Постанова

від 19.06.2014 по справі 825/1841/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2014 року Чернігів Справа № 825/1841/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Клопота С.Л.,

при секретарі - Єгуновій О.М.,

представника позивача - Гармаша П.М.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом Чернігівського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття,-

В С Т А Н О В И В:

Чернігівський районний центр зайнятості (далі - Чернігівський РЦЗ, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, відповідач) про стягнення незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття в сумі 3099 грн. 48 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за особистою заявою ОСОБА_2, наказом від 08.08.2012 №НТ120808 було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307. Під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення встановлено, що ОСОБА_2, в період з 03.07.2012 по 05.07.2012, працювала в ТОВ «Фоззі-Фуд» касиром торгівельного залу та була звільнена за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, про що не повідомила центр зайнятості. В результаті чого, відповідачу було не вірно визначено категорію населення, категорію безробітного та не вірно призначено допомогу по безробіттю. За період з 08.08.2012 по 03.02.2013 відповідачу виплачено 3199,48грн. матеріального забезпечення на випадок безробіття. На підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», вказана сума підлягає стягненню з відповідача. ОСОБА_2 частково сплатила суму заборгованості, але вся сума до цього часу не відшкодована.

Представник позивача в судовому засіданні зменшив позовні вимоги, посилаючись на те, що до судового засідання ОСОБА_2 добровільно сплатила 400 грн., тому просив стягнути з відповідача решту заборгованості в сумі 2699,48 грн.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала та не заперечувала проти його задоволення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 серпня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до Чернігівського РЦЗ як така, що шукає роботу.

У зв'язку з відсутністю підходящої роботи, за її особистою заявою, наказом від 08.08.2012 №НТ120808 було прийнято рішення про надання статусу безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (а.с.10, 15).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з проведеним інформаційним обміном отримано інформацію, що ОСОБА_2 в період з 03.07.2012 по 05.07.2012, працювала в ТОВ «Фоззі-Фуд» касиром торгівельного залу та була звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Під час проведення розслідування страхового випадку факт зайнятості ОСОБА_2 у ТОВ «Фоззі-Фуд» був підтверджений копіями наказу про прийняття на роботу від 03.07.2012 №123/М13к та наказу про припинення трудового договору від 12.11.2012 №195/М13к (а.с.18, 19, 20).

За результатами розслідування Чернігівським РЦЗ складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №96 від 01.04.2014 (а.с. 22).

На підставі виявлених правопорушень з боку відповідача, директором Чернігівського РЦЗ прийнято наказ від 16.04.2014 №65 «Про повернення коштів гр. ОСОБА_2» (а.с.24). та листом від 17.04.2014 року №554 запропоновано відповідачу добровільно повернути незаконно отримані кошти, в період з 08.08.2012 по 03.02.2013, в сумі 3199.48 грн. (а.с.25).

ОСОБА_2 сплатила частину боргу в загальній сумі 500,00 грн. Решта боргу у сумі 2699,48 грн. залишається несплаченою.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать, зокрема, особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

На виконання Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-III) був розроблений Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136 (далі - Порядок №307), який визначає механізм призначення, виплати допомоги по безробіттю, у т.ч. одноразової для організації безробітними підприємницької діяльності, та обчислення страхового стажу.

Згідно пункту 1.2. розділу 1 Порядку №307 допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»; особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Реєстрація в службі зайнятості та пошук роботи ОСОБА_2 проводилась згідно Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. N219 (далі - Порядок №219) та Закону України «Про зайнятість населення» редакції 1991 року.

Відповідно до п.3 Порядку №219 реєстрація громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводяться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту. Іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, подають посвідку на постійне проживання.

Збирання, одержання, зберігання, використання та поширення інформації про осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюються з додержанням вимог Конституції України та Закону України «Про інформацію».

Так, відповідач під час реєстрації в центрі зайнятості не надала документів, які підтверджують період та вид зайнятості. При цьому, ОСОБА_2 була ознайомлена під особистий розпис з правами і обов'язками безробітної, відповідно до яких, під час перебування на обліку безробітна зобов'язана повідомляти спеціалістів центру зайнятості про всі зміни, які впливають на умови виплати забезпечення.

Відповідно до даних, які надала під час реєстрації ОСОБА_2, їй було визначено категорію безробітної «Незастрахована особа, яка має право на матеріальні виплати у розмірі прожиткового мінімуму» та призначено допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі тривалістю 180 календарних днів з 08.08.2012 по 03.02.2012, а також критеріями пошуку підходящої роботи являється спеціальність «Фінанси та кредит», яку вона отримала у вищому навчальному закладі Київського славістичного університету у 2012 році, що визначило її приналежність до осіб квотної категорії, та які мають право на додаткові соціальні гарантії на ринку праці.

Проте, виходячи з фактів, які були отримані під час розслідування страхового випадку ОСОБА_2 мала бути визначена категорія безробітної «Застрахована особа, без урахування страхового стажу» та призначена допомога по безробіттю в мінімальному розмірі тривалістю 360 днів з 08.08.2012 по 02.08.2013, а також критеріями пошуку підходящої роботи включається посада за останнім місцем роботи, а саме касир торгівельного залу.

Згідно пункту 1 частини 5 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин. Отже, перші 90 календарних днів з 08.08.2012 по 05.11.2012 ОСОБА_2 не мала права на отримання допомоги по безробіттю.

Згідно абзацу 2 пункту 11 Порядку №219 Державна служба зайнятості здійснює підбір підходящої роботи для громадян відповідно до вимог статті 7 України «Про зайнятість населення», в якій вказано, що підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.

Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

Отже, окрім спеціальності «Фінанси і кредит» отриманої після закінчення навчання вищого навчального закладу Київського славістичного університету у 2012 році для ОСОБА_2 підходящою роботою також вважається за останнім місцем роботи посада «касир торгівельного залу», що збільшувало б вірогідність швидкого працевлаштування особи, оскільки за даними реєстру вакансій роботодавцями в період з 08.08.2012 по 05.11.2012 було заявлено 15 вакансій за посадою «касир торгівельного залу».

Таким чином, ОСОБА_2 було не вірно визначено категорію населення, категорію безробітного та не вірно призначено допомогу по безробіттю.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності).

Відповідно статті 36 Закону №1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 8 частини 1 статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі, зокрема, встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач незаконно отримала матеріальне забезпечення на випадок безробіття, оскільки, всупереч вимогам статті 36 Закону №1533-III, при реєстрації в Чернігівському РЗЦ 01.08.2012 подала недостовірні дані, які впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно довідки Чернігівського РЦЗ від 16.04.2014 (а.с.23) сума нарахованого матеріального забезпечення ОСОБА_2, за період з 08.08.2012 по 03.02.2013, становить 3199 грн. 48 коп.

З урахуванням часткової сплати заборгованості відповідачем у розмірі 500,00 грн., сума незаконно отриманої допомоги по безробіттю складає 2699 грн. 48 коп.

Відповідно до статті 39 Закону №1533-III спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

В силу ст. 136 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи. Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

У частинах 3, 4 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Підстав для неприйняття визнання адміністративного позову судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене та визнання позову відповідачем, позовні вимоги Чернігівського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 підлягають задоволенню оскільки є законними та обґрунтованими, а сума незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Чернігівського районного центру зайнятості задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Чернігівського районного центру зайнятості (вул. Шевченка, 95б, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 21402240, р/р 37178300901522 в ГУ ДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, одержувач - Чернігівський районний центр зайнятості) незаконно виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття в сумі 2699 (дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять ) грн. 48 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення .

Суддя С.Л. Клопот

З оригіналом згідно.

Суддя С.Л. Клопот