Ухвала

від 19.06.2014 по справі 22-ц/796/8540/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/85402014 Головуючий у 1 - й інстанції: Виниченко Л.М.

Доповідач - Ратнікова В.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Музичко С.Г.

- Семенюк Т.А.

при секретарі - Пилипчук В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року про відмову в задоволенні заяви державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання мирової угоди від 07.03.2014 року в процесі виконання виконавчого листа №2-709 від 25.01.2007 року виданого Шевченківський районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (ВП №31720050), -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року державному виконавцю Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві відмовлено в задоволенні заяви про визнання мирової угоди від 07.03.2014 року в процесі виконання виконавчого листа №2-709 від 25.01.2007 року виданого Шевченківський районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (ВП №31720050).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, боржник ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу про затвердження мирової угоди від 07.03.2014 року.

В апеляційній скарзі зазначає, що ухвала суду 1-ї інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи. Посилається на безпідставність висновку суду 1-ї інстанції про те, що надана державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві на затвердження мирова угода від 07.03.2014 року порушує інтереси ОСОБА_5 та інтереси державної реєстраційної служби, які не є сторонами виконавчого провадження. Зазначає, що ОСОБА_5 є донькою сторін у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а тому рішення Шевченківського районного суду міста Києва про поділу майна подружжя стосувалося також прав та обов'язків доньки сторін, так як вказане майно було набуте спільно батьками та дітьми за рахунок їх спільної праці. Для дослідження вказаних обставин судом 1-ї інстанції безпідставно не витребувано у Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Крім того, зазначає, що мирова угода від 07.03.2014 року жодним чином не зачіпає інтереси державної реєстраційної служби.

В судовому засіданні ОСОБА_3 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13.09.2006 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 104 964,25 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя.

На підставі вказаного рішення суду 25 січня 2007 року Шевченківським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист №2-709 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 104 964,25 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя.

20 березня 2012 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-709 від 25 січня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 104 964,25 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя (ВП №31720050).

Оскільки ОСОБА_3 є інвалідом І групи, то 23 квітня 2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2012 року (ВП №31720050) було надіслано Управлінню з координації та контролю за виплатами пенсій для звернення стягнення на доходи боржника, шляхом відрахування з пенсії ОСОБА_3 20% на рахунок ОСОБА_4.

В процесі проведення виконавчих дій, 10 березня 2014 року на адресу Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надійшла мирова угода від 07.03.2014 року, за умовами якої:

1. стягувач відмовляється від примусового виконання рішення суду та заявляє, що з моменту підписання цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до боржника з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї мирової угоди.

2. третя особа передає боржнику безоплатно житловий будинок готовністю 82,8 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку 0, 2514 га., що належить на підставі державного акту на право приватної власності від 22.05.2000 р. за кадастровим номером 3222483602:02:003:5003.

3. боржник передає безоплатно у власність третій особі 1/3 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить йому на підставі рішення суду у справі №2-77/2010 від 09.02.2010 року та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 05.05.2010 року, зареєстровану в Державному реєстрі прав на нерухоме майно під номером 8970980000.

Відповідно до ч.1 ст.372 ЦПК України, мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

26 квітня 2014 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з заявою про визнання мирової угоди ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 07.03.2014 року на зазначених в ній умовах.

Відмовляючи державному виконавцю Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві відмовлено в задоволенні заяви про визнання мирової угоди від 07.03.2014 року в процесі виконання виконавчого листа №2-709 від 25.01.2007 року, виданого Шевченківський районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (ВП №31720050), суд 1-ї інстанції виходив з того, що в обґрунтування вимог заявник та учасники виконавчого провадження посилаються на досягнуту між сторонами домовленість щодо передачі нерухомого майна, тоді як на примусовому виконанні знаходиться виконавчий документ, виданий за рішенням суду, про стягнення коштів, що не стосується питання передачі нерухомого майна. Крім того, мирова угода підписана та стосується також фізичної особи ОСОБА_5, щодо якої рішення суду не ухвалювалось та яка не є учасником виконавчого провадження. Мирова угода стосується також інтересів юридичної особи державної реєстраційної служби.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, дослідженим доказам та вимогам закону.

Відповідно до ст.175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Згідно з ч.1 ст.372 ЦПК України, суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що мирова угода в процесі виконання не може стосуватись питань про визначення фактичних обставин та відповідних правовідносин, основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, що може ґрунтуватись на взаємних поступках і, безумовно, стосуватись лише прав та обов'язків сторін й предмета спору. Така мирова угода не може виходити за межі спірних правовідносин, стосуватися прав та обов'язків осіб, які не є сторонами у спорі, створювати права та обов'язки для них тощо. Мирова угода повинна сприяти закінченню виконавчого провадження, зокрема шляхом визначення конкретних заходів, дій, рішень тощо, що сторони беруться вчинити.

Так, зі змісту поданої на затвердження мирової угоди від 07.03.2014 року вбачається, що вона укладається між боржником ОСОБА_3 , стягувачем ОСОБА_4 та заінтересованою особою ОСОБА_5.

Вказана мирова угода встановлює певні права та обов'язки для особи, яка не є стороною ні у спорі, ні у виконавчому провадженні, в тому числі перехід від заінтересованої особи ОСОБА_5 до боржника ОСОБА_3 права власності на недобудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку 0, 2514 га., кадастровий номер 3222483602:02:003:5003, та перехід від боржника ОСОБА_3 до заінтересованої особи ОСОБА_5 права власності на 1/3 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що судом не може бути визнана мирова угода від 07.03.2014 року, за умовами якої боржник передає особі, яка не є стороною ні у спорі, ні у виконавчому провадженні в рахунок повного погашення боргу нерухоме майно, оскільки така мирова угода не відповідає вимогам закону та виходить за межі предмету позову, так як залежать від багатьох інших факторів, як наприклад: оформлення нерухомого майна з обов'язковим нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією, з`ясування наявності заборони відчуження нерухомого майна, його застави, прав на нього третіх осіб, та інших обставини, які не можуть бути з`ясовані судом під час вирішення питання про визнання мирової угоди, укладеної в межах виконавчого провадження.

Також, умови мирової угоди від 07.03.2014 року не відповідають вимогам статті 175 ЦПК України, оскільки не направлені на врегулювання спору, а є вимогою про перехід права власності на нерухоме майно, тоді як предметом спору, за яким укладена мирова угода, було стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 104 964,25 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя. Крім того, перехід права власності на стадії виконавчого провадження має свою процедуру встановлену Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання мирової угоди від 07.03.2014 року в процесі виконання виконавчого листа №2-709 від 25.01.2007 року виданого Шевченківський районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (ВП №31720050).

Доводи апеляційної скарги про те, що умови мирової угоди від 07.03.2014 року не порушують інтереси ОСОБА_5, оскільки вона є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5, на користь якої боржник зобов'язується передати нерухоме майно, не є стороною ні у спорі, ні у виконавчому провадженні, а наявність родинних відносин ніяким чином не спростовує того, що умови мирової угоди від 07.03.2014 року не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в ухвалі висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та постановив ухвалу у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки апеляційна скарга апелянта за своїм змістом є викладом обставин справи, які були предметом дослідження в судовому засіданні суду 1-ї інстанції і суд дав їм належну оцінку, правильно визнав їх необґрунтованими, а тому вони не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухвали суду 1-ї інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги боржника ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: