Ухвала

від 12.06.2014 по справі 907/159/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а тел.: 61-72-21

УХВАЛА

попереднього засідання

"12" червня 2014 р. Справа № 907/159/14

За заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", с. Ільниця Іршавського району

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265)

ПРО визнання банкрутом

Суддя Ремецькі О.Ф.

Представники:

від заявника - Черепаня М.В. представник за довіреністю б/н від 17.07.2013р.

від боржника - не з'явились

від кредитора - Міхал М.А. - представник за довіреністю від 26.07.2013р.

від кредитора - Попович М.В. - головний державний податковий інспектор з питань юридичної роботи, представник за довіреністю №1157 від 01.08.2013р.

Розпорядник майна - арбітражний керуючий Руденко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до Господарського суду Закарпатської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265), оскільки останнє має кредиторську заборгованість у сумі 1445400грн. і неспроможне її погасити.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2014 р. №907/159/14 заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", с. Ільниця Іршавського району було прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 19.03.2014р., визначеного автоматизованою системою арбітражного керуючого Руденко О.В. зобов'язано подати заяву про участь у справі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2014 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265). Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ" на суму 1445400грн. Введено процедуру розпорядження майном товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265). Призначено розпорядником майна товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" арбітражного керуючого Руденко Ольгу Василівну (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого НОМЕР_7 від 17.07.2013р.). Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 06.05.2014р. Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (90130, Закарпатська область, Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, будинок 75; код ЄДРПОУ 00176265).

У зв'язку з поданими клопотаннями в засіданні суду 06.05.2014р., попереднє засідання було відкладено до 16.05.2014р.

Ухвалою суду від 16.05.2014р. попереднє судове засідання було відкладено на 04.06.2014р. з мотивів, викладених в ній.

Ухвалою суду від 04.06.2014 року попереднє судове засідання було відкладено на 11.06.2014р., а в засіданні суду 11.06.2014р. судом в порядку вимог ст.. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.06.2014р.

На день судового засідання від боржника надійшло клопотання про відкладення попереднього засідання з метою забезпечення можливості кредиторам забезпечити явку уповноважених представників та в повному обсязі виконати вимоги суду.

Однак, дане клопотання боржника задоволенню не підлягає з огляду на те, що ч.1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" чітко визначено строк проведення попереднього засідання у справі про банкрутство. Окрім того, попереднє судове засідання неодноразово відкладалось саме на вимогу боржника, яким незважаючи на вимоги суду та граничні строки проведення попереднього засідання витребувані судом документи не подані. Разом з тим, суд зазначає, що аналіз вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, ст.ст. 22, 23, дає підстави стверджувати про те, що розгляд вимог кредиторів повинен здійснюватись у відповідності з вимогами ст. 4.3 ГПК України із забезпеченням принципу змагальності сторін, а не обов'язку суду доведення тих чи інших обставин справи шляхом витребовування від сторін відповідних доказів.

Також боржником подано суду клопотання в порядку вимог ст. 79 ГПК України про зупинення провадження у справі з огляду на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 11.06.2014р. прийнято до розгляду касаційну скаргу ТОВ „Лігніт" на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 19.03.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. у справі №907/159/14.

Представники заявника, кредиторів та розпорядник майна у судовому засіданні заперечили проти задоволення поданого клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України закріплює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зокрема господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Також господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Пунктом 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

З огляду на викладене вище, розглянувши клопотання боржника про зупинення провадження у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи набрання законної сили ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2014р., висновки якої підтверджено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. у справі №907/159/14, стадію провадження у справі про банкрутство, відсутності перешкод для подальшого розгляду справи, забезпечення інтересів всіх учасників у справі про банкрутство, суд вважає за необхідне клопотання боржника про зупинення провадження у справі відхилити.

Розпорядник майна подав суду клопотання в порядку вимог ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у відповідності до якого просить суд вирішити питання про встановлення розміру грошової винагороди арбітражного керуючого, розпорядника майна за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, передбачених чинним законодавством. Окрім того, в засіданні суду 12.06.2014р. просить суд встановити як джерело фінансування таких виплат боржника у справі - ТОВ „Лігніт", якого зобов'язати здійснити авансування у розмірі 5 мінімальних заробітних плат (6090грн.)щомісячно та за період розпорядження майном. Кошти спрямувати на депозитний рахунок приватного нотаріуса.

Ухвалою суду від 12.06.2014р. судом затверджено розмір оплати послуг арбітражного керуючого Руденко Ольги Василівни за період виконання повноважень розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265), а саме з 19.03.2014р. в розмірі 6090грн. щомісячно із спрямуванням коштів на депозитний рахунок приватного нотаріуса ОСОБА_6 за наступними реквізитами: кому: ОСОБА_6, рахунок: НОМЕР_8 в АТ „А-Банк", МФО 307770, код: НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Після оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (90130, Закарпатська область, Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, будинок 75; код ЄДРПОУ 00176265) до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника: Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі, м. Іршава, ДПІ в Іршавському районі Головного управління Міндоходів України в Закарпатській області, м. Іршава, ОСОБА_7, м. Донецьк, ОСОБА_8, Словацька Республіка, „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ТОВ „Едельвейс-2003", м. Київ, ОСОБА_10, м. Донецьк, ТОВ „Гайдамак", м. Донецьк, ОСОБА_11, с. Крюковщина, Києвосвятошинського району Київської області, ОСОБА_12, м. Київ, ТОВ „Компанія „БВ", м. Донецьк.

Також, по закінченню тридцятиденного строку для заявлення конкурсних кредиторських вимог до суду надійшла заява ОСОБА_13, АДРЕСА_3 із вимогами по заробітній платі.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. в редакції від 22.11.2011 р. зі змінами та доповненнями (надалі - Закон) у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

У ч. 1 ст. 23 Закону встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Виходячи з поданих до суду доказів, оголошення про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району (код ЄДРПОУ 00176265) було опубліковано на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 19.03.2014 номер публікації 1726.

Виходячи зі змісту ст. 25 Закону за результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені ч. 2 ст. 22 цього Закону.

У ст. 45 Закону встановлено черговість задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута.

Впродовж розгляду справи та відкладення попереднього засідання на виконання вимог суду розпорядник майна неодноразово подавав суду реєстр вимог кредиторів та доопрацьований реєстр вимог кредиторів, а також письмові пояснення, складені за наслідками розгляду кредиторських заяв. Тобто, станом на 12.06.2014 р. розпорядником майна розглянуто всі кредиторські заяви, що надійшли до суду.

Боржник неодноразово ігнорував вимоги суду щодо направлення всім особам, які подали до суду кредиторські заяви письмових пояснень про наслідки розгляду їх вимог. Поряд з цим, з документів, що надійшли від боржника та усних пояснень його представника, суд встановив, що правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" незмінна, оскільки ним відхиляються кредиторські вимоги у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, які знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються заявлені до боржника грошові вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає за належне затвердити реєстр вимог кредиторів у справі №907/159/14 до якого, серед іншого, слід включити грошові вимоги Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі, м. Іршава, ДПІ в Іршавському районі Головного управління Міндоходів України в Закарпатській області, м. Іршава, ОСОБА_7, м. Донецьк, ОСОБА_8, Словацька Республіка, „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ТОВ „Едельвейс-2003", м. Київ, ОСОБА_10, м. Донецьк, ТОВ „Гайдамак", м. Донецьк, ОСОБА_11, с. Крюковщина, Києвосвятошинського району Київської області, ОСОБА_12, м. Київ, ТОВ „Компанія „БВ", м. Донецьк з огляду на таке.

17.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_8, Словацька республіка, м. Свіднік б/д б/н про визнання кредитором на загальну суму 743844,57грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_8, Словацька республіка, м. Свіднік про визнання кредиторських вимог визнаються за рішенням розпорядника майна частково на суму 509441грн. та за рішенням боржника відхиляються повністю.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Між громадянином Словацької республіки ОСОБА_8 (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лінгніт» (боржник) 27.09.2012р. було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 1.1 даного договору, на умовах та в порядку, встановлених цим договором, позикодавець (кредитор) надає позичальнику (боржнику) поворотну фінансову допомогу у визначений цим договором сумі грошових коштів, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти у строк передбачений цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, поворотна фінансова допомога надається в

національній валюті України в сумі 500 000грн., що за офіційним курсом гривні по

відношенню до долару США, який становить на момент підписання цього Договору 7,993 складає - 62 554,74 доларів США.

Згідно п. 3.1 Договору - поворотна допомога підлягає поверненню у строк до

28.10.2012 року.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування Позичальником грошових коштів на вказаний Позикодавцем рахунок у гривні у розмірі еквівалентному 62 554,74 долари СПІД, розрахованому за офіційним курсом гривні по відношенні до долару США на момент здійснення відповідного платежу з компенсацією витрат на розрахунково-касове обслуговування.

Умови даного договору Позивачем виконано, допомогу в сумі 500 000грн. Відповідачу надано 28.09.2012р., що підтверджується квитанцією № 51 від 28.09.2012р. Крім того, позивачем понесені витрати на розрахунково-касове обслуговування на суму 6000грн. (квитанція від 28.09.2012 р.), у зв'язку з перерахуванням суми позики, що згідно п. 3.3 також підлягає поверненню Позивачу.

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 02.09.2013 р. № 301/1904/13-ц позов ОСОБА_8 до ТОВ «Лігніт» задоволено та стягнуто на його користь 506 000грн. заборгованості та 3441,00 грн. у відшкодування судових витрат. Вказане рішення залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17.01.2014 р.

На примусове виконання рішення Іршавського районного суду від 02.09.2013р. № 301/1904/13-ц. що набрало законної сили 17.01.2014 р. Іршавським районним судом видано виконавчий лист від 05.02.2014р., який кредитором пред'явлено до виконання. Постановою від 12.02.2014 р. ВП №42029042 відкрито виконавче провадження.

Таким чином, вимоги кредитора щодо оплати на його користь 506 000грн. заборгованості та 3441грн. у відшкодування судових витрат підтверджені рішенням

суду, що відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення у даній справ.

Кредитор просить визнати громадянина Словацької Республіки ОСОБА_8 (закордонний паспорт серії НОМЕР_9, виданий Прешов 15.06.2011р., особистий номер НОМЕР_10, Адреса: 7028, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 743844,57грн., з яких 718873,82грн. основної заборгованості. 485,70грн. - збитки від інфляції та 21044,05грн. - 3% річних, 3441грн. - судові витрати по справі №301/1904/13-ц, а також 1218грн. - судовий збір за звернення кредитора з даною заявою

В обгрунтування своїх доводів вказує на те, що пунктом 3.3 Договору передбачено, що повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування Позичальником грошових коштів на вказаний Позикодавцем рахунок у гривні у розмірі еквівалентному 62 554,74 долари США, розрахованому за офіційним курсом гривні по відношенні до долару США на момент здійснення відповідного платежу з компенсацією витрат на розрахунково-касове обслуговування.

Станом на день звернення з вимогою до боржника (17.04.2014 р.) офіційний курс долара США, що встановлений НБУ, становить 11,396 грн. за 1 долар США, а отже, заборгованість Боржника станом 17.04.2014 р. враховуючи вимоги п. З Договору позики становлять 712 873,82 грн. (що еквівалентно 62 554.74 США). Крім того, заборгованість за розрахунково-касове обслуговування становить

6000грн. Таким чином сума основного боргу становить 718 873,82 грн.

Крім того, враховуючи що зобов'язання Боржником не виконується протягом

тривалого часу, Кредитор нарахував Боржнику, відповідно до ст. 625 ЦК України

3% річних на суму 21 044.05 грн. та 485,70 грн. - збитки від інфляції.

Також зазначає, що у відшкодування кредитору підлягають також витрати по судовій справі № 301/1904/13-ц на суму 3441грн.

Боржник заперечує доводи кредитора з огляду на висновки, викладені у поданому суду письмовому поясненні та вказує на те, що відповідні грошові кошти передавались кредитором за право чином, укладеним з метою їх привласнення колишнім директором боржника та доведення його до банкрутства в рамках єдиного злочинного умислу.

Розпорядник майна у поданому суду рішенні погоджується з вимогами кредитора виключно в межах суми боргу, визначених рішенням Іршавського районного суду від 02.09.2013 р. № 301/1904/13-ц, однак, нормативного обгрунтування своїх заперечень по решті вимог кредитора суду не подав.

Аналізуючи доводи кредитора, пояснення розпорядника майна та заперечення боржника, суд констатує наступне.

В силу ст.ст.626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін ; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.

Окрім того, частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням Іршавського районного суду від 02.09.2013 р. № 301/1904/13-ц встановлено, що відповідач (боржник) в порушення умов договору від 27.09.2012р. не здійснив повернення грошових коштів з урахуванням їх коригування до офіційного курсу іноземної валюти на день платежу.

При цьому місцевим та апеляційним судом було враховано, що предметом розгляду було стягнення з ТОВ „Лігніт" на користь громадянина Словацької Республіки ОСОБА_8 заборгованості з повернення грошових коштів за договором від 27.09.2012р. без врахування курсової різниці, а також стягнення нарахованих на цю суму заборгованості інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За таких обставин, враховуючи порушення боржником зобов'язання за договором від 27.09.2012р. в частині повернення скоригованої суми відповідно до офіційного курсу іноземної валюти на день платежу, позивач отримав право вимоги до відповідача стосовно стягнення курсової різниці в судовому порядку (постанова Вищого господарського суду України від 12 серпня 2013 року справа № 12/109-12 ).

Твердження боржника стосовно того, що коригування суми грошових коштів шляхом збільшення їх на розмір курсової різниці між національною валютою (гривня) та іноземною валютою (долар США) суперечить правовій природі договору позики і, зокрема, ст.ст. 1046, 1047 та 1048 Цивільного кодексу України, судом відхиляються, оскільки в даному випадку в договорі сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті і положення чинного законодавства (ст.ст. 524, 533, 627, 628, 1046 ЦК України) не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти (постанова Вищого господарського суду України від 20 березня 2013 р. справа № 5006/41/56/2012 ).

Разом з тим, з вимогою кредитора про стягнення з відповідача 485,70грн. інфляційних втрат суд не може погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Аналіз ст. 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України - гривня - підлягає індексації, а іноземна валюта не підлягає.

Індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті.

Тому, вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день повернення коштів (постанова Вищого господарського суду України від 19 лютого 2014 року справа № 911/2682/13 ).

Разом з тим, доводи кредитора про визнання його вимог щодо боржника на суму 21044,05грн. трьох відсотків річних підлягають задоволенню з огляду на положення вимог ст. 625 ЦК України.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання громадянина Словацької Республіки ОСОБА_8 (закордонний паспорт серії НОМЕР_9, виданий Прешов 15.06.2011р., особистий номер НОМЕР_10, Адреса: 7028, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 739917,87грн . (четверта черга), з яких 718873,82грн. основної заборгованості. та 21044,05грн. - 3% річних, а також на суму 4659грн. (перша черга), з яких 3441грн. - судові витрати по справі №301/1904/13-ц, а також 1218грн. - судовий збір за звернення кредитора з даною заявою.

У задоволенні вимог громадянина Словацької Республіки ОСОБА_8 (закордонний паспорт серії НОМЕР_9, виданий Прешов 15.06.2011р., особистий номер НОМЕР_10, Адреса: 7028, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) про визнання кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 485,70грн. збитків від інфляції відмовити.

14.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі, м. Іршава №1957/06 від 10.04.2014р. про визнання кредитором на загальну суму 26583,90грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі, м. Іршава про визнання кредиторських вимог визнаються за рішенням розпорядника майна та боржника повністю на суму 26583,90грн.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Товариство з Обмеженою Відповідальністю „Лігніт" (надалі - ТзОВ „Лігніт") 05 жовтня 1998 року став на облік в управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до ст. 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 9 липня 2003р.

Здійснюючи господарську діяльність підприємство не сплатило внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, внаслідок чого виникла заборгованість до Пенсійного фонду, яка не підлягає списанню відповідно до п. 6 ст.106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 9 липня 2003 р. в сумі 26583,90 гривень.

Сума боргу складається з наступних платежів:

- штрафна санкція по Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ - 4356,17грн. (рішення №120 від 17.03.09р., №221 від 16.04.09р., №303 від 18.05.09р, №400 від 16.06.09р., №9486 від 30.07.09р.).

- пеня по Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ - 1517,38грн. (рішення №120 від 17.03.09р., №221 від 16.04.09р., №303 від 18.05.09р., №400 від 16.06.09р.).

Відповідно до п.п.2.1, п.2 Інструкції №21-1 від 19.12.2003року, якщо платник вважає, що орган Пенсійного фонду України не правильно визначив суму зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, такий платник має право звернутися до Пенсійного фонду із скаргою про перегляд цього рішення, яке дається у письмовій формі та може супроводжуватися документами розрахунками та доказами, які платник вважає за погрібне надати.

З боку відповідача не було звернень із скаргою щодо повідомлень. Тому, виходячи з наведеного неоскаржена сума до відшкодування вважається узгодженою між управлінням Пенсійного фонду в Іршавському районі та ТзОВ "Лігніт". Оскільки товариство не сплатило самостійно нараховані страхові внески за відповідний базовий звітній період не пізніше 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду визначені ч.6 ст.20 Закону України №1058 від 09.07.2003р., то відповідно до п.2 ст.106 Закону України №1058 вони стали вважатися простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою).

Згідно розрахунку кредитора, такі складають:

- пільгові пенсії по сп. 1- 13418,75грн (за період з 01.05.2011 року по 01.04.2014 року);

- пільгові пенсії по сп. 2- 7291,60грн (за період з 01.03.2013 року по 01.04.2014 року).

Відповідно до п.6.8 ст.6 Інструкції №21-1 від 19.12.2003р. встановлено, що підприємства щомісяця до 25-го числа повинні вносити до Пенсійного фонду місячну витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що зазначена в надісланих йому повідомленнях.

Відповідачем не здійснено належного відшкодування сум фактично виплачених пільгових пенсій та витрат на їх доставку, таким чином, заборгованість станом на 10.04.2014 року становить 20710,35 грн.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі (90100, м. Іршава, пл. Народна, 2, код ЄДРПОУ 20449666) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 26583,90грн. , з яких 20710,35 грн. (пільгові пенсії) - ІУ черга задоволення, а сума боргу у розмірі - 5873,55 грн. (пеня, штраф) - УІ черга задоволення.

14.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, м. Іршава №665 від 11.04.2014р. про визнання кредитором на загальну суму 511414,90грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, м. Іршава про визнання кредиторських вимог визнаються за рішенням розпорядника майна та боржника повністю на суму 511414,90грн.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Кредитор подану ним суду заяву про визнання кредиторських вимог у розмірі - 511414,90грн. із них - 103608,37грн. - орендна плата за землю (нараховано самостійно - 103247,45грн. - основний борг та 360,92 грн. - пеня, із них: 4702,04 грн. - плата за користування надрами для видобування корисних копалин (нараховано платником самостійно); із них: податок на доходи з фізичних осіб у розмірі 80907,92грн.-основний борг (донараховано за актом перевірки), штрафні санкції у розмірі -56103,70грн. (донараховано за актом перевірки), пеня у розмірі - 3411,99грн. (за несвоєчасну сплату), із них єдиний соціальний внесок у розмірі 245178,19грн. - основний платіж (нараховано платником самостійно), штрафні санкції у розмірі - 11775,20грн., пеня у розмірі - 5697,49 грн. обґрунтовує поданими суду відповідними підтверджуючими документами, а саме: Акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Лігніт» від 04.03.2014р. №137/1700/00176265, податкове повідомлення-рішення від 19.03.2014р. №0001331700, Звіти (самостійно визначений борг), Рішення №481 від 15.05.2013р. про застосування штрафних санкцій та нарахуванні пені, Рішення №1103 від 24.07.2013р., Рішення № 945 від 20.06.2013р., Податкові декларації, розрахунки податкового зобов'язання з плати за користування надрами, Звіт про суми нарахованої заробітної плати.

Обставини, зазначені кредитором, визнаються розпорядником майна та боржником в повному обсязі, а саме: 434035,60 грн. - сума основного боргу, 67878,90грн. - штрафні санкції та 9500,40грн. - пеня. Сума основного боргу складається з заборгованості по податкам - 245178,19грн. та заборгованості по єдиному соціальному внеску - 188 857,41 грн.

Відтак, вимоги кредитора підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Лігніт» у наступному порядку:

- 245 178,19 грн. - вимоги ІІ черги задоволення;

- 188 857,41 грн. - вимоги ІІІ черги задоволення;

- 77 379,30 грн. - вимоги УІ черги задоволення.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (90100, м. Іршава, вул. Шевченка, 37, код ЄДРПОУ 38456408) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 511414,90грн. , з яких 245 178,19 грн. - вимоги ІІ черги задоволення; 188 857,41 грн. - вимоги ІІІ черги задоволення; 77 379,30 грн. - вимоги УІ черги задоволення (кредиторські вимоги викладено з урахуванням заяви розпорядника майна про виправлення описки).

22.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю „Едельвейс-2003", м. Київ №6 від 17.04.2014р. (згідно поштового штемпелю та опису вкладення у цінний лист надіслано на адресу суду 17.04.2014р.) про визнання кредитором на загальну суму 981200грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Едельвейс-2003", м. Київ про визнання кредиторських вимог визнаються за рішенням боржника повністю на суму 981200грн., а за рішенням розпорядника майна частково на суму 776200грн. та 15524грн. відповідно.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Заявник зазначає, що є кредитором Боржника відповідно до Договору про терміни та порядок погашення заборгованості (новації) №20/2 від 28.12.2013 р. на суму 776200грн. (загальна сума за 18 договорами позики зазначених в

договорі). Вимоги є безспірними, що підтверджується Рішенням Господарського суду

Закарпатської області від 04.03.2014 р. у справі № 907/27/14.

Відповідно до Договору позики №12/03 від 12.03.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Едельвейс-2003» (далі - ТОВ „Едельвейс-2003") надало позику в розмірі 205000грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАЛ-

2011» (далі - ТОВ «ВАЛ-2011»), що підтверджується платіжним дорученням № 365 від 13.03.2012 р. на суму 200000грн. та платіжним дорученням № 420 від 08.05.2012р. на суму 5000грн.

14 травня 2012 року між ТОВ «Едельвейс-2003» (кредитор), ТОВ «ВАЛ-2011» (позичальник) та ТОВ «Лігніт» (поручитель), було укладено договір поруки №12/03, відповідно до якого ТОВ «Лігніт» поручилось перед ТОВ „Едельвейс-2003" за своєчасне та належне виконання ТОВ «ВАЛ-2011» своїх зобов'язань за договором позики в сумі 205000грн.

У відповідності з п. 6.4 Договору позик №12/03 ТОВ «ВАЛ-2011» надіслало Листа від 25.12.2013р., в якому повідомило, що воно не має змоги повернути отриману позику, та просить ТОВ «Лігніт», як поручителя, виконати свої зобов'язання за договором поруки та перерахувати ТОВ «Едельвейс-2003» суму позики 205000грн.

Відповідно до п. 5.1.3. Договору поруки №12/03 від 14.05.2012 р. ТОВ «Едельвейс-2003» (кредитор) має право вимагати від ТОВ «Лігніт» (поручителя) виконати зобов'язання, а ТОВ «ВАЛ-2011» (боржника). ТОВ «Едельвейс-2003» направило Листа №2 від 24.01.2014 р., в якому просило ТОВ «Лігніт» виконати своє зобов'язання по поверненню позики та перерахувати на поточний рахунок, що зазначений в Договорі поруки від 14 травня 2012 року суми 205000грн., так як ТОВ „Едельвейс-2003" є Кредитором Боржника.

У підтвердження наведеного кредитором подано суду оригінал довіреності керівника боржника заступнику директора на право підписання та складання право чинів без обмежень, що підтверджує повноваження та дієздатність боржника щодо підписання договору поруки №12/03 від 14.05.2012р.

Кредитором, позичальником та боржником зазначено суду про невиконання ні ТОВ „ВАЛ-2011", ні ТОВ „Лігніт" своїх зобов'язань за договором поруки.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання товариства з обмеженою відповідальністю „Едельвейс-2003" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 9, код ЄДРПОУ 32376762) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 981200грн. , з яких 1218грн. - вимоги І черги задоволення; 981200грн.. - вимоги ІУ черги задоволення.

17.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", м. Донецьк б/н та б/д (згідно відмітки канцелярії суду отримано 17.04.2014р. за №02.5.1-14/4990/14) про визнання додаткових кредиторських вимог на загальну суму 236572,69грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ" про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника не визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БВ» та товариством з обмеженою відповідальністю «Лінгніт» протягом 2012 - 2013 р.р. укладено ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Загальна сума основної заборгованості 1 410 400,00 грн. та 28 208,00 грн. судових витрат присуджена до стягнення на користь кредитора, відповідно до рішення господарського суду Закарпатської області від 30.09.2013 р. № 907/784/13. Невиконання цього рішення і стало причиною звернення кредитора до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, вважає за необхідне додатково заявити про нарахування 3% річних в сумі 34162,41грн. на суму 1410400грн. основної заборгованості по наданій Боржнику фінансовій допомозі.

Таким чином, кредитор заявляє про додаткові вимоги на суму 34 162,41 грн. - 3% річні, що нараховані на основне зобов'язання 1410400грн. у період з травня 2013 по 18 березня 2014 р. та на суму 28208грн. - судові витрати по справі № 907/784/13.

03.04.2013 року ТОВ «Компанія БВ» перерахувала на рахунок ТОВ «Лігніт» 35 000грн. з призначенням платежу - поворотна фінансова допомога, згідно Договору №10 від 03.04.2013 року. Однак, названий в призначені платежу договір між сторонами не укладався, а відтак кошти були перераховані Боржнику безпідставно та не повернуті ним Кредитору. У зв'язку з неповерненням коштів Кредитором направлено Боржнику вимогу в порядку ст. 530 ЦК України, однак остання ним проігнорована, що змусило Кредитора звернутись до господарського суду

Закарпатської області для захисту своїх прав.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.08.2013 р. у справі № 907/766/13 задоволені позовні вимоги кредитора до боржника та присуджено до стягнення з останнього основну суму заборгованості розмірі 35000грн. та 1720,50грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Невиконання цього рішення і стало причиною звернення кредитора до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, вважає за необхідне додатково заявити про нарахування 3% річних в сумі 681,78 грн. на суму основної заборгованості по наданій Боржнику фінансовій допомозі.

Таким чином, кредитор заявляє про додаткові вимоги на суму 681,78 грн. - 3% річні, що нараховані на основне зобов'язання 35000грн. у період з 25 липня 2013 по 18 березня 2014 р. та на суму 1720,50грн. - судові витрати по справі № 907/766/13

12 листопада 2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія „БВ" (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Лігніт" (Орендар) було укладено Договір оренди обладнання, згідно з п. 1.2. якого об'єктом оренди є ваги електричні максимальною масою зважування 60т., що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем (модель К42К.8608Т, заводський №33/8357/035 12 (обладнання).

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.3. Договору оренди вартість використання обладнання, що передається у користування Орендарю, за повний строк оренди становить 120000грн., яка виплачується Орендарем щомісячно рівними частинами в фіксованій сумі платежу 10000грн. Оплата орендної плати здійснюється Орендарем шляхом перерахування належної суми на розрахунковий рахунок Орендодавця. Вказані платежі повинні проводитись Орендарем до 25-го числа кожного календарного місяця.

Пунктом 12.2. строк дії договору встановлено до 13 листопада 2013 року.

На виконання умов Договору оренди від 12.11.2012 року, в день підписання Договору, Орендодавцем передано обладнання, обумовлене п. 1.2. Договору, а саме ваги електричні максимальною масою зважування 60т., що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем, що підтверджується Актом приймання-передачі.

Однак, ТОВ "Лігніт" свої зобов'язання по оплаті орендної плати не виконував, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість.

При цьому кредитором вживались заходи щодо стягнення з Боржника заборгованості по орендній платі. Так, кредитор, в липні 2013 р. звернувся до господарського суду Закарпатської області про стягнення з боржника 90000грн. заборгованості по орендній платі. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.09.2013р., що залишено без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 р. та Постановою Вищого господарського суду від 04.03.2014 р. по справі № 907/785/13 позов задоволено та стягнуто на користь Кредитора 90000грн. заборгованості по орендній платі та судові витрати в розмірі 1800грн.

Також, враховуючи, що об'єкт оренди після завершення строку дії договору переданий не був, враховуючи приписи ст. 764 ЦК України (якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором), заборгованість по орендній платі у період з листопада 2013 р. по березень 2014 р. становить - 50000грн. (5 міс.* 10000грн. орендної плати (відповідно до п.5.1, 5.2, 5.3 Договору).

Отже, загальна сума заборгованості за Договором оренди від 12.11.2012 р. становить 170000грн. (листопад 2012 по березень 2014 р.).

Таким чином, кредитор заявляє про додаткові вимоги на суму 170000грн. - заборгованість по орендній платі за Договором оренди від 12.11.2012 р., на суму 1800грн. - судові витрати по справі № 907/785/13.

Крім того, кредитором сплачено 6090грн. за звернення до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство та 1218 грн. за подання даної заяву з кредиторськими вимогами.

Відтак, ініціюючий кредитор просить визнати його вимоги до боржника на суму 236 572,69грн. (з яких 170000грн. основної заборгованості за Договором оренди від 12.11.2012 р., 28208грн. - судові витрати по справі № 907/784/13, 1720,50 грн. -судові витрати по справі № 907/766/13, 1800грн. - судові витрати по справі № 907/785/13 та 34844,19грн. - 3 % річних) та 7308, 00 грн. - судові витрати у справі про банкрутство.

Боржник заперечує з приводу даних кредиторських вимог в повному обсязі та у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що укладений ОСОБА_7 договір оренди від 02.11.2012р. був укладений з метою привласнити кошти ТзОВ „Лігніт", передані ТОВ "Компанія „БВ" на придбання електронних вагів. Доказом цього служить той факт, що він був укладений "заднім числом", вже після перерахування коштів за придбання вагів та видачі товариству податкової накладної на їх придбання. Листом від 07.06.2013р. №40 ТзОВ "Лігніт" не тільки повідомляло

про своє небажання продовжувати термін дії договору, але і повідомляло про його

дострокове припинення, що унеможливлює застосування п.10.2 договору оренди. Також просить суд врахувати те, що заявник в своїй заяві зазначає про нарахування 3% річних на основне зобов'язання 1410400грн. у період з травня 2013 по 18 березня 2014 р. на суму 34 162,41грн., основне зобов'язання 35 000,00 грн. у період з 25 липня 2013 р. по 18 березня 2014 р. на суму 681,78 грн.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу та може бути предметом мирової угоди. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі при спрощеному порядку розгляду справи про банкрутство.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ініціюючого кредитора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

ТОВ „Компанія „БВ" просить визнати кредитором боржника на суму 34162,41 грн. - 3% річні, що нараховані на основне зобов'язання 1410400грн. у період з травня 2013 по 18 березня 2014 р. та на суму 28208грн. - судові витрати по справі №907/784/13. Окрім того, також вважає обґрунтованими вимоги до боржника на суму 681,78 грн. - 3% річні, що нараховані на основне зобов'язання 35000грн. у період з 25 липня 2013 по 18 березня 2014 р. та на суму 1720,50грн. - судові витрати по справі № 907/766/13.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відтак, твердження боржника щодо правової природи наведених кредитором нарахувань трьох відсотків річних за період прострочення виконання основного зобов'язання не можуть бути взяті судом до уваги та підлягають задоволенню у розмірах та на підставах, що зазначені у заяві кредитора, а саме 34844,19грн. - три відсотки річних, 29928,50грн. витрат по сплаті судового збору у справах №907/784/13 та №907/766/13.

Також ТОВ „Компанія „БВ" заявлено вимогу про визнання його кредитором боржника на суму 170000грн. - заборгованість по орендній платі за Договором оренди від 12.11.2012 р., на суму 1800грн. - судові витрати по справі № 907/785/13, які також підлягають задоволенню з огляду на таке.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.09.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013, позов товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", с. Ільниця Іршавського району до товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району про стягнення 90000грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012р. задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю фіктивності укладеного між сторонами договору оренди обладнання від 12.11.2012р. Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2014р. дані судові рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ „Лігніт" без задоволення.

Вирішуючи даний спір суди виходили з доведеності заборгованості ТОВ "Лігніт" по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012, яка утворилася в період з грудня 2012р. по серпень 2013р., та недоведеності фіктивності вказаного договору як укладеного не уповноваженою на це особою з боку відповідача, оскільки, по-перше, статут ТОВ "Лігніт" не містить як положень щодо обмеження повноважень директора товариства на підписання угод на суму більш як 10000 грн., так і положень щодо необхідності їх погодження (схвалення) вищим органом товариства. По-друге, листом-повідомленням ТОВ "Лігніт" від 07.06.2013 №40, яким орендар відмовляється від договору оренди ваг електронних (модель К42К8608Т, заводський №33/8357/035) від 12.11.2012 та пропонує позивачу врегулювати питання погашення заборгованості, відповідач підтвердив факти укладення договору оренди від 12.11.2012, одержання від позивача майна за вказаним договором та наявності заборгованості по орендній платі.

Як закріплено нормами ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням: господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В обгрунтування своїх доводів ініціюючий кредитор вказує на те, що 12 листопада 2012р. між ТОВ "Компанія БВ" (орендодавець) та ТОВ "Лігніт" (орендар) було укладено договір оренди обладнання, згідно з п.1.2 якого об'єктом оренди є ваги електричні максимальною масою зважування 60 тон, що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем. Модель К42К.8608Т, заводський №33/8357/035 12 (обладнання).

Відповідно до п.п.5.1,5.2,5.3 договору оренди вартість використання обладнання, що передається у користування орендарю, за повний строк оренди становить 120000,00 грн., яка виплачується орендарем щомісячно рівними частинами в фіксованій сумі платежу 10000 грн. Оплата орендної плати здійснюється орендарем шляхом перерахування належної суми на розрахунковий рахунок орендодавця. Вказані платежі повинні проводитись орендарем до 25-го числа кожного календарного місяця.

На виконання умов договору оренди від 12.11.2012, в день підписання договору (що не спростовано відповідачем), орендодавцем передано обладнання, а саме ваги електричні максимальною масою зважування 60 тон, що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем, модель К42К8608Т, заводський №33/8357/035 12, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.

Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 4 ст.284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк , то такий договір припиняється. (Правова позиція викладена у постановах ВСУ від 03.06.2008р. №2-11/9948-2007, від 18.08.2009р. №2/385).

Натомість, орендодавець не звертався до орендаря з вимогою щодо дострокового розірвання договору оренди обладнання, а звернення орендаря до орендодавця про відсутність наміру продовження орендних правовідносин не було вчинено у відповідності до вимог ст. 653, 654 ЦИ України та пункту 10.2 договору оренди.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 5009 ЦК України).

В силу приписів п. 7 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст.764 ЦК України передбачено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 ст.284 ГК України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, вищенаведене дає підстави стверджувати про продовження строку дії договору оренди від 12.11.2012р. на той самий строк та на тих же умовах, а саме до 12.11.2014р.

Як встановлено вищенаведеними судовими рішеннями, боржник не сплатив орендну плату за період з грудня 2012 року по серпень 2013 року включно на суму 90000грн., яка була присуджена до стягнення з ТОВ „Лігніт" на користь ТОВ „Компанія „БВ".

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ" (83101, АДРЕСА_4, код ЄДРПОУ 38056421) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 1689280,69грн ., в тому числі на суму 1445400грн. та 204844,19грн. - вимоги ІУ черги та 39036,50грн. - вимоги І черги.

18.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_10, м. Донецьк б/н та б/д (згідно відмітки канцелярії суду отримано 18.04.2014р. за №02.5.1-14/5051/14) про визнання додаткових кредиторських вимог на загальну суму 562609,06грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_10, м. Донецьк про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника не визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Так, ОСОБА_10 з 08 листопада 2012 року працював на посаді керівника торгівельно-економічної місії ТОВ «Лігніт» в ТОВ „Лігніт". Даний факт підтверджується копією трудової книжки.

04 червня 2013 року ОСОБА_10 було звільнено з посади за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України. Разом з тим, йому не виплачена заробітна плата.

Згідно Наказу працівнику щомісячно нараховувалась заробітна плата в розмірі 50 000грн.

Згідно даних розрахункової відомості по заробітній платі підприємства боржника станом на грудень 2013 року, наданих на вимогу суду розпорядником майна, заборгованість перед ОСОБА_10 по розрахункам із заробітної плати (661 рахунок) становить 134021,58грн.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 49 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до проведеного кредитором розрахунку сума заборгованості ТОВ «Лігніт» перед ОСОБА_10 становить 558058,06грн., в тому числі по видах виплат: - заборгованість по заробітній платі - 185615,52грн., - заборгованість по виплаті компенсації за несвоєчасну відпустку - 19312,65 грн., а також нарахована компенсація (на 18.03.2014 р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника - 353129,89 грн.

Кредитор стверджує, що в супереч вищенаведених норм, остаточного розрахунку з ним проведено не було. Крім того, не видано довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та компенсацій.

Також кредитором подано суду відомості про те, що між кредитором та боржником укладено Договір № 10 про надання поворотної фінансової допомоги від 10.05.2013 р. за умовами якого кредитор надав боржнику 23 333,00 грн. позики, яка в строк, передбачений договором не повернута позикодавцю, а відтак, вимогу до боржника на суму 23333грн. неповернутої фінансової допомоги просить включити до реєстру вимог кредиторів в порядку та черговості, визначеній у відповідності до вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ініціюючого кредитора підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 08 листопада 2012 року по 04 червня 2013 року ОСОБА_10 працював на посаді керівника торговельно-економічної місії ТОВ „Лігніт".

Як убачається зі штатного розкладу ТОВ „Лігніт", з 08 листопада 2012 року був встановлений посадовий оклад керівника торговельно-економічної місії в розмірі 50000грн.

Також судом встановлено, що з листопада 2012 року ОСОБА_14 нараховувалась заробітна згідно зі штатним розкладом, однак виплачувалась несвоєчасно і не в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з наказом №25-к про звільнення ОСОБА_14 від 04 червня 2013 року з ним повинен був бути проведений повний розрахунок та виплачено йому компенсацію за невикористані дні відпустки з 08 листопада 2012 року по день звільнення, а також виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 134021,58грн.

Кредитор, посилаючись на наданий суду розрахунок, вказує на існування заборгованості по заробітній платі в сумі 185615,52грн., однак, такі доводи кредитора не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки у відповідності до відомостей про нарахування та виплату заробітної плати на ТОВ „Лігніт" за грудень 2013 року, які у відповідності до вимог чинного законодавства свідчать про наявність беззаперечної заборгованості по даному виду нарахувань, заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_14 становить суму 134021,58грн.

Також кредитор просить суд включити до реєстру вимог кредиторів суму 19312,65грн. заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку. Матеріалами справи, в тому числі відомостями, наданими ТОВ „Лігніт", підтверджено, що 28.05.2013р. ОСОБА_14 згідно наказу №19-к було надано щорічну основну відпустку на 8 календарних днів за період роботи з 08.11.2012р. по 01.02.2013р. Згідно наказу №25-к від 04.06.2013р. бухгалтерії підприємства наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_14 і виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку за період з 08.11.2012р. по день звільнення.

Однак, даного розрахунку із працівником ТОВ „Лігніт" проведено не було.

Натомість, боржник у поданому суду поясненні вказує на те, що відповідно до результатів службової перевірки діяльності підприємства за період з 11.09.2012 по 21.05.2013 р. встановлено привласнення директором ТзОВ «Лігніт» ОСОБА_7 грошових коштів підприємства, в тому числі шляхом самовільного затвердження штатного розпису підприємства всупереч вимогам п. 5.1.1. ст. 5 Статуту підприємства та п.п. 1.6, 2.2. контракту з керівником підприємства б/н від 11.09.2012р., а також фіктивного працевлаштування свого батька ОСОБА_10 та матері ОСОБА_15.

Оскільки службовою перевіркою було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_15 не приступали до виконання робіт на підприємстві, а в документах про облік відпрацьованого ними часу вносилися недостовірні дані. Наказ від 04.06.2013 р. №25-к про звільнення ОСОБА_10 та Наказ від 08.11.2012 р. №45-к про прийняття на роботу ОСОБА_10 визнані недійсними та скасованими відповідно до Наказу №11-к від 03.03.2014 р. про скасування деяких наказів підприємства у зв'язку з виявленими фактами привласнення коштів підприємства та укладення фіктивних трудових договорів.

Враховуючи, що ОСОБА_10 не приступав до виконання робіт на підприємстві та не виконував свою роботу взагалі, не було розроблено посадової інструкції, також посада «керівник торгівельно-економічної місії» відсутня в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників затвердженому Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 336 від 29.12.2004 р., а отже, ніяких функцій та обов'язків до нього доведено не було, тому за відсутності виконаних робіт ніяка заробітна плата не може бути нарахована, а отже, і вимоги по ній не можуть бути задоволені.

Також боржник вважає, що у розумінні ст. 117 КЗпП України виплата суми за затримку розрахунку при звільненні є санкцією, як штраф, неустойка чи пеня.

Однак, дані твердження боржника не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що чинним законодавством, зокрема, Кодексом законів про працю та Законом України „Про оплату праці" не передбачено можливості скасування керівництвом ТОВ „Лігніт" раніше прийнятих наказів про прийняття та звільнення з роботи, наказів про виправлення помилок, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу від 22.02.2012р. №4-рп/2012 встановлено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відтак, даним рішенням передбачено необмежений час для звернення працівника з позовом до підприємства про виплату належних йому нарахувань по заробітній платі.

Також Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 передбачено, що Положенням статті 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Тобто, положення даного Рішення стосуються виключно можливості проведення нарахування компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати під час роботи працівника, а не після його звільнення з займаної посади.

Відтак, аналіз всіх вищезазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно з розрахунковими відомостями ТОВ „Лігніт" по заробітній платі боржник підтверджує факт невиплати ОСОБА_14 заробітної плати за період з листопада 2012 року до червня 2013 року в розмірі 134021,58грн.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Відтак, перевіривши поданий кредитором розрахунок нарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по заробітній платі на суму 353129,89грн. суд вважає його належним чином обґрунтованим, а вимоги кредитора такими, що підлягають задоволенню.

ОСОБА_14 надав суду відомості про те, що між кредитором та боржником укладено Договір № 10 про надання поворотної фінансової допомоги від 10.05.2013 р. за умовами якого кредитор надав боржнику 23 333,00 грн. позики, яка в строк, передбачений договором не повернута позикодавцю, а відтак, вимогу до боржника на суму 23333грн. неповернутої фінансової допомоги просить включити до реєстру вимог кредиторів в порядку та черговості, визначеній у відповідності до вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Однак, дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відтак, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 спеціального Закону, кредитор зобов'язаний довести обґрунтованість своїх грошових вимог до боржника та надати відповідні документи в підтвердження їх правомірності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 4.11 "Положення про організацію операційної діяльності в банках України" затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. № 254, до обов'язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків (крім перелічених вище), також належать: назва одержувача коштів; сума операції (цифрами та словами). Сума операції може бути відображена лише цифрами, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку; номери рахунків; назва банку (одержувача та платника коштів).

Відповідно до п. 4.4 даного Положення, залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Вказані належні документи, що підтверджують факт перерахунку ОСОБА_14 на адресу боржника коштів згідно договору позики №10 від 10.05.2013 р. в матеріалах справи відсутні, заявником не доведено, відповідно до вимог ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" наявність грошових вимог до боржника.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_10 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_3) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 507682,12грн. - вимоги І черги , в тому числі на суму 134021,58грн. заборгованість по заробітній платі, 19312,65грн. заборгованості по виплаті компенсації за невикористану частину відпустки, 353129,89грн. компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника, а також суми 1218грн. витрат по сплаті судового збору за подання заяви з вимогами до боржника.

Вимоги ОСОБА_10 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_3) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 51593,94грн. заборгованості по заробітній платі та 23333грн. позики відхилити.

18.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла товариства з обмеженою відповідальністю „Гайдамак", м. Донецьк №16/04-1 від 16.04.2014р. про визнання кредиторських вимог на загальну суму 126259,98грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Гайдамак", м. Донецьк про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника та розпорядника майна визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Між ТОВ „Гайдамак" та ТОВ „Лігніт" 01.08.2011 року було укладено договір за №01/08 на поставку вугілля. У відповідності до умов даного договору постачальником за відповідними платіжними дорученнями було проведено авансову оплату вартості придбання вугілля на суму 2493748грн. та отримано оплаченого товару на суму 2367488,03грн., внаслідок чого утворилась заборгованість ТОВ „Лігніт" в сумі 126259,97грн.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання товариства з обмеженою відповідальністю „Гайдамак" (83049, м. Донецьк, вул. Олімпієва, 20, код ЄДРПОУ 23352629) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 126259,98грн. - вимоги ІУ черги та 1218грн. витрат по сплаті судового збору за подання заяви з вимогами до боржника - вимоги І черги.

22.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла фізичної особи ОСОБА_12, м. Київ б/н від 17.04.2014р. (згідно поштового штемпелю та опису вкладення в цінний лист дану вимогу надіслано до суду 18.04.2014р.) про визнання кредиторських вимог на загальну суму 3017145,81грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_12, м. Київ про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Кредитором заявлено вимоги про визнання його грошових вимог до боржника в сумі 23555,03грн. заборгованості по заробітній платі. У підтвердження існування даного боргу подав суду копію довідки ТОВ «Лігніт» станом на 01.04.2014р. в сумі 23555,03грн.

Розпорядником майна подано суду відомості про те, що згідно розрахункових відомостей по заробітній платі та проведеному розпорядником майна перерахунку заборгованість боржника перед кредитором по заробітній платі станом на 18.03.2014р. становить 22768,18грн., яка підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів у розмірі та черговості зазначеній розпорядником майна.

Також кредитор просить визнати його грошові вимоги до боржника на суму 351899,30грн. за авансовими звітами станом на 10.04.2014р. У підтвердження даних вимог кредитором подано суду акт звірки заборгованості за авансовими звітами від 10.04.2014р., реєстр авансових звітів та довідку ТОВ «Лігніт» станом на цю ж дату про існування заборгованості у підприємства перед працівником на суму 351899,30грн. авансових витрат.

Зазначав, що протягом усього часу роботи витрачав власні кошти на придбання товарно-матеріальних цінностей для потреб відповідача, що оформлялося бухгалтерією товариства складанням авансових звітів.

Однак, дані доводи кредитора не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Стаття 1158 ЦК України закріплює право особи на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Оскільки діяльність без доручення іншої особи є втручанням в сферу її майнових інтересів, то ЦК встановлює, що це можливо лише за умови, що цим інтересам загрожує небезпека. Зобов'язання, котрі виникають на підставі таких дій, можуть бути охарактеризовані як позадоговірні правовідносини між тим, хто діяв в інтересах іншої особи, та заінтересованою особою.

Вказані зобов'язання виникають за таких умов:

1) майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків. При цьому правове значення має реальна, а не уявна небезпека майновим інтересам іншої особи. Реальна небезпека-це можливість настання невигідних для особи майнових наслідків, котра за відсутності запобіжних заходів може перетворитися у дійсність;

2) це мають бути дії без доручення особи, в інтересах якої ці дії відбуваються;

3) дії мають бути вчинені на користь іншої особи, тобто спрямовані на запобігання, усунення або зменшення невигідних для неї майнових наслідків. Це означає, що зобов'язання із ведення справ без доручення виникають, якщо одна особа діє саме в інтересах іншої особи. Ця умова охоплює наявність наміру здійснити дії на користь особи (суб'єктивний фактор) і фактичне здійснення таких дій (об'єктивний фактор). Особа, яка веде справи іншої особи без доручення, має усвідомлювати спрямованість своїх дій і до того ж не мати наміру встановити з тим, чиї справи веде, якихось інших відносин.

Зміст зобов'язань із ведення справ без доручення визначають ч.2 ст.1158 та ст.ст.1159-1160 ЦК України

Зокрема, ч.2 ст. 1158 ЦК України передбачає, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Якщо господар заперечує проти втручання у його справи, то діяльність фізичної особи перетворюється на протиправні дії і спричиняє виникнення деліктних зобов'язань.

Важливим обов'язком особи, яка веде справи іншої особи без доручення є вимога: 1) надати звіт про вчинені дії; 2) передати господарю усе отримане у процесі діяльності у його інтересах (ст.1159 ЦК). Виконання вказаних обов'язків провадиться негайно після закінчення цих дій.

У свою чергу, цивільні права такої особи забезпечуються можливістю отримання компенсації необхідних витрат, понесених ним у результаті такої діяльності (ст.1160 ЦК), однак право на відшкодування витрат виникає за певних умов. По-перше, підлягають відшкодуванню витрати, які фактично вже були зроблені, а не планувалися на майбутнє. По-друге, відшкодування витрат можливе, якщо вони були необхідними, тобто виправдані обставинами, за яких були виконані дії. Це означає, що витрати, які не здійснив би за даних обставин сам господар, відшкодуванню, як правило, не підлягають. Винятком є ситуація, коли особа доведе, що, відмовляючись від компенсації витрат, господар неналежним чином здійснює своє цивільне право. Необхідність ведення чужих справ без доручення виникає тоді, коли цивільним правам та інтересам іншої особи загрожує небезпека, тобто існує потреба у захисті майнових інтересів іншої особи. При цьому необхідність самоправного втручання у чужі справи зумовлюється не тільки існуванням небезпеки чужим майновим інтересам, а ще й тими обставинами, що особа не може сповістити господаря й одержати від останнього згоду на зазначені дії, тому особа має зробити (сповістити) це при першій нагоді, а той хто не виконав цей обов'язок, втрачає право на відшкодування витрат, бо недостатньо врахував інтереси господаря.

Наведені ОСОБА_12 в заяві витрати, які він просить відшкодувати, не підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, якими підтверджується проведення господарської операції, окрім того, заявником не доведено суду, що не проведення таких витрат несли загрози майновим інтересам власнику майна ( боржника) та ОСОБА_12 був позбавлений можливості заздалегідь сповістити господаря (боржника) про потребу в таких витратах і отримати на це від господаря (боржника) згоду.

Заявник всупереч ст. 34-36 ГПК України належними та допустимими доказами у суді не довів ті обставин, на які посилався у заяві, як на підставу своїх вимог і заперечень, а саме, що витрати документально понесено ним, існувала небезпека чужим майновим інтересам та що здійснені ним самоправно витрати, які він просить стягнути, були необхідними та виправданими та що такі витрати за даних обставин здійснив би сам господар (боржник).

Також кредитором - ОСОБА_8 в судовому засіданні 112.06.2014р. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог заявника - ОСОБА_12 Судом така заява відхиляється, як передчасна, оскільки вимоги заявника судом відхилено.

Також кредитор просить суд визнати його грошові вимоги до боржника в сумі 2641691,48грн. наданої поворотної фінансової допомоги у період з 01.01.2008р. по 01.04.2014р. На підтвердження вказаного факту заявником подано суду акт звірки станом на 09.04.2014р., копії договорів, банківських виписок та квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ініціюючого кредитора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Також, слід зазначити, що в межах провадження справи про банкрутство, суд, встановлюючи грошові вимоги кредиторів, виходить із дійсності правочину до визнання в установленому законом порядку його недійсним .

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. 1, 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Заявником подано суду ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги, судовим аналізом яких встановлено наступне:

1). За умовами договорів:

- від 04.02.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 21000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2011 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2011р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 31.06.2012р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 31.06.2013р., а додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 31.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 04.02.2011р. на суму 21000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Однак, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надана кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру не підтверджує виконання договору, на який посилається заявник.

- від 22.05.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 45000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 22.05.2010 року. Додатковою угодою №1 від 22.05.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 22.05.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 22.06.2011р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 22.06.2012р., додатковою угодою №4 у строк до 22.06.2013р. та додатковою угодою №5 у строк до 22.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.05.2009р. на суму 45000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Однак, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надана кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру не підтверджує виконання договору, на який посилається заявник.

- від 26.05.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 21000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2009 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2009р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 14.06.2010р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 14.06.2011р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 14.06.2012р., додатковою угодою №4 у строк до 14.06.2013р. та додатковою угодою №5 у строк до 14.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 26.05.2009р. на суму 21000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Однак, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надана кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру не підтверджує виконання договору, на який посилається заявник.

- від 11.06.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 15000грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 11.06.2012р. сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 11.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 11.06.2012р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції банку від 11.06.2012р. на суму 15000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Разом з тим, в даній квитанції банку в графі платник та код платника зазначений код ТзОВ «Лігніт», і в призначенні платежу зазначено: поворотна фінансова допомога, що свідчить, що кошти на суму 15000грн. надійшли від ТзОВ «Лігніт», а не від ОСОБА_12, що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 11.06.2012р. ОСОБА_12

- від 10.01.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 72500грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 20.06.2012р., а не від дати настання строку виконання договору, сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 20.06.2013р., а додатково угодою від 20.06.2014р. строк повернення позики встановлено 20.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 10.01.2012р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції банку від 10.01.2012р. на суму 72500грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога» без зазначення договору, на виконання якого проводиться перерахування коштів, що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 10.01.2012р. ОСОБА_12

- від 04.03.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 1000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.20109 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 11.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 11.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 11.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 11.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 04.03.2010р. на суму 21000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Однак, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надана кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру не підтверджує виконання договору, на який посилається заявник.

- від 18.11.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 29000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 18.11.2011 року, тобто, в день передачі коштів позикодавцем позичальником повинно бути повернуто надану фінансову допомогу. Додатковою угодою №1 від 18.11.2011р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 18.06.2012р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 18.06.2013р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 18.06.2014р.

Пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 18.11.2011р. на суму 29000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 18.11.2011р. ОСОБА_12

- від 28.05.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 1900грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 05.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 05.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 05.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 05.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору представником боржника 11.06.2014р. в судовому засіданні подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 28.05.2010р. на суму 1900грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 28.05.2010р. ОСОБА_12

- від 03.09.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 1000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 30.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 25.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 25.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 25.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 03.09.2010р. на суму 1000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 03.09.2010р. ОСОБА_12

- від 01.09.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 11500грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 15.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 15.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 15.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 15.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 01.09.2010р. на суму 11500грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 01.09.2010р. ОСОБА_12

- від 19.07.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 25000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 10.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 10.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 10.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 10.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 19.07.2010р. на суму 25000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 19.07.2010р. ОСОБА_12

- від 02.09.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 17100грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 31.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 31.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 31.06.2013р. та додатковою угодою №4 у строк до 31.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.09.2010р. на суму 17100грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 02.09.2010р. ОСОБА_12

- від 17.01.2008р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 865000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 01.08.2008 року. Додатковою угодою №1 від 01.08.2008р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 02.06.2009р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 02.06.2010р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 02.06.2011р., додатковою угодою №4 у строк до 02.06.2012р., додатковою угодою №5 у строк до 02.06.2013р., додатковою угодою №6 у строк до 02.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 17.01.2008р. на суму 59000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 17.01.2008р. на суму 805700грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12 Таким чином, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надані кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру та банківської виписки не підтверджують виконання договору, на який посилається заявник.

- від 04.01.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 256000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 12.06.2011. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 12.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 12.06.2013р., додатковою угодою №4 у строк до 12.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 05.01.2010р. на суму 256000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога за договором від 04.01.2010р. пл.. ОСОБА_12». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 05.01.2010р. на суму 256000грн. Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору. Тобто, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надана кредитором копія квитанції до прибуткового касового ордеру не підтверджує виконання договору, на який посилається заявник. Крім того, копія договору, надана кредитором, не містить підпису кредитора ОСОБА_12

- від 07.06.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 43000грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 07.06.2013р. сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 07.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 07.06.2012р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 07.06.2012р. на суму 43000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога від ОСОБА_12.». Однак, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 05.02.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 250000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 21.06.2011. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 21.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 21.06.2013р., додатковою угодою №4 у строк до 21.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 05.02.2010р. на суму 250000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога ОСОБА_12». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 05.02.2010р. на суму 250000грн. Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 09.09.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 99000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2009 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2009р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 27.06.2010. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 27.06.2011р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 21.06.2013р., додатковою угодою №4 у строк до 27.06.2013р. та додатковою угодою №5 у строк до 27.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 09.09.2009р. на суму 99000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога ОСОБА_12 дог. від 09.09.2009р.».

Однак, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 24.07.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 125000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2009 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2009р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 09.06.2010. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 09.06.2011р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 09.06.2012р., додатковою угодою №4 у строк до 09.06.2013р., додатковою угодою №5 у строк до 09.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки від 24.07.2009р. на суму 125000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога дог. від 24.07.2009р.».

Однак, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 27.01.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 31035грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2011 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2011р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 31.05.2012р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 31.05.2013р., а додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 31.05.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 27.01.2011р. на суму 31035грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.01.2011р. ОСОБА_12

- від 05.03.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 4660грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 07.06.2011р., Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 07.06.2012р., за додатковою угодою №3 у строк до 07.06.2013р. та за додатковою угодою №4 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 07.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 05.03.2010р. на суму 4660грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 05.03.2010р. ОСОБА_12

- від 29.11.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 35500грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 31.12.2011р., Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 16.07.2013р., за додатковою угодою №3 у строк до 16.07.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанцій до прибуткових касових ордерів від 29.11.2010р. на суму 35500грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 29.11.2010р. ОСОБА_12

- від 22.06.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 10000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2009 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2009р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 28.06.2010р., Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 28.06.2011р., Додатковою угодою №3 сторонами узгоджено строк повернення позики до 28.06.2012р., Додатковою угодою №4 сторонами узгоджено строк повернення позики до 28.06.2013р. та за додатковою угодою №5 у строк до 28.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанцій до прибуткових касових ордерів від 22.06.2009р. на суму 10000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 22.06.2009р. ОСОБА_12

- від 03.03.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 16000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 12.06.2011р., Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 12.06.2012р., Додатковою угодою №3 сторонами узгоджено строк повернення позики до 12.06.2013р., Додатковою угодою №4 сторонами узгоджено строк повернення позики до 12.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 03.06.2010р. на суму 16000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», що не доводить виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги від 03.06.2010р. ОСОБА_12

- від 19.02.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 2500грн. Пунктом 4.2 договору сторонами не узгоджено дату повернення позики. Разом з тим, додатковою угодою №1 від 19.02.2011р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 19.02.2012. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 19.08.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 19.08.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за період з 15.02.2010р. по 21.02.2010р. на суму 2500грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога ОСОБА_12.». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за період з 15.02.2010р. по 21.02.2010р. на суму 2500грн. Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 12.01.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 6500грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики до 31.12.2011р. Разом з тим, додатковою угодою №1 від 31.12.2011р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 15.06.2012. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 15.06.2013р., а додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 15.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за період з 10.01.2011р. по 19.01.2010р. на суму 6500грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за період з 10.01.2011р. по 19.01.2010р. на суму 6500грн. Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 14.05.2008р . про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 60000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики до 13.12.2008р. Разом з тим, додатковою угодою №1 від 13.12.2008р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 13.06.2009. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 13.06.2010р., Додатковою угодою №3 сторонами узгоджено строк повернення позики до 13.06.2011р., Додатковою угодою №4 сторонами узгоджено строк повернення позики до 13.06.2012р., Додатковою угодою №5 сторонами узгоджено строк повернення позики до 13.06.2013р., а додатковою угодою №6 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 13.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за 19.05.2008р. на суму 60000грн. з призначенням платежу «грошова допомога згідно договору від 14.04.2008р.». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за 19.05.2008р. на суму 60000гр. З даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 29.05.2009р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 50000грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики до 31.12.2009р. Разом з тим, додатковою угодою №1 від 13.12.2009р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 08.06.2010. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 08.06.2011р., Додатковою угодою №3 сторонами узгоджено строк повернення позики до 08.06.2012р., Додатковою угодою №4 сторонами узгоджено строк повернення позики до 08.06.2013р., а додатковою угодою №5 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 08.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за 09.06.2009р. на суму 50000грн. з призначенням платежу «грошова допомога згідно договору від 29.05.2009р.». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію банківської виписки за 09.06.2009р. на суму 50000гр. Окрім того, з даного документу не вбачається про перерахування таких коштів саме кредитором ОСОБА_12, або надходження коштів на рахунок боржника з рахунку в банківській установі, належного кредитору.

- від 05.10.2010р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 78550грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 31.12.2010 року. Додатковою угодою №1 від 31.12.2010р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 25.06.2011р. Додатковою угодою №2 сторонами узгоджено строк повернення позики до 25.06.2012р., додатковою угодою №3 остаточною датою повернення позики сторонами встановлено у строк до 25.06.2013р., додатковою угодою №4 у строк до 25.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копії квитанцій до прибуткових касових ордерів від 11.10.2010, 05.10.2010, 13.10.2010, 12.10.2010та від 110.2010 на загальну суму 77050грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копії прибуткових касових ордерів з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».

Тобто, кредитором не доведено виконання договору належними та допустимими доказами, оскільки надані кредитором копії прибуткових касових ордерів не підтверджують виконання договору, на який посилається заявник.

- від 06.06.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 123614грн. Пунктом 4.2 договору сторонами узгоджено дату повернення позики у строк до 06.06.2013 року. Додатковою угодою №1 від 06.06.2013р. сторонами даний пункт договору викладено в новій редакції та зазначено строк повернення позики до 06.06.2014р.

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.06.2012р. на загальну суму 123614грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Разом з тим, пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Натомість, всупереч наведеним умовам договору, у підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію прибуткового касового ордеру з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».

Однак, дані документи не можуть бути взяті судом до уваги як такі, що підтверджують існування між сторонами відповідних господарських зобов'язань з огляду на таке.

Статтями 32, 33 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, відповідно до ст. 34 ГПК України.

Так, за своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку; дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні; господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відтак, здійснення будь-яких операцій, в тому числі і купівля-продаж майна, позичка чи оренда мають підтверджуватись відповідними первинними документами та документами бухгалтерського обліку (регістрами за відповідний період).

Частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначена норма визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який є підставою для господарської операції та вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Натомість, в поданих суду копій квитанцій до прибуткових касових ордерів та копій виписок банку про надходження коштів, а також наведених в них підстав оприбуткування коштів ні товариством, ні позичальником не вказано ідентифікуючих однак операції, а саме, номер та дату договору, який є підставою для господарської операції.

Окрім того, пунктом 5.1 певних договорів сторонами узгоджено, що позика повертається в готівковій формі з оформленням прибуткового касового ордеру або шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позикодавця. Однак, наведені сторонами умови повернення наданої позики з огляду на суб'єктний склад сторін договору не відповідають вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, наданий кредитором акт звірки щодо розміру наданої позики не може бути прийнятий до уваги, оскільки останній не містить посилань на умови договору та є не документом, яким підтверджується існування чи припинення відповідних правовідносин.

Відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки - є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Разом з тим, за певними договорами про надання поворотної фінансової допомоги кредитором не подано суду жодних первинних бухгалтерських документів у підтвердження проведення певної господарської операції, а саме:

- Договір від 25.05.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковими угодами до нього в сумі 47732,48грн.

- Договір від 04.06.2013р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 11000грн.

- Договір від 28.03.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 7000грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 04.06.2012р. сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 04.06.2013р., а додатково угодою №2 від 04.06.2013р. строк повернення позики встановлено 04.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 28.03.2012р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця.

- Договір від 24.05.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 4000грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 24.05.2012р. сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 23.06.2012р., додатково угодою №2 від 23.06.2013р. строк повернення позики встановлено 23.06.2014р., а додатково угодою №3 від 23.06.2013р. строк повернення позики встановлено 23.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 24.05.2011р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця.

- Договір від 05.06.2012р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковою угодою до нього в сумі 120000грн.

- Договір від 31.03.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковими угодами до нього в сумі 15000грн. Окрім того, пункт 4.2 договору не містить в собі дати повернення позики.

- Договір від 14.12.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковими угодами до нього в сумі 3500грн.

- Договір від 17.03.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковими угодами до нього в сумі 40000грн.

- Договір від 24.02.2011р. про надання поворотної фінансової допомоги з додатковими угодами до нього в сумі 35000грн. Пунктом 3.1 договору сторонами, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця (засновника).

В свою чергу, додатковою угодою №1 до договору позики від 24.02.2012р. сторони дійшли до згоди про викладення пункту 4.2 договору позики (стосовно встановлення строку повернення коштів) в новій редакції із зазначенням строку повернення 24.06.2012р., додатково угодою №2 від 24.06.2012р. строк повернення позики встановлено 24.06.2013р., а додатковою угодою №3 від 24.06.2013р. строк повернення позики встановлено 24.06.2014р.

Однак, судом констатовано, що договір від 24.0205.2011р. не містить в собі пункту 4.2, а строк повернення наданої позики сторонами узгоджено п.3.1 договору з моменту вимоги позикодавця.

Також певними договорами сторонами взагалі не підтверджено існування договірних відносин позики між ОСОБА_12 та ТОВ «Лігніт», а саме:

- Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 29.06.2010р. з додатковими договорами на суму 5000грн. з боку позикодавця не підписаний,

- Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 07.07.2010р. з додатковими договорами на суму 45000грн. з боку позикодавця не підписаний. Окрім вищенаведеного, даний договір також не посвідчено підписом позичальника.

- Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 17.06.2009р. на суму 1000грн. з якого вбачається, що він укладений між боржником, як позичальником та ОСОБА_18, як позикодавцем В свою чергу, Кредитором у справі - ОСОБА_12 надано суду копії додаткових угод до даного договору про продовження строку повернення позики, які з боку позикодавця підписані не стороною договору, а ОСОБА_12

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру без дати та без номеру про передачу саме ним боржнику готівкових коштів на суму 1000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».

- Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 15.06.2009р. на суму 6000грн. з якого вбачається, що він укладений між боржником, як позичальником та ОСОБА_18, як позикодавцем В свою чергу, Кредитором у справі - ОСОБА_12 надано суду копії додаткових угод до даного договору про продовження строку повернення позики, які з боку позикодавця підписані не стороною договору, а ОСОБА_12

У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру без дати та без номеру про передачу саме ним боржнику готівкових коштів на суму 1000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».

Окрім того, до даного договору не подано суду жодних первинних бухгалтерських документів у підтвердження проведення певної господарської операції.

- Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 05.08.2010р. з додатковими договорами на суму 3500грн. з боку позикодавця не підписаний. У підтвердження надання грошових коштів в межах дії даного договору кредитором подано суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 0.08.2010р. про передачу ним боржнику готівкових коштів на суму 1000грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».

Також, ряд договорів, наданих заявником, а саме: Договорів позики (між підприємством та його працівником) від 04.02.2011 р., 22.05.2009 р., 26.05.2009 р., 04.03.2010 р., 28.05.2010 р., 03.09.2010 р., 01.09.2010 р., 19.07.2010 р., 02.09.2010 р, 17.01.2008 р., 04.01.2010 р., 05.02.2010 р., 28.01.2011 р., 22.06.2009 р., 03.03.2010 р., 19.02.2010 р., 12.01.2011 р., 14.05.2008 р., 29.05.2009 р., 31.03.2011 р.,14.12.2011 р.,17.03.2011 р.,17.06.2009 р., 15.06.2009 р., 05.08.2010 р. не передбачають обов'язку боржника повернення позики.

Відповідно до п. 3.2. 3.3. означених Договорів, позика надається у готівковому порядку за видатковим касовим ордером. Позика вважається наданою Позикодавцем Позичальнику з моменту передання грошей, що підтверджує оформлений належним чином видатковий касовий ордер. Факт одержання позики додатково підтверджує розписка, власноручно написана та підписана Позичальником у момент передачі йому суми позики.

Згідно умов наведених договорів заявник - ОСОБА_12 (Позичальник) отримує від ТОВ "Лігніт" (Позикодавець за договором), суму позики. Тобто, кредитором за даним договором є саме ТОВ "Лігніт" - боржник у справі, а доказом отримання такої позики слугують видаткові касові ордери та розписки.

Також вказані договори ( п.п. 3.2., 3.3., 5.1. 5.2.) передбачають обов'язок ОСОБА_12 повертати, а - ТОВ «Лігніт» отримувати позику.

Крім того, ні кредитором ОСОБА_12, ні боржником не надано суду витребувані судом документи (оригінали первинних документів), у зв'язку з чим заявлені вимоги кредитора ОСОБА_12 не підтверджені належними та допустимим доказами.

Також, кредитором - ОСОБА_8 в судовому засіданні 12.06.2014 р. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог заявника - ОСОБА_12 Судом така заява відхиляється, як передчасна, оскільки вимоги заявника судом відхилено.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_12 (02097, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_4) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 23986,18грн., в тому числі 22768,18грн заборгованості по заробітній платі - вимоги І черги та 1218грн. витрат по сплаті судового збору за подання заяви з вимогами до боржника - вимоги І черги.

Вимоги ОСОБА_12 (02097, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_4) про визнання його кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 2993590,78грн. відхилити.

30.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_13, АДРЕСА_3 б/н та б/д (згідно відмітки канцелярії суду отримано 30.04.2014р. за №02.5.1-14/5563/14) про визнання додаткових кредиторських вимог на загальну суму 131790,17грн.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_13, АДРЕСА_3 про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника не визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Так, ОСОБА_13 згідно наказу №2-к від 21.01.2013р. був прийнятий на посаду технічного директора ТОВ «Лігніт» за сумісництвом на 0,75 ставки з окладом згідно штатного розкладу, на умовах неповного робочого часу і оплатою відповідно до відпрацьованого часу.

13 червня 2013 року ОСОБА_13 було звільнено з посади за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України. Разом з тим, йому не виплачена заробітна плата.

Згідно довідки ТОВ „Лігніт" №64 від 13.06.2013р. заборгованість товариства перед працівником по виплаті заробітної плати складає суму 19317,53грн.

Згідно даних розрахункової відомості по заробітній платі підприємства боржника станом на грудень 2013 року, наданих на вимогу суду розпорядником майна, заборгованість перед ОСОБА_13 по розрахункам із заробітної плати (661 рахунок) становить 22467,29грн.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 49 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до проведеного кредитором розрахунку сума заборгованості ТОВ «Лігніт» перед ОСОБА_13 становить 131790,17грн., в тому числі по видах виплат: - заборгованість по заробітній платі - 19317,53грн., - нарахована компенсація (на 18.03.2014 р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника - 112472,64грн.

Кредитор стверджує, що в супереч вищенаведених норм, остаточного розрахунку з ним проведено не було.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ініціюючого кредитора підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 21 січня 2013 року по 14 червня 2013 року ОСОБА_13 працював на посаді технічного директора ТОВ „Лігніт".

Як убачається зі штатного розкладу ТОВ „Лігніт", з січня 2013 року був встановлений посадовий оклад технічного директора в розмірі 8000грн.

Також судом встановлено, що з січня 2013 року ОСОБА_13 нараховувалась заробітна згідно зі штатним розкладом, однак виплачувалась несвоєчасно і не в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з наказом про звільнення ОСОБА_13 від 14 червня 2013 року з ним повинен був бути проведений повний розрахунок по заборгованості по заробітній платі в сумі 19317,53грн.

Кредитор, посилаючись на наданий суду розрахунок, вказує на існування заборгованості по заробітній платі в сумі 19317,53грн. Разом з тим, у відповідності до відомостей про нарахування та виплату заробітної плати на ТОВ „Лігніт" за грудень 2013 року, їх дані свідчать про наявність беззаперечної заборгованості по даному виду нарахувань, заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_13 становить суму 22467,29грн.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу від 22.02.2012р. №4-рп/2012 встановлено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відтак, даним рішенням передбачено необмежений час для звернення працівника з позовом до підприємства про виплату належних йому нарахувань по заробітній платі.

Також Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 передбачено, що Положенням статті 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Тобто, положення даного Рішення стосуються виключно можливості проведення нарахування компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати під час роботи працівника, а не після його звільнення з займаної посади.

Відтак, аналіз всіх вищезазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно з розрахунковими відомостями ТОВ „Лігніт" по заробітній платі боржник підтверджує факт невиплати ОСОБА_13 заробітної плати за період з січня 2013 року по червень 2013 року в розмірі 19317,53грн.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" норми даного акту застосовуються у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто перед звільненням.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, перевіривши поданий кредитором розрахунок нарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по заробітній платі на суму 112472,64грн. суд вважає за необхідне задовольнити вимоги кредитора в цій частині частково з нарахуванням таких виплат до дати порушення провадження у справі в сумі 96405,12грн.

Що стосується заперечень розпорядника майна про те, що дана вимога кредитора надійшла до суду з порушенням вимог ч.1, 2 ст. 23 Закону, то такі не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що у відповідності до вимог абз. 2 ч.4 ст. 23 Закону передбачено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Однак, відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_13 (90154, АДРЕСА_3, ідент. код НОМЕР_5) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму115722,65грн. - вимоги І черги .

Вимоги ОСОБА_13 (90154, АДРЕСА_3, ідент. код НОМЕР_5) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 16067,52грн. компенсації при несвоєчасному розрахунку відхилити.

17.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_7, м. Донецьк б/н та б/д (згідно відмітки канцелярії суду отримано 17.04.2014р. за №02.5.1-14/4989/14) про визнання додаткових кредиторських вимог на загальну суму 482541,32грн. 18.04.2014р. до суду також надійшла заява даного кредитора про уточнення кредиторських вимог, у відповідності до якої ОСОБА_7 просить визнати її грошові вимоги до боржника в сумі 563083,24грн., (в тому числі заборгованість по заробітній платі - 95566,03грн.; заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку - 17513,32грн.; нарахована компенсація (на 18.03.2014р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника - 229977,14грн.); 218808,75грн. - вимоги щодо повернення поворотної фінансової допомоги та 1218грн. - судові витрати за звернення кредитором до господарського суду з даною заявою.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_7, м. Донецьк про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника не визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Так, ОСОБА_7 з 11 вересня 2012р. була прийнята на посаду директора ТОВ „Лігніт" згідно Протоколу загальних зборів учасників Товариства від 10 вересня 2012 р. у відповідності до умов Контракту від 11.09.2012р. з керівником підприємства, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці.

29 травня 2013 року згідно рішення засновників, що оформлене протоколом №10 від 29 травня 2013р. з керівником підприємства розірвано Контракт від 11 вересня 2012 р.

На підставі Наказу від 29 травня 2013 року з ОСОБА_7 знято обов'язки директора підприємства, відповідно до п. 8 ст. 36 Кодексу законів про працю України (розірвання трудового договору з підстав, передбачених контрактом). Бухгалтерії доручено провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Однак, в супереч вищенаведених норм, остаточного розрахунку з ОСОБА_7 проведено не було. Крім того, даній особі не видано довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та компенсацій.

У зв'язку із звільненням та припиненням трудових відносин, 15.07.2013 р. ОСОБА_7 звернулась до керівника ТОВ «Лігніт» з письмовою заявою про надання підписаної керівником та засвідченої печаткою підприємства Довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та всіх належних їй на дату звільнення виплат та компенсацій.

Вищенаведена заява відправлена листом з описом вкладення, що підтверджується описом вкладення та квитанцією від 15.07.2013 р. та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №9010004773584 була отримана ТОВ «Лігніт» 19.07.2013 р.

