Рішення

від 16.06.2014 по справі 922/2076/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р.Справа № 922/2076/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного пыдприэмства "Схід-Нафта", с. Шубіне до Ізюмського комунального водопровідно-каналізаційного господарства, м. Ізюм про стягнення 16628, 57 грн. за участю представників сторін:

позивача -Лаврова В.В., за дов. № 12 від 20 травня 2014 року

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства заборгованості за договором поставки від 28.01.2014 року № 29/01 в сумі 16628,57 грн. у тому числі: основний борг у сумі 16015, 80 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 528,52 грн.; 3 % річних у сумі 84,25 грн. та заявлені судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги обгрунтовуючи їх порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки поставки від 28.01.2014 року № 29/01, у частині повного та своєчасно виконання зобов'язань.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.05.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.06.2014 року(а.с.2-3).

Відповідач в судове засіданні не з'явився та 12.06.2014 року через канцелярію суду (вх.№ 19641) на вимогу ухвали надав документи. Також відповідач надав клопотання про розгляд справи без участі представника де зазначив, що не заперечує проти існування суми основного боргу та клопотання про звільнення від оплати судового збору з посиланням статтю 8 Закону України «Про судовий збір».

16.06.2014 року через канцелярію суду (вх.№ 19941) на виконання ухвали позивачем надано документи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови № 18 Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року)

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, судом встановлено наступне.

28.01.2014 року між Приватним підприємством «Схід -Нафта» (продавець, позивач) та Ізюмським комунальним виробничім водопровідно-каналізаційним підприємством(покупець, відповідач) укладено договір купівлі -продажу продуктів нафто перероблення рідких № 29/01. (далі договір)(а.с.9-12).

Згідно з розділом 1 пунктами 1.1 та 1.2 Продавець зобов*язується у 2014 році продати та поставити покупцеві товари зазначені в п.1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити продукти нафто перероблення: бензин А-92 в кількості - 14500 літрів; бензин А-92 євро в кількості -0 літрів; бензин А-95 - 4500 літрів; дизельне пальне - 22 000 літрів; дизельне паливо євро-0 літрів.

Пунктом 3.2. договору визначено, що сума на момент укладення договору становить 385 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 64 166,66 грн.

Згідно з пунктум 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення прордавцем рахунка на оплату товару або після отримання покупцем видаткової накладної на товар.

До рахунку додаюься видаткові накладні на товар. (пункт 4.2.)

Відповідно до пункту 4.3. договору розрахунки проводяться у безготівковому порядку шляхом переказу покупцемкоштів на поточний рахунок продавця на умовах відстрочки платежу (після оплати), що складає до 30 банківських днів з моменту отримання покупцем товару на видаткових накладних на товар.

Згідно з пунктом 4.4. договору покупець зобов'язується оплатити повну варстість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), що відображена в накладних документах та товар (видаткових накладних на товар)

Пунктом 4.5. договору визначено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківським закладом на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з пунктом 4.6. на вимогу однієї із сторін, інша сторона зобов'язується протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту звірки взаєморозрахунків, підписати його та направити іншій стороні, або в той же строк направити свої мотивовані зауваження до акту звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до підункту 6.1.1. пункту 6.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Згідно з пунктом 10.1 договір набирає чинності з 01.01.2014 року і діє до 31.12.2014 року, а у частині грошових зобов'язань до повного виконання.

На виконання умов договору позивачем поставлено товар на суму 34 930,00 грн. що піддверджується видатковою накладною № 22 від 05.02.2014 року та прийнято відповідачем відповідно до довіреності №18 від 05.02.2014 року. (а.с. 13-14)

Відповідачем товар частково оплачено на суму 5000,00 грн.та повернуто товару на суму 13 914,20 грн. що підтверджується видатковою накладною№ 1055 від 17.04.2014 року та актом звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2014 року - 19.05.2014 року (а.с.15, 17)

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в повному обсязі суму заборгованості не сплатив, поставлений товар не повернув, що стало причиною виникнення спору.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до пункту 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 181 Господарського суду України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін: а саме поставка товару, його отримання та часткова сплата свідчить про виникнення між ними правовідносин поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 4 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства

Доказів здійснення оплати товару в повному обсязі або його повернення за спірною угодою відповідач суду не надав.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача підтверджується зібраними у справі матеріалами, то за відсутності доказів оплати товару або його повернення, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 16 015, 80 грн, судом визнаються обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення: 3% річних у розмірі - 84,25 грн., інфляційе збільшення суми боргу у розмірі - 528,52 грн. та судові витрати на сплату судового збору.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а також наголошує на тому, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши нараховані суми, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних обраховані за період з 21.03.2014 року по 23.05.2014 року та підлягають задоволенню у розмірі 84,25 грн.

Також позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 31.03.2014 року по 30.04.2014 року в розмірі 528,52 грн.

Перевіривши нараховану суму суд виходив з наступного.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за період заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, та інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат обґрунтована та підлягає до задоволення і становить 528,52 грн. за період з 31.03.2014 року по 30.04.2014 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі та підлягає стягненню з відповідача: основний борг у сумі 16015, 80 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 528,52 грн.; 3 % річних у сумі 84,25 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статті 49 ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору, та посилання відповідача на статтю 8 Закону України «Про судовий збір», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1. Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з статтею 2 Закону Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Отже, в цьому разі відповідач не в праві вимагати зменьшення суми сплаченого судового збору та повинен компенсувати позивачу судові витрати. Таким чином, судовий збір у розмірі 1827,00 грн. у даній справі покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Ізюмського комунального виробничого водопроводно-каналізаційного підприємства (64300 м.Ізюм, вул. Калініна 11, Харківська область, 64300, ЄДРПОУ 24673063) на користь Приватного підприємства «Схід - нафта» ( 62493 вул.Шубинська 29-А, Харківський р-н, Харківська область, ЄДРПОУ 33232331, п/р 26007000474412 в ПУАТ «ФІДОБАНК», МФО 300157) заборгованість за договором поставки № 29/01 від 28.01.2014 року: основного боргу 16015,80 грн; інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 528,52 грн.; 3% річних у розмірі 84,25 грн.; витрати на судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.06.2014 р.

Суддя П.В. Хотенець