Постанова

від 24.06.2014 по справі 826/5738/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2014 року 08 год. 15 хв. № 826/5738/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Диз Мер» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2014 року № 0000242203 і № 0000252203, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Диз Мер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Диз Мер») з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2014 року № 0000242203 і № 0000252203.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.12.2013р. №873/26-54-22-03-07/30374810, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Диз Мер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Грандтор Стиль» (код за ЄДРПОУ 38271621), ТОВ «Київ Конект Груп» (код за ЄДРПОУ 38282366) та ТОВ «ВК Грайдер» (код за ЄДРПОУ 38364857) за період з 01.09.2012р. по 28.02.2013р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, що існували між ТОВ «Диз Мер» і названими контрагентами фактично ґрунтується на неналежних доказах - актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок відносно контрагентів позивача. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «Диз Мер» (а саме: продаж та обслуговування комп'ютерної та офісної техніки). Крім того, в періоди існування договірних відносин всі їх сторони (тобто Продавець і Покупець) були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Що ж до віднесення відповідачем зазначеного вище договорів до правочинів, що порушують публічний порядок, а тому й до нікчемних правочинів, напряму суперечить змісту норми ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н та дати, які зареєстровані канцелярією суду 27.05.2014р. та додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Диз Мер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Грандтор Стиль» (код за ЄДРПОУ 38271621), ТОВ «Київ Конект Груп» (код за ЄДРПОУ 38282366) та ТОВ «ВК Грайдер» (код за ЄДРПОУ 38364857) за період з 01.09.2012р. по 28.02.2013р., за результатами якої складений Акт від 26.12.2013р. №873/26-54-22-03-07/30374810. Згідно висновків цього Акта перевірки ТОВ «Диз Мер» допустило порушення наступних норм податкового законодавства України: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим Товариством податку на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 21639,00 грн. та заниження податку на додану вартість у відповідний період на загальну суму 32048,00 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: Акті ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.10.2013р. № 941/26-58-22-08-11/38282366 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Київ Конект Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень 2012 - червень 2013р.», Актах ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02.04.2013р. №566/22-609/38271621 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Грандтор Стиль» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за вересень 2012р. - лютий 2013р.» та від 05.09.2013р. №155/26-57-22-03-07/38364857 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВК Грайдер» з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.01.2012р. по 30.06.2013р. та податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.».

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

27.05.2014р. в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 13.12.2013р. по 19.12.2013р. згідно з нормами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, ст. 82 Податкового кодексу України на підставі наказу від 13.12.2013р. № 1256 працівником відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Диз Мер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Грандтор Стиль» (код за ЄДРПОУ 38271621), ТОВ «Київ Конект Груп» (код за ЄДРПОУ 38282366) та ТОВ «ВК Грайдер» (код за ЄДРПОУ 38364857) за період з 01.09.2012р. по 28.02.2013р., за результатами якої складений Акт від 26.12.2013р. №873/26-54-22-03-07/30374810 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів та відомостей, використаних працівником відповідача під час проведення вказаної документальної перевірки міститься на стор. 3-5 цього Акта перевірки.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «Диз Мер», зокрема, з такими суб'єктами господарської діяльності як ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп» та ТОВ «ВК Грайдер» щодо поставки товарів. За результатами таких фінансово-господарських відносин позивачем до складу валових витрат за 2012 рік віднесено суму витрат у розмір 103043,85 грн., а до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 32048,00 грн.

При цьому під час дослідження економіко-правового статусу контрагентів ТОВ «Диз Мер» працівником відповідача було виявлено розбіжність між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагентів, яка виникла за рахунок того, що суми податкових зобов'язань ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп» та ТОВ «ВК Грайдер» зменшено за результатами перевірок останніх. Так, під час зазначеної перевірки, на підставі актів регіональних ДПІ не доведена реальність операцій між ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп» та ТОВ «ВК Грайдер» з їх контрагентами - постачальниками, не підтверджена реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобі), які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності названих господарюючих суб'єктів.

Оскільки реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер» та їх контрагентами - постачальниками відсутня, на думку податкового органу, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп» та ТОВ «ВК Грайдер» не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, а тому останні є вигодотранспортуючими суб'єктами (транзитерами) - суб'єктами господарювання платниками ПДВ, що здійснюють посередницьку функцію між вигодоформуючими суб'єктами та вигодонабувачем (ТОВ «Диз Мер»).

В розділі «Висновок» Акта перевірки 26.12.2013р. №873/26-54-22-03-07/30374810 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Диз Мер» наступних норм законодавства України:

- п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим Товариством податку на прибуток за 2012 рік (ІІІ квартал 2012, ІV квартал 2012 року) на суму 21639,00 грн. та до заниження суми податку на додану вартість у розмірі 32048,00 грн. (вересень 2012 року - лютий 2013 року).

15.01.2014р ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 26.12.2013р. №873/26-54-22-03-07/30374810 прийняла наступні спірні податкові повідомлення-рішення (форми «Р»):

- за № 0000252203, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначила ТОВ «Диз Мер» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40060,00 грн., в т.ч. 32048,00 грн. - основний платіж, 8012,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0000242203, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, визначила ТОВ «Диз Мер» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 27048,75 грн., в т.ч. 21639,00 грн. - основний платіж та 5409,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу, платником податків такі рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду названих скарг, рішеннями від 27.03.2014р. №2833/10/26-15-10-06-15 та від 18.04.2014 №7157/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення - рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ «Диз Мер» звернулось з відповідним позовом до суду.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що у період з жовтня 2012 року по лютий 2013 року між ТОВ «Диз Мер» (Покупцем) і ТОВ «Київ Конект Груп» (Продавцем) існували договірні відносини щодо придбання товарів.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- рахунків - фактур та видаткових накладних №0000000096 від 24.09.2012р. на суму 24597,03 грн. (в т.ч. ПДВ 4099,50 грн.), №0000000123 від 02.10.2012р. на суму 10867,90 грн. (в т.ч. ПДВ 1811,32 грн.), №0000000167 від 15.10.2012р. на суму 7182,01 грн. (в т.ч. ПДВ 1197,00 грн.), №0000000198 від 05.11.2012р. на суму 24808,82 грн. (в т.ч. ПДВ 4134,80 грн.), №0000000221 від 23.11.2012р. на суму 13535,71 грн. (в т.ч. ПДВ 2255,95 грн.), №0000000265 від 05.12.2012р. на суму 16932,12 грн. (в т.ч. ПДВ 2822,02 грн.), №0000000058 від 24.01.2013р. на суму 10623,90 грн. (в т.ч. ПДВ 1770,65 грн.);

- податкових накладних від 24.09.2012р. № 2402 на суму 24597,03 грн. (в т.ч. ПДВ 4099,50 грн.), від 02.10.2012р. №202 на суму 10867,90 грн. (в т.ч. ПДВ 1811,32 грн.), від 15.10.2012р. №1501 на суму 7182,01 грн. (в т.ч. ПДВ 1197,00 грн.), від 05.11.2012р. №502 на суму 24808,82 грн. (в т.ч. ПДВ 4134,80 грн.), від 23.11.2012р. №2303 на суму 13535,71 грн. (в т.ч. ПДВ 2255,95 грн.), від 05.12.2012р. №501 на суму 16932,12 грн. (в т.ч. ПДВ 2822,02 грн.), від 24.01.2013р. №2401 на суму 10623,90 грн. (в т.ч. ПДВ 1770,65 грн.), виписаних вказаним контрагентом на користь ТОВ «Дез Мер»;

- платіжних доручень позивача від 04.10.2012р. № 1242 на суму 24597,02 грн., від 12.10.2012р. № 1253 на суму 10867,90 грн., від 24.10.2012р. № 1277 на суму 7182,01 грн., від 19.11.2012р. № 1309 на суму 24808,82 грн., від 05.12.2012р. № 1337 на суму 13535,71 грн., від 17.12.2012р. № 1363 на суму 16932,12 грн., від 06.02.2013р. № 1446 на суму 10623,90 грн. на оплату за комп'ютерні комплектуючі та витратні матеріали на користь ТОВ «Київ Конект Груп».

Крім того, у період з грудня 2012 року по лютий 2013 року між ТОВ «Дез Мер» та ТОВ «Грандтор Стиль» існували договірні відносини щодо придбання товарів.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- рахунків - фактур та видаткових накладних №0000000091 від 17.12.2012р. на суму 12352,96 грн. (в т.ч. ПДВ 2058,83 грн.), №0000000114 від 25.12.2012р. на суму 13376,11 грн. (в т.ч. ПДВ 2229,35 грн.), №0000000034 від 14.01.2013р. на суму 12792,56 грн. (в т.ч. ПДВ 2132,09 грн.), №0000000101 від 18.02.2013р. на суму 24745,37 грн. (в т.ч. ПДВ 4124,23 грн.);

- податкових накладних від 17.12.2012р. № 1701 на суму 12352,96 грн. (в т.ч. ПДВ 2058,83 грн.), від 25.12.2012р. №2502 на суму 13376,11 грн. (в т.ч. ПДВ 2229,35 грн.), від 14.01.2013р. №1401 на суму 12792,56 грн. (в т.ч. ПДВ 2132,09 грн.), від 18.02.2013р. №1803 на суму 24745,37 грн. (в т.ч. ПДВ 4124,23 грн.), виписаних вказаним контрагентом на користь ТОВ «Дез Мер»;

- платіжних доручень позивача від 26.12.2012р. № 1387 на суму 12352,96 грн., від 03.01.2013р. № 1394 на суму 13376,11 грн., від 06.02.2013р. № 1447 на суму 12792,56 грн., від 11.03.2013р. № 1496 на суму 24745,37 грн. на оплату за комп'ютерні комплектуючі та витратні матеріали на користь ТОВ «Грандтор Стиль».

Також на підставі рахунку - фактури та видаткової накладної від 19.02.2013р. №0000000088 позивачем у ТОВ «ВК Грайдер» було придбано товарів на суму 20476,45 грн. (в т.ч. ПДВ 3412,74 грн.). У зв'язку з проведенням вказаної операції ТОВ «ВК Грайдер» виписало ТОВ «Диз Мер» податкову накладу від 19.02.2013р. №1901 на суму 20476,45 грн. (в т.ч. ПДВ 3412,74 грн.), а проведення позивачем розрахунку за придбаний товар підтверджується копіями виписок з банку по рахунку суб'єкта господарювання за 07.03.2013р. та за 11.03.2013р.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Альянс будівельників України» на адресу позивача за результатами поставки товару, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до письмових пояснень ТОВ «Диз Мер», доданих до позовної заяви, придбання у ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер» комп'ютерних комплектуючих та витратних матеріалів зумовлене виробничою діяльністю позивача, а саме обслуговування комп'ютерної та офісної техніки.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Диз Мер» надало суду наступні документи, які підтверджують факт використання придбаного товару в подальшій господарській діяльності, економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності: копії статуту ТОВ «Диз Мер», свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200030580, карток рахунку 631 по контрагентам, на яких ведеться облік придбаних у останніх товарів та оборотно - сальдові відомості по таким рахункам, оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 «Склад», в якій зазначено товари, придбані позивачем у названих вище суб'єктів господарювання, внутрішніх прибуткових накладних на проведення оприбуткування придбаного товару, а також реєстр документів - Журналу довіреностей, в якому зазначені номери та прізвища особи - працівника позивача (директора), який отримував поставлений спірними контрагентами товар та підпис якого міститься у видаткових накладних.

Крім того, на підтвердження реальності операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер», позивачем надано копії видаткових накладних з довіреностями на отримання товарів, проданих позивачем третім особам, а також копії актів виконаних робіт (послуг), підписаних позивачем та третіми особами за наслідками виконання першим робіт з обслуговування комп'ютерної та офісної техніки, під час яких були використані товари, придбані у ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер».

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних договірних відносин, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Також відповідачем не доведено облік контрагентами позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у період з вересня 2012 року по лютий 2013 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 26.12.2013р. № 873/26-54-22-03-07/30374810 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку - контрагентами Продавця, шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, що існували між ТОВ «Диз Мер» та ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів, під час їх виконання не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 26.12.2013р. № 873/26-54-22-03-07/30374810 також відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер» за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «Диз Мер» або його контрагентам - ТОВ «Грандтор Стиль», ТОВ «Київ Конект Груп», ТОВ «ВК Грайдер», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними та скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Диз Мер» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 15 січня 2014 року № 0000242203 і № 0000252203.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Диз Мер» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 39, кв. 94, код ЄДРПОУ 30374810) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .

Суддя О.В. Дегтярьова