Постанова

від 17.04.2014 по справі 826/4222/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/88

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2014 року 15:28 № 826/4222/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдекс-К" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.10.2013 № 0006332208, № 0006342208 та № 0006382208, за участі представників сторін:

представник позивача Вовк С.П.;

представник відповідача Ткачук Т.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 квітня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдекс-К" (далі - позивач, ТОВ "Трейдекс-К") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.10.2013 № 0006332208, № 0006342208 та № 0006382208 (далі - ППР № 0006332208, ППР № 0006342208, ППР № 0006382208).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4222/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/4222/14 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 03.09.2013 по 09.09.2013 ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі постанови слідчого СВ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва капітана податкової міліції Баранова М.М. від 18.07.2013, винесеної в рамках кримінального провадження № 32012110020000007, наказу № 467 від 03.09.2013, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.08.2010 по 31.07.2013 та податку на прибуток за період з 01.08.2010 по 31.12.2012 по взаємовідносинах з ТОВ "Агат Сервіс Груп" (код ЄДРПОУ 38106206), ТОВ "Транс-Ліберо" (код ЄДРПОУ 37017664), ПП "БВФ" (код ЄДРПОУ 25409629), за результатами якої складено акт від 16.09.2013 № 1308/26-58-22-08-11/34913616 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0006332208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 141 035,00 грн. (за основним платежем - 112 828,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 28 207,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 112 828,00 грн., в т.ч. у жовтні 2011 року на суму 5 833,00 грн., у листопаді 2011 року на суму 4 107,00 грн., у грудні 2011 року на суму 3 083,00 грн., у січні 2012 року на суму 12 167,00 грн., у березні 2012 року на суму 21 333,00 грн., у квітні 2012 року на суму 17 000,00 грн., у червні 2012 року на суму 5 600,00 грн., у липні 2012 року на суму 25 900,00 грн., у серпні 2012 року на суму 9 292,00 грн., у жовтні 2012 року на суму 8 134,00 грн., у листопаді 2012 року на суму 379,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0006342208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 133 118,50 грн. (за основним платежем - 109 490,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23 628,50 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств було заниження позивачем податку на прибуток на суму 109 490,00 грн., в т.ч. у 2011 році на суму 14 976,00 грн., у 2012 році на суму 94 514,00 грн.

Також за вищевказані порушення відповідачем прийнято ППР № 0006382208, відповідно до якого позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 48 959,00 грн.

Підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток було завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 48 959,00 грн., в т.ч. у 2012 році на суму 48 959,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Так, оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ТОВ "Трейдекс-К" зареєстровано 01.02.2007 за № 10731020000012415 Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 34913616). Місцезнаходження позивача: 03058, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 44-а, кв. 85.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 02.02.2007 за № 19650. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ" за період з 01.08.2010 по 31.07.2013.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Представником позивача було зазначено, що позивачем було укладено відповідні договори поставки з ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ", згідно умов яких вказані контрагенти нібито поставляли на адресу позивача товари.

Представник позивача зазначив, що на виконання вказаних договорів була складена відповідна первинна документація: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури та банківські виписки.

Суми податку на додану вартість по відповідним податковим накладним було включено позивачем до складу податкового кредиту у жовтні 2011 року - січні 2012 року, березні 2012 року - квітні 2012 року, червні 2012 року - серпні 2012 року, жовтні 2012 року - листопаді 2012 року та відображені у Додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці. Також позивачем було включено до складу витрат витрати, пов'язані з поставкою контрагентами позивачу відповідного товару у 2011 - 2012 році.

Разом з тим, суд звертає увагу, що жодних первинних документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, в т.ч. тих, на які посилався представник позивача, суду надано не було. Так, не було надано жодного договору поставки, на підставі яких була складена вищевказана первинна документація; не було надано жодних доказів того, який саме товар (його кількість, комплектність та характеристики) мав поставлятися позивачу вищевказаними контрагентами; не було надано жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати позивачем поставки товару його контрагентами; не було надано як доказів транспортування товарів позивачу або позивачем, так і доказів існування транспортних засобів у позивача або ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо", ТОВ "БВФ"; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів права власності або оренди складського приміщення, на якому повинні були зберігатися такі товари; документів, що підтверджують транспортування продукції, книги обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актів прийому-передачі придбаного товару, документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару, документи на підтвердження використання вказаної продукції у своїй господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт поставки товарів. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, взагалі не оформлені відповідною первинною документацією, внаслідок чого суд позбавлений можливості дослідити факт реальності вищевказаних операцій.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.).

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ" ухвалою суду від 02.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 09.04.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 33).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні, які мають відповідати вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

З огляду на вищевказане, суд вважає доцільним зазначити, що відсутність документів по взаємовідносинам ТОВ "Трейдекс-К" з ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ" позбавляє суд можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій, внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення ТОВ "Трейдекс-К" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості поставки товарів, оформленої як придбана у ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ", а також про відсутність підстав для включення ТОВ "Трейдекс-К" до складу витрат витрати за вищевказаними господарськими операціями у 2011 - 2012 році.

Таких висновків суд дійшов з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необґрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, позивачем не доведено.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідні товари ТОВ "Агат Сервіс Груп", ТОВ "Транс-Ліберо" та ТОВ "БВФ" позивачу не поставлялися та не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів поставки товарів та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.), ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.), постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі 826/13815/13-а (колегія суддів у складі головуючого Оксененка О.М., суддів Бистрик Г.М., Федотова І.В).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 09.04.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 33).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України є обґрунтованими, а оскаржувані ППР № 0006332208, ППР № 0006342208, ППР № 0006382208 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вказаних ППР задоволенню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Трейдекс-К" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдекс-К" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдекс-К" решту суми судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова