Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/9041/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9041/14 11.06.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська брама плюс»

про стягнення заборгованості 13 242, 82 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Борисюк О.В. (за довіреністю від 08.01.2014);

від відповідача: Черповодська Ю.П. (за довіреністю від 14.03.2013).

В судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

13.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська брама плюс» про стягнення заборгованості 13 242, 82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 11.06.2014.

В судове засідання, призначене на 11.06.2014 з'явилися представники сторін та надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2011 між Комунальним підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі за текстом - КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська брама плюс» (далі за текстом - ТОВ «Львівська брама плюс») було укладено Договір № 664/767/11 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) в комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.07.2011 №1141 «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» відповідачу надано дозвіл №27848-11 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що відповідно до вимог законодавства про рекламу між позивачем та відповідачем було підписано Адресну програму №1 до Договору, згідно якої відповідачу надано право на тимчасове користування місцем за дозволом №27848-11 строком з 04.07.2011 по 04.07.2016.

Позивач наголошує на тому, що в порушення умов Договору Відповідач не здійснив з Позивачем розрахунку за період 01.03.2012 по 31.03.2014, згідно Довідки про стан розрахунків, на загальну суму 10 424,02 грн.

На підставі вищевикладеного Позивач просить суд стягнути з ТОВ «Львівська брама плюс» суму заборгованості в розмірі 13 242, 82 грн., з яких основний борг - 10 424,02 грн., інфляційне збільшення - 308, 57 грн., 15% річних - 1 894, 16 грн., пеня - 616, 07 грн.

Відповідач не погоджується з обставинами, викладеними у позовній заяві, та керуючись правом, наданим чинним законодавством України звернувся до суду з відзивом. У відповідності до вказаного відзиву відповідач вважає позов необгрунтованим та недоведеним, просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідач вважає, що Договір було укладено з порушенням чинного законодавства, а саме ст.8 п.7 Закону України «Про рекламу», відповідно до якого «Розміщення інформації» про виробника товару та/або товар у місцях де цей товар реалізується чи надається споживачеві у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі не вважається рекламою»

Виходячи із вищевикладеного, на думку Відповідача, Договір можна вважати нечинним. На підставу викладеного, відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» відмовити.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Регулювання правовідносин пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами в м. Києві здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу», «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Порядку розміщення реклами у м. Києві затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253.

Як відомо з матеріалів справи, 04.07.2011 між КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та ТОВ «Львівська брама плюс» було укладено Договір № 664/767/11 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) в комунальній власності територіальної громади м. Києва.

У відповідності до п. 1.1., за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного (-их) засобу(ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м.Києва, його районів або повноваження щодо розповсюдження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання Розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 №767, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а Розповсюджувач зобов'язується користуватись наданим йому Правом тимчасового користування у відповідності до умов цього Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язок за цим Договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.

Пунктом 4.1.1. Договору встановлено, що підприємство має право нараховувати, своєчасно отримувати та вимагати від Розповсюджувача плату за Право тимчасового користування, сплати штрафів, пені, коригувати розмір несплаченої суми плати за Право тимчасового користування з урахування індексу інфляції, у разі прострочення Розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення Розповсюджувачем інших умов цього Договору, здійснювати контроль за надходженням будь-яких платежів за цим договором.

Відповідно до п. 5.2.3. Договору, розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановленого пріоритету.

У відповідності до п. 6.1. сторони домовились, що ціною цього Договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього Договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується Підприємством відповідно до Порядку та умов цього Договору.

Згідно з п. 6.3. Договору, підставою для нарахування плати за Право тимчасового користування є відповідні рішення робочого органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 6.6. Договору сторони дійшли згоди про те, що плата за Право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісяця та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за Право тимчасового користування.

Відповідно до п.6.10 Договору розповсюджувач не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення щодо надання дозволу.

Крім того, плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами. Нарахування підприємством плати за право тимчасового користування відповідним місцем припиняється, з дати реєстрації робочим органом супровідного листа розповсюджувача (в якому зазначається реєстраційний номер заяви) поданого ним робочому органу разом з оформленими у встановленому порядку двома примірниками дозволу. З дати видання виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) розпорядження про надання дозволу, нарахування плати здійснюється в розмірах та порядку, передбачених цим договором та відповідними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та сплачується щомісячно розповсюджувачем на підставі рахунків підприємства (п.6.11. Договору).

З урахуванням наведеного слід зазначити, що у відповідності до зазначених вище нормативно-правових актів та умов Договору, право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів виникає безпосередньо на підставі дозволу виданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Договору про надання вказаного права та відповідної адресної програми.

При цьому обов'язок оплати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів виникає незалежно від наявності факту реалізації цього права шляхом розміщення зовнішньої реклами в обумовленому дозволом місці.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зазначається, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв лілового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин не звільняється від відповідальності через неможливість виконання зобов'язання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог встановлених цим кодексом та іншими законами.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання несе учасник господарських відносин. Відсутність у відповідача необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З вказаного Договору слідує, що п. 5.2.3 передбачено, що розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

В матеріалах справи наявні Адресна програма на право тимчасового користування №1 від 04.07.2011, Адресна програма на право тимчасового користування №2 від 21.10.2011.

Крім того, в матеріалах справи наявні наступні рахунки: №53029 від 19.03.2012 на суму 158,03 грн., №53034 від 19.03.2012 на суму 2 698,32 грн., №54256 від 113.04.2012 на суму 303,07 грн., №55723 від 10.05.2012 на суму 303,07 грн., №56844 від 14.06.2012 на суму 303,07 грн., №58070 від 12.07.2012 на суму 303,07 грн., №59414 від 15.08.2012 на суму 303,07 грн., №60773 від 26.09.2012 на суму 413,95 грн., №62894 від 15.10.2012 на суму 413,95 грн., №64109 від 13.11.2012 на суму 413,95 грн., №65577 від 14.12.2012 на суму 413,95 грн., №74177 від 12.06.2013 на суму 413,95 грн., №75619 від 10.07.2013 на суму 413,95 грн., №76990 від 09.08.2013 на суму 413,95 грн., №78488 від 11.09.2013 на суму 413,95 грн., №80143 від 10.10.2013 на суму 413,95 грн., №81995 від 13.11.2013 на суму 413,95 грн., №83611 від 12.12.2013, №86961 від 28.02.2014 на суму 996,86 грн., №87558 від 12.03.2014 на суму 498,43 грн., виставлені відповідачу на виконання умов Договору.

З матеріалів справи відомо, що відповідач не здійснив з позивачем розрахунку відповідно до умов Договору у повному обсязі за період з 01.03.2012 до 31.03.2014, у зв'язку із чим за ТОВ «Львівська брама плюс» виникла заборгованість у сумі 10 424,02 грн.

Наведені вище обставини справи є прямим свідченням порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в односторонньому порядку, що є порушенням законних прав та охоронюваних Конституцією України інтересів Позивача.

Як вбачається з наданого відповідачем клопотання 11.06.2014, останнім сплачено грошові кошти в рахунок погашення основного боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №1811 від 10.06.2014 на суму 8 928,73 грн., №1782 від 03.04.2014 на суму 2 069,75 грн., що разом становить 10 998,48 грн. і покриває борг у розмірі 10 424,02 грн.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 10 424,02 грн. врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом, беручи до уваги подання доказів такого врегулювання до Господарського суду міста Києва, то провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.7.2 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з п.5.2.5. Договору розповсюджувач зобов'язаний у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього Договору.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у сумі 616,07 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаній частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 7.3. Договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми.

На підставі вищезазначеного, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 15% від простроченої суми в розмірі 1 894,16 грн.

Крім того, наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення у сумі 308,57 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та підлягає задоволенню.

Слід також зауважити, що у відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, Договір №664/767/11 від 04.07.2011 є обов'язковим до виконання сторонами згідно вимог ст. 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи;

Виходячи із наведеного, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у відзиві, спростовуються наявними матеріалами справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором та наявну заборгованість.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: штраф 15% у розмірі 1 894,16 грн., пеня у сумі 616,07 грн.; інфляційне збільшення у сумі 308,57 грн.; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 10 424,02 грн. підлягають припиненню у зв'язку із сплатою відповідачем суми боргу.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн., з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, та враховуючи сплату основного боргу відповідачем після порушення провадження у справі, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська брама плюс» (01034, м. Київ, вул. Воровського, 1/37, код ЄДРПОУ 30784475) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, р/р 26002003029541, ПАТ "КБ "Хрещатик", МФО 300670, код ЄДРПОУ 26199714), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: штраф 15% у розмірі 1 894,16 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто чотири гривні 16 копійок); пеню у сумі 616,07 грн. (шістсот шістнадцять гривень 07 копійок); інфляційне збільшення у сумі 308,57 грн. (триста вісім гривень 57 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

3. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська брама плюс» (01034, м. Київ, вул. Воровського, 1/37, код ЄДРПОУ 30784475) основного боргу у сумі 10 424,02 грн. (десять тисяч чотириста двадцять чотири гривні 02 копійки) - провадження у справі припинити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.06.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало