Постанова

від 04.06.2014 по справі 910/606/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2014 р. Справа№ 910/606/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.06.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року

у справі № 910/606/14 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг

Україна»

до приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і

Право»

про стягнення 288 507,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року по справі № 910/606/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» про стягнення 288 507,98 грн. - задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» 38587,58 грн. основного боргу, 8489,99 грн. збитків, 3859,56 грн. штрафу, 2913,42 грн. пені, 1997,10 грн. 3% річних та 1116,96 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 02.04.2014 року, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року по справі № 910/606/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», надав суду свої пояснення по справі в яких, подану позивачем апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 161239,47 збитків, 6667,52 грн. пені, 4891,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та неустойки у розмірі 71261,96 грн. В цій частині просив прийняти нове рішення суду яким, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься розписка його представника (том 2 а.с. 5). Про причини неявки відповідач суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» у судовому засіданні 04.06.2014 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 вересня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (надалі - лізингодавець, позивач) та приватного підприємства «Інформаційна агенція "Безпека і Право" (надалі - лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00002228 (надалі - договір).

За умовами договору об'єктом лізингу є транспортний засіб Alfa Romeo 159 ti 2.2., реєстраційний номер АА 3289 КЕ, 2008 року випуску. Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 32888,61 доларів США; кількість платежів 60. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалентів доларів США, та здійснюються відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору, позивач придбаває об'єкт лізингу та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного законодавства України. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу.

Для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування). Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених договором (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені, або прямо пов'язані з контрактом. Лізингоодержувач також сплатить позивачу адміністративні платежі (п. 6.1 договору).

Згідно з п. 6.3 договору сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком, як буде обрано за рішенням Порше Лізинг України, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено позивача, збільшиться більше, ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується лізингоодержувачем. Лізингові платежі будуть розраховуватись для цілих місяців.

Відповідно до п.п 6.4, 6.5 договору план відшкодування розраховується на основі процентної ставки, вказаної в договору (змінної або фіксованої). Щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

Відповідно до умов договору сторонами було погоджено графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

За умовами п. 5.4 договору, лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкту лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та дилером звіту про доставку (надалі - акт прийому-передачі).

Відповідно до п.п. 12.1, 12.2 договору, строк лізингу визначається у договорі та в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкту лізингу.

Як свідчать матеріали справи, сторонами було підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі до договору № 00002228 від 09.09.2010 року, за яким позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених договором.

Як зазначає позивач, відповідачем не виконуються належним чином зобов'язання щодо вчасності оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 38587,58 грн. за період з листопада 2011 року по травень 2012 року. Крім цього, позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді збитків в розмірі 161239,74 грн.; штрафу в розмірі 3859,56 грн. пені в розмірі 6667,52 грн. 3% річних в розмірі 2000,25 грн. неустойки у розмірі 71261,96 грн. та проценти за користування чужими грошима у розмірі 4891,37 грн.

Так, у січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» 288507,98 грн. Обгрунтовуючи заявлений позов, позивач вказав на те, що 09.09.2010 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 00002228, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в платне володіння та користування автомобіль Alfa Romeo 159 ti 2.2., 2008 року випуску. Однак, в порушення умов договору, відповідачем неналежно виконувались зобов'язання в частині сплати лізингових платежів, в результаті чого у останнього виникла вказана заборгованість.

Як зазначалося вище рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року по справі № 910/606/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» про стягнення 288507,98 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 38587,58 грн. основного боргу, 8489,99 грн. збитків, 3859,56 грн. штрафу, 2913,42 грн. пені, 1997,10 грн. 3% річних та 1116,96 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані сторонами, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 скасувати частково в частині відмови у стягненні збитків у сумі 43673,20 грн. та в цій частині прийняти нове рішення суду про задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір № 00002228 від 09.09.2010 року є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в тому числі положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме, рахунків, що виставлялись позивачем відповідачу, графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (План відшкодування) стверджується, що у відповідача наявне грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з листопада 2011 року по травень 2012 року в розмірі 38587,58 грн. на підставі договору.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів сплати лізингових платежів та те, що заборгованість відповідача у сумі 38587,58 грн. відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 38587,58 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення 6667,52 грн. - пені що нараховані у зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, на підставі п. 8.2.1 договору, судова колегія зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач свій обов'язок по перерахуванню коштів виконував з простроченням встановленого договором строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Згідно із положеннями ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як свідчать матеріали справи, у п. 8.2.1 договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно не виплаченої суми затримки до моменту повної виплати платежу.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та приписів ч.6 статті 232 ГК України, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 2913,42 грн., а не 6667,52 грн. як просив позивач.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2000,25 грн.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та враховуючи, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, судова колегія апеляційного господарського суду також погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 1997,10 грн., а не 2000,25 грн. як просив позивач.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3859,56 грн. штрафу, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.2.2 договору, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

При цьому, відповідно пунктом 8.3.1 договору, сторони погодили, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, договір підлягає розірванню за п. 12.6.1. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач направляв відповідачу платіжні вимоги із нагадуванням, проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати не здійснив.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацом другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10).

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним договором. Крім того, відповідачем не було подано й відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку штрафу здійсненого позивачем та перевіреного судом першої інстанції, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 3859,56 грн. штрафу, підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 4891,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, що обґрунтовані положеннями ст.536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України, судова колегія зазначає наступне.

Як вірно вказав суд першої інстанції, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). При цьому, положення ч. 2 ст. 1214 ЦК України застосовуються за умови, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти. Таким чином, необхідними для встановлення є такі обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою грошей або їх збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, між сторонами існували правовідносини, що виникли з укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, а отже неналежне виконання відповідачем умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для застосування приписів ст. 1214 ЦК України як для безпідставного збагачення.

Крім того, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 (позика), 1054 (кредит) 1061 (проценти на банківський вклад) ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Оскільки, як встановлено судом, між сторонами існували правовідносини на підставі договору фінансового лізингу та відсутність факту користування чужими грошовими коштами (як об'єктом безпідставного збагачення), вимоги про стягнення з відповідача 4891,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем пред'явлено також вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 71261,96 грн. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач, вказує на те, що договір лізингу був припинений 31.05.2012 року з урахуванням заяви позивача про відмову від договору лізингу та повернення предмета лізингу. Предмет лізингу був примусово вилучений на підставі виконавчого напису лише 16.11.2012 року, а тому з посиланням на ч. 2 ст. 785 ЦК України позивач нараховує неустойку за період з червня по листопад 2012 року у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу.

Як свідчать матеріали справи, позивач скористався правом передбаченим п. 12.6 договору, направивши відповідачу вимогу від 17.05.2012 року про сплату заборгованості, відмову від договору та повернення предмету лізингу. У свою чергу відповідач направив гарантійний лист про оплату заборгованості у повному обсязі до 30.08.2012 року.

Відповідно до п. 12.13 договору у випадках передбачених пунктами 12.6 та 12.12 договір припиняється на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

З матеріалів справи вбачається, що предмет лізингу було примусово вилучено у відповідача на підставі виконавчого напису 16.11.2012 року (завірена копія акта вилучення у боржника предметів наявна у матеріалах справи). Отже, матеріалами справи підтверджується та обставина, що договір лізингу припинив свою дію з 30.05.2012 року, а предмет лізингу був повернутий позивачу 16.11.2012 року.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, положення частини другої статті 785 Цивільного кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають з договору фінансового лізингу, оскільки, останні регулюються спеціальним законом. Дана правова позиція викладена зокрема в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 19.11.2013 року № 01-06/1657/2013 та постанові Верховного суду України від 17.09.2013 № 5/206/10.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 71261,96 грн.

Крім іншого, позивачем пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 161239,74 грн. - збитків, що складаються із суми матеріальних витрат (прямі збитки у розмірі 56016,20 грн.) та упущеної вигоди (залишок несплачених лізингових платежів у розмірі 105223,54 грн.).

Згідно з положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

У відповідності до приписів цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Таким чином,як вірно вказав суд першої інстанції для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Такої ж, правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків зокрема у постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 року у справі № 42/266-6/492.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Судова колегія звертає увагу, що позивач ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди). У даній справі фактично, позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти у розмірі 105223,54 грн. за користування об'єктом лізингу за договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Доказів проведення таких дій позивачем суду не надано.

З урахування вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди (залишок несплачених лізингових платежів) у сумі 105223,54 грн. збитків є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків у розмірі 56016,20 грн. (35748,78 грн. понесених за примусове вилучення предмету лізингу; 7923,42 грн. отримання юридичних послуг пов'язані з підготовкою та подачею до суду процесуальних документів та 12343,0 грн. за виготовлення ключа до автомобіля та ремонту автомобільної електроніки) судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.

Щодо вимоги про стягнення збитків у розмірі 12343,00 грн. за виготовлення ключів до автомобіля, що був предметом договору лізингу, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Так, дослідивши рахунок-фактуру № ИЦ-0007593 від 19.11.2012 року, наряд-замовлення № ИЦ-0007593 від 19.11.2012 року, платіжне доручення № 50003654 від 23.11.2012 року; рахунок-фактуру № ИЦ-0001475 від 05.03.2013 року, наряд-замовлення № ИЦ-0001475 від 05.03.2013 року, платіжне доручення № 50005553 від 11.03.2013 року; рахунок-фактуру № ИЦ-0003500 від 16.05.2013 року, наряд-замовлення № ИЦ-0003500 від 16.05.2013 року, платіжне доручення № 50007497 від 20.05.2013 року, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог лише у розмірі 8489,99 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 13.1.,13.5., 13.6. договору про фінансовий лізинг Порше Лізинг України має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача. При вилученні об'єкту лізингу складається акт про всі дефекти об'єкту лізингу. Лізингоодержувач відшкодовує витрати понесені у зв'язку з вилучення об'єкту лізингу.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, об'єкт лізингу був вилучений в примусовому порядку на підставі виконавчого напису та переданий позивачу без ключів та технічного паспорту.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг щодо виготовлення ключа до транспортного засобу Alfa Romeo 159, реєстраційний номер АА 3289 КЕ на суму 4680,00 грн. (рахунок-фактуру № ИЦ-0007593 від 19.11.2012 ррку, наряд-замовлення № ИЦ-0007593 від 19.11.2012 року, платіжне доручення № 50003654 від 23.11.2012 року) та ремонт автомобільної електроніки на суму 3809,99 грн. (рахунок-фактуру № ИЦ-0001475 від 05.03.2013 року, наряд-замовлення № ИЦ-0001475 від 05.03.2013 року платіжне доручення № 50005553 від 11.03.2013 року).

Також, як вірно встановлено місцевим господарським судом, п. 2 рахунок-фактуру № ИЦ-0001475 від 05.03.2013 року (послуги зимова рідина) на суму 49,01 грн. не відноситься до категорії відновлення автомобіля, а тому не може вважатися як понесені позивачем збитки.

Стовно рахунку-фактури № ИН-0003500 від 16.05.2013 року, наряд-замовлення № ИН-0003500 від 16.05.2013 року, платіжного доручення № 50007497 від 20.05.2013 року на суму 3804,00 грн., місцевий господарський суд вірно вказав, що вказані документи не містять посилання щодо проведення робіт для предмету лізингу: Alfa Romeo 159, реєстраційний номер АА 3289 КЕ, а тому не можуть вважатися належним доказом.

Відтак, позивачем, а ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, а ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено належними та допустимими доказами щодо понесення збитків у розмірі 3853,01 грн. (49,01 грн. + 3804,00 грн.), а тому місцевим господарським судом правомірно відмовлено позивачу в цій частині позову та задоволена вимога про стягнення збитків лише у розмірі 8489,99 грн. за виготовлення ключа автомобіля та ремонту автомобільної електроніки, що підтверджуються матеріалами справи та були встановлені судом.

