Рішення

від 12.06.2014 по справі 910/5510/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5510/14 12.06.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-інжинірингове підприємство «Поліформ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат»

про стягнення 84 548,00 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від позивача Когут О.М. (за довіреністю)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-інжинірингове підприємство «Поліформ» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 133 897,67 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач пояснив, що на підставі досягнутої домовленості з відповідачем зобов'язувався оплатити металопрокатну продукцію: полоса 20х500х1660 марка сталі 40х13, полоса 30х500х1740 марка сталі 40х13 (далі - товар), а відповідач зобов'язувався поставити позивачу оплачений товар.

24.10.2013 р. позивач оплатив товар у повному обсязі, а 25.10.2013 р. відповідач передав позивачу товар на загальну суму 63 441,00 грн. Проте, позивачем було з'ясовано, що товар, переданий відповідачем, неналежної якості.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 133 897,67 грн. збитків, які складаються з 126 882,00 грн. подвійної вартості неякісного товару та 7 015,67 грн. додаткових витрат на перевезення, різку та термічну обробку, а також зберігання товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5510/14 та призначено її розгляд на 29.04.2014 р.

29.04.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 27.05.2014 р.

27.05.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заява про відсутність аналогічного спору та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом. Крім того, представник позивач подав заяву про зміну позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача 84 548,00 грн. суми грошових коштів, сплачених за товар неналежної якості, витрат, понесених позивачем, та штрафу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12 Постанови, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

З огляду на те, що заява про зміну позовних вимог (зміну предмету позову) надійшла до початку розгляду справи по суті, вказана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з врахуванням заяви про зміну предмету позову підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 12.06.2014 р.

11.06.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення та заява, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача фактичну вартість товару неналежної якості у розмірі 63 441,00 грн., 14 091,33 грн. штрафних санкцій, витрати на перевезення товару в сумі 2 634,73 грн., витрати на різку та термічну обробку товару в розмірі 4 004,88 грн. та 376,06 грн. витрат на зберігання товару, а всього 84 548,00 грн.

12.06.2014 р. у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

За таких обставин, суд вважає за можливе, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 12.06.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-інжинірингове підприємство «Поліформ» (далі - позивач), на підставі досягнутої домовленості з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» (далі - відповідач), зобов'язувалось оплатити металопрокатну продукцію: полоса 20х500х1660 марка сталі 40х13, полоса 30х500х1740 марка сталі 40х13 (далі - товар), а відповідач зобов'язувався поставити позивачу оплачений товар.

25.10.2013 р. відповідач передав позивачу товар на загальну суму 63 441,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № СП-2510/02, копія якої долучена до матеріалів справи, а позивач вказаний товар прийняв, що підтверджується довіреністю № 110 від 24.10.2013 р., виданою позивачем особі, уповноваженій на отримання товарно-матеріальних цінностей від відповідача.

24.10.2013 р. позивач оплатив отриманий від відповідача товар у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 408, копія якого долучена до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач передав позивачу товар неналежної якості.

У зв'язку з цим, позивач направив на адресу відповідача лист № 147-142 від 12.11.2013 р., у якому повідомив, що за результатами проведеного хімічного аналізу було встановлено, що товар, отриманий від відповідача, не відповідає за маркою сталі, оскільки містить менший відсоток хрому, ніж передбачено ДСТУ 5632, і тому не може бути використаний за призначенням. Позивач просив відповідача забезпечити явку уповноваженого представника останнього для складання акту про скриті недоліки.

28.11.2013 р. комісією, до складу якої, зокрема, входив представник відповідача - Бардаченко А.С., був складений акт про відібрання зразків № 1, акт перевірки відповідності марки сталі № 3, акт огляду продукції № 5.

