Ухвала

від 12.06.2014 по справі 810/505/14-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/505/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аревтур» - Опаріна Олександра Леонідовича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аревтур» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аревтур» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0004822201 та № 0004812201, винесені на підставі висновків, які не відповідають дійсним обставинам, вимогам чинного законодавства, є необгрунтованими, помилковими та безпідставними, порушують права та інтереси підприємства, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Аревтур» - Опарін Олександр Леонідович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аревтур» зареєстровано як юридичну особу 28.09.2009 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області.

12.09.2013 року Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Аревтур» (код за ЄДРПОУ 36444935) по взаємовідносинам з ТОВ «Торгівельний будинок "Молдавкабель" (код ЄДРПОУ 24118918) за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 19.09.2013 року № 1092/22-00/36444935, за змістом якого вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати, в сумі 3380,00 грн., в тому числі: за II квартал 2012 року в сумі 2633,00 грн. та за ІІІ квартал 2012 року 747 грн., пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3219 грн. в тому числі: за червень 2012 року - 2508 грн. та за серпень 2012 року - 711 грн.

На підставі висновків акту перевірки заступником начальника Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкове повідомлення-рішення № 0004822201 від 07.10.2013 року, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 4225,00 грн. (основний платіж - 3380,00 грн., штрафна санкція - 845,00 грн.) та № 0004812201 від 07.10.2013 року, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4024,00 грн. (основний платіж - 3219,00 грн., штрафна санкція - 805,00 грн.).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що в період, який перевірявся, позивач мав фінансово-господарські відносини з постачальником ТОВ «Торгівельний будинок «Молдавкабель».

ТОВ «Молдавкабель» зареєстровано 04.05.2000 року в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області та перереєстроване 01.07.2013 р., у зв'язку зі зміною назви підприємства на ТОВ «Прогрес Глобал» та зміною податкової адреси.

Між позивачем та ТОВ «Торговельний будинок «Молдавкабель» було укладений усний правочин.

Так, у червні та серпні 2012 року ТОВ «Аревтур» було замовлено у ТОВ «Торговельний будинок «Молдавкабель» кабель МРМГТЕ 2x1,2.

ТОВ «Торгівельний будинок «Молдавкабель» були виписані на користь ТОВ «Аревтур» рахунки-фактури від 14.06.2012р. № ТД-0000477 та від 15.08.2012р. № ТД-0000529, податкові та видаткові накладні: податкова накладна від 18.06.2012р. № 24, видаткової накладної від 19.06.2012 року № ТД-0000143, податкова накладна від 21.08.2012 № 17, видаткова накладна від 22.08.2012 року

18.06.2012 року ТОВ «Аревтур» було перераховано на користь ТОВ «Торгівельний будинок «Молдавкабель» 15046,20 грн. згідно із рахунком-фактурою від 14.06.2012 р. № ТД-0000477.

21.08.2012 року ТОВ «Аревтур» було перераховано на користь ТОВ «Торгівельний будинок «Молдавкабель» 4266,60 грн. згідно із рахунком-фактурою від 15.08.2012 № ТД-0000529.

Транспортування (перевезення) кабелю МРМПЕ 2x1,2 здійснювалось Національною службою доставки «Інтайм», автобусним перевізником за участі експедитора ОСОБА_3, на підтвердження чого позивачем надано копію Декларації про прийняття вантажу №ВЛМ 000378Д .

Кабель МРМПЕ 2x1,2 у кількості 1,929 км та 0,547 км було отримано директором ТОВ «Аревтур» за довіреностями від 18.06.2012р. № 4 та від 22.08.2012р. № 5.

Суми податку на додану вартість по зазначеним вище накладним включено до податкового кредиту у червні 2012 року - 2508 грн., у серпні 2012 року - 711 грн. та до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток в 2 кварталі 2012 року - 12539 грн. в 3 кварталі 2012 року -3556 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим Кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Тобто отримання і реалізація товарів, робіт, послуг повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо. Відсутність зазначених документів свідчить про те, що вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відтак, відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарська операція має бути фактично здійснена, а первинні документи мають відображати її реальність, що і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому колегія суддів враховує, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листах від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11.

Судом першої інстанції було встановлено, що факт передачі товару від контрагента позивача - ТОВ «Торговий будинок Молдавкабель» до позивача належним чином не підтверджується документально.

В ході проведення перевірки та під час судового розгляду справи не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з ненаданням позивачем актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та ін.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції як доказу на підтвердження перевезення кабелю МРМПЕ 2х1,2 копії Декларації про прийняття вантажу № ВЛМ 000378Д, оскільки з вказаної декларації не вбачається, що товар було відправлено саме ТОВ «ТБ Молдавкабель» для позивача ТОВ «Аревтур» .

Крім цього, копії Довіреностей № 4 від 18 червня 2012 року та № 5 від 22 серпня 2012 року на отримання від ТОВ «ТБ «Молдавкабель» цінностей не містять підписів керівника та головного бухгалтера підприємства, зразку підпису особи, що одержала довіреність, а також відтиску печатки підприємства.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні аналізу наявної інформації в ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеської області та постанов старшого слідчого в ОВС ГСУ ФР Міндоходів України майора податкової міліції ОСОБА_3 від 01.06.2013 року та старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Шеремета С.П. від 08.04.2013 року відповідачем було встановлено наступне.

В провадженні ГСУ ФР Міндоходів України перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32012110060000109, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205 ч. 2, 212 ч. 3 КК України.

Для функціонування зазначеної схеми невстановлені особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), зареєстровані на «підставних» осіб, зокрема: ТОВ «Один Два Три» (код ЄДРПОУ- 34029127), ТОВ «БК APT Груп» (код ЄДРПОУ- 37241554), ТОВ «ВТ- Техбуд» (код ЄДРПОУ- 36873235), ТОВ «АРС Трейд» (код ЄДРПОУ- 37451200), ТОВ «Будівельна компанія АРС» (код ЄДРПОУ- 37264634), ПП «Юридична фірма «Фортеця» (код ЄДРПОУ- 36520223), ТОВ «Ейс контракшен менеджмент» (код ЄДРПОУ- 36757122), ТОВ «Викуп» (код ЄДРПОУ- 35917680), ТОВ «БК Київбудмонтаж» (код ЄДРПОУ- 37143832), ТОВ «БТК «Євробуд» (код ЄДРПОУ- 334993358), ТОВ «Лідерком» (код ЄДРПОУ- 35197074), ТОВ «Гарант-буд-сервіс» (код ЄДРПОУ- 37635291), ПП «Біко Агротрейд» (код ЄДРПОУ- 36677875), ТОВ «Інтеграл Ай ти» (код ЄДРПОУ- 37403533),ТОВ «Компанія «Аджанта- Україна» (код ЄДРПОУ- 32667423), ТОВ «Автоприватінвест» (код ЄДРПОУ- 32492498), ПП «СМУ-600» (код ЄДРПОУ- 21687550) та інші, через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності, у готівку.

Використовуючи реквізити та банківські рахунки зазначених підприємств, невстановлена група осіб документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого, вказані завідомо підроблені документи передавались замовникам «послуг» із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках, з метою незаконного формування кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

При цьому, одним з суб'єктів підприємницької діяльності України, яке протягом 2010-2013 р.р. мало фінансово-господарські відносини з вказаними вище підприємствами, являлось ТОВ «ТБ «Молдавкабель» (код ЄДРПОУ- 24118918).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Тобто, отримання і реалізація товарів, повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо.

Також судом першої інстанції встановлено ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, накладних на видачу матеріальних цінностей, товарно-транспортних накладних з причини нескладання їх сторонами правочину.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування, а тому позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аревтур» - Опаріна Олександра Леонідовича - залишити без задоволення , а постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.