Рішення

від 16.06.2014 по справі 910/7316/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7316/14 16.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік»

до Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства доходів і зборів України

про стягнення 5 666, 94 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Костяний І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства доходів і зборів України про стягнення заборгованості за договором поставки № 3763-11 від 01.06.2011 р. у розмірі 3 837, 54 грн., а також 288, 60 грн. - пені, 1 272, 17 грн. - 20 % річних та 268, 63 грн. - штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/7316/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та надав суду документи, на яких ґрунтуються заперечення Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства доходів і зборів України.

Представник позивача на виклик суду не в'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.06.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» та Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства доходів і зборів України укладено договір поставки № 3763-11, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити алкогольні напої, найменування, асортимент та ціна якого визначаються у видаткових накладних.

Відповідно до п. 6.1. договору відповідач здійснює оплату вартості товару протягом 14-ти календарних днів з дня отримання товару.

Відповідно до п. 7.1. договору за порушення строку оплати товару, відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на час прострочення за кожен день такого прострочення та штраф у розмірі 7 % у разі прострочення оплати більш ніж на 30 календарних днів.

Згідно з п. 9.2. договору у випадку порушення відповідачем строків оплати, останній сплачує 20 % річних від суми богу за користування чужими грошовими коштами.

Договір, відповідно до п. 9.7., чинний протягом 2-х років з дати укладення та є пролонгованим у разі відсутності заперечень сторін.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, на виконання умов договору № 3763-11 від 01.06.2011 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12 351, 00 грн.

Також позивач зазначає, що відповідачем перераховано на користь позивача 8 513,46 грн. у якості оплати товару за договором № 3763-11 від 01.06.2011 р.

Відповідно до додаткової угоди від 29.01.2014 р. до договору № 3763-11 від 01.06.2011 р. сторони дійшли згоди про розірвання договору № 3763-11 від 01.06.2011 р. та встановили обов'язок відповідача сплатити кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» у розмірі 3 837, 54 грн. до 31.03.2014 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором № 3763-11 від 01.06.2011 р. в частині розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 3 837, 54 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, виходячи з умов договору № 103001 від 30.10.2012 р., строк виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав копію платіжного доручення № 40 від 05.03.2014 р. про перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» заборгованості за договором № 3763-11 від 01.06.2011 р. на загальну суму 3 837, 54 грн.

З приводу наведеного суд відзначає, що відповідно до положень Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 реквізит платіжного доручення «Проведено банком» засвідчується підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Із практики застосування слів та словосполучень в юриспруденції печаткою є спеціальний металевий, гумовий чи дерев'яний предмет з нарізними знаками для відтисків їх на сургучі, воску, папері тощо з метою надання документові вірогідності та юридичної сили.

Натомість, платіжне доручення № 3763-11 від 01.06.2011 р., копію якого долучено до матеріалів даної справи, не містить ані штампу банку, ані підпису відповідальної особи про проведення платежу, а відтак - суд дійшов висновку, що вказане платіжне доручення не є доказом здійснення відповідачем оплати за договором № 3763-11 від 01.06.2011 р.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення у сумі 3 837, 54 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 288, 60 грн. - пені, 1 272, 17 грн. - 20 % річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами та 268, 63 грн. - штрафу.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування грошових санкцій та притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача, який зроблено за період з 15.08.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 13.04.2013 р. (дата визначена позивачем самостійно) з урахуванням часткових проплат становить 288, 60 грн.

Розмір штрафу за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 268, 63 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявлених до стягнення сум пені та штрафу, судом встановлено, що вказані розрахунки здійснено арифметично вірно та не перевищує розрахунок суду.

Що ж до заявлених позивачем вимог про стягнення 20 % річних з посилання на норми ст. 625 Цивільного кодексу України та у розмірі, передбаченому п. 9.2. договору, суд відзначає, що нормами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення боржником грошових зобов'язань.

В той же час порядок та підстави нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами визначений ст. 536 Цивільного кодексу України якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Крім того, умовами п. 9.2. договору передбачено саме нарахування 20 % річних від суми богу за користування чужими грошовими коштами - у випадку порушення відповідачем строків оплати.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. постанови Пленуму ВАищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем 20 % річних за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості у даному випадку є необґрунтованим, а відтак - суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» задовольнити частково.

2. Стягнути з Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства доходів і зборів України (03141, м. Київ, вул. Івана Неходи, 8, кім. 23, код ЄДРПОУ 23539345), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік» (84601, Донецька обл. м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2, код ЄДРПОУ 38023553) заборгованість у розмірі 3 837, 54 (три тисячі вісімсот тридцять см грн. 54 коп.) грн., 288, 60 (двісті вісімдесят вісім грн. 60 коп.) грн. - пені, 268, 63 (двісті шістдесят вісім грн. 63 коп.) грн. - штрафу та 1 416, 86 (одна тисяча чотириста шістнадцять грн. 86 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 23.06.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.