Рішення

від 24.06.2014 по справі 914/1538/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2014 р. Справа № 914/1538/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Фартушку Н.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі уповноваженого органу - Міністерства інфраструктури України, м. Київ, в особі позивача: 72 окремого загону механізації Державної спеціальної служби транспорту (Військової частини Т0410), Львівська область, м. Червоноград,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галшпон», м.Львів,

про: стягнення 23 644 грн. 80 коп. суми основної заборгованості, 664 грн. 89 коп. трьох відсотків річних, 1 723 грн. 48 коп. пені та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Пандяк М. І. (посвідчення від 21.07.2013 року №019174);

Від позивача: Гальчинський С. О. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Прокурору та представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представник позивача не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Заступника Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі уповноваженого органу - Міністерства інфраструктури України, в особі позивача: 72 окремого загону механізації Державної спеціальної служби транспорту (Військової частини Т0410) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галшпон» про стягнення 23 644 грн. 80 коп. суми основної заборгованості, 664 грн. 89 коп. трьох відсотків річних, 1 723 грн. 48 коп. пені та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10.06.2014 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Судове засідання 10.06.2014 року відкладено на 24.06.2014 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду по справі.

Прокурор в судове засідання 24.06.2014 року з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав клопотання (вх. №27318/14), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 15.03.2007 року №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», а також пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Поштова кореспонденція, яка скеровувалася господарським судом за місцезнаходженням відповідача: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Лазаренка, буд. 1 поверталася на адресу господарського суду Львівської області без вручення адресату (отримувачу) з написом: «За закінченням терміну зберігання» (докази в матеріалах справи).

Як вбачається із долученого до матеріалів справи Витягу з ЄДРЮО та ФОП від 03.06.2014 року №18772915 станом на 03.06.2014 року місцезнаходженням відповідача у справі є адреса: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Лазаренка, буд. 1.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Аналогічне положення викладене в пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році».

Згідно пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом

Відповідно до пункту 3.9.2. вказаної Постанови особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Таким чином, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Пунктом 3.9.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність, допустимість і належність поданих прокурором в інтересах держави в особі позивача доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: 72 Окремий загін механізації 1 Об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0410) є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33158321, знаходиться за адресою: 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Промислова, буд. 3, що підтверджується долученими до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №536454 та Довідкою Відділу статистики у м. Червонограді з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №591495 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Галшпон» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35382627, знаходиться за адресою: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Лазаренка, буд. 1, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 03.06.2014 року №18772915 (докази в матеріалах справи).

29.04.2014 року прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до відповідача про стягнення коштів за виконані підрядні роботи. При поданні позовної заяви прокурором в пункті 2 прохальної частини позовної заяви викладено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Галшпон».

Суд відхиляє вказане клопотання, виходячи з наступного:

Згідно статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у разі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Приписами частини першої статті 67 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту на майно або грошові суми, які належать відповідачу.

Заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з яким пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Тягар доказування вказаних обставин покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Аналіз доданих до позову матеріалів свідчить про те, що вони не містять достатніх даних, на підставі яких можна зробити висновки про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

02.01.2013 року між 72 Окремим загоном механізації 1 Об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0410) (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галшпон» (надалі - відповідач, замовник) укладено Договір №1-0410-2013 (надалі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язувався виконати комплекс робіт по вирубуванню дерев та кущів і здати роботи замовнику, а замовник - своєчасно прийняти та оплатити виконані роботи.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору від 03.01.013 року №1-0410-2013 станом на час розгляду справи прокурором та сторонами суду не заявлено та не подано.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором підряду.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що загальна вартість робіт за договором визначається договірною ціною №1 (додаток №1 до договору) і складає 45 320 грн. 40 коп., в тому числі 7 553 грн. 40 коп. податку на додану вартість.

Згідно пункту 2.3. договору термін виконання робіт становить з 02.01.2013 року по 29.04.2013 року.

Розділом 3 договору сторонами встановлено умови оплати робіт.

Так, відповідно до пункту 3.1. договору розрахунки за виконані роботи здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України - гривні урахуванням положень загальних умов на підставі Актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в, згідно підписаних замовником журналів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 проміжними платежами в міру виконання робіт щомісячно.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що підрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, готує відповідні документи і подає їх для підписання замовнику протягом трьох днів після надання послуг за п'ять днів до закінчення звітного періоду.

Замовник зобов'язаний підписами подані підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом трьох днів з дня одержання. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом п'яти днів з дня підписання документів замовником.

Розділом 5 договору встановлено відповідальність сторін і порядок розірвання договору, розділом 7 - термін його дії.

Так, відповідно до пункту 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно пункту 5.2. договору за несвоєчасну оплату, затримку приймання робіт, необґрунтовану відмову від підписання актів виконаних робіт, замовник сплачує підряднику пеню в розмір 0,5 відсотка від несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що сплата неустойки не звільняє сторони від виконання своїх обов'язків за договором або усунення порушень.

