Рішення

від 20.12.2006 по справі 22-8812006р.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

20 грудня 2006

року                                                                                              м. Чернівці

Колегія суддів

судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у

складі:

Головуючого: Яремка В.В.

Суддів: Заводян К.І., Міцнея В.Ф.

Секретаря: Малої І.М. за

участю   позивача ОСОБА_1, його

представника   - адвоката ОСОБА_2,

представників відповідача Калініченка В.Д., Дроня А.В.,

розглянувши у

відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення

Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2006

року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства спеціального

зв'язку про поновлення на роботі ,

стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованої але не виплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2005 року   ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Зазначав, що він

з 17 січня 2001 року

ІНФОРМАЦІЯ_1 Чернівецького обласного вузла спеціального зв'язку Державного

підприємства спеціального зв'язку (далі -

підприємство). Наказом директора підприємства НОМЕР_1 його звільнено

з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП

України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених

трудовим договором.

Вважаючи вказане

звільнення незаконним, позивач просив визнати вказаний наказ незаконним.

Рішенням

Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2006

року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній

скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким

задовольнити позов.

Посилається на

те, що суд першої інстанції безпідставно не погодився з його аргументами, в

основу рішення покладено сумнівні висновки, висновки суду про правомірність

оспорюваного наказу не відповідають обставинам справи, суд не звернув уваги на

відсутність в його діях дисциплінарного проступку, судом неправильно

застосовано норми матеріального та процесуального права.

В судовому

засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представники відповідача апеляційної скарги не визнали.

Вважають, що судом правильно вирішено спір та відмовлено в позові.

справа №22-881 2006 р.                                  Головуючий у 1-й інстанції  Іщенко І.

В.

категорія 39/40                                                  Доповідач Яремко В.В.

Колегія судців, перевіривши доводи апеляційної скарги приходить до

висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню

частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з

того, що позивач наказом директора

підприємства від 11 травня 2005 року вже був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, а

наступний наказ від 17 травня 2001 року про звільнення позивача з

роботи, яким констатовано неналежне виконання позивачем своїх трудових

обов'язків 14 квітня 2005 року, є обґрунтованим.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про правомірність звільнення позивача з роботи зроблено внаслідок порушення норм

матеріального права - п.3 ст. 40 КЗпП України, що відповідно до п.3 ст. З09 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення

позовних вимог в цій частині.

Відповідно до

п.3 ст. 40 КЗпП

України допускається звільнення з роботи працівника

у разі систематичного невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або

правилами внутрішнього трудового розпорядку,

якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського

стягнення.

Таким чином, зі змісту вказаної норми права слідує, що звільнення

працівника може мати місце лише за проступок на

роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення попередніх

проступків.

По справі встановлено, що наказом директора підприємства НОМЕР_2 на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у

вигляді догани за проступки, які мали місце 27-29 квітня 2005

року (а.с.74-75).

Зі змісту наказу НОМЕР_1 вбачається, що звільнення позивача проведено з огляду на допущення ним дисциплінарного

проступку 14 квітня 2005 року та наявності вже згаданого

дисциплінарного стягнення від 11 травня 2005 року (а.с.15-16).

Таким чином, на порушення п.3 ст. 40 КЗпП України, відповідачем

звільнено позивача не за проступок, вчинений

після застосування до нього дисциплінарного стягнення, а за проступок, який за твердженням відповідача мав місце до 11 травня 2005 року, тобто до застосування дисциплінарного стягнення.

За таких

обставин вимоги позивача про незаконність звільнення та про необхідність поновлення його на роботі є

обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача

середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за період з 17 травня 2005 року по день ухвалення рішення.

Зокрема, з відповідача на користь позивача слід стягнути 42713 грн. 97 коп., виходячи з такого розрахунку.

Заробітна плата за останні два місяці, які передували звільненню позивача з роботи складала за березень - 2719 грн. 75 коп., за квітень - 1837 грн. 92 коп. ( а.с.73), а кількість робочих днів за вказані місяці - 43. Середньоденний заробіток

становить - 105 грн. 99 коп.(2719,75+1837,92) : 43 ). Число днів вимушеного прогулу за період з 18 травня 2005 року по 20 грудня 2006 року складає 403 днів. Тому сума, яка підлягає стягненню в

рахунок оплати вимушеного прогулу має становити 42713 грн. 97 коп. (105,99 х 403).

Що ж стосується вимог позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати

у зв'язку зі звільнення його з роботи, то вони є

недоведеними та безпідставними.

Позивач не

посилався на відповідні конкретні докази нарахування чи не нарахування йому певних грошових сум, не міг

визначити конкретної суми, що підлягає стягненню.

Крім цього, вказані позовні вимоги за змістом є такими, що підлягали б задоволенню лише у випадку визнання звільнення

правомірним та обґрунтованим.

На підставі п.3 ст. 40 КЗпП України та керуючись ст.ст.. 209,

218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1

задовольнити частково.

Рішення

Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2006

року скасувати .

Позов ОСОБА_1 до

Державного підприємства спеціального зв'язку про поновлення на роботі , стягнення

заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

ОСОБА_1,

звільненого з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 Чернівецького обласного вузла спеціального

зв'язку Державного підприємства спеціального зв'язку наказом директора НОМЕР_1 за п.3 ст. 40 КЗпП України,

поновити на вказаній посаді.

Стягнути з

Державного підприємства спеціального зв'язку, розрахунковий рахунок 26009353 у ВАТ

«Райффайзен Банк Аваль», МФО

356464, код 23250484,

на користь ОСОБА_1 42713

гривень 97 коп. - заробітної плати

за час вимушеного прогулу за період з 18

травня 2005 року по

день ухвалення цього рішення, утримавши з цієї суми податки та інші платежі на

користь держави.

Стягнути з

Державного підприємства спеціального зв'язку, розрахунковий рахунок 26009353 у ВАТ

«Райффайзен Банк Аваль», МФО

356464, код 23250484,

на користь держави 51

грн. судового збору.

Стягнути з

Державного підприємства спеціального зв'язку, розрахунковий рахунок 26009353 у ВАТ

«Райффайзен Банк Аваль», МФО

356464, код 23250484,

30 грн. в рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду цивільних справ, перерахувавши вказану суму на

розрахунковий рахунок 37317008000095

, код ЗКПО 02894728, банк УДК у Чернівецькій

області, МФО 856135, отримувач

- Апеляційний суд

Чернівецької області.

В позові ОСОБА_1

до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення нарахованої але

не виплаченої заробітної плати у зв'язку зі звільненням з роботи відмовити.

Рішення в

частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за час

вимушеного прогулу у розмірі середньомісячного заробітку -2278 гривень 83 коп. підлягає

негайному виконанню.

Рішення

набирає законної сили з моменту проголошення , але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом

двох місяців до Верховного Суду України.