Рішення

від 10.06.2014 по справі 916/1367/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р.Справа № 916/1367/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Шахновський О.О.,

від відповідача - Фірсов Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" до Приватного підприємства „Ательє реклами" про стягнення 46066,87 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 30.05.2014 р. оголошувалась перерва до 10.06.2014 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Ательє реклами" про стягнення заборгованості за договором оренди № 256 від 15.10.2010 р. в сумі 46066,87 грн., посилаючись на наступне.

15 жовтня 2010 року між ТОВ „Морський Бізнес Центр" як орендодавцем та ПП „Ательє реклами" як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №256, відповідно до якого позивач зобов'язується передати в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване в будівлі бізнес-центру за адресою: м. Одеса, Польський узвіз, 11, а відповідач зобов'язаний прийняти приміщення, використовувати його винятково за цільовим призначенням (цільове призначення об'єкту оренди - розміщення телевізійного обладнання) та вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Відповідно до п. 1.1. договору загальна площа об'єкту оренди становить 2 кв.м.

Пунктом 3.1.1 договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди встановлено з 15 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Додатковою угодою № 1 від 30 грудня 2010 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 30 червня 2011 року.

Додатковою угодою № 2 від 21 червня 2011 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 31 грудня 2011 року.

Додатковою угодою № 3 від 21 грудня 2011 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 31 грудня 2012 року.

Додатковою угодою № 4 від 21 грудня 2012 року до договору № 256 від 15.ї'0.2010 року термін оренди продовжено до 30 червня 2013 року.

Як вказує позивач, він свої обов'язки щодо надання приміщення в оренду за вказаним вище договором виконав у повному обсязі та належним чином. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач свої обов'язки за договором № 256 від 15.10.2010 року належним чином не виконав, а саме у лютому, березні, квітні, травні, червні 2013 року відповідач не сплатив орендну плату за користування приміщенням.

Так, позивач зазначає, що орендна плата, інші платежі та порядок розрахунків визначені у розділі 5 договору, зокрема, відповідно до п. 5.7. договору орендна плата сплачується Орендарем щомісяця в національній валюті України, на підставі виставлених Орендодавцем рахунків, попередньою оплатою, не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.

Відповідно до п. 5.3. договору розмір орендної плати за один календарний місяць, починаючи з другого місяця оренди, визначається як сума в гривнях, розрахована за формулою: орендна плата = індекс К * площа об'єкта оренди * орендна ставка, де індекс К - це співвідношення середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненого Національним банком України на день складання рахунку (або на найближчий день попереднього оприлюднення такого курсу), до середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненого Національним банком України на дату підписання договору (індекс К не застосовується, якщо його значення менше одиниці).

При цьому позивач зазначає, що сторонами визначена орендна ставка в розмірі 794,30 грн. за один метр квадратний, в т.ч. ПДВ 20%, що еквівалентно 100 дол. США за один метр квадратний на дату підписання договору по курсу долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненому Національним банком України. Так, з огляду на вказану ставку і площу об'єкта оренди, нарахована позивачем орендна плата, яка не сплачена відповідачем, становить в розмірі 8103,76 грн., у т.ч. за лютий 2013 року - 1621,30 грн.; за березень 2013 року - 1619,30 грн.; за квітень 2013 року - 1620,82 грн.; за травень 2013 року - 1617,64 грн.; за червень 2013 року - 1624,70 грн.

Крім того, з огляду на несвоєчасну сплату орендної плати позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України були нараховані 3% річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в розмірі 247,10 грн.

Поряд із зазначеним позивач посилається на те, що згідно з п. 9.2. договору у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, орендар сплачує штрафну неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення. Так, нарахована позивачем пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором складає 917,11 грн., яка заявлена до стягнення.

