Ухвала

від 17.06.2014 по справі 701/540/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року № 9104/124405/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

представника позивача - ОСОБА_2

позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 6 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Берегівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міськрайонне управління Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

15.02.2012 ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до Берегівської міської ради у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 216 від 25.03.2011 про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,0538 за адресою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки згідно рішення виконкому Берегівської міської ради від 27.12.1996 було виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_5 площею 395 кв.м. Однак, у договорі купівлі-продажу від 30.12.2010, яким вказане домоволодіння продане ОСОБА_4, зазначено, що таке розміщене на земельній ділянці площею 0,0538 га. Позивач вважає, що земельна ділянка ОСОБА_4 була безпідставно збільшена з 395 кв.м. на 0,0538 га, жодного рішення про збільшення площі цієї земельної ділянки Берегівською міською радою не приймалось, внаслідок чого така накладається на земельну ділянку позивача, яка з нею межує.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 06.06.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Із цією постановою позивач не погодився та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, окрім доводів викладених у позовній заяві, посилається на те, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідачем не дотримано порядку надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, оскільки до заяви ОСОБА_4 не було надано документів, що посвідчують розмір земельної ділянки, а відповідач не перевірив підставність зазначених розмірів.

Апелянт та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просить її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому це не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 30.12.2010 ОСОБА_4 купила у ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_5, житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1, до якого належить земельна ділянка площею 0,0538 га кадастровий номер 2110200000:01:006:0036.

14.01.2011 ОСОБА_4 звернулася з заявою до Берегівської міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на згадану вище земельну ділянку у розмірі 0,0538 га.

Рішенням сесії міської ради від 25.03.2011 № 216 вказану заяву задоволено та надано відповідний дозвіл.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки Берегівська міська рада, як суб'єкт владних повноважень, діяла у межах своїх повноважень у відповідності до Земельного кодексу України.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони зроблені без з'ясування того, чи цю справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Частиною першою статті 125 ЗК передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

На підставі викладених вище норм матеріального права Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 по справі № 21-228а13 дійшов правового висновку, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі рішення від 25.03.2011 № 216 ОСОБА_4 виготовила технічну документацію, а на підставі рішення Берегівської міської ради від 31.08.2011 № 490, отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

За таких обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси позивач повинен у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України, тобто у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З огляду на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 6 червня 2012 року у справі № 701/540/12 - скасувати та закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.І. Мікула

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 19 червня 2014 року.