Рішення

від 23.06.2014 по справі 904/3587/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.06.14 Справа № 904/3587/14

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "СеленаУкраїна", м. Київ

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Герметік-Універсал", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у розмірі 49863, 06 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Привроцька А.А. -представник за дов. б/н від 08.10.2013

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена Україна" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім Герметік-Універсал" про стягнення заборгованості у розмірі 49863, 06 грн., з яких основний борг - 39975, 29 грн., пеня - 2988, 65 грн., три відсотки річних - 1748, 99 грн., інфляційні втрати - 3151, 37 грн. та штраф - 1998, 76 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів № 59 від 12.09.2012 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 23.06.2014.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеною у позовній заяві, оскільки поштовий конверт (арк. с. 41) з ухвалою суду, яка направлялась на вищезазначену адресу відповідача, повернулись з поштовими відмітками: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 23.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селена Україна" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім Герметік-Універсал" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 59 купівлі-продажу товарів (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - продукція будівельної хімії, будматеріали та супутні товари в тому числі (але не виключно) вказані в прайс-листах, в асортименті та по цінам вказаним в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору партією товару вважається його кількість вказана в накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна сума договору встановлюється як вартість усього переданого продавцем покупцю товару, згідно умов даного договору (п. 2.3 договору).

Моментом продажу товару вважається дата, вказана у відповідній видатковій накладній або у відповідному товарному документі про отримання товару покупцем (п. 5.3 договору).

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 53454, 63 грн., відповідно до видаткових накладних, підписаних обома сторонами та довіреностями на отримання товару (арк. с.14-17).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 13479, 34 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку (арк. с. 18-23).

Таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого товару у розмірі 39975, 29 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 655 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару згідно наданих видаткових накладних та не надано доказів його оплати або повернення на суму 39975, 29 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 39975, 29 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2988, 65 грн. за період з 02.12.2012 по 04.06.2013 та штраф у сумі 1998, 76 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 8.2 договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну оплату товару покупцем, продавець може вимагати від покупця сплати штрафу у розмірі 5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару та пеню у розмірі 2% у день від вартості поставленого та неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Пленум № 14) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування штрафу, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 1998, 76 грн. Щодо пені, суд задовольняє дану вимогу частково у розмірі 2512, 83 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування пені не враховано вимоги ст. 232 ГК України, а саме те, що нарахування пені починається з дня виникнення грошового зобов'язання та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. правильним періодом є згідно видаткової накладної від 03.10.2012 № РН-0003750 - з 04.11.2012 по 04.05.2013 та згідно видаткової накладної від 04.10.2012 № РН-0003769 - з 05.11.2012 по 05.05.2013.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 1748, 99 грн. та інфляційні втрати у сумі 3151, 37 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Згідно з п. 3.2 Пленуму № 14 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з 02.12.2012 по 30.04.2013 не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція. Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 2791, 59 грн.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у сумі 1748, 99 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1796, 38 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім Герметік-Універсал" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 60, кв. 117, код ЄДРПОУ 36574537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Україна" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1, оф. 310, код ЄДРПОУ 32770925) основний борг у розмірі 39975, 29 грн. (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять грн. 29 к.), пеню у розмірі 2529, 51 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять грн. 51 к.), штраф у сумі 1998, 76 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто вісім грн. 76 к.), три відсотки річних у розмірі 1748, 99 грн. (одна тисяча сімсот сорок вісім грн. 99 к.), інфляційні втрати у сумі 2791, 59 грн. (дві тисячі сімсот дев'яносто одна грн. 59 к.) та 1796, 38 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто шість грн. 38 к.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 24.06.2014

Суддя В.І. Ярошенко