Рішення від 19.06.2014 по справі 911/1696/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа № 911/1696/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітка», м.Васильків

про стягнення 82971,26 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: Семенчук М.Є.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітка» (далі - відповідач) про стягнення 82971,26 грн., з яких 75 340,93 грн. заборгованості за Договором поставки № 52 від 15.01.2014 року, 2 488,30 грн. пені, 5 142,03 грн. 30% річних, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за Договором поставки № 52 від 15.01.2014 року в частині оплати поставленого товару.

Провадження у справі №911/1696/14 порушено відповідно до ухвали суду від 08.05.2014 року та призначено справу до розгляду на 05.06.2014 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 05.06.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Розгляд справи відкладався до 19.06.2014 року.

В судовому засіданні 19.06.2014 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 19.06.2014 року повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

За таких обставин суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

15.01.2014 року між позивачем, як постачальником за умовами договору, та відповідачем, як покупцем за умовами договору, укладено Договір №52 (далі за текстом - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати окремими партіями продукти харчування (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати даний товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування (асортимент), кількість, ціна та вартість окремих партій товару вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємними складовими частинами цього договору.

Пунктом 4.2. Договору, сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості окремої партії товару протягом 21 календарного дня від дати підписання сторонами видаткової накладної.

На підставі Договору позивач в січні 2014 року поставив відповідачу товар на загальну суму 75 340,93 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

За твердженням позивача поставлений товар на загальну суму 75 340,93 грн., оплачений відповідачем не був. Доказів оплати відповідачем поставленого йому позивачем товару та/або інших доказів які б спростовували викладене в позовній заяві, матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою Договір №52 від 15.01.2014 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору поставлено відповідачу в січні 2014 року товар на загальну суму 75 340,93 грн., згідно з видатковими накладними №№ 412 від 15.01.2014 року, № 796 від 21.01.2014 року, № 1152 від 28.01.2014 року, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

Відповідачем факт отримання товару за вищезазначеними накладними не заперечив та не спростував. Доказів оплати відповідачем поставленого позивачем товару та/або інших доказів які б спростовували викладене в позовній заяві, суду не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар, станом на момент вирішення справи в сумі 75 340,93 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не подано.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.1 Договору поставки № 52 від 15.01.2014 року передбачено, що у випадку прострочення оплати вартості товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

На підставі п. 5.1 Договору позивач просить стягнути з відповідача 30% річних від простроченої суми за період з 06.02.2014 року по 05.05.2014 року, що становить 5 142,03 грн.

Згідно з пунктом 5.2 Договору, в разі прострочення оплати вартості товару, покупець зобов'язується сплатити пеню на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент існування такої заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано пеню за період з 06.02.2014 року по 05.05.2014 року в розмірі 2 488,30 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з наданими позивачем розрахунками, пеня нарахована на заявлену суму боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що нарахування річних в розмірі 30% передбачено п. 5.1. Договору, виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату та термін прострочення заборгованості, вимоги позивача про стягнення 30% річних підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 75 340,93 грн. основного боргу, 2 488,30 грн. пені та 5 142,03 грн. 30 % річних є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування витрат по сплаті судового збору покладається на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТКА» (08600, Київська область, м.Васильків, вул. Гоголя, 26 код ЄДРПОУ №35731721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, оф. 600; код ЄДРПОУ № 30579869) 75 340,93 грн. основного боргу, 2 488,30 грн. пені, 5 142,03 грн. 30 % річних, 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Кошик А.Ю.