Пунктом 7.1. договору сторонами погоджено, що договір діє з моменту його підписання до 30.12.2013 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, виконав та передав, а відповідач прийняв підрядні роботи за договором на суму 23 644 грн. 80 коп., що підтверджується Актами приймання виконаних підрядних робіт за січень 2013 року від 31.01.2013 року №1 на суму 8 547 грн. 60 коп. за лютий 2013 року від 28.02.2014 року №2 на суму 15 097 грн. 20 коп. та Довідками про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за січень 2013 року від 31.01.2013 року та за лютий 2013 року від 28.02.2013 року.

Відповідач своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати виконаних підрядних робіт за договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 23 644 грн. 80 коп. (розрахунок суми позовних вимог в матеріалах справи).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем із оплати виконаних за договором підрядних робіт становить 23 644 грн. 80 коп., станом на час розгляду справи по суті прокурором та сторонами доказів ї погашення суду не заявлено та не подано.

Позивач Листом від 15.05.2014 року вих. №195 звертався до відповідача із вимогою про погашення заборгованості за договором. Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору від 03.01.2013 року №1-0410-2013, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів та умов договору.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення, суми основної заборгованості прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 723 грн. 48 коп. пені за період з 06.02.2013 року по 07.09.2013 року, нарахованої у відповідності до пункту 5.2. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-ІІІ, передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В судовому засіданні 24.06.2014 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача і вона становить:

Акт №1 (06.02.2013 року - 06.08.2013 року):

1) 06.02.2013 року - 09.06.2013 року:

8 547,60 х 7,5% х 2 х 124 / 365 = 435 грн. 58 коп.

2) 10.06.2013 року - 06.08.2013 року:

8 547,60 х 7 % х 2 х 58 / 365 = 190 грн. 15 коп.

Акт №2 (06.03.2013 року - 06.09.2013 року):

1) 06.03.2013 року - 09.06.2013 року:

15 097,20 х 7,5% х 2 х 96 / 365 = 595 грн. 62 коп.

2) 10.06.2013 року - 12.08.2013 року:

15 097,20 х 7 % х 2 х 64 / 365 = 370 грн. 61 коп.

3) 13.08.2013 року - 03.09.2013 року:

15 097,20 х 6,5 % х 2 х 25 / 365 = 134 грн. 43 коп.

Так, загальна сума пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача за порушення порядку і строку оплати виконаних за договором підрядних робіт складає: 1 726 грн. 39 коп. (435,58 + 190,15 + 595,62 + 370,61 + 134,43).

Таким чином позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 1 723 грн. 48 коп. пені підлягають до задоволення повному обсязі.

Окрім того, прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 664 грн. 89 коп. трьох відсотків річних за період з 06.02.2013 року по 07.09.2013 року, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні 24.06.2014 року здійснено перерахунок суми трьох відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять:

Акт №1 (06.02.2013 року - 07.08.2013 року):

8 547,60 х 3% х 183 / 365 = 128 грн. 57 коп.

Акт №2 (06.03.2013 року - 07.09.2013 року):

15 097,20 х 3% х 186 / 365 = 230 грн. 80 коп.

Так, загальна сума трьох відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача за порушення порядку і строку оплати виконаних за договором підрядних робіт складає: 359 грн. 37 коп. (128,57 + 230,80).

Таким чином позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 664 грн. 89 коп. трьох відсотків річних підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 359 грн. 37 коп.

Щодо звернення з позовом до господарського суду Заступника Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, суд зазначає наступне.

На органи прокуратури, відповідно до статті 121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено пунктом 6 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 2 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 36 -1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частини 2 та 3 статті 36-1 вказаного Закону).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній редакції), звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частини першої та підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Нормою статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2014 рік» передбачено, що станом на 01.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218 грн. 00 коп.

Таким чином суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 805 грн. 55 коп. слід покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача в доход Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неправомірного ухилення відповідача від оплати прийнятих за договором підрядних робіт.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 66, 67 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні заяви Заступника Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України про забезпечення позову відмовити.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галшпон» (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Лазаренка, буд. 1; код ЄДРПОУ 35382627) на користь стягувача: 72 Окремого загону механізації 1 Об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (Військової частини Т0410) (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Промислова, буд. 3; код ЄДРПОУ 33158321) 23 644 грн. 80 коп. суми основної заборгованості за договором, 1 723 грн. 48 коп. пені та 359 грн. 37 коп. трьох відсотків річних.

4. Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галшпон» (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Лазаренка, буд. 1; код ЄДРПОУ 35382627) в доход Державного Бюджету України 1 805 грн. 55 коп. судового збору.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

24.06.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 24.06.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.