Постанова

від 19.06.2014 по справі 925/133/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа№ 925/133/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Фесенко А.В.

за участю представників:

від позивача: Криштофор Р.О., Ольховський В.І.;

від відповідача: Харченко С.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 25.03.2014р.

у справі №925/133/14 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина"

до Черкаського обласного територіального відділення

Антимонопольного комітету України

про визнання нечинним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валентина" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування рішення адміністративної колегії відповідача "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 14.11.2013р. №95 у справі №03-21-18/3.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- позивачем не було допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- в оскаржуваному рішенні не було правильно встановлено: межі ринку реалізації пального (і географічні, і товарні), повний перелік учасників (суб'єктів) ринку та їх частку на даному ринку, не встановлено конкретних фактів порушення законодавства;

- в оскаржуваному рішенні відсутня конкретно визначена шкода, завдана позивачем конкретній юридичній чи фізичній особі, іншому реалізатору пального чи споживачам, не названі і не доведені конкретні дії, що свідчать про монопольну владу (сваволю) позивача на ринку, недотримання конкретних правил (порядку) економічної конкуренції;

- у позивача відсутній умисел (намір) здійснити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, ущемляти інтереси споживача чи інших продавців світлих нафтопродуктів, бути монополістом, вчиняти дії, які б свідчили про ринкову сваволю.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на наступному:

- оспорюване рішення приймалось на підставі розглянутих матеріалів справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з урахуванням Акта перевірки відповідача від 24.05.2013р. №06/03, підписаного керівником позивача, який погодився з викладеними в Акті фактами;

- при прийнятті рішення відповідач керувався Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Територіальними (географічними) межами товарних ринків низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізувалися у роздріб, було визначено межі м. Звенигородка з прилеглою територією до 10 км із урахуванням доцільності користування послугами автозаправних станцій поза межами населеного пункту;

- розрахунок частки учасників на ринках низькооктанових бензинів та дизельного пального визначався по формулі, передбаченій Методикою (розділ 8), за результатами дослідження цих ринків у межах м. Звенигородка з прилеглою територією 10 км по суб'єктах господарювання, які мали ознаки монопольного (домінуючого) становища і не зазнавали значної конкуренції у 2011-2012рр.;

- під час здійснення перевірки були виявлені дії позивача по встановленню завищених цін на бензин А-80 та дизельне пальне, що реалізується у роздріб, які в подальшому були визнані порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п.2 ст. 50, п.1 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізується у роздріб, у межах м. Звенигородка (з прилеглою територією) Черкаської області, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014р. у справі №925/133/14 у позов було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014р. у справі №925/133/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- судом було порушено процесуальні права позивача, оскільки останнім заявлялось в усній формі клопотання про витребування від відповідача додаткових доказів (повну копію матеріалів адміністративної справи №03-21-18/3), але суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання. При цьому будь-які відомості щодо підстав для відмови у задоволенні клопотання в мотивувальній частині судового рішення відсутнє, як відсутня і згадка про саме клопотання;

- судом в оскаржуваному рішенні у даній справі не було визначено ані межі ринку реалізації пального (і географічні, і товарні), ані учасників (суб'єктів) ринку та їх частку на даному ринку;

- в процесі судового розгляду не було підтверджено проведення відповідачем дослідження монопольне ціноутворення з боку позивача, не встановлено цін порівняння, тобто не доведено, що ціни позивача призвели чи могли призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення прав інших суб'єктів господарювання;

- позивач діяв в межах значної конкуренції, не діяв як монополіст, не мав ринкової влади та не вчиняв ніяких дій, які б можна було кваліфікувати, як порушення законодавства про захист економчної конкуренції;

- двохмісячний строк на оскарження рішення відповідача було пропущено позивачем з поважних причин, оскільки первісно подану позовну заяву було повернуто без розгляду. Повторно звернувшись із позовною заявою, позивач додав до неї клопотання з поясненням щодо усунення виявлених судом недоліків і ці обставини не можуть бути формальною перешкодою для розгляду спору по суті.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.05.2014р.

19.05.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану та непідтверджену належними доказами.

23.05.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

29.05.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла телеграма, в якій було викладено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 29.05.2014р.

В судове засідання 29.05.2014р. з'явився лише представник відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 19.06.2014р.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014р. у справі №925/133/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 19.06.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ст. 1 Закону України „Про Антимонопольний комітет України").

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України „Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно зі ст. 1 названого Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про захист економічної конкуренції" останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

В ч.2 ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

В ст. 51 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (том справи - 1, аркуші справи - 13-16) серед іншого було вирішено:

- визнати позивача одним із осіб, які у 2011-2012рр. займали монопольне (домінуюче) становище і не зазнавали значної конкуренції на ринку низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізувалися у роздріб в межах м. Звенигородка з прилеглою територією;

- визнати дії позивача щодо встановлення необґрунтовано завищених цін на дизельне пальне та бензин А-80, що реалізується у роздріб, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п.2 ст. 50, п.1 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку низькооктанових бензинів, що реалізуються у роздріб у межах м. Звенигородка (з прилеглою територією) Черкаської області, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- за вказані порушення на позивача було накладено штраф у загальному розмірі 136 000,00 грн.

На думку позивача, рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі № 03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" було прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у ньому, не відповідають дійсним обставинам справи, що свідчить про неповне їх з'ясування. З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати вказане рішення нечинним та скасувати його.

Місцевий господарський суд повністю відмовив у позові, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами. Окрім того, суд зазначив у своєму рішенні про те, що позивачем було пропущено двохмісячний строк на оскарження рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі № 03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", тоді як вказаний строк є присікальним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, копію рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" було отримано позивачем 22.11.2013р., про що він зазначає у заяві №41 від 10.12.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 98).

Тобто, з урахуванням положень ч.1 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" перебіг строку на оскарження рішення №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" закінчувався 22.01.2014р.

За твердженням позивача, він звернувся з позовом до Господарського суду Черкаської області 21.01.2014р. Однак ухвалою Господарського суду Черкаської області №925/54/1 від 24.01.2014р. вказану позовну заяву було повернуто без розгляду на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач повторно звернувся до Господарського суду Черкаської області 27.01.2014р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява (том справи - 1, аркуш справи - 36), тобто поза межами законодавчо встановленого двохмісячного строку.

Колегія суддів вважає, що клопотання позивача про відновлення вищезгаданого строку, додане до позовної заяви не підлягає задоволенню, оскільки в силу вимог ч.1 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" цей строк є присікальним і він не може бути відновлений.

Колегією суддів враховано, що первісно подана позовна заява про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" була повернута позивачу Господарським судом Черкаської області без розгляду на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. Однак при цьому, повернення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу двомісячного строку на оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, визначеного в ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 14.12.2010р. у справі №2-5/1626-2010, від 26.11.2013р. у справі №917/1291/13).

Окрім того, встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до правовідносин щодо оскарження рішень і розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів не застосовується. Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №15 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

По суті заявлених позивачем вимог було встановлено наступне.

Предметом діяльності позивача, зокрема, є оптова та роздрібна торгівля нафтопродуктами, паливно-мастильними матеріалами.

В період з 29.04.2013р. по 24.05.2013р. відповідач провів перевірку дотримання позивачем законодавства про захист економічної конкуренції на ринках високооктанових, низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб, про що складено відповідний Акт перевірки №06/03 від 24.05.2013р., який 28.05.2013р. був підписаний керівником позивача Ольховським І.В. з відміткою: "З викладеним в акті згідний" (том справи - 1, аркуші справи - 59-63).

За результатами перевірки було встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність на ринках високооктанових (А-92, А-95), низькооктанових (А-76, А-80) бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб, через автозаправну станцію (далі - АЗС), що знаходиться за адресою: вул. Б.Хмельницького, 21, м. Звенигородка, 20200.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив з того, що позивач за результатами діяльності у 2011, 2012 роках має ознаки монопольного (домінуючого) становища на ринках низькооктанових і високооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб, у межах м. Звенигородка. Окрім того, позивачем було встановлено необґрунтовано завищені ціни на дизельне пальне та бензин А-80, А-92, А-95, які реалізуються у роздріб, і такі дії позивача містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст. 50, п.1 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку низькооктанових бензинів, що реалізуються у роздріб, у межах м. Звенигородка шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Позивач зазначав про те, що регулювання ціни на реалізацію світлих нафтопродуктів (бензину, дизельного палива) проводиться залежно від ціни, яку виставляють оптові постачальники та з урахуванням цін на нафтопродукти в даному регіоні (м. Звенигородка). Калькуляції на встановлення цін не складалися. Окрім того, у 2011-2012рр. торгова надбавка визначалась шляхом ділення ціни реалізації на ціну останньої закупівлі, при цьому вона не розраховувалась у калькуляціях.

Однак позивачем не було спростовано доводів відповідача про те, що листом №17.1 від 26.04.2013р. позивач надав відповідачу суперечливу інформацію щодо торгових надбавок і цін реалізації бензинів та дизельного пального, що в свою чергу створило труднощі при здійсненні об'єктивного аналізу дотримання позивачем законодавства про захист економічної конкуренції при на ринках низькооктанових, високооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб у межах м. Звенигородка.

У відповідності до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. №49-р, відповідачем було проведено дослідження ринку низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб у м. Звенигородка (з прилеглою територією).

Судом було з'ясовано, що товаром, відносно якого визначалося монопольне (домінуюче) становище позивача, є низькооктановий бензин (А-80) та дизельне пальне, що реалізуються у роздріб, кожний з яких не має для покупців (споживачів) ознак одного (подібного, аналогічного) товару.

Товарні межі ринку визначалися відповідачем шляхом формування групи взаємозамінних товарів, у межах якої споживач, за звичних умов, може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

В ході дослідження відповідачем було об'єктивно визначено точку відліку відстані - центр м. Звенигородка, оскільки більшість споживачів, які користуються послугами АЗС в м. Звенигородка, є мешканцями вищезазначеного міста, вони проживають і на початку міста і в кінці міста, тобто в різних куточках м. Звенигородка.

Окрім того, суд погоджується з визначенням відповідачем межі м. Звенигородка з прилеглою територією до 10 км, як територіальні (географічні) межі товарних ринків низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізувалися у роздріб.

Часовими межами ринків низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізувалися у роздріб, у межах м. Звенигородка з прилеглою територією визначено 2011-2012рр.

Як вірно зазначив суд у своєму рішенні, природноекономічними бар'єрами вступу на ринок низькооктанових бензинів, що реалізуються у роздріб, є необхідність мати спеціальне обладнання, резервуарні парки, спецавтотранспорт та інше, що потребує значних капітальних вкладень або інвестицій, необхідних для вступу на зазначений ринок.

Згідно з абзацом другим ч.5 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монопольним (домінуючим) вважається становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо сукупна частка не більше, ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків.

За результатами дослідження ринків низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізувалися у роздріб в межах м. Звенигородка (з прилеглою територією) встановлено суб'єктів господарювання, які мали ознаки монопольного (домінуючого) становища і не зазнавали значної конкуренції, а саме: у 2011 році - на ринку низькооктанових бензинів, що реалізується у роздріб - позивач, ТОВ "Рітейл Оіл", ПП ОСОБА_7 з сукупною часткою 88,53%; на ринку дизельного пального, що реалізується у роздріб - позивач, ТОВ "Рітейл Оіл" та ВАТ "Укрнафта" з сукупною часткою 91,36%; у 2012 році - на ринку низькооктанових бензинів, що реалізовується у роздріб - позивач та ТОВ "Рітейл Оіл" з сукупною часткою 87,15%; на ринку дизельного пального, що реалізується у роздріб - позивач, ТОВ "Рітейл Оіл" та ПАТ "Укрнафта" з сукупною часткою 91,7%.

Реалізація низькооктанових, високооктанових бензинів та дизельного пального через АЗС позивача здійснювалася за роздрібними цінами, встановленими згідно з наказами директора товариства.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом відносно необґрунтованості доводів позивача про здійснення ним реалізації у роздріб залишків бензину А-80 (придбаного раніше за нижчою ціною) із зростанням ціни, як наслідку того, що цей бензин перебував у нього на зберіганні.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Натомість ані на час проведення перевірки, ані на час прийняття оскаржуваного позивачем рішення відповідача позивачем не було надано договори зберігання нафтопродуктів та докази їх укладення і реального виконання в порядку, визначеному ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Посилання позивача на те, що місцевим господарським судом було прийнято рішення у даній справі на підставі документів, які не витребовувались та не досліджувались у судових засіданнях, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявні акт перевірки позивача №06/03 від 24.05.2013р., листи відповідача (запити про надання інформації) та відповіді на них, тощо.

В ч.2 ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

Дослідивши надані до справи матеріали, а також заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що дії позивача по встановленню завищених цін бензину А-80 та дизельного пального, які реалізовувалися у роздріб, правомірно кваліфіковані відповідачем як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст. 50, п.1 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку низькооктанових бензинів та дизельного пального, що реалізуються у роздріб у межах м. Звенигородка (з прилеглою територією) Черкаської області, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України „Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Оскільки в процесі судового розгляду було підтверджено вчинення позивачем порушення, передбаченого п.2 ст. 50 та п.1 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", застосування до нього санкцій у вигляді штрафу є правомірним.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 59 Закону України „Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Позивачем не наведено підстав для зміни чи скасування рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" в розумінні ст. 59 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Окрім того, як уже зазначалось вище, позивачем було пропущено двохмісячний строк на оскарження рішення №95 від 14.11.2013р. у справі №03-21-18/13 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", що є безумовною підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014р. у справі №925/133/14 відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 42, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014р. у справі №925/133/14 - без змін.

2. Матеріали справи №925/133/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Мартюк