Також згідно з п. 9.2.1.1. договору до орендаря застосована додаткова

відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 50% від простроченої суми грошового зобов'язання, оскільки період прострочення перевищив

30 календарних днів. Враховуючи, що загальна сума заборгованості зі сплати орендної плати за договором становить 8 103,76 грн., то розмір додаткової відповідальності 50% від загальної суми заборгованості склав 4051,88 грн.

Разом з тим позивач вказує, що додатковою угодою № 4 від 21 грудня 2012 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди було продовжено до 30 червня 2013 року.

В свою чергу відповідно до умов п. 4.3 договору № 256 від 15.10.2010 року відповідач зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт оренди в день закінчення строку дії цього договору. Передача об'єкту оренди оформлюється актом прийому-передачі, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).

Згідно п. 2.3.3 договору № 256 від 15.10.2010 року у випадку закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний здати орендодавцеві об'єкт оренди у належному санітарно-гігієнічному стані вільним від майна орендаря та підписати акт прийому-передачі.

Як стверджує позивача, відповідач умови п. 4.3 договору № 256 від 15.10.2010 року не виконав, в день закінчення строку дії договору, а саме 30 червня 2013 року об'єкт оренди не передав, від підписання акту прийому-передачі ухилився та продовжив користування об'єктом оренди. При цьому позивач зазначає, що відповідачем не вчинено жодних активних дій з повернення орендованого приміщення. Наразі позивач вказує, що на об'єкті оренди відповідачем розміщено телевізійне обладнання, яке і надалі використовується відповідачем для здійснення його господарської діяльності, а саме трансляції рекламної продукції. Так, позивач посилається на те, що факт безпідставного користування відповідачем приміщенням площею 2 кв.м на першому поверсі будівлі бізнес центру, розташованої за адресою м. Одеса, Польський узвіз, 11, підтверджується актами від 30.06.2013 року та 31.03.2014 року.

Згідно пункту 9.2.1.4 договору оренди за прострочення виконання зобов'язання по поверненню об'єкта оренди орендодавцю орендар сплачує штраф в розмірі 100% орендної плати за місяць, в якому було встановлене таке порушення (червень 2013 року).

Таким чином, позивачем за порушення умов п. 4.3 договору оренди відповідно до п. 9.2.1.4 договору нараховано штраф в сумі 1624,70 грн.

До того ж з огляду на те, що з припиненням договору оренди відповідач втратив статус орендаря та інших правових підстав для користування спірним приміщенням не має, позивач вважає, що відповідач мав звільнити приміщення, однак ухиляється від виконання цього обов'язку.

При цьому позивач вказує на положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. З огляду на те, що відповідач, за ствердженнями позивача, безпідставно продовжує користуватися орендованим приміщенням, в той час як договір оренди цього приміщення припинений ще 30.06.2013 р., позивачем нараховано неустойку за користування об'єктом оренди за час прострочення, яка складає: за липень 2013 року -3242,3 грн.; за серпень 2013 року - 3231,2 грн.; за вересень 2013 року - 3258,84 грн.; за жовтень 2013 року - 3257,84 грн.; за листопад 2013 року - 3260,08 грн.; за грудень 2013 року - 3260,32 грн.; за січень 2014 року - 3261,99 грн.; за лютий 2014 року-3879,76 грн.; за березень 2014 року - 4268,84 грн.; всього 30 921,17 грн.

Таким чином, за розрахунками позивача станом на 01 квітня 2014 року загальна заборгованість відповідача за договором оренди № 256 від 15.10.2010 року складає 46066,87 грн., з яких заборгованість по сплаті орендної плати - 8103,76 грн.; 3% річних від простроченої суми за користування грошовими коштами - 247,1 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 1118,26 грн.; додаткова відповідальність відповідно до п. 9.2.1.1. договору - 4 051,88 грн.; штраф за п. 9.2.1.4 договору - 1 624,70 грн.; неустойка за користування об'єктом оренди за час прострочення - 30921,17 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.04.2014 р. позовну заяву ТОВ „Морський Бізнес Центр" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1367/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись при цьому на те, що згідно п. 5.7 договору оренди орендна плата сплачується орендарем щомісяця в національній валюті України на підставі виставлених орендодавцем рахунків, однак відповідні рахунки відповідачем не отримувались.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15 жовтня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" (орендодавець) та Приватним підприємством „Ательє реклами" (орендар) був укладений договір оренди № 256, відповідно до п. 1.1 якого позивач як орендодавець передає, а відповідач як орендар приймає у тимчасове оплачуване користування (оренду) нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, Польський узвіз, 11, а саме частину будівлі бізнес-центру на 1-му поверсі загальною площею 2 кв.м.

В п. 1.2 договору передбачено, що обкат оренди може використовуватися орендарем винятково за цільовим призначенням обкута оренди розміщення телевізійного обладнання. Цільове призначення використання об'єкта оренди протягом терміну дії цього договору може бути змінене за письмовим узгодженням сторін.

Згідно п. 3.1.1 договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди встановлено з 15 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

В п. 5.1 договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим договором. Орендна плата нараховується орендареві з дати підписання сторонами акту прийому-передачі обкута оренди.

Як вбачається з матеріалів справи 15 жовтня 2010 року ТОВ „Морський Бізнес Центр" (орендодавець) та ПП „Ательє реклами" склали акт приймання-передачі приміщення до договору оренди № 256 від 15.10.2010 р., відповідно до якого позивач як орендодавець на виконання умов вказаного договору передав, а відповідач як орендар прийняв вказане в договір приміщення в належному для його цільового використання стані.

Наразі, як встановлено судом, до вказаного договору оренди № 256 від 15.10.2010 р. сторонами укладались додаткові угоди, якими продовжувався строк оренди. Зокрема, додатковою угодою № 1 від 30 грудня 2010 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 30 червня 2011 року. Додатковою угодою № 2 від 21 червня 2011 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 31 грудня 2011 року. Додатковою угодою № 3 від 21 грудня 2011 року до договору № 256 від 15.10.2010 року термін оренди продовжено до 31 грудня 2012 року. Додатковою угодою № 4 від 21 грудня 2012 року до договору № 256 від 15.ї'0.2010 року термін оренди продовжено до 30 червня 2013 року.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до п. 5.3. договору розмір орендної плати за один календарний місяць, починаючи з другого місяця оренди, визначається як сума в гривнях, розрахована за формулою: орендна плата = індекс К * площа об'єкта оренди * орендна ставка, де індекс К - це співвідношення середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненого Національним банком України на день складання рахунку (або на найближчий день попереднього оприлюднення такого курсу), до середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненого Національним банком України на дату підписання договору (індекс К не застосовується, якщо його значення менше одиниці).

Орендна ставка становить 794,30 грн. за один метр квадратний, в т.ч. ПДВ 20%, що еквівалентно 100 дол. США за один метр квадратний на дату підписання договору по курсу долара США на міжбанківському ринку, оприлюдненому Національним банком України.

В п. 5.4 договору зазначено, що орендну плату за перший календарний місяць користування об'єктом оренди орендар перераховує на розрахунковий рахунок орендодавця протягом 3-х банківських днів з моменту підписання цього договору.

Як визначено сторонами в п. 5.7. договору оренди № 256, орендна плата сплачується орендарем щомісяця в національній валюті України, на підставі виставлених орендодавцем рахунків, попередньою оплатою, не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю. При цьому орендодавець 20 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю виставляє орендареві рахунок на оплату орендної плати (п. 5.8 договору).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач, відповідач свої обов'язки за договором № 256 від 15.10.2010 року належним чином не виконав, а саме у лютому, березні, квітні, травні, червні 2013 року відповідач не сплатив орендну плату за користування приміщенням.

Так, з огляду на визначені в п. 5.3 договорі ставку і площу об'єкта оренди, позивачем нарахована орендна плата згідно рахунку № 80 від 20.01.2013 р. за лютий 2013 року - 1621,30 грн.; згідно рахунку № 338 від 20.02.2013 р. за березень 2013 року - 1619,30 грн.; згідно рахунку № 591 від 20.03.2013 р. за квітень 2013 року - 1620,82 грн.; згідно рахунку № 837 від 22.04.2013 р. за травень 2013 року - 1617,64 грн.; згідно рахунку № 1083 від 20.05.2013 р. за червень 2013 року - 1624,70 грн. Загальна сума орендної плати за вказаними рахунками складає 8103,76 грн., яка не сплачена відповідачем, що не спростовано останнім.

Докази сплати відповідачем орендної плати до кінця строку оренди (20.06.2013 р.) відповідно до умов договору № 256 в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, під час розгляду справи представник відповідача, заперечуючи проти позову, послався на невручення позивачем відповідачу вказаних вище рахунків, що свідчить, на його думку, про відсутність підстав для внесення орендної плати.

Вказані доводи представника відповідача судом оцінюються критично, оскільки в договорі оренди № 3 від 01.02.2011 р. сторонами чітко узгоджено розмір, порядок і строки здійснення орендарем орендної плати, а тому відповідач повинен був здійснювати цю оплату у строки, встановлені договором. Зокрема, в договорі були вказані реквізити для оплати (розрахунковий рахунок позивача), тобто відповідач, знаючи розміри орендної плати, строки її сплати та розрахунковий рахунок позивача, мав можливість та був зобов'язаний, відповідно до умов договору та приписів ч. 2 ст. 193 ГК України вжити всіх заходів по виконанню умов договору, а саме сплатити орендні платежі у встановлені строки на рахунок позивача.

До того ж слід зазначити, що умовами названого договору та законодавством України, яке регулює питання оренди (найму) майна, в тому числі главою 58 ЦК України та параграфом 5 глави 30 ГК України, не передбачено, що у разі невиставлення позивачем рахунків відповідач не повинен здійснювати передбачені договором платежі, тим самим відповідача може бути звільнено від виконання взятих на себе зобов'язань. Крім того, передбачений договором обов'язок позивача виставляти рахунки, на думку суду, не є зустрічним виконанням зобов'язання у розумінні ст. 538 ЦК України і не позбавляє та не надає відповідачу права не виконувати свої зобов'язання за договором. До цього обов'язку позивача також не можливо застосувати приписи ч. 4 ст. 612 і ч. 2 ст. 613 ЦК України та ч. 3 ст. 220 і ч. 3 ст. 222 ГК України, оскільки нездійснення позивачем (кредитором) цих дій (виставлення рахунків) не позбавило відповідача (боржника) можливості, права та обов'язку виконати свої зобов'язання за договором належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що у разі невиставлення позивачем відповідачу рахунків, як-то передбачено умовами договору, не позбавило відповідача можливості і обов'язку виконувати умови договору та виконати їх реально у встановлені строки, оскільки в даному випадку при наявності договору та зазначених в ньому умов (порядок, розмір та строки розрахунків) підставою для здійснення оплати був саме цей договір), а не рахунки позивача. Аналогічну правову позицію стосовно того, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє сторону від виконання обов'язку щодо сплати орендних платежів, викладено в постанові ВГСУ від 17.10.2012 р. № 5004/689/12.

Поряд з вищевказаними слід зазначити, що на наявних в матеріалах справи рахунках-фактур за спірний період заборгованості міститься відмітка про отримання рахунку. Як вказує позивач у додаткових поясненнях (а.с. 88-89), за усною домовленістю сторін рахунки на оплату оренди відповідач отримував наручно, а саме водій відповідача - за усним дорученням директора, що підтверджується рахунками, які були сплачені відповідачем з відміткою про отримання, аналогічній відмітці на рахунках за спірний період.

Отже, несплатою позивачу орендної плати за період з лютого 2013 року по червень 2013 року в загальній сумі 8103,76 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним договором оренди в розмірі 8103,76 грн.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, в п. 5.7 договору оренди № 256 було встановлено строк внесення орендної плати (не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю), однак у вказаний строк відповідач не виконав зобов'язання щодо внесення орендної плати, внаслідок чого у нього останнього виникла заборгованість перед позивачем за лютий 2013 року - 1621,30 грн.; за березень 2013 року - 1619,30 грн.; за квітень 2013 року - 1620,82 грн.; за травень 2013 року - 1617,64 грн.; за червень 2013 року - 1624,70 грн. Тобто, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань

Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 9.2. договору оренди № 256 передбачено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, орендар сплачує штрафну неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на те, що строк внесення відповідачем орендної плати за період з лютого 2013 року по червень 2013 року сплинув, позивачем на підставі п. 9.2 договору здійснено нарахування пені в сумі 1118,26 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 11-12). Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаної суми пені, суд вважає його необґрунтованим з огляду на те, що пеня може бути нарахована на період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок пені на суму боргу по кожній сумі боргу за період з лютого 2013 року по червень 2013 року, зокрема:

- на суму заборгованості за лютий 2013 року в розмірі 1621,30 грн. пеня за період з 26.01.2013 р. по 26.07.2013 р. (6 місяц.) складає 119,18 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1621.30 26.01.2013 - 09.06.2013 135 7.5000 % 0.041 % 89.95 1621.30 10.06.2013 - 26.07.2013 47 7.0000 % 0.038 % 29.23

- на суму заборгованості за березень 2013 року в розмірі 1619,30 грн. пеня за період з 26.02.2013 р. по 26.08.2013 р. (6 місяц.) складає 117,03 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1619.30 26.02.2013 - 09.06.2013 104 7.5000 % 0.041 % 69.21 1619.30 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 % 39.75 1619.30 13.08.2013 - 26.08.2013 14 6.5000 % 0.036 % 8.07

- на суму заборгованості за квітень 2013 року в розмірі 1620,82 грн. пеня за період з 26.03.2013 р. по 26.09.2013 р. (6 місяц.) складає 116,39 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1620.82 26.03.2013 - 09.06.2013 76 7.5000 % 0.041 % 50.62 1620.82 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 % 39.79 1620.82 13.08.2013 - 26.09.2013 45 6.5000 % 0.036 % 25.98

- на суму заборгованості за травень 2013 року в розмірі 1617,64 грн. пеня за період з 26.04.2013 р. по 26.10.2013 р. (6 місяц.) складає 112,84 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1617.64 26.04.2013 - 09.06.2013 45 7.5000 % 0.041 % 29.92 1617.64 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 % 39.71 1617.64 13.08.2013 - 26.10.2013 75 6.5000 % 0.036 % 43.21

- на суму заборгованості за червень 2013 року в розмірі 1624,70 грн. пеня за період з 26.05.2013 р. по 26.11.2013 р. (6 місяц.) складає 111,24 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1624.70 26.05.2013 - 09.06.2013 15 7.5000 % 0.041 % 10.02 1624.70 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 % 39.88 1624.70 13.08.2013 - 26.11.2013 106 6.5000 % 0.036 % 61.34 Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 476,68 грн.

Крім того, в п. 9.2.1.1. договору оренди сторони передбачили, що до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 50% від простроченої суми грошового зобов'язання, якщо період прострочення перевищить 30 календарних днів.

