Рішення

від 18.06.2014 по справі 916/1324/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2014 р.Справа № 916/1324/14

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРІНА";

про стягнення 13 953,42 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Добров Р.М. - довіреність № 01-36/23 від 09.01.2014 року;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРІНА", в якій просить стягнути з останнього неустойку у розмірі 13 953,42 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачу згідно договору оренди № 60/6 від 08.11.2010 року, укладеного з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, було надано в строкове платне користування нежитлову одноповерхову будівлю, загальною площею 89,7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, пров. Аеропортівський, 3-й, 4-А строком до 08.10.2013 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2012 року у справі №5017/3517/2012 (а.с.24-28) ТОВ "КАРІНА" було виселено з нежитлової одноповерхової будівлі, загальною площею 89,7 кв.м., яка розташована за адресою м. Одеса, пров. Аеропортівський 3-й, 4-А на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а також стягнуто неустойку у сумі 31419,44 грн. в період з 01.03.2012 року по 30.11.2012 року.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідача відповідно до акту головного державного виконавця Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ від 29.03.2013 року, було виселено з вищевказаного приміщення з передачею приміщення представникам Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Таким чином, позивач скористався своїм правом та нарахував відповідачу за період з 01.12.2012 року по 29.03.2013 року неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю у розмірі 13 953,42 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.04.2014 року було порушено провадження у справі №916/1324/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 19.05.2014 року.

Ухвалою суду від 19.05.2014 року, у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, неподання витребуваних ухвалою суду доказів, а також, приймаючи до уваги надане представником позивача клопотання про продовження строку розгляду справи, розгляд справи у відповідності до ст. ст. 69, 77 ГПК України було продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено на 18.06.2014 року.

У судовому засіданні 18.06.2014 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРІНА" про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, шляхом надсилання судових ухвал від 10.04.2014 року та 19.05.2014 року на адресу, зазначену у позовній заяві, що підтверджена спеціальним витягом з ЄДР (а.с.22-23), про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.21,35), у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення судових ухвал відповідачу (а.с.21,35), суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне :

Як свідчать матеріали справи, 08.11.2010 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ТОВ «КАРІНА» було укладено договір оренди №60/6, згідно якого відповідачу було надано в строкове платне користування нежитлову одноповерхову будівлю, загальною площею 89,7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, пров. Аеропортівський, 3-й, 4-А строком до 08.10.2013 року (а.с.7-8).

У зв'язку з незвільненням відповідачем орендованого приміщення після відмови орендодавця від договору та несплатою заборгованості по орендній платі, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ «КАРІНА» про виселення вказаного товариства та стягнення неустойки в розмірі 31 419,44 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2012 року по справі №5017/3517/2012 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено, виселено ТОВ «КАРІНА» з нежитлової одноповерхової будівлі, загальною площею 89,7 кв.м., яка розташована за адресою м. Одеса, пров. Аеропортівський 3-й, 4-А, а також стягнуто неустойку у сумі 31 419,44 грн. за період з 01.03.2012 року по 30.11.2012 року (а.с.24-28).

Відповідно до акту Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ від 29.03.2013 року (а.с.12) головним державним виконавцем Жердецьким Д.В. було зафіксовано, що виходом за адресою: м. Одеса, пров. Аеропортівський 3-й, 4-А було проведено перевірку виконання боржником рішення суду (по справі № 5017/3517/2012), якою встановлено, що в строк для його самостійного виконання ТОВ «КАРІНА» звільнила нежитлову одноповерхову будівлю, загальною площею 89,7 кв.м., майно належне їй відсутнє. Вищевказану будівлю передано представнику стягувача Тарановському Д.С. Наказ господарського суду Одеської області по справі № 5017/3517/2012 виконано в повному обсязі.

На підставі вказаного акту, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» 01.04.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по виконанню вищевказаного наказу (а.с.38).

Отже, як слідує з матеріалів справи, 29.03.2013 року відповідача було виселено з вищевказаного приміщення з передачею приміщення представнику ДКВ ОМР .

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, позивач скористався своїм правом та нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за прострочення, за період з 01.12.2012 року по 29.03.2013 року у розмірі 13 953,42 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2014 року за вих.№ 01-13/1250 позивач з метою досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача претензію, якою відповідачу було запропоновано у добровільному порядку сплатити неустойку у сумі, заявленій до стягнення (а.с.14), а також попереджено, що у разі невиконання вимог у строк, зазначений в претензії, позивач змушений буде звернутися до господарського суду Одеської області для подальшого вирішення цього питання. В якості додатку до претензії позивачем було додано копію розрахунку неустойки (а.с.13). Однак, вказані вимоги позивача залишилися невиконаними, що і спричинило звернення останнього до суду з відповідним позовом.

Оцінивши надані докази у їх сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2012 року по справі № 5017/3517/2012 договір оренди № 60/6 від 08.11.2010 року було розірвано 07.02.2012 року, а тому, з урахуванням п. 4.7 договору, ТОВ «Каріна» зобов'язане було повернути позивачу орендоване приміщення не пізніше 22.02.2012 року.

Згідно ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України та вимог Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності зі ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, суд, оцінивши усі обставини справи, доходить висновку про правильність визначення позивачем періоду нарахування неустойки, водночас при перевірці її розрахунку (а.с.13) встановлює його помилковість, яка полягає в тому, що позивач при визначенні розміру неустойки безпідставно включив до її складу податок на додану вартість.

Так, згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України, безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України і вказаний висновок не суперечить висновку Вищого господарського суду України щодо неможливості застосування спеціальної позовної давності до цієї штрафної санкції, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин (Інформаційний лист ВГСУ від 29.05.12 р. №01-06/735/2012), оскільки такий висновок ВГС України ґрунтується на неможливості її ототожнення із договірною неустойкою, зокрема, щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Вказаної правової позиції з аналогічних спірних правовідносин щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11 р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені", в листі від 25.07.2001 р. №9049/7/16-1277 "Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки"; а також Вищий господарський суд України (постанова від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012).

За таких обставин суд вважає, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 2 325,56 грн., а отже сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача відповідно із ч.2 ст. 785 ЦК України, становить за розрахунком суду (13 953,42 грн. - 2325,56 грн.) 11 627,86 грн.

Враховуючи часткове задоволення судом позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каріна" (65012, м. Одеса, провулок Катаєва, буд. 4, код ЄДРПОУ 20995433) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) 11 627 /одинадцять тисяч шістсот двадцять сім/ грн. 86 коп. неустойки та 1 522 /одна тисяча п'ятсот двадцять дві/ грн. 50 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.06.2014р.

Суддя Щавинська Ю.М.