Постанова
від 27.06.2014 по справі 820/8117/14
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

27 червня 2014 р. справа № 820/8117/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Сагайдак В.В.,

при секретарі судового засідання - Ромащенко М.П.,

за участю:

представника позивача - Ульянова Д.В.,

представника відповідача - Красовського В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Саваш", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд:

- податкове повідомлення-рішення № 0001202201 щодо нарахування платежу - податок на прибуток у загальній сумі 59083,75 грн. від 18.04.2014 р. визнати недійсним;

- податкове повідомлення-рішення № 0001212201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46821,00 грн. від 18.04.2014 р. визнати недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі акту перевірки №1293/20-30-22-01/38159288 від 11.04.2014 р. «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" (код ЄДРПОУ 38159288) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р.», відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 18.04.2014 р. № 0001202201 та № 0001212201. Позивач вважає висновки актів перевірки неправомірними, а вказані податкові повідомлення - рішення такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в актах перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на законних підставах, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з огляду на наспупне.

Судом встановлено, що ТОВ «Саваш» зареєстроване як юридична особа 27.04.2012 р., перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з 24.04.2012 р. за № 69501, є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 01.06.2012 р. №200045567, індивідуальний податковий номер 381592820308.

Фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Саваш" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р.

Результати перевірки оформлені актом №1293/20-30-22-01/38159288 від 11.04.2014 р. (а.с. 9-36). В акті зазначено про порушення ТОВ "Саваш":

- п. 39.4, п. 39.10 ст. 39, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, з урахуванням п.п. 1.20.2 та п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 47267,00 грн., втому числі за 3 квартал 2012 року на суму 29258,00 грн. та за 2013 рік на суму 18009,00 грн.;

- п. 39.4, п. 39.10 ст. 39, п. 198.3 ст. 198 ПК України, п. 1, п.п. 2 п. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПК України, п.п. 1.20.2 та п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення «Залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на кінець перевіряє мого періоду у сумі 46821,00 грн. (а.с. 35-36).

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем 18.04.2014 р. прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 59083,75 грн., з яких 47267,00 грн. - за основним платежем, 11816,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення - рішення № 0001212201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 46821,00 грн. (а.с. 37, 38).

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував наступний висновок податкового органу.

Згідно акту перевірки, податковим органом було встановлено завищення задекларованих ТОВ «Саваш» показників у рядку 05.1 декларації «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму 234106,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2012 року - на суму 139324,00 грн. та за 2013 рік - 94782,00 грн. Таке завищення витрат, на думку відповідача, було здійснено в результаті придбання ТМЦ у пов'язаної особи за цінами, вищими рівня звичайних цін понад 20%.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем були укладені договори на поставку м'ясопродуктів та сала свинного мороженого з ФОП ОСОБА_3, який є імпортером сала свинного мороженого та шкіри свинної мороженої, та з ФОП ОСОБА_4, який, як було встановлено відповідачем, отримав сало свине морожене у ТОВ «Асміт» та ПМП «Ектон», які є імпортерами. Згідно сертифікату якості, отриманий позивачем товар є виробництва - Польща.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що оскільки ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 є особами, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток, тому на укладені між ними угоди розповсюджуються вимоги п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України, а саме: «Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.»

Для визначення звичайної ціни була використана інформація з бази «Податковий блок» по цінам, що зазначені в ВМД на поставку ТМЦ на адресу ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Асміт» та ПМП «Ектон».

Також, податковим органом було встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.06.2012 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму ПДВ у розмірі 46821,00 грн., у тому числі: червень 2012 року - на суму 5096,00 грн., липень 2012 року - на суму 12525,00 грн., серпень 2012 року - на суму 10244,00 грн., вересень 2013 року - на суму 9640,00 грн., листопад 2013 року - на суму 6920,00 грн., грудень 2013 року - на суму 2396,00 грн.

Отже, на думку відповідача, ТОВ «Саваш» до складу податкового кредиту декларацій з ПДВ за перевіряємий період віднесено ПДВ з договірної ціни на товар (сало свинне морожене, шкіра свинна морожена), яка вище від звичайної ціни на такий товар, на суму ПДВ 46821,00 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Отже, згідно вказаної правової норми, первинні документи по відображенню господарських операцій, є основою для податкового обліку.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді між ТОВ„Саваш" (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Постачальник) було укладено договір поставки №1 від 15.06.2012 р. (а.с. 67-70). Умовами зазначеного договору передбачено, що Постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність з покупця товар.

Постачання товару за вказаним договором здійснено відповідно до видаткової накладної 2/07 від 27.07.2012 р. на суму 263327,40 грн. (а.с. 73), товарно-транспортної накладної №28/07 від 08.07.2012 р. (а.с. 75), податкової накладної №7 від 27.07.2012 р. (а.с. 76), видаткової накладної №12/08 від 22.08.2012 р. на суму 352319,90 грн. (а.с. 80), податкової накладної №15 від 22.08.2012 р. (а.с 83). Позивач здійснив оплату поставленого товару відповідно до умов договору в повному обсязі, згідно виписок з банківського рахунку (а.с. 77-79, 84-90).

Також, між ТОВ „Саваш" (Покупець) та ФОП ОСОБА_4 (Продавець) було укладено договір поставки №20 від 02.09.2013 р. (а.с. 91-93).

Постачання товару за вказаним договором здійснено відповідно до видаткової накладної №10 від 06.09.2013 р. на суму 270000,00 грн. (а.с. 97), товарно-транспортної накладної №10 від 06.09.2013 р. (а.с. 100), податкової накладної №12 від 06.09.2013 р. (а.с. 101), видаткової накладної №17 від 14.11.2013 р. на суму 260000,00 грн. (а.с. 104), товарно-транспортної накладної б/н від 14.11.2013 р. (а.с. 107), податкової накладної №1 від 01.11.2013 р. (а.с. 114), податкової накладної №2 від 04.12.2013 р. (а.с. 115), податкової накладної №9 від 11.11.2013 р. (а.с. 116), податкової накладної №17 від 13.11.2013р. (а.с. 117), податкової накладної №18 від 14.11.2013 р. (а.с. 118), видаткової накладної №24 від 25.12.2013року на суму 90528,00грн. (а.с. 119), товарно-транспортної накладної №24 від 25.12.2013 р. (а.с. 122), податкової накладної №11 від 11.12.2013 р. (а.с. 124), податкової накладної №12 від 12.12.2013 р. (а.с. 123). Позивач здійснив оплату поставленого товару відповідно до умов договору в повному обсязі, згідно виписок з банківського рахунку (а.с. 102, 103, 109-113, 125, 126).

Зважаючи на зазначене, дані господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 мали реальний характер, оскільки постачання товарів, зазначених у податкових накладних та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, наявні всі належні первинні документі, які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку, також, зазначені господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем було правомірно віднесено до складу витрат сплачені за товар кошти та до складу податкового кредиту суми ПДВ, зазначені в податкових накладних, виданих ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 Крім того, реальність даних господарських операцій сторонами не оскаржується, предметом спору є застосування звичайної ціни товару.

Суд вважає необґрунтованою правову позицію відповідача про те, що позивачем завищено витрати на товар, придбаний за цінами, вищими рівня звичайних цін понад 20% в загальній сумі 234106,00 грн., в тому числі: за 3 квартал 2012 року - на суму 139324,00 грн., за 2013 рік - на суму 94782,00 грн., з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що ТОВ «Саваш» та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 не є пов'язаними особами, та вказані фізичні особи-підприємці не є особами, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток. Доказів зворотнього відповідачем не надано. Також, в матеріалах справи наявні свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, що належать ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 (а.с. 72, 94). Крім того, додаток №6 до акту перевірки, в якому наведено розрахунок завищення витрат по ТМЦ, придбаних у осіб, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток за цінами вище рівня звичайних цін понад 20%, відповідачем не наданий.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України є необґрунтованим, оскільки позивач та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 не є пов'язаними особами.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно акту перевірки, в обґрунтування застосування звичайної ціни відповідач посилається виключно на ціни за зовнішньоекономічними договорами та умови поставки за такими договорами, що не може вважатися аналогічними умовами по відношенню до господарських операцій позивача, є здійсненими на неспівставних умовах, та фактично на іншому ринку. При цьому, не було досліджено такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

В той же час, відповідач безпідставно посилається на п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який визначає, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна. В той же час, товари, щодо яких відповідачем виявлено порушення, не належать до таких, щодо яких ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню. Тобто, посилання на положення п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону наведено безпідставно.

Також, згідно п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно акту перевірки, податковий орган також посилається на статтю 39 ПК України, але зазначена стаття набрала чинності з 01.01.2013 р. Тобто, визначення будь-яких податкових зобов'язань у 2012 році із посиланням на зазначену статтю є необґрунтованим. Що стосується господарських операцій позивача, що здійснювались у 2013 році, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 39.2 ст. 39 ПК України, визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Пунктом 39.4 статті 39 ПК України визначено, що за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 39.11 ст. 39 ПК України, для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку . Але в даному випадку жодне із наведених джерел використано не було. Митним кодексом України передбачено можливість проводити митний контроль із застосуванням єдиної з органами доходів і зборів інформаційно-телекомунікаційної системи (ч. 4 ст. 319 МК України).

Як було встановлено судом, для визначення звичайної ціни відповідачем була використана інформація з бази «Податковий блок» по цінам, що зазначені в ВМД на поставку ТМЦ на адресу ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Асміт» та ПМП «Ектон». Проте, в даному випадку, митна вартість не може вважатися звичайною ціною для позивача.

Пунктом 39.14 статті 39 ПК України встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Таким чином, законом встановлено презумпцію правомірності визначення для цілей оподаткування цін виключно за договірною ціною. В даному випадку, суд не вбачає будь-яких правових підстав для коригування вартості придбаного товару за відповідними правочинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. За таких умов, оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення від 18.04.2014 р. № 0001202201 та № 0001212201 не відповідають вимогам закону, що є підставою для їх скасування.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення документально підтверджених судових витрат з держбюджету на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001202201 щодо нарахування платежу - податок на прибуток у загальній сумі 59083,75 грн. від 18.04.2014 р.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001212201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46821,00 грн. від 18.04.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31217206784011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" (61202, м. Харків, вул. Целиноградська, буд. 38-А, код ЄДРПОУ 38159288) судові витрати у розмірі 284,89 грн. (двісті вісімдесят чотири гривні вісімдесят дев'ять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 01.07.2014 р.

Суддя Сагайдак В.В.

СудХарківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення27.06.2014
Оприлюднено08.07.2014
Номер документу39525596
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —820/8117/14

Ухвала від 23.10.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Ухвала від 01.10.2014

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Постанова від 27.06.2014

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сагайдак В.В.

Ухвала від 28.05.2014

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сагайдак В.В.

Ухвала від 08.05.2014

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сагайдак В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні