Постанова

від 02.06.2014 по справі 808/8700/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року 12:28Справа № 808/8700/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі Білоус А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Елеком» до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

від позивача - Мазнюка В.П. (дов. б/н від 27.12.2013),

від відповідача - Косицького С.В. (дов. № 3/10/33-10-019 від 16.01.2014),

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Елеком» (далі - позивач, ПП «ВКФ «Елеком») до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, Токмацька ОДПІ ГУ Міндоходів), у якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000722201 від 16 жовтня 2013 року, яке стосується платежу податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 69 859,00 грн. та № 0000712201 від 16 жовтня 2013 року, яке стосується платежу податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 161 999,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що обставини порушень податкового законодавства по взаємовідносинам із БВП «Строитель-плюс», ТОВ «Профінтербудсервіс», ТОВ «Спарта-10» податковий орган пов'язує виключно із фактами того, що до перевірки не надані документи на підтвердження транспортування товару від постачальників. Також зазначає, що сама по собі відсутність подорожніх листів та товарно-транспортних накладних не може бути свідченням відсутності господарської операції, при умові, якщо здійснення господарської операції підтверджується іншими первинними документами, складеними у відповідності до вимог чинного законодавства. Усі первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій із вищезазначеними контрагентами відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, з підстав зазначених у письмових запереченнях. У запереченнях відповідач зазначає, що до перевірки не надані документи, що свідчать про транспортування товару від контрагентів до позивача, а саме подорожні листи (товарно-транспортні накладні). Крім того, зазначає, що до перевірки не надавались документи, які підтверджують наявність у ПП «ВКФ «Елеком» складських приміщень у м. Мелітополь, де здійснювалось розвантаження товару. На підставі зазначеного, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши думку представників сторін, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

З 02 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2013 року Токмацькою ОДПІ ГУ Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ВКФ «Елеком» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» (код ЄДРПОУ 31263808) за вересень 2010 року, ТОВ «Спарта-10» (код ЄДРПОУ 37365247) за грудень 2010 року з ТОВ «Профінтербудсервіс» (код ЄДРПОУ 35275749) за листопад 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення ПП «ВКФ «Елеком»:

- пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 55 887 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2010 року 55 887 грн.

- підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 та пунктів 201.1 і 201.4 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 129 599 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 44 709 грн., за листопад 2010 року на суму 44 390 грн. та за грудень 2010 року в сумі 40 500 грн.

За результатами перевірки складено акт № 460/22/30074946 від 09 жовтня 2013 року (далі - акт № 460).

На підставі акту перевірки № 460 від 09 жовтня 2013 року Токмацькою ОДПІ ГУ Міндоходів 16 жовтня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

№ 0000712201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 161 999,00 гривень, у тому числі за основним платежем 129 599,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 30 400,00 гривень.

№ 0000722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 69 859,00 гривень, у тому числі за основним платежем 55 887,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 13 972,00 гривень.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Судом встановлено, що 06 вересня 2010 року між ПП «ВКФ «Елеком» (покупець) та ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 158.

Згідно п. 1.1 Договору «Продавець» зобов'язується передати у власність «Покупцю» модифіковану бітумну емульсію - 46 т., а «Покупець» зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, згідно виставленого рахунку у безготівковій формі у гривнях. Передача товару «Покупцю» здійснюється на підставі накладної.

Факт виконання вищевказаного договору підтверджується наступними первинними документами:

- видаткова накладна № 4673 від 13 вересня 2010 року (бітумна емульсія модифікована у кількості 46 тонн) на суму 268 255,20 грн., у тому числі ПДВ - 44 709,20 грн.;

- товарно-транспортна накладна серії БЄ 51 10-13 вересня 2010 року. Перевезення бітумної емульсії у кількості 46 тонн здійснювалось ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» водієм ОСОБА_3 на автомобілі Краз 145-97кр;

- податкова накладна № 4673 від 13 вересня 2010 року за бітумну емульсію у кількості 46 тонн на суму 213 900,00 грн. та за доставку на суму 9 646,00 грн., у тому числі ПДВ - 44 709,00 грн.

- платіжне доручення № 21 від 13 вересня 2010 року на суму 128 340,00 грн.

03 листопада 2010 року між ПП «ВКФ «Елеком» (покупець) та ТОВ «Профінтербудсервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу обладнання № 1/12 (з умовою можливості оплати за товар цінними паперами - векселями).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, зо продавець зобов'язується передати у власність покупцю обладнання, згідно специфікації № 1, а покупець зобов'язується прийняти обладнання та сплатити за нього покупну ціну.

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору передбачено, що передача обладнання оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами у двох екземплярах. Покупець зобов'язаний вивести обладнання с території продавця власним силами та за власний рахунок.

Згідно пункту 5.1 Договору вартість обладнання становить 221 950,00 грн., сума ПДВ - 44 390,00 грн. на загальну суму постачання за договором 266 340,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що право власності на обладнання переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі обладнання.

Факт виконання вищевказаного договору підтверджується наступними первинними документами:

- згідно специфікації № 1 до договору № 1/12 від 03 листопада 2010 року предметом договору є наступне обладнання: «машина по выдуву ПЭТ бутылок 0,3-5л., УПФ-5 1 шт.; машина по выдуву бутылок УПФ-1,5 1 шт.; машина по выдуву бутылок УПФ-2 3 шт.; апарат для газводы РМ-500 1 шт.; апарат для газводы РМ-1000 1 шт.; укупорочный апарат 0,5-2л 1 шт.; бактерицидная лампа ИВ-120 2 шт.» на загальну суму 266 340,00 грн., у тому числі ПДВ - 44 390,00 грн.;

- видаткова накладна № 031114 від 03 листопада 2010 року на загальну суму 266 340,00 грн., у тому числі ПДВ - 44 390,00 грн.;

- податкова накладна № 9409 від 03 листопада 2010 року на загальну суму 266 340,00 грн., у тому числі ПДВ - 44 390,00 грн.;

- акт приймання-передачі від 06 листопада 2010 року, яким посвідчено передачу векселя АА 2030429 на суму 266 340,00 грн., як засобу платежу (згідно договору № 1/12 від 03 листопада 2010 року), за поставлене обладнання.

20 грудня 2010 року між ПП «ВКФ «Елеком» (покупець) та ТОВ «Спарта-10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу обладнання № 2/12 (з умовою можливості оплати за товар цінними паперами - векселями).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, зо продавець зобов'язується передати у власність покупцю обладнання, згідно специфікації № 1, а покупець зобов'язується прийняти обладнання та сплатити за нього покупну ціну.

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору передбачено, що передача обладнання оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами у двох екземплярах. Покупець зобов'язаний вивести обладнання с території продавця власним силами та за власний рахунок.

Згідно пункту 5.1 Договору вартість обладнання становить 202 500,00 грн., сума ПДВ - 40 500,00 грн. на загальну суму постачання за договором 243 000,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що право власності на обладнання переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі обладнання.

Факт виконання вищевказаного договору підтверджується наступними первинними документами:

- згідно специфікації № 1 до договору № 2/12 від 20 грудня 2010 року предметом договору є наступне обладнання: «холодильная машина 0,5м3 TAG-4553Т 1 шт., холодильная машина 0,9м3 ТБ-10 1 шт., обезжелезователь воды 1RC-1354MGS 2 шт., умягчитель воді 1RC-1354MGS 1 шт., пресформы 0,5л, 1,0л, 1,5л, 2,0л., 5,0л. 4 шт., фасовочно-укупорочная машина для напитков 1 шт.» на загальну суму 243 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 40 500,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-037-002 від 21 грудня 2010 року на загальну суму 243 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 40 500,00 грн.;

- податкова накладна № 3702 від 21 грудня 2010 року на загальну суму 243 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 40 500,00 грн.;

- акт приймання-передачі від 23 грудня 2010 року, яким посвідчено передачу векселя АА 2030431 на суму 243 000,00 грн., як засобу платежу (згідно договору № 2/12 від 20 грудня 2010 року), за поставлене обладнання.

Стосовно транспортування товару отриманого від ТОВ «Спарта-10» та ТОВ «Профінтербудсервіс» представник позивача пояснив, що товар перевозився колишнім директором ОСОБА_4 У якості доказів суду надані копія довіреності ВМА № 665248 від 16 січня 2009 року про надання від імені ОСОБА_5 права, зокрема, ОСОБА_4 користуватись та експлуатувати автомобіль марки ГАЗ 310232414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3.

Також представником позивача, у якості доказів надано суду довідки № 1 від 24 квітня 2014 року та № 2 від 24 квітня 2014 року про облік товарів, отриманих від ТОВ «Спарта-10» та ТОВ «Профінтербудсервіс» на підприємстві позивача.

Наявність автомобіля марки ГАЗ 310232414, державний номер НОМЕР_3 та обладнання отриманого від ТОВ «Спарта-10» та ТОВ «Профінтербудсервіс» підтверджується також фотокартками, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи наявність вищезазначених первинних документів при проведенні перевірки, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 3 Закону України № 996-IV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-IV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-IV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, про факт отримання товару позивачем свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні», пункту 2.4. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документа на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року за № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Первинні документи, наявності господарських відносин між позивачем та БВП «Строитель-плюс», ТОВ «Профінтербудсервіс», ТОВ «Спарта-10», виписані відповідно до пункту 9.2. статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» пункту 2.4. статті 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За приписами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Щодо порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України № 168/97-ВР) від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

За приписами підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Отже, позивачем надані всі необхідні документи (податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки тощо), на підставі яких підприємству дозволяється формувати валові витрати та податковий кредит, а також відображати їх у звітності.

Крім того, суд вважає необхідним наголосити, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень податкового законодавства, відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

З огляду на все вищевикладене, доводи податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України; підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 та пунктів 201.1 і 201.4 статті 201 Податкового кодексу України не знайшли свого підтвердження, а тому податкові повідомлення-рішення Токмацької ОДПІ ГУ Міндоходів від 16 жовтня 2013 року № 0000722201 та № 0000712201 підлягають скасуванню.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача первинних документів про оплату придбаного товару від БВП «Строитель-плюс», ТОВ «Профінтербудсервіс», ТОВ «Спарта-10», приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Законів України № 334/94-ВР, № 168/97-ВР та Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ПП «ВКФ «Елеком» цілком правомірно визначено суму податкового прибутку та визначено податок на додану вартість.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22 січня 2009 року «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У свою чергу, суд також вважає необхідним зазначити, що такий факт, як відсутність у позивача товарно-транспортної накладної та інших перевізних документів, у даному разі не може слугувати підставою для позбавлення ПП «ВКФ «Елеком» права на податковий кредит та на формування валових витрат.

Адже, згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Отже, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Надаючи правову оцінку спірному рішенню відповідача суд виходить з приписів частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Обставини, які слугували фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог податкового законодавства України.

Крім того, платник податків, який сумлінно придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про «дефекти» правового статусу свого контрагента.

Таким чином, оскільки позивачем у підтвердження здійснення спірних господарських операцій з БВП «Строитель-плюс», ТОВ «Профінтербудсервіс», ТОВ «Спарта-10» суду надано необхідні первинні документи, то суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов свого висновку про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Елеком» підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000722201 від 16 жовтня 2013 року, № 0000712201 від 16 жовтня 2013 року скасуванню.

Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 94, 158, 160, 161, 162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000722201 від 16 жовтня 2013 року, яке стосується платежу податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 69 859,00 грн. та № 0000712201 від 16 жовтня 2013 року, яке стосується платежу податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 161 999,00 грн.

Судові витрати у розмірі 458,81 (чотириста п'ятдесят вісім гривень вісімдесят одну копійку) грн. присудити на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Елеком» (код ЄДРПОУ 30074946) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д. В. Татаринов.