Однак, керівництвом ТОВ «Лігніт» в супереч вимог ст.ст. 49, 116 Кодексу законів про працю, з ОСОБА_7 не проведено розрахунок, а також довідка про розмір заборгованості по заробітній платі та суми компенсацій, пов'язаних зі звільненням станом на сьогоднішній день не видана.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 49 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до проведеного кредитором розрахунку сума заборгованості ТОВ «Лігніт» перед ОСОБА_7 становить 343056,49грн., в тому числі по видах виплат: - заборгованість по заробітній платі - 95566,03грн.; заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку - 17513,32грн.; нарахована компенсація (на 18.03.2014р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника - 229977,14грн.

Кредитор стверджує, що в супереч вищенаведених норм, остаточного розрахунку з ним проведено не було. Крім того, не видано довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та компенсацій.

Також кредитором подано суду відомості про те, що між кредитором та боржником укладено Договори про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами яких кредитор надав боржнику 218808,75грн. позики, яка в строк, передбачений договорами не повернута позикодавцю, а відтак, вимогу до боржника на суму 218808,75грн. неповернутої фінансової допомоги просить включити до реєстру вимог кредиторів в порядку та черговості, визначеній у відповідності до вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ініціюючого кредитора підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 11 вересня 2012 року по 28 травня 2013 року ОСОБА_7 працювала на посаді керівника ТОВ „Лігніт".

Як убачається зі штатного розкладу ТОВ „Лігніт", з 11 вересня 2012 року був встановлений посадовий оклад керівника в розмірі 30000грн.

Також судом встановлено, що з вересня 2012 року ОСОБА_7 нараховувалась заробітна згідно зі штатним розкладом, однак виплачувалась несвоєчасно і не в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з наказом №20-к про звільнення ОСОБА_7 від 20 травня 2013 року з нею повинен був бути проведений повний розрахунок та виплачено їй компенсацію за невикористані дні відпустки з 11 вересня 2012 року по день звільнення, а також виплачено заборгованість по заробітній платі.

Кредитор, посилаючись на наданий суду розрахунок, вказує на існування заборгованості по заробітній платі в сумі 95566,03грн., однак, такі доводи кредитора не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки у відповідності до відомостей про нарахування та виплату заробітної плати на ТОВ „Лігніт" за грудень 2013 року, які у відповідності до вимог чинного законодавства свідчать про наявність беззаперечної заборгованості по даному виду нарахувань, заборгованість по виплаті заробітній платі ОСОБА_7 становить суму 86852,32грн.

Також кредитор просить суд включити до реєстру вимог кредиторів суму 17513,32грн. заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку. Матеріалами справи, в тому числі відомостями, наданими ТОВ „Лігніт", підтверджено, що згідно наказу №20-к від 20.05.2013р. бухгалтерії підприємства наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_7 і виплатити їй компенсацію за невикористану відпустку за період з 11.09.2012р. по день звільнення.

Однак, даного розрахунку із працівником ТОВ „Лігніт" проведено не було.

Натомість, боржник у поданому суду поясненні вказує на те, що в момент залишення роботи сама ж ОСОБА_7 зобов'язана була вжити заходів для виплати всіх сум, що належать їй від підприємства, в тому числі - сама себе повідомити про їх розмір, підготувати, підписати та отримати довідку. В результаті того, що ОСОБА_7 оформлюючи своє звільнення не здійснила виплату собі заробітної плати, підприємство втратило можливість провести таку виплату і в майбутньому.

Стверджує, що вини власника ТзОВ "Лігніт" у невиплаті ОСОБА_7 заробітної плати немає (в день звільнення вона сама виконувала функції керівника підприємства, а в подальшому - не пред'являла вимоги про розрахунок як того вимагає ч.1 ст.116 КЗпП), то немає і підстав для виплати середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України. Крім того, заборгованість ТзОВ "Лігніт" перед ОСОБА_7 за виплату заробітної плати погашена шляхом зарахування зустрічних вимог підприємства відшкодувати збитки, заподіяні підприємству ОСОБА_7 при виконанні трудових обов'язків директора.

Також боржник вважає, що у розумінні ст. 117 КЗпП України виплата суми за затримку розрахунку при звільненні є санкцією, як штраф, неустойка чи пеня.

Однак, дані твердження боржника не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу від 22.02.2012р. №4-рп/2012 встановлено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відтак, даним рішенням передбачено необмежений час для звернення працівника з позовом до підприємства про виплату належних йому нарахувань по заробітній платі.

Також Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 передбачено, що Положенням статті 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Тобто, положення даного Рішення стосуються виключно можливості проведення нарахування компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати під час роботи працівника, а не після його звільнення з займаної посади.

Відтак, аналіз всіх вищезазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно з розрахунковими відомостями ТОВ „Лігніт" по заробітній платі боржник підтверджує факт невиплати ОСОБА_7 заробітної плати за період з вересня 2012 року до червня 2013 року в розмірі 86825,32грн., а також заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку в розмірі 17513,32грн

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" норми даного акту застосовуються у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто перед звільненням.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, перевіривши поданий кредитором розрахунок нарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по заробітній платі на суму 229977,14грн. суд вважає за необхідне задовольнити вимоги кредитора в цій частині.

ОСОБА_7 надала суду відомості про те, що між кредитором та боржником укладено ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами яких кредитор надав боржнику 218808,75грн. позики, яка в строк, передбачений договором не повернута позикодавцю, а відтак, вимогу до боржника на суму 218808,75грн. неповернутої фінансової допомоги просить включити до реєстру вимог кредиторів в порядку та черговості, визначеній у відповідності до вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Також, слід зазначити, що в межах провадження справи про банкрутство, суд, встановлюючи грошові вимоги кредиторів, виходить із дійсності правочину до визнання в установленому законом порядку його недійсним .

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. 1, 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Заявником подано суду ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги, судовим аналізом яких встановлено наступне:

- 07.05.2013р. між кредитором та боржником було укладено Договір №7 про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого кредитор надав боржнику 199208,75грн. позики. У підтвердження факту надання позики кредитором подано суду квитанцію до прибуткового касового ордеру №00017 від 07.05.2013р. на суму 124208,75грн., а також банківську квитанцію від 07.05.2013 р. на суму 75000грн.

Боржник заперечує з приводу доводів кредитору з цього приводу та в поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що відповідно до копії квитанції, наданої заявником про здійснення касової операції від 07.05.2013 р. на суму 75 000,00 грн. згідно з договором № 7 про надання поворотної фінансової допомоги від 07.05.2013 р., в графі код платника зазначений код ТзОВ «Лігніт», і в призначенні платежу зазначено: надходження грошових коштів від ТзОВ «Лігніт», що свідчить про те, що кошти на суму 75 000,00 грн. надійшли від ТзОВ «Лігніт», а не від ОСОБА_7

Однак, дані заперечення боржника не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Статтями 32, 33 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, відповідно до ст. 34 ГПК України.

Так, за своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку; дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні; господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відтак, здійснення будь-яких операцій, в тому числі і купівля-продаж майна, позичка чи оренда мають підтверджуватись відповідними первинними документами та документами бухгалтерського обліку (регістрами за відповідний період).

Частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначена норма визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який є підставою для господарської операції та вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Наданими суду кредитором первинними бухгалтерськими документами (квитанція до прибуткового касового ордеру №00017 від 07.05.2013р. на суму 124208,75грн., а також банківська квитанція від 07.05.2013 р. на суму 75000грн.) підтверджено відображення в них в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який є підставою для господарської операції та вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, а саме, договір від 07.05.2013р. про надання поворотної фінансової допомоги та особу позикодавця, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, її зміст та обсяг, підстави виникнення.

Також кредитор зазначає, що на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15.05.2013 р. ним було надано боржнику позику на суму 800 грн., за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 03.12.2012 р. надано боржнику 10000грнн., за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 28.03.2013р. надано боржнику 5000грн., за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.02.2013р. надано боржнику 2000грн. та за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 12.03.2013 р. кредитором надано боржнику 1800грн.

Однак, дані докази кредитора не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що до даних договорів кредитором не подано суду жодних первинних бухгалтерських документів у підтвердження проведення певної господарської операції.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_7 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_4) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 335681,78грн. - вимоги І черги (в тому числі заборгованість по заробітній платі - 86825,32грн.; заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку - 17513,32грн.; нарахована компенсація (на 18.03.2014р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника - 229977,14грн. ), 1218грн. витрат по сплаті судового збору , а також на суму 199208,75грн . позики - вимоги ІУ черги .

Вимоги ОСОБА_7 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_4) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 8740,71грн. заборгованості по заробітній платі, а також на суму 19600грн. поворотної фінансової допомоги відхилити.

22.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_11, Київська область, Києвосвятошинський район, с. Крюковщина б/н від 18.04.2014р. (згідно поштового штемпелю та опису вкладення в цінний лист дану вимогу надіслано до суду 18.04.2014р.) про визнання додаткових кредиторських вимог на загальну суму 86101,40грн. та 1218грн. - судові витрати за звернення кредитором до господарського суду з даною заявою.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги фізичної особи ОСОБА_11 про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Кредитор просить визнати його грошові вимоги до боржника на суму 26878,66грн. за авансовими звітами станом на 10.04.2014р. У підтвердження даних вимог кредитором подано суду акт звірки заборгованості за авансовими звітами від 10.04.2014р., реєстр авансових звітів та довідку ТОВ «Лігніт» станом на цю ж дату про існування заборгованості у підприємства перед працівником на суму 26878,66грн. авансових витрат. Окрім того, на вимогу суду кредитором подано копії первинних бухгалтерських документів у підтвердження факту проведення відповідної господарської операції із витрачанням власних коштів.

Зазначає, що протягом усього часу роботи витрачав власні кошти на придбання товарно-матеріальних цінностей для потреб відповідача, що оформлялося бухгалтерією товариства складанням авансових звітів.

Наведені ОСОБА_11 в заяві витрати, які він просить відшкодувати, підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, якими підтверджується проведення господарської операції. Разом з тим, із аналізу наданих суду документів та розрахунку понесених витрат за авансовими звітами судом встановлено, що розрахунок таких проведено станом на 10.04.2014р., тобто, поза межами строку, з якого порушено провадження про банкрутство ТОВ „Лігніт".

За результатами проведеного судом перерахунку станом на 19.03.2014р. заборгованість боржника перед кредитором за авансовими звітами складає суму 20008,16грн., які підлягають включення до реєстру вимог кредиторів в черговості та порядку, передбаченому Законом.

Також кредитор просить суд включити до реєстру вимог кредиторів його вимоги до боржника на суму 59222,74грн. заборгованості по заробітній платі станом на 01.04.2014р.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_11 (08136, АДРЕСА_5, ідент. код НОМЕР_6) кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 53779,18грн. - вимоги І черги (в тому числі заборгованість по заробітній платі - 52561,18грн.; 1218грн. витрат по сплаті судового збору) , а суму 20008,16грн . позики - вимоги ІУ черги .

Вимоги ОСОБА_11 (08136, АДРЕСА_5, ідент. код НОМЕР_6) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 6870,50грн. заборгованості по авансовим витратам та суму 6661,56грн. заборгованості заробітній платі відхилити.

11.04.2014р. на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ICO 46 178 341 про визнання кредиторських вимог на загальну суму 39032,01євро, що еквівалентно станом на дату звернення з кредиторськими вимогами згідно курсу НБУ 679937,61грн. та 1218грн. - судові витрати за звернення кредитором до господарського суду з даною заявою. 11.06.2014р. кредитором подано суду заяву про уточнення кредиторських вимог, згідно якої просить суд визнати його кредитором з вимогами до боржника на суму 679937,61грн., що еквівалентно 39 032,01 євро, що еквівалентно 50 000,00 доларів США.

Розпорядником майна боржника та боржником подано господарському суду письмове пояснення по суті поданої до суду заяви, згідно з яким вимоги „SALT TRADE" s.r.o. про визнання кредиторських вимог за рішенням боржника не визнаються в повному обсязі.

Судовим розглядом вимог кредитора встановлено наступне:

Між товариством з обмеженою відповідальністю „Лігніт" та компанією „SALT TRADE" s.r.o. 25.10.2012р. було укладено договір поставки б/н, за умовами якого постачальник (боржник) зобов'язується передавати (постачати) у власність покупця (кредитор) визначену цим договором продукцію (буре вугілля), а покупець зобов'язується приймати цю продукцію і оплачувати її у встановленому цим договором порядку.

Згідно пункту 3.7 договору сторонами узгоджено, що не пізніше 2 банківських днів з моменту отримання рахунку та специфікації покупець сплачує авансовий платіж на розрахунковий рахунок постачальника.

Кредитором подано суду докази про те, що згідно платіжного доручення від 30.10.2012р. ним здійснено перерахування коштів на рахунок боржника в сумі 39032,01євро. Також кредитором подано суду нотаріально посвідчений переклад Підтвердження АТ „UniCredit Bank Czech Republik and Slovakia" від 03.06.2014р., яким банківська установа підтверджує списання з рахунку кредитора суму 39032,01євро, її конвертацію в іншу валюту - 50000дол.США. та її надходження на рахунок боржника у валюті - долари США.

Боржником подано суду докази про часткове виконання ним умов договору поставки від 25.10.2012р. на суму 2945,96дол.США.

З огляду на викладене, кредитор просить його вимоги до боржника задовольнити в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір поставки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Кредитором подано суду докази про те, що 06.05.2013р. покупцем було надіслано постачальнику відмову від договору поставки, а грошові кошти, отримані в сумі авансу повернути на рахунок покупця. Листом від 15.05.2013р. постачальник прийняв відмову покупця від договору та підписав додаток до договору поставки від 25.10.2012р., пунктом 1. якого передбачено, що сторони домовились договір розірвати, а грошові кошти, отримані ТОВ „Лігніт" в сумі авансу повернути протягом одного дня після підписання даного додатку до договору на рахунок покупця.

Разом з тим, боржником підтверджено про часткове виконання умов договору поставки та передачі покупцю за договором поставки від 25.10.2012р. бурого вугілля на суму 2945,96дол.США.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення прав та обов'язків сторін договірних зобов'язань.

Згідно з п.3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

В даному випадку кредитором суду доведено факт розірвання договору та припинення його дії.

Відповідно до п. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Кредитор у своїй заяві просить визнати його кредитором боржника на суму 679937,61грн., що еквівалентно 39 032,01 євро, що еквівалентно 50 000,00 доларів США із розрахунку визначення гривневого еквіваленту стосовно євро. Однак, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено отримання боржником суми 50000дол.США за наслідком проведеної банком конвертації, суд вважає за необхідне визначити суму перерахованих кредитором на рахунок боржника коштів виходячи із курсу долару США.

З огляду на вищенаведене та те, що Договір від 25.10.2012р. розірвано, а відповідачем не надано доказів передачі товару в обсязі здійснених авансових платежів за Договором в повному обсязі, то в силу норм ст.1212 ЦК України, грошові кошти з урахуванням проведеної часткової поставки в розмірі 591422,23грн., що еквівалентно 50000 доларів США, отримані відповідачем за Договором в якості передплати за Договором підлягають поверненню позивачу, у зв'язку з чим, вимога кредитора про визнання його грошових вимог до боржника в сумі 679937,61грн., що еквівалентно 39 032,01 євро, що еквівалентно 50 000,00 доларів США підлягає задоволенню частково.

За результатами розгляду даних вимог кредитора суд прийшов до висновку про визнання „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ICO 46 178 341 кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) з грошовими вимогами на суму 1218грн. - вимоги І черги (витрат по сплаті судового збору) , а суму 591422,23грн . (що еквівалентно станом на дату звернення з кредиторськими вимогами згідно курсу НБУ сумі 47054,04дол.США) - вимоги ІУ черги .

Вимоги „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ICO 46 178 341 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл.., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПУО 00176265) на суму 37027,77грн., що еквівалентно станом на дату звернення з кредиторськими вимогами згідно курсу НБУ сумі 2945,96дол.США відхилити.

Виходячи з приписів ст. 1 Закону, кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя) слід визначати в якості забезпечених кредиторів. Конкурсними кредиторами в розумінні Закону, є особи, що мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника і які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно з абз. 2 ч. 8 ст. 23 Закону розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Доказів наявності у боржника майна, що перебуває у заставі (іпотеці) на підставі інших господарських договорів, суду не подано.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У ч. 5 ст. 19 Закону встановлено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Виходячи з аналізу норм ст.ст. 1, 23, 26 Закону, право голосу на зборах кредиторів належить конкурсним кредиторам - особам, перед якими боржник має грошові вимоги, тобто, ті, що виникли з цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

При цьому, Закон наділяє членів трудового колективу підприємства боржника правами учасника провадження у справі про банкрутство, зокрема, правом дорадчого голосу у роботі комітету кредиторів, де участь може приймати уповноважена особа працівників боржника (ст. 1, ст. 16 Закону).

Вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 в частині виплат по заробітній платі до боржника виникли у порядку трудового законодавства та на підставі трудових правовідносин, а тому останні не можуть вважатися конкурсними кредиторами боржника в цій частині вимог.

Оскільки Законом встановлено право кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати на подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до боржника з підтверджуючими документами, а не обов'язок, як це передбачено для конкурсних та забезпечених кредиторів, на вимоги таких осіб не повинна розповсюджуватися дія ч. 4 ст. 23 Закону, де встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються у шосту чергу у ліквідаційній процедурі.

Зважаючи на викладене, суд вважає за належне визнати ОСОБА_13, який подав до суду заяву з вимогами до боржника поза межами тридцятиденного строку, встановленого у ч. 1 ст. 23 Закону, кредитором боржника за вимогами щодо виплати заробітної плати на суму 115722,65грн., (перша черга), які підлягають окремому віднесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 23 Закону. Також, відповідно до описаної вище правової позиції, суд вважає відсутнім у кредитора з вимогами про виплату заробітної плати обов'язку зі сплати судового збору за подання заяви до суду.

Згідно з абз. 3 ч. 8 ст. 23 Закону розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника.

За даними боржника, підприємство має заборгованість з виплат, указаних в абз. 3 ч. 8 ст. 23 Закону, на підтвердження чого подало довідку №30 від 12.05.2014р., з якої вчаться, що розмір заборгованості по виплаті заробітної плати на ТОВ „Лігніт" складає суму 479985,72грн.

До реєстру вимог кредиторів розпорядником майна було внесено окремо відомості про заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігніт" з виплати заробітної плати у розмірі 502455,01грн. (перша черга задоволення вимог кредиторів).

Відповідно до абз. 2 ч. 8 ст. 23 Закону розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимог кредиторів вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Згідно з поясненнями боржника та розпорядника майна, у підприємства відсутня заборгованості з виплат, вказаних в абз. 2 ч. 8 ст. 23 Закону.

У строк, встановлений в ч. 1 ст. 23 Закону, до суду не надходило письмових звернень від осіб, чиї вимоги до боржника забезпечені заставою його рухомого чи нерухомого майна.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігніт" підлягає затвердженню у складі конкурсних кредиторів та кредитора з вимогами про виплату заробітної плати, у зв'язку з чим поданий розпорядником майна реєстр вимог кредиторів підлягає дооформленню.

Станом на 12.06.2014 р. заяв від кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у засіданні осіб, та розглянувши поданий розпорядником майна на затвердження реєстр вимог кредиторів, суд вважає за доцільне затвердити реєстр вимог кредиторів та закінчити попереднє засідання.

Враховуючи вищезазначене та керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 32, 38, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати конкурсними кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (90130, Закарпатська область, Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, будинок 75; код ЄДРПОУ 00176265):

1.1. громадянина Словацької Республіки ОСОБА_8 (закордонний паспорт серії НОМЕР_9, виданий Прешов 15.06.2011р., особистий номер НОМЕР_10, Адреса: 7028, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на суму 739917,87грн . (четверта черга), 4659грн. (перша черга);

1.2. Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі (90100, м. Іршава, пл. Народна, 2, код ЄДРПОУ 20449666) на суму 26583,90грн. (четверта черга), 5873,55 грн . (шоста черга);

1.3. Державну податкову інспекцію в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (90100, м. Іршава, вул. Шевченка, 37, код ЄДРПОУ 38456408) на суму 245 178,19 грн . (друга черга), 188 857,41 грн . - (третя черга); 77 379,30 грн . (шоста черга);

1.4. товариство з обмеженою відповідальністю „Едельвейс-2003" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 9, код ЄДРПОУ 32376762) на суму 1218грн . - (перша черга), 981200грн. (четверта черга);

1.5. товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ" (83101, м. Донецьк, вул. Рослого, 78/36, код ЄДРПОУ 38056421) з грошовими вимогами на суму 1650244,19грн . (четверта черга), 39036,50грн . (перша черга);

1.6. товариство з обмеженою відповідальністю „Гайдамак" (83049, м. Донецьк, вул. Олімпієва, 20, код ЄДРПОУ 23352629) на суму 126259,98грн. (четверта черга), 1218грн. (перша черга);

1.7. ОСОБА_7 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_4) на суму 199208,75грн. (четверта черга), 1218грн. (перша черга).

1.8. ОСОБА_11 (08136, АДРЕСА_5, ідент. код НОМЕР_6) на суму 20008,16грн. (четверта черга), 1218грн. (перша черга).

1.9. „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ICO 46 178 341 на суму 1218грн. (перша черга) , а суму 591422,23грн . (що еквівалентно станом на дату звернення з кредиторськими вимогами згідно курсу НБУ сумі 47054,04дол.США) - (четверта черга).

2. Визнати кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (90130, Закарпатська область, Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, будинок 75; код ЄДРПОУ 00176265) за вимогами щодо виплати заробітної плати:

2.1. ОСОБА_10 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_3) з грошовими вимогами на суму 507682,12грн. (перша черга);

2.2. ОСОБА_12 (02097, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_11) з грошовими вимогами на суму 23986,18грн. (перша черга);

2.3. ОСОБА_13 (90154, АДРЕСА_3, ідент. код НОМЕР_5) з грошовими вимогами на суму 115722,65грн. (перша черга);

2.4. ОСОБА_7 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_4) з грошовими вимогами на суму 334315,78грн. (перша черга);

2.5. ОСОБА_11 (08136, АДРЕСА_5, ідент. код НОМЕР_6) з грошовими вимогами на суму 52561,18грн. (перша черга);

3. Відмовити у визнанні кредитором боржника:

3.1. громадянину Словацької Республіки ОСОБА_8 (закордонний паспорт серії НОМЕР_9, виданий Прешов 15.06.2011р., особистий номер НОМЕР_10, Адреса: 7028, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з грошовими вимогами на суму 485,70грн. збитків від інфляції.

3.2. ОСОБА_10 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_3) з грошовими вимогами на суму 51593,94грн. заборгованості по заробітній платі та 23333грн. позики.

3.3. ОСОБА_12 (02097, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_11) про визнання його кредитором з грошовими вимогами на суму 2993590,78грн.

3.4. ОСОБА_13 (90154, АДРЕСА_3, ідент. код НОМЕР_5) з грошовими вимогами на суму 16067,52грн. компенсації при несвоєчасному розрахунку;

3.5. ОСОБА_7 (83101, АДРЕСА_4, ідент. код НОМЕР_4) на суму 8740,71грн. заборгованості по заробітній платі, а також на суму 19600грн. поворотної фінансової допомоги;

3.6. ОСОБА_11 (08136, АДРЕСА_5, ідент. код НОМЕР_6) з грошовими вимогами на суму 6870,50грн. заборгованості по авансовим витратам та суму 6661,56грн. заборгованості заробітній платі;

3.7. „SALT TRADE" s.r.o., Matize Slovenskej, 091 01 Stropkov, Slovakia, ICO 46 178 341 з грошовими вимогами на суму 37027,77грн., що еквівалентно станом на дату звернення з кредиторськими вимогами згідно курсу НБУ сумі 2945,96дол.США.

4. Затвердити реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (90130, Закарпатська область, Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, будинок 75; код ЄДРПОУ 00176265) з урахуванням визнаних судом вимог кредиторів.

5. Зобов'язати розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" арбітражного керуючого Руденко О.В. надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів, провести до 27.06.2014 р. збори кредиторів боржника, повідомивши про дату, місце і час проведення зборів визнаних судом кредиторів, уповноважену особу працівників та засновників (учасників) боржника не пізніше, ніж за три робочих дні до вказаної дати (докази чого надати суду).

6. Зобов'язати розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт" арбітражного керуючого Руденко О.В. провести у строк до 27.06.2014 р. збори комітету кредиторів (докази чого надати суду).

7. Визначити дату підсумкового засідання суду на 03.07.2014 р. о 10:00, яке відбуватиметься у приміщенні Господарського суду Закарпатської області у залі судових засідань № 2.

8. Зобов'язати розпорядника майна протягом десяти днів повідомити кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів у строк до 09.07.2014 р. надати суду протокольне рішення зборів кредиторів про утворення та склад комітету кредиторів, а також протокол зборів комітету кредиторів про прийняття одного з рішень, передбачених ст. 27 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

9. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

10. Копію ухвали направити сторонам, розпоряднику майна та кредиторам.

Повний текст ухвали підписано та виготовлено 19.06.2014р.

Суддя О.Ф. Ремецькі