, працює заступником директора ТОВ «Кронос Лімітед», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає в АДРЕСА_2 раніше не судимий,

звільненийвід кримінальної відповідальностіза ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК України з передачеюна поруки трудовому колективуТОВ «Кронос Лімітед» відповідно до вимог ст.47 КК України, а кримінальна справа відносно нього закрита на підставі ст.10 КПК України в редакції 1960 року.

Органами досудового слідства, за обставин, викладених в обвинувальному висновку, ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що будучи одним із засновників та директором ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», код ЄДРПОУ 23705915, зареєстрованого за адресою: м. Київ, вул. В.Гетьмана, 30, являючисьслужбовоюособою наділеноюорганізаційно -розпорядчими таадміністративно- господарськими обов`язками, протягомчервня 2008 р.- травня 2009 р. зметою отримання кредитів,надаючи до відкритогоакціонерноготовариства (ВАТ) (на даний час публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Родовід Банк», код ЄДРПОУ 14349442), розташованого по вул. П.Сагайдачного, 17 в м. Києві завідомо неправдивуінформацію щодо фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» з ТОВ «Грейвсайд», код ЄДРПОУ 33359884, зареєстрованого в м.Алчевську Луганської області, по вул.Горького,37, здійснив шахрайство з фінансовими ресурсами, поєднане з службовим підробленням, в результаті чого банку була завдана матеріальна шкода на загальну суму 242 797 689, 33 грн., що у500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром.

Дії ОСОБА_6 органами досудового слідства кваліфіковані за ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 366 КК України.

За результатами розгляду даної кримінальної справи ОСОБА_6 був звільнений від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки трудовому колективу ТОВ «Кронос Лімітед», а кримінальну справу відносно нього закрито.

Не погодившись з даною постановою суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій порушує питання про скасування даної постанови суду як незаконної та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд у зв`язку з неправильним застосуваннямкримінального закону. Вважає незаконною передачу ОСОБА_6 на поруки трудовому колективу ТОВ «Кронос Лімітед», оскільки він працює там лише з 01.12.2012 року, є заступником директора цього товариства, у зв`язку з чим постанова суду не може бути виконана відповідно до вимог ст.47 КК України. Вказує на те, що при винесенні оскаржуваної постанови, судом належним чином не враховані тяжкі наслідки злочинних дій ОСОБА_6 , які відбувались протягом тривалого часу, і , які виразились у спричиненні матеріальної шкоди на суму 242 797 689, 33 грн. ВАТ «Родовід Банк».

В доповненні до апеляції прокурор зазначає про неправильне застосування судом кримінального закону та істотне порушення кримінально- процесуального закону. Мотивує це тим, що за змістом ст.47 КК України, особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості, а не вчинення такою особою реальної сукупності злочинів указаної тяжкості. Вказує на однобічність та неповноту судового слідства, внаслідок чого порушені права прокурора як учасника судового розгляду, який був позбавлений можливості в ході судового розгляду заявляти клопотання про проведення судового слідства, а за результатами судового розгляду міг би змінити обвинувачення. Посилається також на невідповідність постанови суду за своїм змістом положенням ст.ст. 248, 282 КПК України.

У своїх запереченнях на апеляцію прокурора, ОСОБА_6 та його захисник просили відмовити прокурору в задоволенні апеляції, а постанову суду залишити без змін.

Під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_6 заявив клопотання про закриття кримінальної справи і звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію з доповненнями і просив її задовольнити, та заперечував проти задоволення клопотання ОСОБА_6 про закриття справи у зв`язку із закінченням строків давності, вважаючи за необхідне проведення для вирішення цього питання повного судового слідства судом першої інстанції при новому судовому розгляді, пояснення ОСОБА_6 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляції та просили закрити кримінальну справи і звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, або застосувати до нього амністію, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи викладені в апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурорапідлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з постанови, суд, звільняючи ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, вказав, що ОСОБА_6 раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.222 та ч.2 ст.366 КК України, один з яких відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, повністю визнав свою вину та щиро кається у їх вчиненні, позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні малолітню дитину, батьків похилого віку та дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що він має ряд хронічних захворювань, суд також вказав на його трудову біографію, і що колектив, в якому він працює, і знає його як добросовісного працівника, бере його на поруки.

Відповідно до ст.47 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки трудовому колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням за умови, що вони протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Як вбачається з протоколу судового засідання ОСОБА_6 визнав себе винним в пред`явленому обвинуваченні, та висловив своє щире розкаяння у вчиненому злочині.

Задовольняючи клопотання трудового колективу про передачу ОСОБА_6 на поруки, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 вчинено два злочини середньої тяжкості, які складають реальну сукупність, та, що заявлене колективом клопотання за змістом не відповідає вимогам ст. 47 КК, оскільки в ньому не зазначено, які конкретні заходи виховного характеру буде застосовано до ОСОБА_6 , яким чином трудовий колектив це буде здійснювати, і чи зобов`язується ОСОБА_6 законослухняною поведінкою та сумлінною працею виправдати довіру колективу.

Отже, суд необгрунтовано дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст.47 КК України.

За таких обставин колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва вважає, що апеляція прокурора в цій частині підлягає задоволенню, постанова суду підлягає скасуванню.

Крім того, як правильно вказав прокурор в своїй апеляції, постанова суду не в повній мірі за змістом відповідає положенням ст.282 КПК України з огляду на те, що в ній, хоча і є посилання на повне визнання своєї вини ОСОБА_6 та його відношення до скоєного, однак зміст його показань, наданих в судовому засіданні, в постанові не наведений.

Проте, як випливає з положень ч.2 ст.369 КПК України в редакції 1960 року, вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню, якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого, яка у даній справі ніким не оспорюється.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора в апеляції щодо порушення судом принципу змагальності та права прокурора на участь в дослідженні доказів у справі.

Як вбачається з протоколу судового засідання ( т.30 а.с.32), при обговоренні питання про порядок дослідження доказів по справі, саме прокурор, з урахуванням повного визнання своєї вини підсудним ОСОБА_6 , запропонував дослідити докази у справі в порядку, передбаченому ч.3 ст.299 КПК України, обмежившись лише допитом підсудного та дослідженням характеризуючих особу підсудного документів, з чим погодились інші учасники судового розгляду.

Враховуючи позиції сторін, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким із учасників судового розгляду не оспорюються. ОСОБА_6 був допитаний в судовому засіданні і повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні. В подальшому, згідно протоколу судового засідання, прокурор не ставив питання про зміну порядку дослідження доказів у справі.

Оскільки у відповідності до положень кримінально- процесуального закону суд розглядає справу в межах пред`явленого обвинувачення, доводи прокурора про необхідність направлення справи на новий судовий розгляд для проведення повного судового слідства у справі з метою встановлення можливих підстав для зміни прокурором обвинувачення є необґрунтованими.

Задовольняючи апеляцію прокурора в частині скасування постанови суду, колегія суду вважає, що постанову відносно ОСОБА_6 необхідно скасувати не з направленням справи на новий судовий розгляд, як про це просить прокурор в апеляції, а відповідно до положень ст.49 КК України, із закриттям провадження у справі.

Так, згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 вчинив злочини в період з червня 2008 року по травень 2009 року. Його дії органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.222 та ч. 2 ст.366 КК України, тобто він обвинувачується у вчиненні злочинів середньої тяжкості в редакції закону на момент вчинення злочинів.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину середньої тяжкості і до дня набрання вироку законної сили минуло пять років.

Відповідно до ч.2 ст.11-1 КПК України суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 КК України, закриває кримінальну справу у зв`язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Згідно ст.376 КПК України, апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статями 6,7,7-1,7-2,8,9,10,11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний висновок чи постанову і закриває справу.

З огляду на матеріали справи, ОСОБА_7 у суді першої інстанції визнавав свою вину в пред`явленому обвинуваченні і не оспорював її під час розгляду справи в апеляційній та касаційній інстанції.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 заявив клопотання про закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності, в якій підтвердив, що він повністю визнає свою вину в пред`явленому обвинуваченні, не оспорює викладених в обвинувальному висновку обставин вчинення злочину, і усвідомлює наслідки закриття справи з нереабілітуючих обставин.

Враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів середньої тяжкості, які було вчинено в період з червня 2008 року по травень 2009 року і на час розгляду справи в апеляційному суді вже минули строки давності, передбачені ст.49 КК України, а саме 5 років з моменту вчинення злочинів середньої тяжкості, і їх перебіг не зупинявся, то він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а провадження у справі підлягає закриттю за закінченням строків давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності.

Що стосується клопотання ОСОБА_6 про застосування амністії, то воно, на думку колегії суддів, не підлягає розгляду, оскільки ОСОБА_6 і його захисник не наполягали на його розгляді і просили закрити справу за закінченням строків давності.

Керуючисьст. ст. 362, 366, 376, ст.11-1 КПК України в редакції 1960 року та п. 11 Перехідних положень до КПК України 2012 року, ст.49 КК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2012рокупрозвільнення ОСОБА_6 відкримінальної відповідальностіза ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 366 КК України з передачею його на поруки трудовому колективута закриття відносно нього кримінальної справи на підставі ст.47 КК і ст.ст.7-1,10 КПК України скасувати.

Закрити провадження у справі по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 366 КК України на підставі ст.49 КК України за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, звільнивши ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Справа № 11/796/313/2013

справа № 11/796/428/2014 головуючий у першій інстанції ОСОБА_9

категорія КК: ч. 2 ст. 366 доповідач ОСОБА_1