Рішення

від 02.07.2014 по справі 910/11211/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11211/14 02.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина -Тігріс»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як

вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс»

про стягнення 516275,51 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Романюк Л.М. - по дов. №б/н від 20.06.2014р.

Від відповідача: Ільїн С.В. - по дов. №233 від 27.12.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина -Тігріс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути на свою користь з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» 504 000 грн. заборгованість, 12 275,51 грн. - 3 % річних. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до договору оренди №06-10/6/13-Вк від 10.06.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/11211/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.07.2014р. за участю представників сторін.

В судовому засіданні, судом оглянуто оригінали документів, витребувані ухвалою про порушення провадження по справі від позивача. Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не надав. В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні 02.07.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

10.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина -Тігріс» (надалі позивач) та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» (надалі відповідач) було укладено договір №06-10/6/13-Вк оренди нерухомого майна.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування майно, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 556,40 кв.м., що розташовані по вул.. Декабристів під номером 22а в м. Чернівці, і складаються з будівлі складу мастил та фарб цегляна літ. А загальною площею 469,70 кв.м., будівля насосної станції лі. Б загальною площею 86,70 кв.м.,

Зазначена будівля була передана позивачем відповідачу за актом прийому-передачі від 01 липня 2013 року.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Сторони в п. 3.1. договору визначили розмір орендної плати в сумі 84 000 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з п. 3.5, 3.6 Договору орендна плата нараховується відповідачу, починаючи з моменту підписання акту приймання-передачі. Останнім днем нарахування та сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні майна позивачу або дата примусового виселення відповідача. Орендна плата сплачується відповідачем з урахуванням п.3.2 та 3.3. договору щомісячно до 20- го числа поточного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача.

Строк дії договору сторони визначили в п. 9.1, а саме: договір укладено на 2 роки 11 місяців та діє з 01.07.2013року до 01.06.2016року включно.

Відповідач в порушення умов договору зобов'язань щодо повної сплати платежів, передбачених даним договором, не виконав.

Матеріалами справи підтверджується, що за період з 01.07.2013р. по 01.05.2014р. відповідач повинен був сплатити орендну плату в сумі 840 000 грн.

Відповідачем частково здійснено оплату орендних платежів в сумі 336 000 грн.

Станом на час звернення позивача з позовом та розгляду справи в судовому засіданні заборгованість відповідача перед позивачем становить 504 000 грн.

Оцінюючи подані позивач докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині оплати орендних платежів у зв'язку з чим виник борг в сумі 504 000,00 грн.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 504 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 12 275,51 грн. - 3 % річних.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 12 275,51 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 49, ст..ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, код ЄДРПОУ 20077743 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина -Тігріс» (58000, м. Чернівці, вул. Зелена,5, код ЄДРПОУ 33761754) 504 000 грн. 00 коп. основного боргу, 12 275 грн. - 3% річних, 10 325 грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.07.2014р.

Суддя Трофименко Т.Ю.