Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/8712/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8712/14 11.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрімпап"

до Приватного підприємства "Картон трейд"

про стягнення 90 862,93 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Луценко С.О. (за довіреністю від 27.05.2014);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

08.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява б/н від 23.04.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрімпап" до Приватного підприємства "Картон трейд" про стягнення 90 862,93 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 11.06.2014.

В судове засідання, призначене на 11.06.2014, з'явився представник позивача, надав документи для долучення до матеріалів справи, усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Укрімпап» (далі за текстом - ТОВ «Торговий дім Укрімпап») та Приватним підприємством «Картон Трейд» (далі за текстом - ПП «Картон Трейд») було укладено Договір поставки №231 (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що виконав взяті на себе зобов'язання по поставці товару відповідно до умов передбачених Договором.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що в період з 16.10.2013 по 31.01.2014 ТОВ «Торговий дім Укрімпап» було поставлено товар, а відповідачем отримано на загальну суму 259 802,78 грн.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив жодної з оплат у строки, обумовлені Договором та тривалий час користувався коштами позивача.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача 77 872,64 грн. відповідно до п.7.2. Договору, штраф у сумі 12 990,29 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2013 між ТОВ «Торговий дім Укрімпап» (постачальник) та ПП «Картон Трейд» (покупець) було укладено Договір поставки №231.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до п.2.1. Договору постачальник зобов'язується поставити товар покупцеві, покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.3.2. Договору датою поставки товару вважається дата оформлення постачальником відповідної видаткової накладної.

Згідно з п.3.3 Договору разом з товаром постачальник направляє покупцеві оригінали наступних документів, що є невід'ємною частиною даного Договору: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату 100% вартості поставленої продукції протягом 5 банківських днів, з дати поставки.

Згідно з п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним Договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 10.1. передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26.02.2014, але в кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

Як відомо, 03.02.2014 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої п.4.1. викладено у наступній редакції: покупець здійснює оплату 100% вартості поставленої продукції протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів, з дати поставки (п.3.2. Договору).

У відповідності до вказаної Додаткової угода п.4.3. викладено у наступній редакції: покупець не повинен допускати заборгованості за поставлений постачальником, але не оплачений покупцем товар, на загальну суму понад 150 000,00 грн.

Крім того, внесено зміни щодо строку дії Договору, сторони дійшли згоди про те, що Договір діє до 31.12.2014.

Слід відзначити, що умови закріплені в п. 4.3. Договору, в редакції згідно Додаткової угоди №1, не містять положень відносно того, що заборгованість в розмірі меншому 150 000,00 грн. не підлягає сплаті у встановленому Договором порядку і, що на неї не нараховуються штрафні санкції, а відтак наявність зазначеної умови Договору не має юридичного значення для вирішення даного спору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконав взяті на себе обов'язки згідно умов Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладним, зокрема: №1433 від 31.01.2014, №8465 від 27.12.2013, №7639 від 29.11.2013, №7640 від 29.11.2013, №6852 від 14.11.2013, №6243 від 16.10.2013, №6204 від 16.10.2013; довіреностями: №143 від 15.11.2013, №159 від 27.12.2013, №14 від 31.01.2014; рахунками-фактури: №1383 від 31.01.2014, №8346 від 27.12.2013, №7629 від 29.11.2013, №7633 від 29.11.2013, №6578 від 13.11.2013, №6026 від 16.10.2013, №5994 від 15.10.2013.

Також, в матеріалах справи наявний Акт взаєморозрахунків з 01.01.2014 по 31.03.2014, скріплений підписами та печатками сторін, з якого вбачається, що відповідачем було проведена оплата згідно наступних банківських довідок: №66 від 27.01.2014, №79 від 31.01.2014, №82 від 03.02.2014, №118 від 14.02.2014, №129 від 17.02.2014, №145 від 26.02.2014, №147 від 27.02.2014, №150 від 28.02.2014, №159 від 04.03.2014, №161 від 05.03.2014, №166 від 07.03.2014, №178 від 13.03.2014, №187 від 17.03.2014. Вказаний Акт скріплений підписами та печатками сторін.

З матеріалів справи слідує, що з метою досудового врегулювання спору позивачем направлялось на адресу відповідача лист б/н від 17.04.2014 про сплату заборгованості, однак, станом на час розгляду справи доказів сплати існуючої заборгованості до суду не представлено.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання по поставці товару відповідно до умов передбачених Договором належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Однак, відповідач не здійснив оплати у строки, обумовлені Договором, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.7.2 Договору за порушення покупцем строків оплати (п.4.1.) покупець зобов'язується сплатити постачальникові, згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, включаючи день оплати.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 0,5% річних від суми заборгованості у розмірі 77 872,64 грн. перевірено судом та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Пунктом 7.4. Договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку якщо покупець порушив строки оплати більш ніж на 5 (п'ять) банківських днів, він додатково виплачує постачальникові штраф у розмірі - 5% від суми заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості у розмірі 12 990,29 грн. перевірено судом та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимоги позивача про зобов'язання сплати боргу відповідачем необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: 0,5% від суми заборгованості у розмірі 77 872,64 грн., штраф у розмірі 12 990,29 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрімпап" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Картон трейд" (02002, м. Київ, вул. Микільська-Слобідська, 2-Б, ЄДРПОУ 37118188) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрімпап" (01033, м. Київ, вул. Короленківська, 4, код ЄДРПОУ 36644064) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 0,5% від суми заборгованості у розмірі 77 872,64 грн. (сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 64 копійки), штраф у розмірі 12 990,29 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 29 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.06.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало