Рішення

від 27.06.2014 по справі 911/1563/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25   Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" червня 2014 р.                                                                        Справа № 911/1563/14            За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продмаркет-2011» про стягнення 3   948,42грн.                                                                                                                   Суддя Горбасенко П.В. За участю представників:           від позивача не з'явилися; від відповідача не з'явилися.  Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (далі – позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продмаркет-2011» (далі – відповідач) про стягнення 4   325,36грн. заборгованості, з яких: 4   171,20грн. боргу за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар, 125,27грн. пені та 28,89грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р. товару. Ухвалою господарського суду Київської області від 29.04.2014р. порушено провадження у справі № 911/1563/14, розгляд справи призначено на 30.05.2014р. 27.05.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшло уточнення позовних вимог від 27.05.2014р. (вх. № 9942/14 від 27.05.2014р.), згідно якого останній, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 3   806,40грн. боргу, за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар, 115,40грн. пені та 26,62грн. 3 % річних, оскільки до порушення провадження у справі (29.04.2014р.) відповідач 26.03.2014р. сплатив на рахунок позивача 364,80грн., що підтверджується доданою ним банківською випискою. Вказана заява прийнята судом. Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову,  в тому числі й  з  підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій  частині  судового  рішення,  а  предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом  1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір” є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке  зменшення  пов'язане з частковим  визнанням та  задоволенням  позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням  припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача. Ухвалою господарського суду Київської області від 30.05.2014р. розгляд справи відкладено на 27.06.2014р. Cторони в судове засідання 27.06.2014р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено. Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:     07.11.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продмаркет-2011» (Покупець) укладено договір поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., згідно якого постачальник зобов'язався продати та поставити, а покупець – купити та оплатити на умовах та у порядку визначених договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами договору.   Ціна на товар встановлюється на підставі прас-листів постачальника, що є додатками до договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Загальна сума договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов договору. Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару  (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору).    Згідно п. 8.5. договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заявить про наміри його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.   Суд встановив, що договір поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р. є пролонгованим на один календарний рік, оскільки жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заявила про наміри його розірвати.      На виконання п. 1.1. договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4   171,20грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № МВУ-055593 від 10.12.2013р. на суму 1   177,08грн., № МВУ-056601 від 17.12.2013р. на суму 1   644,12грн., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. на суму 985,20грн. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. на суму 364,80грн. (а.с. 16-17), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору. Відповідач свій обов'язок, передбачений п. 3.3. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши 03.12.2013р. позивачу 364,80грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 22), решту боргу у сумі 3   806,40грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар склав 3   806,40грн. (4   171,20грн. – 364,80грн.), що підтверджується банківською випискою (а.с. 22). Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 18-20), є вимоги про стягнення 3   806,40грн. боргу, за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар, 115,40грн. пені та 26,62грн. 3 % річних. Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки. Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за  договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.). Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4   171,20грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № МВУ-055593 від 10.12.2013р. на суму 1   177,08грн., № МВУ-056601 від 17.12.2013р. на суму 1   644,12грн., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. на суму 985,20грн. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. на суму 364,80грн. (а.с. 16-17), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору; відповідач свій обов'язок, передбачений п. 3.3. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши 03.12.2013р. позивачу 364,80грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 22), решту боргу у сумі 3   806,40грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар склав 3   806,40грн. (4   171,20грн. – 364,80грн.), що підтверджується банківською випискою (а.с. 22). Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 3   806,40грн. боргу, за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором  поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., позивачем за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. нараховано 115,40грн. пені, з яких: 38,15грн. за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. на суму боргу 1 177,08грн., 49,18грн. за період з 01.01.2014р. по 26.03.2014р. на суму боргу 1 644,12грн. та 28,07грн. за період з 05.01.2014р. по 26.03.2014р. на суму боргу 985,20грн. Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення. У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості партії товару за кожний день прострочення  (п. 5.3. договору). Відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним уточненому розрахунку пені (а.с. 21), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. загалом становить 117,18грн., зокрема: 38,99грн. за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. на суму боргу 1 177,08грн., 49,77грн. за період з 01.01.2014р. по 26.03.2014р. на суму боргу 1 644,12грн. та 28,42грн. за період з 05.01.2014р. по 26.03.2014р. на суму боргу 985,20грн. Відтак, вимога про стягнення 115,40грн. пені підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., позивачем за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. нараховано 26,62грн. 3 % річних. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних  від  простроченої суми, якщо інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування 3 % річних, що вказані позивачем в поданому уточненому розрахунку 3 % річних (а.с. 21), арифметично вірний розрахунок 3 % річних, нарахованих за період з 25.12.2013р. по 26.03.2014р. складає 27,05грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 26,62грн. 3 % річних підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 3   806,40грн. боргу, за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар, 115,40грн. пені та 26,62грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.            Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: 1.  Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продмаркет-2011» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Печерська, буд. 2; ідентифікаційний код 37360673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33-Б; ідентифікаційний код 36001810) 3 806 (три тисячі вісімсот шість гривень) 40 коп. боргу, за поставлений, на підставі товарно-транспортних накладних № МВУ-055593 від 10.12.2013р., № МВУ-056601 від 17.12.2013р., № МВУ-057151 від 20.12.2013р. та № МВУ-057587 від 24.12.2013р. згідно договору поставки продукції № 1822 від 07.11.2011р., товар, 115 (сто п'ятнадцять гривень) 40 коп. пені, 26 (двадцять шість гривень) 62 коп. 3 % річних та 1 667 (одну тисячу шістсот шістдесят сім гривень) 78 коп. судового збору.        Наказ видати після набрання рішенням законної сили.          Повне рішення складено: 01.07.2014р.        Суддя                                                                                                      П.В. Горбасенко