Рішення

від 19.06.2014 по справі 906/636/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" червня 2014 р. Справа № 906/636/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Смиковського В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат згідно угоди про надання правової допомоги №2 від 06.05.14 р.

від відповідача: не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Баранівка, Житомирська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал" Довбиський фарфоровий завод" (смт. Довбиш Баранівського району Житомирської області)

про стягнення 177484,59 грн.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Корал" Довбиський фарфоровий завод" заборгованості в розмірі 177484,59грн., що виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором № 2 від 03.01.2013р., з яких: 161736,36грн. основний борг, 11968,46грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних, а також судові витрати.

Ухвалою від 16.05.2014року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 03.06.2014р. та зобов'язано сторони надати документи, необхідні для розгляду справи.

В судовому засіданні 03.06.14 р. представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити. Подали, у тому числі, докази понесення позивачем витрат на оплату послуг адвокатів на загальну суму 17700,00 грн., які також просили стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідач в судове засідання 03.06.2014р. свого представника не направив, хоча про час та місці розгляду справи повідомлявся належним чином.

У зв'язку з тим, що про витрати за послуги адвоката в сумі 17700,00грн. відповідачу не було відомо, господарський суд, з урахуванням ч.3 ст. 4-3 ГПК України та в порядку ст.77 ГПК України, ухвалою від 03.06.2014р. відклав розгляд справи на 19.06.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2014р. повідомив, що після подання позову та порушення провадження у справі, відповідач провів часткову оплату заборгованості за поставлений товар в загальній сумі 15000,00 грн., у зв'язку з чим, керуючись ст. 22 ГПК України, представник позивача подав заяву від 19.06.2014р. про зменшення позовних вимог (вх.№ г/с 02-44/571/14 від 19.06.2014р.), відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача 146736,36грн. боргу за відпущені нафтопродукти, 11062,68грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних, а також понесені позивачем витрати по сплаті судового збору та правовій допомозі (а.с.74).

Позовні вимоги представник позивача підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 19.06.14 р., просив позов задовольнити.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п. 3.10 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18).

Про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Господарський суд, надавши оцінку заяві позивача про зменшення розміру позовних вимог встановив, що позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 146736,36грн. проти заявленої в позовній заяві суми боргу в розмірі 161736,36грн., у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми основного боргу в розмірі 15000,00грн. та інфляційних до 11062,68грн. проти заявлених в позові - 11968,46грн.

Господарський суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог від 19.06.2014р. до розгляду по суті, оскільки останню подано з дотриманням вимог ГПК України та не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

З огляду на вище викладене, на дату прийняття рішення у справі спір вирішується з нової ціни позову в розмірі 161578,81грн., що складається із наступних позовних вимог: 146736,36грн. - сума заборгованості по оплаті за відпущені нафтопродукти, 11062,68грн. - сума інфляційних, 3779,77грн. - сума трьох відсотків річних.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 73).

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. наголошується, що у випадку неявки в засідання господарського суду представника однієї із сторін справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створив сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзиву на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що неявка в засідання суду представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву, не перешкоджають розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно із ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корал" Довбишський фарфоровий завод" (замовник/відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (постачальник/позивач) було укладено договір №2 (далі - договір, а.с. 8), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати замовнику матеріали (Нафтопродукти) згідно заявок, а замовник - приймати товар та проводити його оплату (п.п.1.1, 1.2 договору).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно п.2.1 договору, товар відвантажується в кількості, вказаній в рахунку або накладній.

Термін поставки товару - до 31.12.2013р. (п.1.3 договору).

У розділі 3 договору "Ціна товару та сума угоди" сторони погодили:

- п.3.1. Ціни на товар встановлюються постачальником у відповідності із заводськими цінами на момент відвантаження товару та вказуються в рахунках;

- п.3.2. В ціну товару входить вартість тари, упаковки та маркування;

- п.3.3. Загальна сума договору становить 1500000,00 (один мільйон п'ятсот тисяч) грн.

Згідно п.6.1 договору приймання товару по кількості та якості проводиться замовником у відповідності до чинного законодавства України (інструкції П-6, П-7).

Угода діє з моменту підписання і до 31.12.2013р. (п.9.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного 03.01.2013р. між сторонами договору №2, позивач у період з 31.01.2013р. по 25.07.2013р. поставив відповідачу через уповноваженого представника, який діяв на підставі довіреностей від 03.01.2013р., від 01.02.2013р. (а.с.10,12), нафтопродукти на загальну суму 730302,04грн., в тому числі:

- згідно накладної №26 від 31.01.2013р. на загальну суму 117934,96 грн. (а.с.9)

- згідно накладної №64 від 28.02.2013р. на загальну суму 142893,46 грн. (а.с.11)

- згідно накладної №95 від 31.03.2013р. на загальну суму 171609,10 грн. (а.с.13)

- згідно накладної №136 від 30.04.2013р. на загальну суму 192504,36 грн. (а.с.14)

- згідно накладної №144 від 23.05.2013р. на загальну суму 74289,00 грн. (а.с.15)

- згідно накладної №203 від 30.06.2013р. на загальну суму 13549,66 грн. (а.с.16)

- згідно накладної №217 від 25.07.2013р. на загальну суму 17521,50 грн. (а.с.17).

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами п.5.1 договору сторони передбачили, що розрахунки за відвантажений товар проводиться по факту на розрахунковий рахунок постачальника.

Однак, відповідач свої зобов'язання по проведенню у повному обсязі оплати не виконав. Так, матеріали справи свідчть про те, що до дня зверення позивача з позовом у даній справі, відповідачем оплату отриманих нафтопродуктів проведено лише частково на загальну суму 568565,68грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.35-57) та виписками по рахунку (а.с.60-70). Неоплаченою, станом на час зверення позивача з даним позовом, залишилась заборгованість в сумі 161736,36грн., що також підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013р. по 28.04.2014р. (а.с.18).

У зв'язку з несплатою відповідачем боргу в сумі 161736,36грн. за поставлені нафтопродукти позивач надсилав відповідачу вимогу від 29.04.2014р. вих. №10 про його погашення (а.с.19, докази надіслання а.с. 20).

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідачем частково погашено заборгованість перед позивачем на загальну суму 15000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №100 від 20.05.2014р. на суму 5000,00грн., №124 від 04.06.2014р. на суму 5000,00грн., №160 від 10.06.2014р. на суму 5000,00грн. (а.с. 75-76).

Відповідно до заяви позивача (вх.№ г/с 02-44/571/14 від 19.06.2014р.) про зменшення позовних вимог, сума боргу відповідача станом на 19.06.2014р. складає 146736,36грн.

Отже, станом на час прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем за одержані у період з 31.01.2013р. по 25.07.2013р. нафтопродукти становить 146736,36грн. (730302,04грн. - 568565,68грн. - 15000,00грн. = 146736,36грн.). Відповідач доказів її погашення суду не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 146736,36грн. основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 11062,68грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних згідно із заявою про зменшення позовних вимог від 19.06.2014р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №2 від 03.01.2013р., відповідно до ст.625 ЦК України, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 11062,68грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних (а.с.4).

Перевіривши розрахунки позивача, господарський суд встановив правомірність здійснених позивачем нарахувань інфляційних та 3% річних за визначені останнім періоди та, відповідно, обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення 11062,68грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних. Позов в цій частині підлягає задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача, в тому числі доказів проведення в повному обсязі розрахунків з позивачем (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. №г/с 02-44/571/14 від 19.06.2014р.) обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню на суму 161578,81грн., з яких: 146736,36грн. основного боргу, 11062,68грн. інфляційних, 3779,77грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Щодо розподілу господарських витрат відповідно до ст.49 ГПК України суд також зазначає наступне. У заяві про зменшення позовних вимог 19.06.2014р. позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, які відповідно до угоди про надання правової допомоги №2 від 06.05.2014р., становлять 17700,00грн.

Розглядаючи питання щодо підставності зазначеної вимоги господарський суд приймає до уваги наступне.

Судом враховуються, що відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Зі змісту п.5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. за №01-8/1270 вбачається, що судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". При цьому, господарський суд враховує, що Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність в зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-6 від 05.07.2012р.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", зокрема, визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвокатів, позивач надав до матеріалів справи :

- оригінал угоди про надання правової допомоги №2 від 06.05.2014р., укладеної між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (замовник/позивач) та фахівцями в галузі права адвокатами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (виконавці), згідно п.2.2 якої виконавці зобов'язалися: провести вивчення та аналіз матеріалів наданих замовником; провести вивчення та аналіз судової практики по предмету спору; підготувати позовні матеріали та подати їх до господарського суду; брати участь в розгляді справ в господарському суму в якості представників з правами, передбаченими ст.ст.22,28 ГПК України; дотримуватись конфіденційності по відношенню до інформації, яка стала їм відома від замовника; на вимогу замовника надавати інформаційно-консультаційну допомогу з юридичних питань, що стосуються предмету даної угоди (а.с.29). За змістом п.п.3.1,3.2 угоди №2, загальна вартість правової допомоги, що підлягає оплаті замовником на користь виконавців, визначена в розмірі 10% від загальної суми заборгованості (ціни позову) та становить 17700,00грн. Кошти сплачуються шляхом проведення попередньої оплати, рівними частинами кожному із виконавців;

- оригінал акту приймання-передачі виконаних робіт від 02.06.2014р. по угоді №2 від 06.05.2014р. про надання правової допомоги, відповідно до якого виконавці передали, а замовник прийняв виконання наступних робіт по угоді №2 від 06.05.2014р.: проведено вивчення та аналіз матеріалів наданих замовником; проведено вивчення та аналіз судової практики по предмету спору; підготовлено позовні матеріали щодо стягнення заборгованості з боржника (ТОВ "Корал" Довбиський фарфоровий завод") та подання їх до господарського суду; дотримано конфіденційність по відношенню до інформації, яка стала їм відома від замовника; надано інформаційно-консультаційну допомогу з юридичних питань, що стосуються предмету даної угоди (а.с.30);

- копії посвідчення адвоката НОМЕР_2 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 від 16.10.2008р., видані адвокату ОСОБА_1 (а.с.31);

- копії посвідчення адвоката НОМЕР_4 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_5 від 12.02.1994р., видані адвокату ОСОБА_3 (а.с.32);

- платіжні доручення №83 від 28.05.2014р. на суму 8850,00грн. та №84 від 28.05.2014р. на суму 8850,00грн., які свідчать про оплату ПП ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правової допомоги згідно угоди №2 від 06.05.2014р. (а.с.58-59).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвокатів в сумі 17700,00грн.

У відповідності до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", суд може обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

У пункті 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових вират, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У даному випадку щодо обгрунтованості розміру оплати адвокатських послуг господарським судом враховується обсяг юридичних послуг адвокатів, визначений угодою про надання правової допомоги №2 від 06.05.2014р.; обсяг та складність матеріалів, підготовлених адвокатами, що містяться в матеріалах справи; тривалість розгляду та складність судового спору у даній справі, по якій адвокатами здійснювалось юридичне супроводження, підготовка матеріалів і представництво в суді; а також час фактичної зайнятості адвокатів в судових засіданнях з метою представництва інтересів позивача при розгляді даного господарського спору. Претензій до якості роботи адвоката, яким надавались юридичні послуги позивач не має.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши відповідність обсягу роботи адвокатів з представництва інтересів позивача розміру гонорару, господарський суд дійшов висновку про необхідність обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, визначивши вказані витрати в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 33, 43, ч.2 ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал" Довбиський фарфоровий завод" (12724 Житомирська область, Баранівський район, смт. Довбиш, вул. Щорса, 1, код ЄДРПОУ 24705521, р/р 26002055976572 в КБ ЗАТ "Приват Банк" м. Дніпропетровськ, МФО 311744) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_6 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805):

- 146 736, 36 грн. основного боргу;

- 11 062, 68 грн. інфляційних;

- 3 779, 77 грн. 3% річних;

- 5 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката;

- 3 549, 69 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.06.14року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу, 2 - позивачу ( копію рішення надіслати разом з наказом рек.) , 3 - відповідачу ( рек. з пов.).