Рішення

від 25.06.2014 по справі 915/754/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 915/754/14

Миколаїв

За позовом:Малого приватного науково-виробничого підприємства «Алтана», площа Привокзальна, 1-Г м.Миколаїв, 54020 в особі ліквідатора Балєва В.П., адреса для листування: АДРЕСА_1 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Алтана», площа привокзальна, 5, м.Миколаїв, 54020 про витребування з незаконного володіння відповідача майна позивача: нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 кв. м з огорожами, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 та повернути їх законному власнику - позивачу

Суддя Міщенко В.І.

При секретарі: Колесниковій В.В.

За участю представників:

від позивача ліквідатор ОСОБА_1

28.05.2014 р. Мале приватне науково-виробниче підприємство «Алтана» (далі - позивач) в особі ліквідатора Балєва В.П. звернулося до суду з позовом про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Алтана» (далі - відповідача) майна позивача: нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 кв. м з огорожами, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 та повернути їх законному власнику - позивачу.

Відповідач відзив не надіслав та не направив в судове засідання свого представника, ухвала господарського суду Миколаївської області від 02.06.2014 р., яку було надіслано на адресу відповідача, повернена поштовим відділенням у зв'язку з закінченням терміну зберігання, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що:

16 березня 2010 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - договір від 16.03.2010 р.), який посвідчено Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 596, за умовами якого позивач передав у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 м 2 з огорожами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 2 договору від 16.03.2010 р. продаж приміщень магазину за домовленістю сторін було здійснено за 102893 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08 червня 2010 року порушено провадження у справі № 2/67/10 про банкрутство позивача за ознаками ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду Миколаївської області від 21.06.2010 року у справі № 2/67/10 позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Балєва Валентина Петровича.

На виконання своїх повноважень передбачених ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором було подано до господарського суду заяву про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 16 березня 2010 року недійсним з підстав передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.02.2014 року у справі № 2/67/10, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16.03.2010 р., укладений між позивачем та ОСОБА_2, за яким було відчужено майнові активи позивача, а саме нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, з моменту його укладення.

На підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 05.02.2014 р. про визнання нотаріально посвідченого договору недійсним та керуючись п. 7.6., 7.7. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5, ліквідатор звернувся до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та отримав оригінал свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до свідоцтва про право власності від 09.12.2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1063 від 20.11.2002 року, позивач є власником нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за адресою: АДРЕСА_2.

З метою реєстрації права власності ліквідатор 06.05.2014 року звернувся до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції прийнято рішення № 13121942 від 19.05.2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Згідно вказаного рішення вбачається, що нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», які розташований за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано за відповідачем.

Згідно даних КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» нежитлові приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_2, зареєстровані за відповідачем на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14.12.2012 року № 1300, прийнятого на підставі протоколу № 5 загальних зборів засновників відповідача від 30.10.2012 року та акту прийому-передачі майна від 05.11.2012 року, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.12.2012 року.

Оскільки, нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» вибули з власності та володіння позивача не з його волі, іншим шляхом (учасники договору купівлі-продажу від 16.03.2010 року цілеспрямовано вивели спірне нерухоме майно з власності підприємства - боржника), дане майно підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача та поверненню законному власнику - позивачу на підставі наступного.

Згідно даних КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 був прийнятий до складу засновників відповідача (протокол загальних зборів засновників відповідача від 30.10.2012 року). 05.11.2012 року ОСОБА_2 за актом прийому-передачі передав нежитлові приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" у якості внеску до статутного капіталу відповідача.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", товариство є власником майна, переданого йому засновниками у власність. При цьому у правовідносинах, пов'язаних із створенням господарського товариства, підставою для переходу права власності є певні документи (установчий договір, статут тощо).

А відтак, вказана норма потребує від засновника (співзасновника), як суб'єкта правовідносин, зазначення у відповідних документах, які саме права та їх обсяг підлягають передачі (право власності на майно, право користування майном та інше), а також здійснення певних дій щодо передачі майна (акт приймання-передачі майна у власність, акт приймання-передачі майна у користування, тощо).

Протокол загальних зборів засновників відповідача від 30.10.2012 року № 5 та акт прийому-передачі від 05.11.2012 року, на підставі яких Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято рішення про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідачу, ніяким чином не підтверджують передачу ОСОБА_2 нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» саме у власність відповідача, оскільки у протоколі загальних зборів засновників та акті прийому передачі не зазначено, які саме права та їх обсяг підлягають передачі (право власності на майно, право користування майном та інше).

Докази передачі ОСОБА_2 в якості внеску до статутного капіталу (фонду) відповідача саме права власності на спірне майно, відсутні, оскільки які саме права ОСОБА_2 та їх обсяг щодо спірного майна за вказаним протоколом загальних зборів засновників від 30.10.2012 року (чи то право власності на приміщення, чи то право користування вказаними приміщеннями, тощо) передано до статутного капіталу (фонду) відповідача в обмін на його частку в статутному капіталі не зазначено.

Тобто, відповідач набув право власності на спірне майно по-перше безвідплатно, по-друге незаконно та без відповідної правової підстави заволодів ним, що дає право позивачеві відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України витребувати вказане майно від відповідача.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

В цивільному праві правочин являє собою єдність чотирьох елементів - суб'єкта, змісту, форми та волі.

Водночас, відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Воля юридичної особи формується таким чином, щоб дії юридичної особи були спрямовані на досягнення цілей юридичної особи і при цьому були правомірними.

Майно, а саме нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», вибуло з володіння власника - позивача не з його волі іншим шляхом, тобто укладення договору від 16.03.2010 року здійснювалось з дефектом волі позивача.

Дефект волі - відсутність волі або її роз'єднаність із своїм зовнішнім виявленням, що веде до недосягнення результатів, на які воля учасника правочину реально спрямована або на досягнення результатів, на які спрямована воля контрагента та (або) третьої особи.

Правочини з дефектами волі класифіковані на дві групи:

- правочини, в яких воля учасника правочину сформована неправильно (правочини, вчинені під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України) та тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України);

- правочини, які вчинені поза волею учасника правочину (правочини, вчинені під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною (ст. 232 ЦК України), правочини, вчинені дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України).

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Так, відповідно до розділу 3 Статуту позивача, підприємство діє з метою отримання законного прибутку від торгівельної діяльності у сфері роздрібної та оптової торгівлі по реалізації будівельних матеріалів.

Нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» являли собою єдине безпосереднє місце здійснення торгівельної діяльності у сфері роздрібної та оптової торгівлі по реалізації будівельних матеріалів. Тому відчуження єдиного задіяного в господарській діяльності спірного майна та ще крім того, і за заниженою ціною, суперечило статутним цілям позивача та завдало шкоди не тільки позивачеві, а і його кредиторам, так - як на момент визнання позивача банкрутом (через 3 місяці після відчуження вказаного майна) кредиторська заборгованість позивача перед кредиторами складала 3718784,71 грн.

Метою укладення даного договору було не тільки не отримання позивачем економічного результату для підприємства, отримання прибутку, де продаж об'єкту договору здійснювався за вартістю, не тільки нижчою ринкової, а й нижчою за вартість останньої технічної інвентаризації, а також фактичного припинення господарської діяльності позивача та подальшого уникнення від задоволення грошових зобов'язань підприємства.

Одеським апеляційним господарським судом у постанові від 18.03.2014 року у справі № 2/67/10 зазначено, що договір від 16.03.2010 р. було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, учасники цього договору цілеспрямовано вивели спірне нерухоме майно з власності підприємства - боржника, що в подальшому призвело до фактичного припинення господарської діяльності позивача та зменшення ліквідаційної маси і нанесення шкоди як боржнику, так і його кредиторам. В подальшому спірні приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" були передані у якості внеску до статутного капіталу відповідача, державна реєстрація якого відбулась 12.01.2010 р., тобто за шість місяців до порушення справи про банкрутство позивача.

При цьому, одним з засновників відповідача є ОСОБА_4, який підписав спірний договір від 16.03.2010 р., як посадова особа (директор) позивача.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Якщо шкода завдається посадовою особою юридичної особи безпосередньо самій юридичній особі, що є вигідною контролюючому учаснику (засновнику), то це свідчить про дефект формування волі у вищому органі юридичної особи.

Крім того, слід акцентувати увагу та вказати на те, що ОСОБА_5 являється засновником позивача та засновником відповідача, а ОСОБА_4 на час відчуження нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» виконував повноваження керівника (директора) позивача та також є засновником відповідача. Таким чином, приймаючи рішення про відчуження нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 діяли цілеспрямовано та виключно у власних інтересах, про що також свідчить заснування відповідача за три місяці до відчуження майна та за п'ять місяців до порушення справи про банкрутство позивача, яке набуло дане майно у власність, що також встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року у справі № 2/67/10.

За правилами ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є заінтересованими особами як стосовно банкрута - позивача так і заснованого ними відповідача.

Крім того, в матеріалах реєстраційної справи позивача знаходиться лист від 14.05.2010 року ОСОБА_2, який ним особисто підписаний та скріплений печаткою позивача, із якого вбачається, що ОСОБА_2 до 14.05.2010 року виконував повноваження директора позивача.

Вказане свідчить про те, що керівні органи за попередньою домовленістю, свідомо за заниженою ціною, всупереч статутним цілям підприємства та з дефектом його волі відчужили єдиний майновий актив позивача. Маючи на меті припинити господарську діяльність позивача з метою уникнення відповідальності за грошовими зобов'язаннями перед кредиторами ними і було напередодні (12.01.2010 року) засновано відповідача для подальшого відчуження майна позивача на його користь. Даної мети ними було досягнуто у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Такий правочин відноситься до правочинів з дефектами волі.

На підставі вищевикладеного, воля позивача та цілі, для яких воно було засноване не відповідають волі і цілям його представника та засновника. Крім іншого, про це також свідчить заснування тими ж особами іншої юридичної особи з подібною назвою та передача (вивід) даного спірного майна із власності позивача у власність заснованого ними підприємства - відповідача без достатньої правової підстави.

З метою досудового врегулюванню спору ліквідатором на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення майна від 28.04.2014 року № 02-01/210 (з описом вкладення) та на адресу відповідача претензію про повернення майна від 28.04.2014 року № 02-01/209 (з описом вкладення). Листи ліквідатора залишені без відповіді та задоволення.

Відповідно до 2.15. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна від набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором (правочином), яким у даному спорі є Протокол загальних зборів засновників від 30.10.2012 року № 5 та акт прийому-передачі від 05.11.2012 року, права відчужувати це майно.

Згідно зі статей 15, 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України за загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положення ст.ст. 328, 334, 345 Цивільного кодексу України законодавчо визначають поняття права власності, підстав його набуття, моменту його виникнення.

За змістом ст.ст. 232, 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, передане за договором купівлі-продажу всупереч волі власника цього майна, не набувається, оскільки це майно може бути витребувано власником на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, в т.ч. і від добросовісного набувача. Згідно вказаних норм цивільного законодавства право позивача на визнання за ним права власності на спірне майно, повернення майна тощо базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не припиняється із незаконною втратою цього майна власником та втратою можливості здійснювати права на це майно.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Захист власності» «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Крім того, Верховний суд України, в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року № 6-52цс14 висловив правову позицію про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі договору купівлі-продажу, який в подальшому скасований, то за змістом ст. 388 Цивільного кодексу України слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

На підставі вищевикладеного та враховуючи те, що договір від 16.03.2010 року ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.02.2014 року у справі № 2/67/10 визнано недійсним, то за змістом ст. 388 Цивільного кодексу України вважається, що приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» вибули з володіння позивача, як власника даного майна, поза його волею і відповідач повинен повернути це майно законному власнику, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суд вважає за необхідне судовий збір покласти на відповідача.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 35, 49, 75, 82-85 ГПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 80, 92, 202, 225, 229 - 233, 328, 330, 334, 345, 386 - 388 ЦК України, ст.ст. 3, 20 ГК України, ст.ст. 25, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», - господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Алтана» (код ЄДРПОУ 36880478, площа Привокзальна, 5, м. Миколаїв, 54020) нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 м 2 з огорожами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та повернути їх законному власнику - Малому приватному науково-виробничому підприємству «Алтана» (код ЄДРПОУ 13852420, площа Привокзальна, 1-Г, м. Миколаїв, 54020).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Алтана» (код ЄДРПОУ 36880478, площа Привокзальна, 5, м. Миколаїв, 54020) на користь Малого приватного науково-виробничого підприємства «Алтана» (код ЄДРПОУ 13852420, площа Привокзальна, 1-Г, м. Миколаїв, 54020) 2057,87 грн. (дві тисячі п'ятдесят сім грн. 87 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

---

В.І. Міщенко

Повний текст рішення суду підписано 01.07.2014 р.