Постанова

від 01.07.2014 по справі 923/518/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2014 р.Справа № 923/518/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Таврія»

на рішення господарського суду Херсонської області від 06.05.2014 року

по справі № 923/518/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металхімпром-АРК»

до Приватного підприємства «Таврія»

про стягнення 213 523,29 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 01.07.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Металхімпром-АРК» (далі - ТОВ «Металхімпром-АРК», позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Приватного підприємства «Таврія» (далі - ПП «Таврія», відповідач) про стягнення грошових коштів за попередньо оплачений, але не поставлений товар у розмірі 200 000,00 грн., пені за прострочення поставки товару у розмірі 13 523,29 грн. та суми судового збору.

Позов обґрунтований тим, що відповідач неналежно виконує свої зобов'язання за договором поставки № 02/12 від 04.01.2012р., в частині відвантаження товару у встановлений умовами договору строк.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.05.2014р. позов ТОВ «Металхімпром-АРК» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 200 000,00 грн. основного боргу та 4000,00 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, сплативши за товар, однак відповідач у встановлений договором строк оплачений товар не поставив. Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені господарський суд зазначив, що застосування пені в розмірі ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України за прострочку поставки товару, законом не передбачено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції , ПП «Таврія» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати і припинити провадження у справі. Скаржник вважає, рішення незаконним та таким що прийнято з порушенням норм процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

28.05.2014р. Розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду № 1027 для розгляду апеляційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Морщагіна Н.С., суддів: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф..

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2014р. апеляційну скаргу ПП «Таврія» прийнято до провадження , призначено до розгляду на 19.06.2014р. та зобов'язано відповідача надати до суду докази оплати судового збору в порядку та розмірі встановленому Законом України «Про судовий збір».

18.06.2014р. на виконання вищевказаної ухвали до Одеського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли докази оплати судового збору.

Розпорядженням в. о. керівника апарату суду від 18.06.2014р. № 48 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ» у зв'язку з перебуванням головуючого судді Морщагіною Н.С. у відрядженні, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №923/518/14, в результаті якого справа розподілена на розгляд судді Одеського апеляційного господарського суду Головею В.М. (суддя-доповідач).

Розпорядженням №1270 від 19.06.2014р. для розгляду апеляційної скарги по даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., суддів Мирошниченко М.А. та Шевченко В.В..

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2014р. апеляційну скаргу ПП «Таврія» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2014р.

Представники сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 20.06.2014р., проте в судове засідання вони не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.

Зокрема, надіслана апеляційним судом ТОВ «Металхімпром-АРК» поштова кореспонденція разом з ухвалою суду повернута відділенням поштового зв'язку, проте, колегія суддів вважає, що позивач повідомлений належним чином про день, час і місце розгляду справи з огляду на таке.

20.06.2014р. представник ТОВ «Металхімпром-АРК», мовою оригіналу: «директор по экономике Кирилова Наталья Васильевна» телефонограмою суду була належним чином повідомлена про час, день та місце проведення судового засідання. Так, відповідно до п. 3.9.1. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України, а саме до «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18» від 29 травня 2013 року № 9 у випадках коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися, телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги вищевикладене судова колегія порадившись на місці, прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами справи, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 04.01.2012р. між ПП «Таврія» (продавець) та ТОВ «Металхімпром-АРК» (покупець) укладено договір № 02/12, за умовами якого, продавець зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити у встановлений договором строк брухт та відходи чорних металів, в кількості та за ціною, визначених у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах та за реквізитами, вказаними покупцем в специфікації, що є невід'ємною частиною договору. На кожну партію товару продавець надає покупцю: рахунок; видаткову накладну; податкову накладну; товарно-транспортну накладну; посвідчення про вибухобезпечність, хімічну та радіаційну безпеку, згідно додатку «Г» ДСТУ 4121-2002.

За домовленістю сторін покупець може здійснювати повну або часткову попередню оплату (п. 6.2. договору).

У випадку отримання попередньої оплати за товар продавець зобов'язується поставити товар у строк не пізніше 5-ти (п'яти) календарних днів з дати перерахунку коштів на його рахунок покупцем (п. 4.8. договору).

Відповідно до п. 7.3. договору, при отриманні продавцем попередньої оплати та недотримання термінів поставки вказаних у п. 4.8. покупець має право стягнення пені з продавця, виходячи з подвійної ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочки виконання зобов'язання за кожен день прострочки.

Додатковою угодою №1 до договору 02/12 від 04.01.2012р. сторони дійшли згодили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх обов'язків.

27.05.2013р. відповідач надав позивачу рахунок - фактуру № СФ-0000012 на оплату 80 т металобрухту на суму 200 000,00 грн., позивач платіжним дорученням №3346 від 27.05.2013 р. перерахував зазначену суму на поточний рахунок відповідача в якості попередньої оплати за товар. Зазначена сума зарахована на рахунок продавця (відповідач) 27.05.2013 р., про що свідчить відмітка філії «Укрексімбанк» у АР .

Згідно з досягнутого сторонами у пункті 4.8 договору № 02/12 домовленості відповідач, у випадку проведення попередньої оплати, зобов'язався поставити покупцю товар у строк не пізніше п'яти календарних днів від дати перерахунку коштів на його рахунок покупцем.

Зважаючи на те, що сума попередньої оплати на рахунок відповідача надійшла 27.05.2013 р., останній на підставі умов договору, а саме п. 4.8. зобов'язаний відвантажити товар до 03.06.2013 р. включно, однак відповідач зобов'язання по відвантаженню позивачу металобрухту не виконав суму попередньої оплати, що становить 200 000,00 грн. не повернув.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 525 та ч.1 ст. 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 200 000,00 грн. є обґрунтованою і місцевий суд підставно задовольнив цю вимогу.

Щодо стягнення суми пені, судова колегія зазначає наступне.

Приймаючи рішення господарський суд відмовив позивачу в частині стягнення суми пені, при цьому суд першої інстанції зазначив, що застосування пені в розумінні ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України за прострочку поставки товару, законом не передбачено. З таким висновком судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГПК України).

Окремі види штрафних санкцій визначено ст. 549 ЦК України. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Проаналізувавши ст. 549 ЦК України та зміст п. 7.3. договору, судова колегія вважає, що сторони передбачили в договорі пеню, однак в даному випадку вона стягується з відповідача, як за неналежне виконання останнім негрошових зобов'язань, а саме не відвантаження (поставку) товару у строки, передбачені умовами договору.

Так, відповідно до положень ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що будь-яких грошових зобов'язань (зобов'язань щодо оплати товарів, робіт, послуг, тощо) за умовами договору № 02/12 від 04.01.2012р. відповідач перед позивачем не несе. Натомість, договір встановлює зобов'язання відповідача (продавця) виконати передбачені договором роботи належним чином та у встановлений строк. Пунктом 7.3 договору встановлено відповідальність продавця у вигляді сплати пені за порушення ним саме вказаних договірних зобов'язань, що відповідає приписам ч. 4 ст. 231 ГК України та ст. 9, 627 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, 27.05.2013р. позивач сплатив відповідачу попередню оплату (200 000,00 грн.), то строком відвантаження (поставки) товару з урахуванням п. 4.8. договору є 03.06.2013р., у зв'язку з цим, період за який може бути нарахована неустойка є з 04.06.2013р. до 04.12.2013р.

За розрахунком позивача, розмір суми пеня в період з 04.06.2013 по 04.12.2013р. за порушення строку поставки товару становить 13 523,29 грн. З даною сумою погоджується судова колегія, оскільки перевіривши арифметичний розрахунок позивача розміру пені, суми співпали.

У зв'язку з цим, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції приймаючи рішення по даній справі, безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позовної заяви в частині стягнення з відповідача 13 523, 29 грн. пені за прострочення поставки товару.

Посилання скаржника на порушення позивачем процедури досудового врегулювання спору є необґрунтованими та хибними, оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, правосуддя здійснюється виключно судами. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р., внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятим до уваги.

Крім цього, апелянт зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів, що відповідач відмовляється відвантажувати позивачу товар або повернути суму попередньої оплати. Колегія суддів не приймає дані доводи скаржника до уваги, оскільки в супереч ст. ст. 32-33 ГПК України, відповідач не надав суду доказів, що відвантаження товару відбулось або що ПП «Таврія» має намір повернути суму попередньої оплати.

Посилання скаржника на порушення судом вимог ч. 3 ст.74 ГПК України безпідставне, оскільки дана стаття передбачає порядок ведення судового засідання.

В даному випадку позивач надав усі необхідні матеріали для вирішення позову, а відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні та наданні відзиву і доказів своїх заперечень, тому суд обґрунтовано на підставі ст.75 ГПК України розглянув позов без участі відповідача за наявними матеріалами.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, підтвердженням цього є поштове повідомлення від 18.04.2014р., яке отримано останнім 23.04.2014р., тобто з цього часу до 06.05.2014р. (дата прийняття рішення) у ПП «Таврія» було достатньо часу щоб скористатись своїми правами відповідно до ст. 22 ГПК України.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість в часині задоволення стягнення основної суми боргу в розмірі 200 000,00 грн., а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині.

Однак, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції приймаючи рішення по даній справі, безпідставно відмовив ТОВ «Металхімпром-АРК» у задоволенні позовної заяви в частині стягнення суми пені з відповідача, тому в цій частині рішення господарського суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПП «Таврія» залишається без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, суд вирішив справу всупереч нормам матеріального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому воно підлягає частковому скасуванню, а позовні вимоги ТОВ «Металхімпром-АРК» задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України на користь позивача з відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати при поданні позовної заяви в розмірі 4 270,47 грн..

Керуючись cm.cm. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Таврія» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 06.05.2014р. - частково скасувати та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Металхімпром-АРК» - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Таврія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металхімпром-АРК» 200 000,00 грн. - основного боргу, 13 523, 29 грн. - пені та 4 270,47 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову.

Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати накази відповідно резолютивної частини цієї постанови, з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін .

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.07.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Мирошниченко М.А.

Суддя Шевченко В.В.