Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а/0570/14332/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/14332/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофоров А.Б.

при секретарі Попов А.М.

за участю представника позивача - Ковальова С. В.

представників відповідача - Братченко Т.А., Кузнєцової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304, у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіфакт», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними висновків акту від 25.09.2012 р. № 2097/22-411/35832376 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Артіфакт», код ЄДРПОУ 35832376 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р. До початку розгляду справи по суті позивач змінив предмет позову і просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 (з податку на прибуток підприємств) та від 16.10.2012 р. № 0000142304 (з податку на додану вартість), прийняті за результатами вказаної перевірки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що задекларований ним та зменшений відповідачем розмір валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту підтверджується в повному обсязі первинними та іншими документами. Надані ним до перевірки товарно-транспортні накладні вважає такими, що підтверджують факт перевезення ТМЦ. Позивач також вказав, що перевезення невеликих партій ТМЦ здійснював власним транспортним засобом. Що стосується взаємодії з підприємствами, які на момент проведення перевірки були закриті або перебувають в процесі припинення підприємницької діяльності, позивач вказує, що господарські операції мали місце в період, коли такі підприємства були належним чином зареєстровані, в тому числі, як платники ПДВ. Сам факт ліквідації підприємства не свідчить про безпідставність формування валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за операціями з такими підприємствами, які носили реальний характер та підтверджені документально. В обґрунтування позовних вимог позивач також вказує на подальшу реалізацію придбаних ТМЦ, внаслідок чого позивачем у повному обсязі сплачувалися до бюджету податок на прибуток та ПДВ.

Тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує. Посилається на встановленні порушення позивачем податкового законодавства, які призвели до заниження податку на прибуток на суму 1382415 грн. та податку на додану вартість у сумі 1086161 грн. через фактичне нездійснення позивачем операцій з придбання ТМЦ та послуг з їх перевезення. Підставою для висновків про нереальний характер господарських операцій позивача вважає неможливість перевірки його контрагентів, недоцільність господарських операцій з перевезення, неповне заповнення усіх обов'язкових реквізитів товарно-транспортних накладних, перерахування коштів без мети реального настання правових наслідків. У письмових запереченнях проти позову відповідач також посилається на відсутність актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції, проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, відсутність у позивача виробничих, складських, торгових приміщень.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон".

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» зареєстроване як юридична особа 31.03.2008 р., ідентифікаційний код юридичної особи 35832376. (т.1 а.с. 9-16) З 01.04.2008 р. ТОВ «Артіфакт» перебуває на обліку в податковому органі, що підтверджується довідкою від 01.04.2008 р. № 89/10/29-114-1 за формою 4-ОПП. (т.1 а.с. 17) ТОВ «Артіфакт» зареєстровано як платник податку на додану вартість та отримало Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100119455, видане ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька 03.06.2008 р. (т.1 а.с. 18)

Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка на підставі наказу № 354 від 10.09.2012 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., за наслідками якої складений акт від 25.09.2012 р. № 2097/22-411/35832376 (надалі - акт перевірки). (т.1 а.с. 19-49) За наслідками проведення перевірки встановлені порушення пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, пп. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 , п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наслідками розгляду заперечень позивача відповідач своїм листом від 16.10.2012 р. № 6585/10/22-413 взяв до уваги лише доводи позивача стосовно арифметичної складової донарахованих позивачем сум податку на прибуток на ПДВ, які відповідачем були зменшені. Щодо суті порушень, визначених в акті перевірки, відповідач з доводами позивача не погодився, і у вказаному листі підтвердив наявність порушень, визначених в акті перевірки. (т.1 а.с. 50-58)

З урахуванням результатів перевірки та результатів розгляду заперечень позивача проти висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304, які є предметом судового оскарження. (т.1 а.с. 59-60)

З адміністративним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень позивач звернувся 24.10.2012 р., тобто в межах строків звернення до адміністративного суду, встановлених ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАСУ).

Аналізуючи пояснення сторін та надані докази по суті виявлених відповідачем за наслідками перевірки порушень, суд виходить з наступного.

Між сторонами відсутній спір з приводу арифметичних розрахунків визначених відповідачем сум податкових зобов'язань та нарахованих на них сум штрафних санкцій. В акті перевірки відповідачем встановлено, а в судовому засіданні підтверджено надання позивачем до перевірки усіх документів, що стосуються спірних господарських операцій.

Згідно ч. 3 ст. 72 КАСУ обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Отже, суть спору у справі полягає у різному тлумаченні сторонами фактичних обставин справи стосовно реального характеру здійснених позивачем господарських операцій з придбання та реалізації ТМЦ і їх перевезення.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 (надалі - Порядок) акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно п. 4 Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п. 5 Порядку). Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених.

Суд зазначає, що в порушення вказаних норм Порядку відповідач в акті перевірки не навів системний, чіткий та об'єктивний виклад виявлених порушень, не здійснював аналіз фінансово-господарських операцій платника податків, а обмежився лише припущеннями щодо нереального характеру господарських операцій позивача по купівлі та перевезенню товарів.

Податковим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу було визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість. Питання оподаткування вказаними податками у період, що перевірявся, регулювалися спочатку Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», а потім Податковим кодексом України.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пп. 139.1.1. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, до яких витрати на придбання товарів для їх подальшої реалізації та втрати на перевезення таких товарів не відносяться.

Згідно п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Таким чином, позивач мав право відносити до складу витрат та податкового кредиту вартість придбаних товарів та послуг з їх перевезення і суми ПДВ у складі таких товарів та послуг за умови фактичного здійснення таких господарських операцій, їх документального підтвердження та зв'язку з господарською діяльністю. При цьому в частині оподаткування податком на додану вартість придбані товари мають використовуватися в оподатковуваних ПДВ операціях.

Щодо документального підтвердження означених господарських операцій, суд зазначає, що матеріали справи містять усі необхідні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій та дають право платнику податків на їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку, а саме: договори із постачальниками товарів для позивача та перевізником, заявки до договорів із перевізником, видаткові накладні із постачальниками на придбаний від них товар, акти здачі-прийняття наданих послуг із перевізником, рахунки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. За формою та змістом надані до матеріалів справи первинні документи відповідають вимогам первинного документа, що містяться у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». (т 2-т. 17)

Згідно з наданими до матеріалів справи аналітичних даних до рахунку 281 «Товари на складі» за весь період, що перевірявся, вбачається відображення руху товарів на склад та зі складу позивача.

В процесі здійснення господарської діяльності позивачем здійснювався облік виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджено книгою обліку довіреностей ТОВ «Артіфакт», яка ведеться з 01.07.2008 р. по весь період, що перевірявся. (т. 2 а.с. 39-44)

Фактична сплата позивачем придбаного товар та оплати на його користь за реалізований товар підтверджуються випискою по поточному рахунку позивача № 26004118242 за весь період, що перевірявся, наданою АТ «Райффайзен Банк Аваль» та податковим органом не оспорюється. ( т.1 а.с. 82-254)

Що стосується товарно-транспортних накладних, то відсутність у них таких реквізитів, як вид пакування, кількість місць, спосіб визначення маси, вид навантаження, спосіб навантаження, час вибуття та прибуття не свідчить про нереальний характер здійснених із залученням ТОВ «Тілігул» перевезень товару. Наявність у вказаних товарно-транспортних накладних даних вантажовідправника (постачальника позивача), вантажоодержувача (позивача) та перевізника (ТОВ «Тілігул»), переліку товарів, що перевозяться, місця відправлення та призначення вантажу, особистих підписів посадових осіб та водія і печаток вищезазначених учасників перевезення вантажу надає змогу ідентифікувати господарські операції та встановити реальність їх вчинення. При цьому суд зазначає, що підставою для відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача операцій з перевезення товару були акти здачі-приймання наданих послуг між позивачем та ТОВ «Тілігул», які відповідають вимогам первинного документу, що встановлені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено чинним у період, що перевірявся законодавством.

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладна №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп.б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обов'язковим.

За таких обставин відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення витрат з придбання транспортних послуг (та ПДВ у їх складі) до складу валових/витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Та податкового кредиту.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, відповідають вимогам закону, а відповідачем не встановлено порушень при видачі та оформленні податкових накладних з ПДВ з боку контрагентів позивача.

Твердження податкового органу про безтоварний характер господарських операцій позивача суд вважає помилковим та необґрунтованим з огляду на наявні у справі первинні та інші документи та фактичні обставини справи. При аналізі здійснених позивачем господарських операцій на предмет їх реальності суд враховував наступне.

Сторонами не оспорюються, що усі контрагенти позивача, перелічені в акті перевірки, під час взаємовідносин із позивачем були у встановленому законом порядку зареєстрованими суб'єктами господарювання, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були платниками ПДВ. Судом не встановлено фактів здійснення позивачем господарських операцій із переліченими в акті перевірки юридичними особами після анулювання їх свідоцтв платника ПДВ та державної реєстрації припинення таких юридичних осіб. Не зазначає про наявність таких фактів і податковий орган. Подальша ліквідація або нездійснення господарської діяльності окремими контрагентами позивача не може свідчити про безпідставність формування валових витрат/ витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за операціями з такими контрагентами.

Податковим органом не проводилися перевірки контрагентів позивача, перелік яких наведено в акті перевірки. Суд критично ставиться до посилань відповідача про неможливість здійснення перевірок (зустрічних звірок) контрагентів позивача. Податковий орган має підстави, можливість та необхідний обсяг повноважень для своєчасного здійснення контролю за діяльністю контрагентів позивача і, зокрема, взаємовідносин із позивачем. Щодо контрагентів позивача, які на сьогоднішній день припинили свою діяльність, суд зазначає, що не проведення податкових перевірок інших підприємств не має тягнути негативні наслідки для позивача. За таких обставин, суд вважає, що неможливість здійснення перевірок (зустрічних звірок) контрагентів позивача не може свідчити про порушення з боку позивача, а лише може свідчити про неналежне виконання податковими органами покладених на них функцій та повноважень.

Податковим органом не встановлено жодних розбіжностей між даними податкового обліку позивача та даними задекларованих податкових зобов'язань його контрагентів. Не надано суду відомостей про порушення контрагентами позивача податкового законодавства по взаємовідносинам із позивачем.

Посилання відповідача в акті перевірки на матеріали документальної позапланової перевірки ПП «Техно КМП», суд не бере до уваги, оскільки за результатами такої перевірки встановлено порушення в частині формування ПП «Техно КМП» податкового кредиту (операції з придбання). В свою чергу у взаємовідносинах із позивачем ПП «Техно КМП» виступало продавцем (постачальником) товарів, формувало по взаємовідносинам із позивачем податкові зобов'язання з ПДВ, щодо яких про будь-які порушення в акті перевірки не йдеться.

Податковим органом не надано жодних доказів не лише щодо обізнаності позивача стосовно протиправного характеру діяльності його контрагентів, а й взагалі не наведено та не зазначено про наявність будь-яких доказів протиправного характеру діяльності контрагентів позивача.

Посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду м. Києва стосовно ТОВ «Леміш груп», як на підставу для твердження про нереальний або фіктивний характер господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом суд вважає необґрунтованим з наступних підстав. Вказаним вироком було засуджено одного з засновників ТОВ «Леміш груп», який взагалі не є посадовою особою підприємства та не мав відношення до фінансово-господарської діяльності останнього. Статутні документи ТОВ «Леміш груп» не визнавалися недійсними, державна реєстрація ТОВ «Леміш груп» не припинялася, підприємство на теперішній час є зареєстрованим суб'єктом господарювання і перебуває на податковому обліку, про що зазначено в акті перевірки.

Така позиція висвітлена у листі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12 де зокрема говориться, що особливістю преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 72 КАС України, є їх обов'язковість для суду, що розглядає справу.

Частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є: наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

При аналізі реальності господарських операцій позивача з придбання товарів, суд враховує, що в подальшому придбаний позивачем товар реалізовувався на користь низки суб'єктів господарювання. Продаж ТОВ «Артіфакт» на користь третіх осіб та оплата з їх боку товару підтверджується наданими до матеріалів справи договорами, специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками, оплатами на поточний рахунок позивача. За результатами постачання позивачем формувалися податкові зобов'язання та сплачувалися податки до бюджету, що підтверджено актом перевірки. При цьому в акті перевірки не встановлено жодних порушень при формуванні позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

Судом за наслідками аналізу первинних документів та на підставі пояснень представника позивача встановлено, що товар, який придбавався та реалізовувався позивачем, є непродовольчим, не великогабаритним, не важким (завантаження та розвантаження можна здійснювати ручним способом), не потребує особливих умов зберігання (низьких чи високих температур зберігання, спеціальний ємкостей тощо, для зберігання достатньо звичайного складського приміщення). Щодо означених обставин відповідач не заперечував.

Вищенаведені характеристики товару, який придбавався та реалізовувався позивачем, дають суду змогу зробити висновок про безпідставність посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача власних транспортних засобів, навантажувальних механізмів, торгових приміщень, приміщень для схову, незначну чисельність штатних працівників.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивача спеціальних дозволів та ліцензій, оскільки придбання та реалізація товару за спірними господарськими операціями не потребує ліцензій чи спеціальних дозволів.

Що стосується зберігання товарів позивачем, до матеріалів справи надані договори оренди та акти приймання-передачі офісних та складських приміщень за період, що перевірявся. Посилання ж відповідача на відсутність приміщень для зберігання ТМЦ у 2012 році не має відношення до справи, оскільки податковим органом під час проведення перевірки не встановлено порушення податкового законодавства позивачем в частині придбання ТМЦ протягом 2012 року.

Судом також врахована, а відповідачем не спростована реальна можливість здійснення позивачем перевезень невеликих партій товару безпосередньо директором товариства за допомогою мікроавтобусу Mersedes-benz 110, реєстраційний номер НОМЕР_3, повною масою 2600 кг, який належить директору та єдиному засновнику позивача ОСОБА_5. Вказані обставини підтверджені посвідченням водія на ОСОБА_5 та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4. Пояснення представника відповідача з приводу відсутності договору оренди вказаного транспортного засобу суд не бере до уваги, оскільки вони не стосуються встановлених податковим органом порушень. Суд зазначає, що використання працівниками підприємства (яким є і директор юридичної особи) власного транспорту для потреб виробництва не лише не забороняється, а й прямо дозволяється чинним законодавством. Так п. 3.22 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/871, передбачено, що не належать до фонду оплати праці компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту.

Стосовно формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із перевізником позивача ТОВ «Тілігул» суд не приймає до уваги посилання податкового органу на нереальний характер здійснених ним для позивача перевезень придбаного товару через територіальну віддаленість вказаного контрагента. Реальна можливість та фактичне здійснення ТОВ «Тілігул» перевезень для позивача підтверджено матеріалами справи, а саме: договорами/заявками-договорами із позивачем, актами здачі-приймання наданих послуг, податковими накладними, оплатами за надані послуги, товарно-транспортними накладними, довідкою за підписом керівника ТОВ «Тілігул» від 24.10.2012 р. № 128, якою підтверджується належність до ТОВ «Тілігул» транспортного засобу, який зазначені в товарно-транспортних накладних, на перебування в штаті підприємства водія,який здійснював спірні перевезення. До матеріалів справи також долучені завірені ТОВ «Тілігул» копії ліцензійної картки та свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу за ТОВ «Тілігул», посвідчення водія, паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру водія ОСОБА_6, який здійснював перевезення та вказаний у товарно-транспортних накладних. В свою чергу, суд зазначає про те, що свобода господарської діяльності, наявність ліцензії на здійснення перевезень по всій території України, державна реєстрація суб'єктом господарювання, відсутність законодавчих чи інших обмежень для здійснення перевезень по певній території, наявність власних транспортних засобів свідчать про право та реальну можливість ТОВ «Тілігул» здійснювати перевезення по всій територій України. Податковим органом не надано жодних доказів щодо відсутності фактичного надання транспортних послуг, не зазначається і про наявність таких доказів.

Стосовно нерентабельності господарських витрат позивача, про яку зазначає податковий орган, суд зауважує, що це твердження не ґрунтується на доказах. В свою чергу наявними у справі доказами встановлено перевищення доходів позивача над витратами, відсутність від'ємного зазначення по податку на прибуток та заявленого бюджетного відшкодування ПДВ, що, на думку суду, навпаки свідчить про рентабельність господарської діяльності та витрат позивача.

Суд також зауважує, що відповідачем до спірних податкових повідомлень-рішень включено у повному обсязі визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ за весь період, що перевірявся (з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р.). Абз. 2 п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення містить, зокрема, підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків.

У спірних повідомленнях-рішеннях визначено порушення лише положень Податкового кодексу України, що регулюють питання оподаткування податками на прибуток та додану вартість. При цьому до 31.12.2010 року включно питання оподаткування податком на додану вартість регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість», а питання оподаткування податком на прибуток підприємств до 31.03.2011 р. включно регулювалися Законом України «Про податок на прибуток підприємств». Порушення положень вказаних законів відповідачем у спірних податкових повідомленнях-рішеннях не визначено, що свідчить про невідповідність оскаржених податкових повідомлень-рішень вимогам Податкового кодексу України.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Податковим органом не доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Одночасно, матеріалами справи підтверджено факт відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Безпідставність визначення податковим органом податкових зобов'язаннь позивачу обумовлює безпідставність застосування до платника податків штрафних санкцій, визначення яких пов'язано саме з донарахуванням контролюючим органом суми податкового зобов'язання платнику податків.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304 підлягають задоволенню.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 2146,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000142304 в повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» (83047, м. Донецьк, вул. Антропова 2, буд. 35, ІК - 35832376) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146,00 грн., шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 29 листопада 2012 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений та підписаний 04.12.2012 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.