Однак, що стосується в частині відмови позивачу у стягненні збитків у сумі 43673,20 грн. (35748,78 грн. понесених за примусове вилучення предмету лізингу; 7923,42 грн. отримання юридичних послуг пов'язані з підготовкою та подачею до суду процесуальних документів) судова колегія апеляційного господарського суду погодитися не може виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8.2.3 договору, лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Пунктом 12.10 договору, зазначає, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії контракту, Порше Лізингу Україна прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право: вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до п. 12.6.1 умов договору, позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 13.6 договору лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесенні Порше Лізингу Україна у зв'язку з вилученням об'єкту лізингу. Проте, як виняток, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем (п. 16.2 договору).

Враховуючи протиправну поведінку відповідача та його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути об'єкт лізингу, який є власністю позивача, тому апелянт звернувся до третьої особи з метою забезпечення виконання зобов'язань, що не суперечить ані умовам договору ані чинному законодавству.

В зв'язку з чим, за заявою позивача 06.09.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис №2329 щодо повернення об'єкта лізингу (а.с. 69).

У вересні 2012 року головним державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ Чоботар О.А. було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом від 06.09.2012 року № 2329 про повернення об'єкту лізингу.

11.11.2012 року за сприяння спеціалізованої організації ТОВ «ОРУМ» та на підставі договору № 29/28-011 від 01.02.2011 року про надання колекторських послуг, об'єкт лізингу було повернуто відповідачем представникові позивача, що підтверджується актом прийому-передачі від 16.11.2012 року (а.с. 71).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким, чином позивач поніс витрати у зв'язку із супроводженням повернення заборгованості, здійснення розшуку і повернення майна позивача, представництва інтересів позивача у виконавчому проваджені, що підтверджується виконавчим написом № 2329 від 06.09.2012 року, договором № 29/28-011 від 01.02.2011 року про надання колекторських послуг, договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2013 року, актом виконаних робіт № 06-0912 від 05.09.2012 року, рахунком-фактурою № 06-0912 від 05.09.2012 року, платіжним дорученням № 50002783 від 07.09.2012 року, актом здачі-прийняття робіт № 46 від 17.11.2012 року, рахунком-фактурою № 46 від 17.11.2012 року, платіжним дорученням № 50003656 від 23.11.2012 року, рахунком-фактурою № 45 від 17.11.2012 року, актом наданих послуг № 45 від 17.11.2012 року, платіжним дорученням № 500103657 від 23.11.2012 року, оскільки в зазначених документах містяться посилання на договір про фінансовий лізинг № 00002228 від 09.09.2010 року.

Внаслідок вказаного вбачається, що збитки в розмірі 43673,20 грн. (35748,78 грн. понесених за примусове вилучення предмету лізингу; 7923,42 грн. отримання юридичних послуг пов'язані з підготовкою та подачею до суду процесуальних документів) є огрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення помилково не прийняв до уваги понесені позивачем збитки в зв'язку з поверненням об'єкта лізинга в наслідок чого, помилково відмовив у стягненні з відповідача 43673,20 грн. збитків що підтверджені належними доказами та містяться в матеріалах справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 скасувати частково в частині відмови у стягненні понесених ТОВ «Порше Лізинг Україна» збитків у сумі 43673,20 грн. В цій частині прийняти по справі нове рішення суду, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» в частині стягнення збитків у сумі 43673,20 грн. - задовольнити. Стягнути з приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» 43673,20 грн. збитків. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 скасувати частково в частині відмови у стягненні понесених товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» збитків у сумі 43673,20 грн.

В цій частині прийняти по справі нове рішення суду, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» в частині стягнення збитків у сумі 43673,20 грн. - задовольнити.

3. Стягнути з приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 21; ідентифікаційний код 36468815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т; ідентифікаційний код 35571472) 43673 (сорок три тисячі шістсот сімдесят три) грн. 20 коп. збитків.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2014 року у справі № 910/606/14 - залишити без змін.

5. Стягнути з приватного підприємства «Інформаційна агенція «Безпека і Право» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 21; ідентифікаційний код 36468815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т; ідентифікаційний код 35571472) 1990 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто) грн. 41 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 995 (дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів по справі № 910/606/14 доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/606/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 06.06.2014 року