Рішення

від 17.06.2014 по справі 922/2182/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р.Справа № 922/2182/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть - АЗС-Україна", м. Полтава до Печенізької районної державної лікарні ветеринарної медицини Харківської області, смт. Печеніги про стягнення 14183,77 грн. за участю представників сторін:

позивача - Антоненко В.О., довіреність від 10.01.2014 року;

відповідача - Зеленський П.М., довіреність від 17.06.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть - АЗС - Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Печенізької районної державної ветеринарної медицини Харківської області суму основного боргу у розмірі 10550,00 грн., 206,38 грн. 3% річних, 779,34 грн. інфляційних, 1909,55 грн. пені 0,1 %, 738,50 грн. штрафу. Позовні вимоги позивач обгрунтовує неналежним виконанням умов Договору поставки нафтопродуктів по одноразовим відомостях за № 10 - ЧУГ/Т. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн. покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17 червня 2014 року.

У судовому засіданні 17 червня 2014 року представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та надав із супровідним листом за вх. № 20144 додаткові документи, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 17 червня 2014 року визнає позовні вимоги.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25 січня 2013 року між Печенізькою районною державною лікарнею ветеринарної медицини Харківської області (відповідачем) та товариством з обмеженою відповідальністю " Татнєфть - АЗС - Україна) було укладено договір поставки нафтопродуктів по одноразовим відомостях за № 10 - ЧУГ/Т.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти, іменовані надалі "Товар", а Покупець оплатити і прийняти нафтопродукти на умовах, визначених цим Договором.

Згідно до п. 2.1. Договору, кількість поставленого Товару визначається відповідно до видаткової накладної на відпуск разових відомостей на нафтопродукти.

Відповідно до п. 3.4. Договору, товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що оплата за товар, який переданий за даним Договором, повинна бути здійснена протягом 20 днів з дати підписання видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 вересня 2013 року представник відповідача Чумак Галина Григорівна за дорученням № 24 від 11 вересня 2013 року отримала нафтопродукти, а саме: бензин А-92 1000 літрів, згідно накладної № ЧГ000000 від 11.09.2013 року на суму 10550,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Однак, відповідач не здійснив оплату у строки обумовлені вищевказаним Договором, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 10550,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

З метою досудового врегулювання господарського спору, позивач направив відповідачу претензію-вимогу за вих. № 21/04-199 від 07.02.2014 року про оплату заборгованості в десятиденний термін.

13 лютого 2014 року відповідач направив відповідь на претензію за № 14, в якій підтверджує свою заборгованість, однак зазначає, що платіж буде сплачений після отримання фінансування з державного бюджету, тобто у невизначений термін.

На підставі вказаного, позивач був змушений звернутись до суду за захистом свого права.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки нафтопродуктів по одноразовим відомостях за № 10-ЧУГ/Т від 25.01.2013 року складає 10550,00 грн., що підтверджується належними доказами та визнана відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10550,00 грн. основного боргу.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1909,55 грн. та 7% штрафу у розмірі 738,50 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Водночас ч. 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад традцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обгрунтований розрахунок пені та 7% штрафу за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 1909,55 грн. сума 7% штрафу складає 738,50 грн, які підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 206,38 грн. та інфляційних витрат у розмірі 779,34 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних витрат, а також розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 206,38 грн. та інфляційних витрат у сумі 779,34 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 526, ч.1 ст.530, 625 ЦК України, ст. ст. 216, 217, ч. 1 ст. 230, ч. 2 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Печенізької районної державної лікарні ветеринарної медицини Харківської області ( 62801, Харківська область, Печенізький район, смт. Печеніги, пров. Береговий, 8, код ЄДРПОУ 23008091, п/р 35221005000869 в УДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть - АЗС - Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448, п/р 2600536100901 в ПАТ "Банк Петрокоммерц - Україна", МФО 300120) - 10550,00 основного боргу, 203,38 грн. 3% річних, 779,34 грн. інфляційних втрат, 1909,55 грн. 0,1 % пені, 738,50 грн. 7% штрафу, 1827,00 грн. судових витрат.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.06.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/2182/14