Так, в акті про відібрання зразків № 1 було вказано, що зразки відбираються із продукції полоса 20х500х1660 ст. 40х13 в кількості 0,6 тн (4 шт.), полоса 30х500х1740 ст. 40х13 в кількості 0,99 тн (5 шт.), отриманої 25.10.2013 р. по рахунку-фактурі № СФ-0003308 від 23.10.2013 р., накладній № СП-2510/02 від 25.10.2013 на поставку продукції - вага продукції 1,59 тн. Вказаний акт підписаний представником відповідача без будь-яких застережень.

З акту перевірки відповідності марки сталі № 3 вбачається, що за результатами хімічного аналізу лабораторії ПАТ «ДАЗ» та виписки із сертифікату № 1-01/12 від 28.11.2013 р. встановлена невідповідність марки сталі: в документах постачальника вказана марка сталі полос 20 мм, 30 мм ст. 40Х13, в дійсності - марка сталі 40Х. В акті встановлено, що у зв'язку з невідповідністю марки сталі продукт не може бути використана за призначенням. Вказаний акт підписаний представником відповідача без будь-яких застережень.

В акті огляду продукції № 5, зокрема, вказано, що розмір смуг та вага, вказані у видатковій накладній № СП-2510/02 від 25.10.2013 р. і рахунку-фактурі № СФ-0003308 від 23.10.2013 р., не відповідають фактично отриманим. Сертифікат якості на дані смуги не відповідає відвантаженій продукції та не завірений печаткою постачальника. Слідів гарячого таврування і нанесення маркування фарбою марки сталі смуг не виявлено. Представник відповідача зазначив, що наданий для огляду металопрокат знаходиться на території виробництва, пройшов виробничій процес виготовлення заготовок. Належне зберігання спірного товару не забезпечено. Ідентифікувати металопрокат неможливо.

Разом з тим, беручи до уваги, що представник відповідача не заперечив факт поставки товару позивачу під час складання вищевказаних актів, позивач вчасно та в повному обсязі виконав свій обов'язок з оплати отриманого від відповідача товару та звернувся до відповідача з повідомленням про наявність недоліків якості товару одразу після їх виявлення, суд дійшов висновку про те, що дії позивача спрямовані на захист свого порушеного права та не мають на меті ухилення від виконання зобов'язання перед відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що відповідач передав позивачу товар неналежної якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 3 цієї статті, основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України закріплено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 673 Цивільного кодексу України, у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам (ч. 4 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів

Частиною 5 ст. 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Так, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 63 441,00 грн. вартості товару неналежної якості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 14 091,33 грн. штрафних санкцій, витрати на перевезення товару в сумі 2 634,73 грн., витрати на різку та термічну обробку товару в розмірі 4 004,88 грн. та 376,06 грн. витрат на зберігання товару.

В обґрунтування вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач посилається на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, зазначаючи при цьому, що за порушення умов щодо якості товару стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісної продукції.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, позивач документів, які підтверджують, що хоча б одна сторона правовідносин є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, суду не надав.

Крім того, частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, неустойка (штраф) є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на те, що поставка здійснювалась у спрощений спосіб, тобто без укладення договору у письмовій формі, а також враховуючи те, що позивачем не надано документів, які підтверджують укладення сторонами договору про забезпечення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 14 091,33 грн. є необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на перевезення товару в сумі 2 634,73 грн., витрат на різку та термічну обробку товару в розмірі 4 004,88 грн. та 376,06 грн. витрат на зберігання товару, позивач, зокрема, зазначив, що обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно з ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлені до стягнення суми витрат на перевезення, різку та термічну обробку, зберігання товару не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на перевезення товару в сумі 2 634,73 грн., витрат на різку та термічну обробку товару в розмірі 4 004,88 грн. та 376,06 грн. витрат на зберігання товару, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 370,90 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» (04211, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4А, офіс 2, код 38556766) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-інжинірингове підприємство «Поліформ» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, будинок 122, код 25007925) 63 441 (шістдесят три тисячі чотириста сорок одну) грн. 00 коп. вартості товару неналежної якості та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 90 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 04.07.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова