Ухвала

від 26.06.2014 по справі 826/12883/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/800/6359/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Донця О.Є., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року

у справі №826/12883/13-а

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності

до Державного департаменту - центру ливарного виробництва

про стягнення заборгованості по страховим внескам,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі по тексту Фонд) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного департаменту - центру ливарного виробництва (далі по тексту Центр ливарного виробництва), яким просило стягнути з відповідача заборгованість по страховим внескам у розмірі 2 378,94 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року у справі №826/12883/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у зазначеній справі, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи свою правову позицію окружний та апеляційний адміністративні суди виходили з недоведеності позивачем своїх вимог, оскільки вимога про стягнення заборгованості по страховим внескам є необґрунтованою. Днем виникнення обов'язку зі сплати внесків до Фонду є день одержання коштів на оплату праці, проте позивачем визначена сума нарахованих внесків, строк сплати яких не настав.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Фонд звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Центр ливарного виробництва 06.01.2011 року подав до Фонду звіт по формі Ф4-ФСС з ТВП за 2010 рік.

У вказаному звіті відповідачем визначена сума нарахованих внесків, строк сплати яких не настав, у розмірі 651,60 грн., а також сума внесків, пов'язана з невиплатою заробітної плати, у розмірі 1 727,34 грн. Зазначені нарахування виникли з 2008 року.

Не погоджуючись з несплатою відповідачем заборгованості та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За нормою статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону.

Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період.

Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.

У разі незабезпечення банківськими установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.

У разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем здійснення його обліку як страхувальника для отримання довідки про відсутність заборгованості.

Платники страхових внесків, зазначені у частинах другій та третій статті 6 цього Закону, сплачують страхові внески до Фонду в повному розмірі в порядку та в строки, визначені страховиком.

Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування за безготівковими розрахунками - день подання до установи банку розрахункових документів на перерахування страхових внесків на рахунок Фонду; у разі сплати готівкою - день внесення коштів до банківської установи чи відділення зв'язку для перерахування на рахунок Фонду.

Згідно з підпунктом 4.4 пункту 4 Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 16 від 26 червня 2001 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перерахування коштів на рахунки Фонду страхувальниками-роботодавцями здійснюється одночасно з одержанням коштів на оплату праці в установах банків.

У разі виплати заробітної плати за першу половину або іншу частину місяця нараховані страхові внески повинні бути перераховані до Фонду не пізніше дня, встановленого для виплати заробітної плати за другу половину місяця.

Не сплачені в цей строк кошти вважаються недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, Центром ливарного виробництва визначена сума нарахованих внесків, строк сплати яких не настав, у розмірі 651,60 грн. та сума внесків, пов'язана з невиплатою заробітної плати, у розмірі 1 727,34 грн.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України наголошує, що днем виникнення обов'язку зі сплати внесків до Фонду є день одержання коштів на оплату праці. Доводами касаційної скарги цього не спростовано.

На підставі чого, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та законним.

В обґрунтування касаційної скарги Фондом покладені доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі №826/12883/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Судді: