Постанова

від 24.06.2014 по справі 816/2151/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/2151/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі судового засідання - Колодяжному Д.В.,

за участю представника позивача - Дашко М.В.,

представника відповідача - Пасько Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Желдорсервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2014 року позивач Приватне підприємство "Желдорсервіс" (далі по тексту - ПП "Желдорсервіс", позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001412202/804 від 29.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланова виїзна перевірка ПП "Желдорсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Комплект" за період лютий 2013 року. За результатами перевірки складено акт № 1014/16-03-22-02-12/30613858 від 11.04.2014 року, в якому податковий орган зазначив що ПП "Желдорсервіс" здійснив видимість купівлі ТМЦ, які начебто поставляв ТОВ "Комплект" що в дійсності ним не поставлялись, а лише полягали в документальному оформленні первинних документів з метою ухилення від сплати податків. На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0001412202/804 від 29.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 23653,50 грн, в тому числі - 15769,00 грн за основним платежем, 7884,50 грн за штрафними санкціями. Позивач із викладеними в Акті висновками не погоджується, і вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення було прийняте з порушенням діючого законодавства без наявності правових підстав для винесення, а тому є нечинними. На користь цього твердження позивач посилався на наявність повного переліку доказів дійсності та правомірності господарських операцій, щодо яких вчинено донарахування, наполягав на відсутності у законодавстві норм, які б покладали на платника податків відповідальність за недотримання вимог закону, зокрема, щодо здачі податкової звітності, його контрагентами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Надав пояснення, аналогічне за змістом обґрунтуванню позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що в ході перевірки ПП "Желдорсервіс" виявлено порушення п.201.1, п.201.6 статті 201, п.198.1, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 15769,00 грн. Зазначав що перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт та послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків, позивач здійснив видимість придбання товарів (робіт, послуг), які в дійсності ним не реалізовувались, а лише полягали у документальному оформленні первинних документів з метою ухилення від сплати податків.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Приватне підприємство "Желдорсервіс" (ідентифікаційний код 30613858) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 20.10.1999 року та взято на податковий облік в Кременчуцькій ОДПІ. /а.с.12-14/. Позивач є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100347366 серія НБ№207113./а.с.15/.

Згідно довідки АБ №399902 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданої Головним управлінням статистики у Полтавській області /а.с.16/, позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД-2010: 42.12 - будівництво залізниць і метрополітену; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 49.20 - вантажний залізничний транспорт; 52.21 - допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

На підставі направлення від 28.03.2014 року №918/16-03-22-02 виданого Кременчуцькою ОДПІ Таракановим Денисом Юрійовичем старшим державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту, Кременчуцької ОДПІ, відповідно пп. 78.1.1, п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, згідно наказу Кременчуцької ОДПІ від 28.03.2014р. за №1066 /а.с.50/ призначено проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПП "Желдорсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Комплект" за період лютий 2013 року.

За результатами перевірки податковим органом 11.04.2012 року складено акт № 1014/16-03-22-02-12/30613858, в якому зафіксовано порушення позивачем п.201.1, п.201.6 статті 201, п.198.1, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 15769,00 грн. /а.с.21-29/.

Не погодившись з висновками акту перевірки від 11.04.2014 року № 1014/16-03-22-02-12/3061385, фактами та даними викладеними в акті перевірки, позивач направив на адресу Кременчуцької ОДПІ заперечення на акт перевірки позапланової виїзної перевірки. /а.с.30-36/.

За результатами розгляду заперечення ПП "Желдорсервіс" та на підставі висновку акту позапланової виїзної перевірки від 11.04.2014 року №1014/16-03-22-02-12/3061385 прийнято податкове повідомлення - рішення №0001412202/804 від 29.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 23653,50 грн, в тому числі - 15769,00 грн за основним платежем, 7884,50 грн за штрафними санкціями./а.с.37/

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

Досліджуючи правомірність прийнятого податкового повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, між ПП "Желдорсервіс" (покупець) та ТОВ "Комплект" (постачальник) був укладений договір купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року, на підставі якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити, у відповідності до умов цього Договору, продукцію виробничо-технічного призначення (надалі іменується - Товар) в кількості та по цінам, вказаним у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. /а.с.51-52/.

На підтвердження реальності виконання умов договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року позивачем надано до суду специфікацію №1 від 22 січня 2013 року до договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року на загальну суму 181140,74 грн /а.с.54/, специфікацію №2 від 23 січня 2013 року до договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року на загальну суму 89796,00 грн /а.с.57/,специфікацію №3 від 24 січня 2013 року до договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року на загальну суму 144888,80 грн /а.с.60/, специфікацію №5 від 22 січня 2013 року до договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року на загальну суму 57335,04 грн /а.с.63/, специфікацію №5 від 08 лютого 2013 року до договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року на загальну суму 37276,80 грн /а.с.66/; накладні №13 від 22 січня 2013 року на загальну суму 181140,74 грн /а.с.53/, №15 від 05 лютого 2013 року на загальну суму 57335,04 грн /а.с.62 зворотній бік/, №16 від 23 січня 2013 року на загальну суму 89796,00 грн /а.с.56/, №28 від 08 лютого 2013 року на загальну суму 37276,80 грн /а.с.65 зворотній бік/; рахунок - фактура №16 від 23 січня 2013 року на загальну суму 89796,00 грн /а.с.56 зворотній бік/, №45 від 05 лютого 2013 року на загальну суму 57335,04 грн /а.с.62/, №61 від 08 лютого 2013 року на загальну суму 37276,80 грн /а.с.65/; податкова накладна №13 від 22.01.2013 року на загальну суму 181140,74 грн /а.с.35/, №16 від 23.01.2013 року на загальну суму 89796,00 грн /а.с.58/, №20 від 24 січня 2013 року на загальну суму 144888,80 грн. /а.с.61/, №15 від 05.02.2013 року на загальну суму 57335,04 грн /а.с.64/, №28 від 08.02.2013 року на загальну суму 37276,80 грн /а.с.67/.

Здійснення оплати по договору купівлі - продажу № 21-01/13 від 21.01.2013 року за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі на що надано до суду копії банківських виписок від 27.03.2013 року /а.с.70-73/.

Отже, на підставі рахунків-фактур ТОВ "Комплект" № 45 від 05.02.2013 року та № 61 від 08.02.2013 року та доданий специфікацій на загальну суму 94 611,84 грн., які були сплачені ПП "Желдорсервіс" в повному обсязі на рахунок ТОВ "Комплект", що підтверджується банківською випискою від 27.03.2013 року, був поставлений товар, а саме: рейки Р65, підкладки Д65 б/в, накладки 2Р65, шпали дер тип 2А та дріт на підставі видаткових накладних №15 від 05.02.2013 року та №28 від 08.02.2013 року.

Податкових кредит ПП "Желдорсерівс" в лютому 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ "Комплект" був сформований на підставі виписаних податкових накладних №15 від 05.02.2013 року та №28 від 08.02.2013 року.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару позивачем надано копії ТТН від 05.02.2013 року на транспортування: рейки Р65 та підкладки Д65б/в /а.с.68/, ТТН від 08.02.2013 року на транспортування: накладка 2Р65, шпала дер.Тип 2А, дріт 6,5 мм /а.с.69/.

Придбаний товар у подальшому використаний позивачем під час виконання договору підряду №717/50170 від 21.12.2012 року. /а.с.82-85/. Згідно договору підряду ПП "Желдорсерівс" (підрядник) у межах договірної ціни виконує власними силами й засобами роботи з демонтажу та монтажу залізничних колій до майданчика ТОВ "Єристівський ГЗК" (замовник). На підтвердження виконання умов договору підряду №717/50170 від 21.12.2012 року позивачем надано копії банківських виписок, податкові накладні №7 від 28.02.2013 року, №6 від 30.01.2013 року, №7 від 31.01.2013 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2013 року №2/01, №3/01, №4/01, за лютий 2013 року №4/02. /а.с.86-103/.

Таким чином, реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Комплект" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, угода виконана в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними в акті перевірки що укладена між ПП "Желдорсерівс" та ТОВ "Комплект" угода з метою штучного формування податкового кредиту та віднесена законом до нікчемної (фіктивної) з огляду на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину. а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин. який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені тинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьої, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів, що на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України, суд зазначає, що органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків та зборів, правильність ведення податкового обліку. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо.

Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суть договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

Крім того, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину /ст. 204 Цивільного кодексу України/. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем не надано доказів звернення до суду з позовами про визнання правочинів укладених між ПП "Желдорсерівс" та ТОВ "Комплект" недійсними.

Посилання відповідача на те, що стосовно контрагента позивача складений акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Комплект" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року" від 11.06.2013 року №2007/227/38528152 /а.с.45-48/, суд не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено, що відсутність контрагента за юридичною (фактичною) адресою є безумовним доказом відсутності реального здійснення господарської діяльності останнім, та те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки підприємства-контрагента є достатнім доказом порушення платником, що перевіряється, вимог податкового законодавства. В силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, адже обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

На момент укладення правочинну, його виконання контрагент був правоздатним і зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, мав діюче свідоцтво платника податку на додану вартість і включений до Реєстру платників даного податку.

Акт перевірки не містить посилання на докази, якими б були спростовані правоздатність, реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, статус платника податку на додану вартість, перебування в Реєстрі платників даного податку контрагента на момент укладення правочинну та його виконання.

У акті перевірки відсутні посилання на рішення судів, які б набрали законної сили та прийняті в порядку ст. 55 1 ГК України і якими б встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента без відома засновника, реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрація/перереєстрація підприємства на підставних осіб.

Отже, наведені відомості в акті перевірки №2007/227/38528152 від 11.06.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Комплект" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року" не є достатніми та допустимими доказами нездійснення спірних операцій та підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 статті кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

В силу ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001412202/804 від 29.04.2014 року обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 182,70 грн. що підтверджується платіжним дорученням №171 від 22.05.2014 року /а.с.2/, суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Желдорсервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0001412202/804 від 29 квітня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Приватного підприємства "Желдорсервіс" (код ЄДРПОУ 30613858) витрати по сплаті судового збору в розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 27 червня 2014 року.

Суддя Г.В. Костенко