Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/6231/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6231/14 11.06.14

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім», м.Київ, ЄДРПОУ 32556540

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», м.Київ, ЄДРПОУ 31681672

відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ, ЄДРПОУ 00034186

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 33242638

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, Луганська обл., м.Красний Луч

за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3, м.Київ, іпн НОМЕР_1

про стягнення 27 931,15 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Пількевич Л.В. - нач.відділ.

від відповідача 1: Дейнека О.В. - по дов.

від відповідача 2: Чала І.М. - заст.нач.відділ.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», м.Київ, відповідача 2, Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ про стягнення 27 931,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування на підставі договору №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» перейшло право вимоги до відповідачів.

Відповідач 1 у відзиві №972 від 21.05.2014р. посилається на необґрунтованість вимог позивача, оскільки Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» вже було здійснено виплату Приватному акціонерному товариству «Український страховий дім» частини страхового відшкодування в розмірі 12 750 грн.

Відповідач 2 у відзиві №08-03-12 від 23.04.2014р. просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог враховуючи пропущення позивачем строку позовної давності.

Ухвалою від 19.05.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс» та ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 - в якості третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Треті особи 1, 2, 3 у судове засідання 11.06.2014р. не з'явились представників не направили, своїм правом на участь у розгляді справи не скористались, витребуваних судом доказів та письмових пояснень не надали.

Проте, за висновками суду, третя особа 1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс», третя особа 2, ОСОБА_2 та третя особа 3, ОСОБА_3 були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Одночасно, ст.29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у справі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс» на теперішній час є: 69009, Запорізька обл, м.Запоріжжя, Заводський район, вул.Теплична, буд.5.

Як вбачається з матеріалів справи, місцем проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 - АДРЕСА_1.

На виконання приписів чинного законодавства, господарським судом міста Києва направлено на зазначені адреси третіх осіб 1, 2, 3 засвідчені копії ухвали від 19.05.2014р.

Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Поштова кореспонденція, направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс» за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, повернута до суду з відміткою про відсутність вказаного підприємства за місцезнаходженням.

Поштове відправлення, яке було скеровано на адресу ОСОБА_2, до господарського суду міста Києва не повернулось, проте, згідно з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», 29.05.2014р. надійшло до відділення поштового зв'язку Красний Луч 3.

Про фактичне повідомлення третьої особи 3, ОСОБА_3 про розгляд справи свідчить наявне поштове повідомлення №0103028812470.

Враховуючи, що направлення господарським судом поштової кореспонденції здійснювалось за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також надсилання ухвали від 19.05.2014р. на адресу ОСОБА_2, що міститься в матеріалах справи, приймаючи до уваги реєстри відправлення поштової кореспонденції господарського суду міста Києва від 22.05.2014р. та поштове повідомлення №0103028812470, суд дійшов висновку про належне сповіщення третіх осіб 1, 2, 3 про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Одночасно, ст.27 вказаного Кодексу визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Наразі, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що з 26.05.2014р та 29.05.2014р. (дати надходження ухвали від 19.05.2014р. господарського суду міста Києва на поштове відділення за адресами третіх осіб 1, 2), а також з 28.05.2014р. (дата отримання третьою особою 3 особисто зазначеної ухвали), у Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було достатньо часу для підготовки правових позицій по суті розглядуваного спору.

Таким чином, незважаючи на те, що треті особи 1, 2, 3 в процесі розгляду справи так і не скористались всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, враховуючи відсутність клопотань з боку зазначених учасників спору про відкладення розгляду справи, а також з огляду на закінчення процесуальних строків розгляду справи, які передбачені чинним законодавством, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені сторонами докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 12.09.2008р. між Приватним акціонерним товариством «Український страховий дім» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір №2269 добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наступним транспортним засобом:

марка/модель: Nissan Tiida,

реєстраційний номер: НОМЕР_2

рік випуску: 2008р.

За змістом п.2.1.1 договору страховим ризиком є, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.

Згідно п.2.2 договору №2269 від 12.09.2008р. встановлено нульовий розмір франшизи у разі пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспорної пригоди без вини водія.

Даним договором добровільного страхування транспортного засобу вигодонабувачем визначено Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк».

Строк дії вказаного правочину встановлено з 12.09.2008р. до 11.09.2009р.

Виходячи зі змісту довідки №83334982 від 11.02.2009р. про дорожньо-транспортну пригоду, 05.02.2009р. о 16 год. 00 хвил. в Оболонському районі міста Києва на перехресті вул.М.Тимошенка - М.Малиновського відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Nissan, державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, яка і керувала автомобілем під час дорожньо-транспортної пригоди, 2. Renault, державний номер НОМЕР_3, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс» та керування яким здійснював ОСОБА_2.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного Кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно із ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом п.7.1.4 договору №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування.

Умовами п.10.5 вказаного правочину передбачено, що обчислення розміру страхового відшкодування при настанні збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди здійснюється за формулою: розмір заподіяного збитку, що дорівнює вартості відновлювального ремонту, за мінусом розміру франшизи, визначеної даним договором.

У п.10.4 договору №2269 від 12.09.2008р. зазначено, що виплата страхового відшкодування може проводитись за вибором страховика шляхом сплати грошових коштів особам, що згідно з договором є отримувачами страхового відшкодування, чи шляхом оплати третій особі (автомагазину, станції технічного обслуговування тощо) вартості запасних частин, матеріалів, робіт, необхідних для відновлення транспортного засобу після настання страхового випадку.

Як встановлено судом, 06.02.2009р. ОСОБА_3 повідомила Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» про настання страхового випадку та 20.02.2009р. звернулась із заявою про виплату страхового відшкодування за договором №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів. Одночасно вигодонабувач за вказаним договором, Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк» направив до позивача листа №77.1-11-б.б/2465 від 18.02.2009р. з проханням виплатити страхове відшкодування за вказаними в зазначеному листі реквізитами з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Відповідно до протоколу б/н від 27.02.2009р. огляду транспортного засобу, автомобілю Nissan, державний номер НОМЕР_2, було заподіяно наступні пошкодження: крило заднє, двері задні праві, двері передні праві, бампер передній, бампер задній, ручка на передніх правих дверях, дзеркало заднього виду, заднє праве крило.

Згідно висновку №0041 від 16.03.2009р. автотоварознавчого дослідження, вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки Nissan, державний номер НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.02.2009р., становила 40 681, 15 грн.

29.09.2011р. представниками позивача було складено страховий акт №НТ-08/2269/Кв/1, за змістом якого, відповідно до заяв страхувальника та вигодонабувача, Відкритому акціонерному товариству «Родовід Банк» підлягає виплата страхового відшкодування в розмірі 40 681, 15 грн.

Згідно з платіжним дорученням №270 від 29.09.2011р. на підставі акту №НТ-08/2269/Кв/1 від 29.09.2011р. здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 40 681, 15 грн. на рахунок вигодонабувача.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ст.228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За змістом п.14.1 договору №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів якщо збитки, заподіяні страхувальнику внаслідок настання страхового випадку, були пов'язані з виною третіх осіб, зокрема, власників інших транспортних засобів, то згідно з законодавством України, страховик має право вимоги до винних осіб у розмірі виплачених сум.

Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджена постановою від 27.02.2009р. Оболонського районного суду міста Києва.

Наразі, відповідно до полісів №1560416 від 12.12.2008р. та №8901364 від 02.12.2008р., а також довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України №7/2-28/11086 від 16.04.2014р. цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 та власника транспортного засобу Renault, державний номер НОМЕР_3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор-импекс» застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Перша» та Відкритому акціонерному товаристві Національній акціонерній страховій компанії «Оранта». При цьому, вказаними полісами встановлено нульовий розмір франшизи.

18.09.2012р. представниками позивача було скеровано на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»» претензію №262/07/9 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» просить відшкодувати 40 681,15 грн. Вказану претензію було отримано представниками відповідача 1 03.12.2012р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0213200753945.

У відповідь на вищевказану вимогу відповідачем 1 здійснено виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 12 750 грн., що підтверджується платіжним дорученням №30 від 23.08.2013р.

У письмових поясненнях №973 від 21.05.2014р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» посилається на те, що при розрахунку суми відшкодування, яка була виплачена позивачу в порядку регресу, страховою компанією застосовано пропорцію у розмірі 50% (ліміт відповідальності за полісом №1560416 від 12.12.2008р., що становить 25 500 грн. за мінусом 50%) оскільки цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 застраховано не лише у відповідача 1, а й у Відкритого акціонерного товариства Національної страхової компанії «Оранта».

Враховуючи вищевикладене, Приватним акціонерним товариством «Український страховий дім» 27.11.2013р. надіслано Відкритому акціонерному товариству Національній акціонерній страховій компанії «Оранта» претензію №330/07/6 з проханням здійснити виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 27 931,15 грн., тобто в частині, що не була сплачена відповідачем 1.

Проте, за твердженнями позивача, станом на час розгляду справи страхове відшкодування в повному обсязі не сплачено.

За таких обставин, враховуючи, що Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування за договором №2269 від 12.09.2008р., у позивача виникло право на стягнення вказаних коштів в порядку регресу.

Як було зазначено вище, відповідач 2 у відзиві №08-03-12 від 23.04.2014р. проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України строк для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Суд приймає до уваги твердження відповідача 2 щодо пропущення позивачем встановленого строку позовної давності з огляду на наступне:

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165 .

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

За висновками суду, невиплата позивачу, як особі, яка у відповідності до положень договору №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів здійснила оплату страхового відшкодування, розміру фактичних витрат, свідчить про наявність порушеного права Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім».

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

За висновками суду, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди. При цьому, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до винної особи із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи (осіб), відповідальної за завдані збитки. Однак, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.

За таких обставин, саме з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди у позивача виникло право подати регресний позов до суду. Тотожна правова позиція викладена в постанові від 25.12.2013р. Верховного Суду України по справі №6-112цч13.

Як було встановлено судом, страховий випадок за договором №2269 від 12.09.2008р. добровільного страхування наземних транспортних засобів настав 05.02.2009р.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене та дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов висновку, що право позивача на звернення до суду з розглядуваним позовом виникло 06.02.2009р.

Наразі, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 04.04.2014р. (про що свідчить календарний штемпель відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява).

Отже, враховуючи встановлений законодавством трирічний строк позовної давності, суд дійшов висновку, що термін, в межах якого Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» могло звернутись до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» та Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» по стягнення 27 931,15 грн., закінчився ще 06.02.2012р.

Наведене свідчить про помилковість тверджень позивача про те, що перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» дізналось, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у Відкритому акціонерному товаристві Національної акціонерної страховою компанії «Оранта».

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення відповідачем 1 часткової оплати суми страхового відшкодування не спричинило наслідків переривання строку позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №30, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» було оплачено частину страхового відшкодування саме 23.08.2013р., в той час як перебіг строку позовної давності у розглядуваному спорі, як зазначалось, закінчився 06.02.2012р.

Отже, незважаючи на зазначений факт часткового визнання відповідачем 1 боргу перед позивачем, перебіг строку позовної давності у даному випадку перерваний не був.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

При цьому, Постановою №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що в разі якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до п.2.1 вищевказаної Постанови, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», відповідача 2, Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» 27 931,15 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім», м.Київ до 1. Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», м.Київ, 2.Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ про стягнення 27 931,15 грн.

У судовому засіданні 11.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 16.06.2014р.

Суддя М.О.Любченко