Рішення

від 16.06.2014 по справі 906/405/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" червня 2014 р. Справа № 906/405/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

за участю представників сторін:

від позивача: Вацик Ю.Ю. - дов. б/н від 11.03.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгол Кемікалз" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпік фарба" (смт.Нові Білокоровичі, Олевський район, Житомирська область)

про стягнення 25261,79 грн.

Строк розгляду спору продовжено до 17.06.2014 р. за клопотанням сторони відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості у сумі 25261,79 грн. за поставлений товар, з яких 23937,00 грн. - сума основного боргу, 1302,44 грн. - 3% річних та 22,35 грн. - інфляційні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях по справі вх.№7992 від 16.06.2014 р. Просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на поштовому повідомленні про вручення ухвали суду.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Суд дослідив в судовому засіданні документи, а саме: видаткову накладну №261 від 14.05.2012 р., довіреність №3791 від 14.05.2012 р., розрахунок суми боргу, рахунок на оплату, довідки, статут, витяги з ЄДР та інші.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно усної домовленості між сторонами, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 23937,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №261 від 14.05.12р. та довіреністю №3791 від 14.05.12р. (а.с.18-19).

Відповідно до вимог ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав.

На підставі ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

11.05.12р. позивач виставив відповідачеві рахунок №267 на оплату вартості товару в сумі 23937,00 грн.(а.с.21).

Разом з тим, відповідач зазначений вище рахунок не оплатив, внаслідок чого станом на день звернення з позовом до суду та на день розгляду справи в суді за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в сумі 23937,00 грн., яку останній і просить суд стягнути в позовній заяві.

Суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині, з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Такі ж положення містить ст.526 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Відповідно до п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати вартості отриманого товару.

Тому, з врахуванням наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 23937,00 грн. основного боргу суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1304,44 грн. 3% річних та 22,35 грн. інфляційних.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 зазначеної вище постанови пленуму ВГСУ).

Перевіривши розрахунки вказаних зобов'язань, суд вважає, що 3% річних та інфляційні нараховані правильно, відповідно до вимог чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу суду не надав, в судове засідання не з'явився.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпік фарба", 11054, Житомирська область, Олевський район, смт. Нові Білокоровичі, вул. Олімпік, 1, код ЄДРПОУ 32088243

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгол Кемікалз", 01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, кімн. 283, код ЄДРПОУ 33547563

- 23937,00 грн. - основного боргу;

- 1302,44 грн. - 3% річних;

- 22,35 грн. - інфляційних;

- 1827,00 грн. - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з пов. про вручення)