Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/7323/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7323/14 11.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкомп»

про стягнення 48 793, 27 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Залевський К.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкомп» про стягнення попередньої оплати у розмірі 43 826, 16 грн. за договором поставки № АЕ-9п/13 від 21.08.2013 р., а також 1 287, 77 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами та 3 679, 34 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/7323/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені подзвоні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.06.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анкомп» укладено договір поставки № АЕ-9п/13, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач - прийняти та оплатити товар, кількість, ціна і асортимент яких визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1. договору відповідач зобов'язаний поставити і передати у власність позивача продукцію відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. договору загальна ціна складає 62 608, 80 грн. Розрахунки за продукцію здійснюються позивачем шляхом попередньої оплати - 70 % ціни договору та 30 % - після отримання продукції.

Згідно з п. 6.2. договору за порушення строків поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0, 5 % від суми непоставленої продукції, за кожен день прострочення оплати, але не більше ніж подвійна облікова ставка Національного банку України.

Договір, відповідно до п. 9.1., вступає в силу з дати його підписання та до 31.12.2013 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань.

Відповідно до специфікації до договору № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р. термін поставки продукції набуває чинності з моменту перерахування платежу в розмірі 70 %.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» перерахувало на користь відповідача грошові кошти у якості оплати за товар за договором № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р. на загальну суму 43 826, 16 грн., що підтверджується платіжними дорученнями копії яких долучені до матеріалів справи.

31.10.2013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкомп» з листом № 119/13 від 21.10.2013 р. про повернення грошових коштів у сумі 43 826, 16 грн., у зв'язку з невиконанням зобов'язань щодо поставки товару за договором № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р.

27.11.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» звернулось до відповідача з вимогою № 139 від 26.11.2013 р. про повернення суми передоплати у розмірі 43 826, 16 грн. протягом семи днів з моменту одержання вимоги.

Відомостей щодо надання відповідачем відповідні на вказану вимогу, або перерахування грошових коштів суду не надано.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазнає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р. щодо поставки товару, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати відповідно до умов вищевказаного договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р., а відповідачем доказів поставки оплаченого товару суду не надано, що свідчить про неналежне виконання останнім договірних зобов'язань, щодо поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 43 826, 16 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 287, 77 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами та 3 679, 34 грн. - пені.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 538 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, позивач зазначає, що оскільки договором № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р. не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, у даному випадку слід застосувати аналогію закону, а саме норми ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Слід зауважити, що у даному випадку наведена стаття міститься в розділі Цивільного кодексу України, що регулює порядок отримання позики та визначає порядок нарахування процентів за користування такою позикою, в той час як сума перерахована позивачем на виконання договору № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р. за своєю правовою природою не є позикою у вузькому розумінні наведеного поняття, а відтак - застосування зазначеної норми до спірних правовідносин суд вважає необґрунтованим.

В той же час, відповідно до п.п. 6.1., 6.2. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад ст.ст. 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що ані умовами укладеного між сторонами договору № АЕ-09п/13 від 21.08.2013 р., ані нормами Цивільного кодексу України, що регулюють відносин купівлі-продажу (поставки) не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими.

Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 р., від 02.07.2012 р., від 20.08.2013 р.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені за період з 20.10.2013 р. до 29.01.2014 р. судом встановлено, що позивачем допущено помилку при визначенні терміну прострочення та згідно розрахунку суду розмір пені за вказаний період становить 2 274, 50 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкомп» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 18, код ЄДРПОУ 37396280), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп Аеропорт» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 14, код ЄДРПОУ 33768786) суму попередньої оплати - 43 826, 16 (сорок три тисячі вісімсот двадцять шість грн. 16 коп.) грн., 2 274, 50 (дві тисячі двісті сімдесят чотири грн. 50 коп.) грн. - пені та 1 726, 18 (одна тисяча сімсот двадцять шість 18 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 16.06.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.