Рішення

від 01.06.2009 по справі 16/54-09-1723

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/54-09-1723

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" червня 2009 р.Справа  № 16/54-09-1723

Господарський суд Одеської області у складі:

Судді –Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань –Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Гончаренко А.О. за довіреністю № 1785/6 від 27.04.09р.

Від позивачів:

- Міністерства оборони України:  не з'явився

- військово-медичного клінічного центру Південного регіону:  Міхелькіс О.Я. за довіреністю № 77 від 16.01.2009р.

Від відповідача:  Баландюк Р.Ф. за довіреністю № 20  від 05.01.09р.

           Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст.. 77 ГПК України справу за позовом першого заступника військового прокурору Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; військово-медичного клінічного центру Південного регіону  до  відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” про визнання недійсною умови договору, -  

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурору Південного регіону України, керуючись ст. 2 ГПК України, звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та  військово-медичного клінічного центру Південного регіону  до відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” (далі по тексту ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго”) про  визнання недійсною умову договору № 556Ц від 03.06.2003р., укладеного між ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” та військово-медичним клінічним центром Південного регіону, в частині абз. 2 п. 7.18, якою передбачено, що в разі не оплати за спожиту електроенергію  та виникнення у споживача заборгованості, останній зобов'язаний укласти договір застави майна на суму заборгованості. Свої вимоги прокурор обґрунтовує порушенням приписів діючого законодавства України при підписання даного пункту договору за відсутності у військово-медичного клінічного центру Південного регіону  повноважень на передачу у заставу військового майна.

Військово-медичним клінічним центром Південного регіону та Міністерством оборони України згідно з відповідними поясненнями, які надійшли до господарського суду Одеської області, позовні вимоги першого заступника військового прокурору Південного регіону України були підтримані повністю. Разом з тим, Міністерство оборони України звернулося до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника даної особи.

ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” позовні вимоги заперечуються у повному обсязі  з підстав правомірності укладення спірної умови договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

03.06.2003р. ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” (Постачальник) та 411 Центральним військовим клінічним ордена Червоної зірки госпіталем  Південного оперативного командування   (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 556 Ц, за умовами якого Постачальник зобов'язався постачати електричну енергію Споживачу, а Споживач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами даного договору та додатками до нього.

Згідно з директивою Міністра оборони України від 01.12.2006р. Д-322/1/014 411 Центральний військовий клінічний ордена Червоної зірки госпіталь було переформовано у військово-медичний клінічний центр Південного регіону, який є правонаступником 411 Центрального військового клінічного ордена Червоної зірки госпіталю.

З огляду на викладене, 03.09.2007р. між ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” та військово-медичним клінічним центром Південного регіону було укладено додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 556 Ц, яким було змінено назву Споживача та реквізити останнього.

За умовами абз. 2 п. 7.18 договору сторонами було визначено,  що в разі не оплати за спожиту електроенергію  та виникнення у споживача заборгованості, Споживач зобов'язаний укласти договір застави майна на суму заборгованості.

Посилаючись на порушення прав позивачів при погодженні умов абз. 2 п. 7.18 договору № 556 Ц, якими Споживача фактично було зобов'язано укласти договір застави військового майна на суму заборгованості за спожиту електроенергію,  а також стверджуючи про відсутність у військово-медичного клінічного центру Південного регіону права передавати в заставу військове майно відповідно до  приписів ст. 4 Закону України „Про заставу” від  2 жовтня 1992 року N 2654-XII, Закону  України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV, якими передбачено, що таке майно не може бути предметом застави, перший заступник військового прокурору Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області з даними позовними вимогами.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи  невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися  господарським  судом стосовно законодавства, яке діяло  на  момент  укладення  спірної угоди. У  разі  коли після укладення  угоди  набрав  чинності  акт законодавства, норми якого інакше  регулюють  договірні  відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення  угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Враховуючи вищенаведені доводи прокуратури, суд вважає за необхідне визначитися, передусім, з правовим режимом майна  військово-медичного клінічного центру Південного регіону  та з особою,  якій надані повноваження на розпорядження цим майном.

Згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є  майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

У відповідності до ст.. 1 Закону  України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV  військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

За змістом положень ст.. 3  Закону України від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV  „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд доходить висновку, що майно, закріплене на праві оперативного управління за військово-медичним клінічним центром Південного регіону, належить до військового  майна  щодо якого встановлено  відповідний правовий режим, який передбачає  певні особливості розпорядження ним.  

Відповідно до ст.. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

У відповідності до ст.. 6 Закону  України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV  відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

З урахуванням наведених приписів законодавства, суд доходить висновку про відсутність у  військово-медичного клінічного центру Південного регіону  повноважень на розпорядження майном, яке закріплено за ним на праві оперативного управління.

Більш того, у відповідності до ч.6 ст. 4 Закону України „Про заставу” від  2 жовтня 1992 року N 2654-XII предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Відповідно до п. 2 ст. 2. Закону України „Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 року N 2163-XII   в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. При цьому визначено, що загальнодержавне значення мають, зокрема,  об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів.

Виходячи з наведених законодавчих приписів, суд доходить висновку про те, що майно Збройних Сил України, до якого належить у тому числі і майно, яке закріплено за військово-медичним клінічним центром Південного регіону на праві оперативного управління,  не може бути предметом застави.  

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

В свою чергу, згідно із  ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За переконанням суду, умовою для визнання угоди недійсною може бути встановлення судом відсутності повноважень особи на укладення угоди.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Враховуючи, що умови абз. 2 п. 7.18 договору № 556Ц від 03.06.2003р., укладеного між ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” та військово-медичним клінічним центром Південного регіону, суперечать положенням ч.6 ст. 4 Закону України „Про заставу” від  2 жовтня 1992 року N 2654-XII, ст.. 6 Закону  України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV, з огляду на  відсутність у військово-медичного клінічного центру Південного регіону права передавати в заставу військове майно,   суд доходить висновку про  наявність правових підстав для задоволення позову першого заступника військового прокурору Південного регіону України та необхідність визнання даних умов договору № 556Ц від 03.06.2003р. недійсними.

Таким чином, суд, керуючись ч.1 та 2 ст. 203,  ч. 1 ст. 215 ЦК України,  визнає  недійсною умову договору про постачання електричної енергії № 556Ц від 03.06.2003р., укладеного між військово-медичним клінічним центром Південного регіону  та  відкритим  акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго”, в частині абз. 2 п. 7.18, яким передбачено, що в разі неоплати за спожиту електроенергію та виникнення у споживача заборгованості споживач  зобов'язаний укласти договір застави майна на суму заборгованості.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 217 ЦК України, ч.6 ст. 4 Закону України „Про заставу” від  2 жовтня 1992 року N 2654-XII,  Законом  України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV,  ст.ст. 32, 33, 44, 49,  82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсною умову договору про постачання електричної енергії № 556Ц від 03.06.2003р., укладеного між військово-медичним клінічним центром Південного регіону  та  відкритим  акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго”, в частині абз. 2 п. 7.18, якою передбачено, що в разі неоплати за спожиту електроенергію та виникнення у споживача заборгованості споживач  зобов'язаний укласти договір застави майна на суму заборгованості.

3.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” /65029, м.Одеса, вул.. Садова, 3, код ЄДРПОУ 00131713/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в  Одеській області на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства  в  Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 -  держмито в сумі 85 грн. /вісімдесят п'ять грн. 00 коп./  Наказ видати.

4.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” /65029, м.Одеса, вул.. Садова, 3, код ЄДРПОУ 00131713/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в  Одеській області на код бюджетної класифікації 22050000, п/р 31217259700008 в управлінні Держказначейства  в  Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460  / 118 грн. /сто вісімнадцять грн.00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу.  Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

           Накази видати після набрання рішенням законної сили.

           Рішення підписане 04.06.2009р.

Суддя                                                                                       Желєзна С.П.