Ухвала

від 23.06.2009 по справі 25/331-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/331-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 23.06.09 р.          № 25/331-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Вербицької О.В.

 суддів:            Андрієнка  В.В.

          Буравльова С.І.

 при секретарі:          Горголь І.С.

 За участю представників:

 позивача - Ткач С.С. (дов. від 16.12.2008 року № 17154/9/10-209);

 відповідача-1: не з'явились;

відповідача-2: не з'явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Печерському р-ні м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.10.2006

 у справі № 25/331-А  (Морозов С.М.)

 за позовом           Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

 до           1.Товариства з обмеженою відповідальністю "НВТПК "Авітос Лтд"

          2.Приватного підприємства "Грета ГМ"

 про          визнання недійсним договору та стягнення 29980708,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 26.10.2006 року у справі № 25/331-А за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі – позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” (далі – відповідач-1, ТОВ “НВТПК “Авітос ЛТД”) та Приватного підприємства “Грета ГМ” (далі – відповідач-2, ПП “Грета ГМ”) про визнання недійсним договору та стягнення 29 980 708,00 грн., в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та розглянути справу за участю представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

В обґрунтування апеляційних вимог, позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України, та не враховано, що відповідач-2 не є юридичною особою та не набув статусу платника податку на додану вартість.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2006 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, а ухвалою від 04.12.2006 року – справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.12.2006 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи було відкладено на 18.01.2007 року та залучено до участі у справі Прокуратуру Печерського району м. Києва.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року змінено склад колегії суддів та призначено до розгляду у складі: головуючого судді – Вербицької О.В., суддів Пантелієнка В.О., Дзюбка П.О.

18.01.2007 року, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи було відкладено на 25.01.2007 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 року частково задоволено клопотання Прокуратури Печерського району м. Києва та зупинено провадження у справі № 25/331-А до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі № 56-12490, порушеної за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, вчиненого службовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” шляхом зловживання службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України; зобов'язано прокурора Печерського району м. Києва повідомити Київський апеляційний господарський суд про настання події, що зумовила зупинення провадження у справі № 25/331-А.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року змінено склад колегії суддів та призначено до розгляду у складі: головуючого судді – Вербицької О.В., суддів Андрієнка В.В., Буравльова С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року, відповідно до п. 5 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України, за ініціативою суду провадження у справі було поновлено та призначено до судового розгляду на 02.06.2009 року.

02.06.2009 року, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи було відкладено на 23.06.2009 року.

23.06.2009 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явився представник позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з'явились повторно, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, та, керуючись п. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) колегія вважає можливим здійснити перевірку постанови суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення  суду першої  інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної  інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього кодексу. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були  заявлені в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” (Комітент) уклало договір № 05/07 комісії на продаж партії товару з Приватним підприємством “Грета ГМ” (Комісіонер), згідно умов якого Комісіонер зобов'язався за дорученням та за рахунок Комітента здійснити від свого імені продаж партії товару.

У додатковій угоді № 1 до договору комісії № 05/07 сторони у справі погодили, що транспортування товару здійснюється силами та за рахунок Комісіонера на склад Комісіонера за адресою м. Одеса вул. Новомосковська дорога, 9. Додатковою угодою № 2 до договору комісії № 05/07 сторонами погоджено здійснити транспортування товару на склад Комісіонера за адресою м. Одеса, вул. Столбова 58.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” виконало зазначене зобов'язання за договором в повному обсязі, що підтверджується довідкою від 20.12.2005 року № 426/23-8/24935161 про результатами позапланової перевірки правильності обчислення заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” за період з 01.05.2005 р. по 31.05.2005 р.

Так, як зазначено у довідці ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.12.2005 року, ТОВ “НВТПК “Авітос ЛТД” передало згідно договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року ПП “Грета ГМ” товар за ціною придбання. Товар зберігався на складах ПП “Грета ГМ”, яке згідно договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року виступає Комісіонером та несе відповідальність за збереження товару.

Відповідно до довідки ПП “Грета ГМ” від 19.12.2005 року № 36, станом на 19.12.2005 року згідно договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року на забалансовому рахунку обліковуються товарно-матеріальні цінності на суму 24 983 924,00 грн., отже, станом на 19.12.2005 року відповідачем-2 договір не виконано. Разом з тим, згідно п. 71 договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2006 року у справі № 2а-759 задоволено адміністративний позов Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси до Горенкова Володимира Миколайовича та Приватного підприємства “Грета ГМ”, визнано рішення Горенкова Володимира Миколайовича про створення і діяльність ПП “Грета ГМ” (код ЄДРПОУ 33314178) від 11.01.2005 року недійсним з моменту його прийняття, тобто з 11.01.2005 року; визнано статут ПП “Грета ГМ”недійсним з моменту його реєстрації, а саме, з 11.01.2005 року, визнано всі первинні бухгалтерські документи ПП “Грета ГМ” недійсними з моменту їх підписання, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 32315121 (індивідуальний податковий номер 333141715530), видане ПП “Грета ГМ” 09.02.2005 року з моменту видачі, а саме, з 09.02.2005 року.

Вказана постанова в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалась та 08.04.2006 року набрала законної сили.

За таких обставин, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва вважає, що ПП “Грета ГМ” укладало спірний договір комісії № 05/07 з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому цей договір має бути визнаний недійсним відповідно до ст.. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України).

Колегія Київського апеляційного господарського суду вважає за можливе зазначити, що під час розгляду справ про визнання угод недійсними необхідно оцінювати докази в сукупності та визначати достатність підстав для висновку щодо спрямованості діяльності суб'єкта господарювання, в тому числі при укладанні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Необхідно повно з'ясовувати наявність тих обставин справи, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання у зв'язку з цим відповідних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 4 Перехідних положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, підлягають застосуванню ст. 215, 203 ЦК України, згідно яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Як визначено ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст право чину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п. 1 ст.. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. При цьому правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу у однієї або у обох сторін та від виконання угоди однією чи обома сторонами.

Відповідно до матеріалів справи, спірний договір комісії № 05/07 від 05.04.2005 року укладений в межах господарської компетенції відповідачів та виконаний ТОВ “НВТПК “Авітос ЛТД”, що не заперечується сторонами у справі.

Як зазначає Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва, умисел на укладення спірного усного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, був тільки у ПП “Грета ГМ”, що підтверджується постановою районного суду про визнання установчих документів відповідача-2 недійсними.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, предметом дослідження у адміністративній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Таким чином, зазначена постанова Приморського районного суду м. Одеси не звільняє позивача від необхідності доведення в суді наявності умислу у ПП “Грета ГМ” на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Як визначено ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або кримінальній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

За таких обставин, оскільки встановлення факту наявності протиправного умислу при укладенні договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року під час здійснення підприємницької діяльності ПП “Грета ГМ” не було предметом дослідження у адміністративній справі, висновки суду, викладені у постанові Приморського районного суду міста Одеси від 29.03.2006 р., не є обов'язковим для суду при вирішенні даного спору.

Крім того, порядок взяття платників податків – юридичних осіб на податковий облік зазначений в Інструкції про порядок обліку платників податків, яка затверджена наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612. Відповідно до вказаної інструкції, всі документи, необхідні для взяття на податковий облік, подаються власником, засновником (власниками, засновниками) або уповноваженою ним (ними) особою (заявником), або призначеним керівником, або головним бухгалтером особисто. При цьому, згідно зазначеної інструкції, всі документи та надана платником податків інформація перевіряється відповідними відділами державної податкової служби.

За таких обставин, як вірно зазначив суд першої інстанції, підставами для реєстрації Горенкова Володимира Миколайовича у податкових органах як засновника ПП “Грета ГМ” стали визначені законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрація, що були перевірені на відповідність законодавству.

Разом з тим, юридичним наслідком визнання установчих документів підприємства недійсними мало бути скасування державної реєстрації підприємства та здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт визнання установчих документів підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивачем не надано в ході розгляду справи належних доказів про виключення відповідачів з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що жодним законодавчим актом України не передбачено зобов'язання замовника (також не надано йому права) перевіряти достовірність даних, які вказуються виконавцем в його первинних бухгалтерських документах, а також контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку. Це саме стосується і перевірки замовником намірів виконавця щодо сплати ним державі податку. Згідно ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції зазначає, що для ст. 207 Господарського кодексу України характерними є такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача-2 як особи, щодо наявності у якої протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

За таких обставин, судова колегія Київського апеляційного господарського суду доходить висновку, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідача-2 на укладення спірного договору комісії № 05/07 від 05.04.2005 року з метою приховування від оподаткування доходів.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що згідно ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (ст.44 ГК України)

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Кодексу).

Сам по собі спірний договір комісії № 05/07 від 05.04.2005 року не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Товар, який був предметом спірного договору, не вилучено законом з цивільного обігу, на його продаж не вимагалась ліцензія, не було й інших обмежень стосовно його відчуження.

Крім того, статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі змінами і доповненнями на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).

Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ зі змінами і доповненнями, контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а)платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б)дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в)контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки   у   поданій   платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г)згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, в розумінні ст.. 70 КАС України, наявності у ТОВ “НВТПК “Авітос ЛТД” та Приватного підприємства “Грета ГМ” податкового зобов'язання або податкового боргу, які виникли внаслідок виконання спірного договору.

При цьому позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, що у період, на який припадає укладення та виконання спірної угоди, відповідачами не подавалась звітність до податкових органів.

Більш того, в матеріалах справи наявні копії податкових декларацій з податку на прибуток та облікової картки Приватного підприємства “Грета ГМ” за 2005 рік, що підтверджує надання відповідачем-2 до податкових органів податкової звітності та декларування податкових зобов'язань.

Крім того, згідно відповіді Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 23.08.2006 року, податковий борг у ПП “Грета ГМ” відсутній.

Отже, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не є належними та допустимими доказами у даній справі.

Все вищевикладене свідчить про те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог згідно п. 1 ст. 71 КАС України, як в суді першої інстанції так і під час розгляду в апеляційній інстанції.

Таким чином, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 200, 205, 206, 209, 212 та 254 Кодексу адміністративного судочинства  України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 26.10.2006 року у справі № 25/331-А за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича торгівельно-промислова компанія “Авітос ЛТД” та Приватного підприємства “Грета ГМ” про визнання недійсним договору та стягнення 29 980 708,00 грн. – без змін.

Справу № 25/331-А направити до господарського суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту складання в повному обсязі та може бути оскаржена протягом одного місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

 Головуючий суддя          Вербицька О.В.

 Судді

           Андрієнко  В.В.

          Буравльов С.І.