Постанова

від 25.01.2007 по справі а382/13-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А382/13-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"25" січня 2007 р.                                                                   м. Київ

10 год. 30 хв.          

Господарський суд в складі:

головуючого                                       судді Наріжного С.Ю.

при секретарі                                         Марценюк О.М.

розглянувши адміністративну справу №А382/13-06 за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ

до Закритого акціонерного товариства „Літківська фабрика художніх виробів ім. Т.Г.Шевченка”, с. Літки

про стягнення 11321 грн.

Представники:   

від  позивача           Кубишкіна Н.Г.  –довіреність;

від  відповідача      Троценко О.Б. –довіреність;

                                                             СУТЬ СПОРУ:

                   До господарського суду Київської області звернулось Київське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (далі –позивач) з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства „Літківська фабрика художніх виробів ім. Т.Г.Шевченка” (далі –відповідач) штрафу за невиконання встановленого нормативу щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 10630 грн. та пені в сумі 691 грн.

Представник позивача позовні вимоги  в судовому засіданні підтримав,  вважає  їх  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. А саме, позивач зазначає, що відповідач не створив необхідну кількість робочих місць для інвалідів та не звертався до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 11321 грн.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у запереченні на позов. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідач не одержував пропозицій і не залучався відповідними державними органами для працевлаштування інвалідів. Крім того,  штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця сплачуються підприємством лише за наявності у нього прибутку, а відповідач за результатами роботи у 2005 році був збитковим підприємством.   

Ухвалою господарського суду Київської області провадження від 25.12.2006 р. у справі №А382/13-06 було зупинено до 24.01.2007 р. для надання сторонам часу для примирення та призначено наступне судове засідання по справі на 25.01.2007 р. о 10.30.

24.01.2007 р. відповідач надав суду клопотання про розстрочення стягнення заборгованості у сумі 11321 грн. на 24 місяці зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками.                 

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції станом на 2005 р. (далі - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

З наявного у матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-П1 вбачається, що за звітний період середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становить 39 чоловік, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем згідно з встановленим нормативом складає 2 місця, проте фактично на підприємстві у 2005 році не працювало жодного інваліду.

У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Так відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда  і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі –Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Робоче місце має бути атестоване спеціальною комісією підприємства з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів.

          Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;      щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Доказів створення у 2005р. у встановленому порядку робочих місць для інвалідів, за не працевлаштування яких заявлено до стягнення штрафні санкції та інформування про зазначене відповідних державних органів відповідач суду не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа Ірпінського міського центру зайнятості №03/1874 від 01.12.2006 протягом 2005 року відповідач у звітах по формі № 3-ПН про наявність вільних робочих місць  для працевлаштування інвалідів не зазначав.

Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 224, підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Зі змісту ж  пункту 2.1 цієї Інструкції вбачається, що наявність вакантних посад для працівників з обмеженою працездатністю, якими є, зокрема, інваліди, проставляється саме у графі 4 такого звіту.

Таким чином відповідач не повідомляв відповідні органи про вільні робочі місця для інвалідів у встановленому законодавством порядку, що позбавило можливості центр зайнятості працевлаштувати на них інвалідів.

          Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України   підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.           Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито  усіх   залежних   від   нього   заходів   для   недопущення господарського  правопорушення.  У  разі  якщо інше не передбачено законом  або  договором,  суб'єкт  господарювання   за   порушення господарського  зобов'язання  несе господарсько-правову відповідальність,   якщо   не   доведе,   що   належне   виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і  невідворотних  обставин  за   даних   умов здійснення   господарської   діяльності.   

Статистичний звіт про зайнятість інвалідів по формі № 10-ПІ відповідача, копія якого є в матеріалах справи, є документальним доказом того, що в оспорюваний період на підприємстві не було працевлаштовано одного інваліду при необхідній нормі в двох робочих місцях для інвалідів.

Сума штрафних санкцій, яку необхідно перерахувати за незайняті робочі місця інвалідами в зв'язку з невиконанням 4% нормативу, як встановлено п. 5 Порядку 1767, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для відповідача згідно розрахунку позивача ця сума складає 10630 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч. 3 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” пені у розмірі 691 грн. Як встановлено судом, розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню повністю.

          Згідно ч. 4 ст. 20 Закону, в редакції чинній з 01.01.2006р.,  адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Штрафні санкції та пеня відповідачем в зазначений строк сплачені не були.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що за результатами його роботи за 2005 рік підприємство було збитковим, суд не приймає до уваги з огляду на таке.

Згідно з приписами частини третьої статті 20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” зазначено, що прибуток, який є об'єктом оподаткування, визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

З приписів зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.

Тобто, визначення, згідно з яким “сплату штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку”, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.

З урахуванням наведеного суд вважає, що питання наявності прибутку у відповідача за результатами його діяльності за 2005 р. не має юридичного значення у вирішенні цього спору.

Клопотання відповідача про розстрочення заборгованості у сумі 11321 грн. на 24 місяці зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками не може бути задоволено судом оскільки згідно ст. 263 КАС України  зазначене питання може бути вирішено судом тільки під час виконання судового рішення.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 11321 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись, ст.ст 160-163, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.    Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Літківська фабрика художніх виробів ім. Т.Г.Шевченка” (Київська область, Броварський р-н, с. Літки, вул. Харченка 25а; код ЄДРПОУ 24219571) на користь Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72; код ЄДРПОУ 24074109) штрафні санкції в сумі 10630 (десять тисяч шістсот тридцять) грн. та 691 (шістсот дев'яносто одну) грн.  –пені.

          Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя                                                                                                 Наріжний С.Ю.