Враховуючи те, що період прострочення сплати відповідачем орендної плати перевищив 30 календарних днів, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача, крім пені, також встановленого п. 9.2.1.1 договору штрафу в розмірі 50% від суми заборгованості як додаткової відповідальності, що становить 4051,88 грн., виходячи із загальної суми заборгованості зі сплати орендної плати за договором в розмірі 8103,76 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 247,10 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині внесення орендної плати не виконав своєчасно, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі оренди № 256 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу, що мала місце у періоді прострочення з 26.01.2013 р. до 01.04.2014 р. в сумі 247,10 грн., розрахунок яких додано до позову (а.с. 11). Зокрема,

- за період з 26.01.2013 р. по 01.04.2014 р. (431 дн.) на суму боргу 1621,30 грн. позивачем нараховано 3% річних в сумі 57,43 грн. (1621,30 грн./100% х 3%/365 дн. х 431 дн.);

- за період з 26.02.2013 р. по 01.04.2014 р. (400 дн.) на суму боргу 1619,30 грн. позивачем нараховано 3% річних в сумі 53,24 грн. (1619,30 грн./100% х 3%/365 дн. х 400 дн.);

- за період з 26.03.2013 р. по 01.04.2014 р. (372 дн.) на суму боргу 1620,82 грн. позивачем нараховано 3% річних в сумі 49,56 грн. (1620,82 грн./100% х 3%/365 дн. х 372 дн.);

- за період з 26.04.2013 р. по 01.04.2014 р. (341 дн.) на суму боргу 1617,64 грн. позивачем нараховано 3% річних в сумі 45,34 грн. (1617,64 грн./100% х 3%/365 дн. х 341 дн.);

- за період з 26.05.2013 р. по 01.04.2014 р. (311 дн.) на суму боргу 1624,70 грн. позивачем нараховано 3% річних в сумі 41,53 грн. (1624,70 грн./100% х 3%/365 дн. х 311 дн.).

Разом з тим слід зазначити, що договір оренди № 256 від 15.10.2010 р. припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений, 30.06.2013 р.

Частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до умов п. 4.3 договору № 256 від 15.10.2010 року орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт оренди в день закінчення строку дії цього договору. Передача об'єкту оренди оформлюється актом прийому-передачі, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).

Згідно п. 2.3.3 договору № 256 від 15.10.2010 року у випадку закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний здати орендодавцеві об'єкт оренди у належному санітарно-гігієнічному стані вільним від майна орендаря та підписати акт прийому-передачі.

За ствердженнями позивача, відповідач умови п. 4.3 договору № 256 від 15.10.2010 року не виконав, в день закінчення строку дії договору, а саме 30 червня 2013 року, об'єкт оренди не передав, від підписання акту прийому-передачі ухилився та продовжив користування об'єктом оренди. Таким чином, позивач стверджує, що відповідачем не вчинено жодних активних дій з повернення орендованого приміщення, в якому відповідачем розміщено телевізійне обладнання, при цьому вказане приміщення надалі використовується відповідачем для здійснення його господарської діяльності, а саме трансляції рекламної продукції. Факт безпідставного користування відповідачем приміщенням площею 2 кв. м. на першому поверсі будівлі бізнес центру, розташованої за адресою м. Одеса, Польський узвіз, 11, позивач підтверджує актами від 30.06.2013 року та 31.03.2014 року.

Між тим, враховуючи припинення договору оренди та відсутність правових підстав для користування спірним приміщенням, суд погоджується з доводами позивача про виникнення у відповідача обов'язку звільнити орендоване приміщення та передати його позивачу за відповідним актом приймання-передачі згідно п. 2.3.3 і п. 4.3 договору оренди. Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, такий акт приймання-передачі щодо повернення позивачу орендованого приміщення сторонами не складений, доказів вжиття відповідних дій з повернення вказаного приміщення позивачу відповідача не надав. В свою чергу вказані обставини свідчать про невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого приміщення.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність наймача за невиконання обов'язку щодо своєчасного повернення об'єкту оренди. Так, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на вказане та враховуючи те, що відповідач безпідставно продовжує користуватися орендованим приміщенням, позивачем нараховано неустойку за користування об'єктом оренди за час прострочення, що складає 30921,17 грн. (а.с. 13), у т.ч.: за липень 2013 року -3242,3 грн.; за серпень 2013 року - 3231,2 грн.; за вересень 2013 року - 3258,84 грн.; за жовтень 2013 року - 3257,84 грн.; за листопад 2013 року - 3260,08 грн.; за грудень 2013 року - 3260,32 грн.; за січень 2014 року - 3261,99 грн.; за лютий 2014 року - 3879,76 грн.; за березень 2014 року - 4268,84 грн.

Разом з тим в п. 9.2.1.4 договору оренди № 256 сторони передбачили відповідальність орендаря за невиконання обов'язку щодо своєчасного повернення об'єкту оренди. Зокрема, за положеннями вказаного пункту договору у випадку прострочення орендарем виконання зобов'язання по поверненню об'єкта оренди орендодавцю, орендар сплачує орендодавцю штрафну неустойку у формі штрафу в розмірі 100 (сто)% орендної плати за місяць, в якому було встановлене таке порушення. Враховуючи зазначене, позивачем за порушення умов п. 4.3 договору оренди, що встановлено у червні 2013 року, нараховано штраф в сумі 1624,70 грн.

Проаналізувавши зазначене, суд вважає неправомірними заявлені позивачем вимоги про стягнення неустойки в сумі 30921,17 грн., нарахованої згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України поряд з нарахованою згідно п. 9.2.1.4 договору неустойкою за одне і те ж порушення.

Так, частина 2 ст. 785 ЦК України встановлює законну неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм, розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення.

Однак, виходячи з положень ЦК, сторони договору найму можуть домовитися про зміну розміру неустойки, встановленого ч. 2 ст. 785 ЦК України

Зокрема, згідно положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2, 3 ст. 6 вказаного Кодексу сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В ч. 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що при укладенні договору оренди № 256 сторони, у т.ч. позивач, погодились з викладеними в ньому умовами, зокрема, щодо наявності у останнього права вимагати від відповідача сплати неустойки за прострочення орендарем виконання зобов'язання по поверненню об'єкта оренди орендодавцю в розмірі 100% орендної плати за місяць, в якому було встановлене таке порушення. Тим самим сторони, підписавши договір на вказаних умовах, відступили від положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, які визначають наслідки невиконання обов'язку щодо своєчасного повернення об'єкту оренди. Разом з тим суд наголошує, що вказані положення ЦК наділяють наймодавця лише правом на стягнення неустойки, а не є обов'язком.

З огляду на вказане та враховуючи те, що умови договору оренди № 256 є обов'язковими для виконання сторонами, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення нарахованої згідно п. 9.2.1.4 договору неустойки у вигляді штрафу в розмірі 100% орендної плати в сумі 1624,70 грн., виходячи з того, що порушення відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкту оренди відбулось у червні 2013 року, в якому орендна плата складала 1624,70 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 14504,12 грн. (8103,76 грн. - основного боргу + 476,68 грн. пені, 4051,88 грн. - штрафу, 247,10 грн. - 3% річних, 1624,70 грн. - неустойки).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" частково обґрунтовані, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" до Приватного підприємства „Ательє реклами" про стягнення 46066,87 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Ательє реклами" (65007, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 101/11; код ЄДРПОУ 33387775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" (65026, м. Одеса, вул. Буніна, буд. 10; ЄДРПОУ 24767048) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 8103/вісім тисяч сто три/грн. 76 коп., 3% річних в сумі 247/двісті сорок сім/грн. 10 коп., пеню в сумі 476/чотириста сімдесят шість/грн. 68 коп., неустойку відповідно до п. 9.2.1.1 договору № 256 від 15.10.2010 р. в сумі 4051/чотири тисячі п'ятдесят одна/грн. 88 коп., штраф відповідно до п. 9.2.1.4 договору № 256 від 15.10.2010 р. в сумі 1624/одна тисяча шістсот двадцять чотири/грн. 70 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 575/п'ятсот сімдесят п'ять/грн. 23 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський Бізнес Центр" до Приватного підприємства „Ательє реклами" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.06.2014 р.

Суддя Петров В.С.