Постанова

від 23.01.2007 по справі 31/520

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/520

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 січня 2007 р.                                                                                   № 31/520  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Грека Б.М.,Плюшка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ВАТ “Київське будівельне управління теплових мереж”

на рішеннявід 28.09.2006 р. господарського суду міста Києва

у справі№ 31/520

за позовом ПП “Аланбуд”(надалі –Підприємство)

доВАТ “Київське будівельне управління теплових мереж”(надалі –Управління)

про стягнення 271356 грн.

за участю представників:

від позивача -  Коваленко В.В.,    Сіренко Ю.Є.  (17.01.2007 р.)

від відповідача-  Ткачов Ю.В.

в судовому засіданні 17.01.2007 р. оголошувалась перерва

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2006 р. (суддя Качан Н.І.) позов задоволено: стягнуто з Управління на користь Підприємства 144000 грн. збитків, 119356 грн. упущеної вигоди, витрати на юридичну допомогу.

Не погоджуючись з рішенням, Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. В обґрунтування вимог скарги містяться посилання на те, що справу було розглянуто місцевим господарським судом за відсутності відповідача, якого не було повідомлено належним чином про час і місце засідання суду. В доповненнях до касаційної скарги оскаржувач посилається на порушення судом положень ЦК України та ГПК України.

У відзиві та запереченнях на доповнення до касаційної скарги Підприємство просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення з мотивів її необґрунтованості та безпідставності.

В судовому засіданні 17.01.2007 р. слухання справи закінчено та оголошено перерву для підготовки резолютивної частини постанови до 23.01.2007 р. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (т. 2 а. с. 93 на звороті).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.01.2004 р. між Управлінням (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яким є нежила будівля-профілакторій на 10 механізмів, акумуляторна (літ. К), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4/7. Договір нотаріально посвідчено 22.01.2004 р.

Судом досліджено, що приміщення були придбані позивачем з метою розташування в них власного виробничого цеху і складу, тобто для здійснення статутної діяльності позивача як господарюючого суб'єкта, та передачі частини площ в оренду. З метою забезпечення виробничо-господарської діяльності позивача, 11.03.2004 р. між Управлінням та Підприємством укладено угоди № 1 та № 2, відповідно до умов яких Управління зобов'язалось не перешкоджати Підприємству у встановленні за власний рахунок паркану на межі фактичного землекористування з метою збереження і охорони належного позивачу нерухомого майна та встановленні воріт між пунктами 1 та 2 абрису земельної ділянки, зазначеному в технічному звіті Підприємства, а також внести відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки від 20.02.2001 р., укладеного між Управлінням та Київською міською радою, та виключити з загальної площі орендованих земель земельні ділянки, на яких розташоване майно позивача. Крім цього, відповідно до згаданих угод відповідач зобов'язався надати вільний доступ працівникам позивача на територію, забезпечити вільний доступ робітників охорони Підприємства чи охоронної організації для цілодобового виконання покладених на них обов'язків, а також забезпечити безперешкодне підключення та користування позивачем тепловими, електричними, каналізаційними мережами та водою (технічною та питною) в обсягах, необхідних для обслуговування нерухомого майна та здійснення господарської діяльності позивача. В пункті 3 Угоди № 1 та пункті 7 Угоди № 2 від 11.03.2004 р. сторони передбачили, що в разі порушення однією із сторін своїх зобов'язань за вказаними угодами винна сторона зобов'язана компенсувати іншій стороні всі понесені збитки та втрачену вигоду.

Укладений договір від 22.01.2004 р., а також угоди № 1 та № 2 від 11.03.2004 р. є підставами для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з квітня 2004 р. відповідачем чиняться перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном. Внаслідок неправомірних дій відповідача заблоковано доступ працівників та техніки позивача до належної йому будівлі, у зв'язку з чим паралізовано роботу Підприємства. Судом досліджені обставини звернення Управління до суду з позовом про визнання договору від 22.01.2004 р. недійсним; прийняті до уваги рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2004 р. у справі №34/262 про відмову в позові, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2004 р., рішення Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2006 р. у справі № 22-2022/06 про відмову в позові щодо визнання договору від 22.01.2004 р. недійсним, ухвалу Верховного Суду України від 10.05.2006 р.; враховані встановлені судовими рішеннями факти.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд встановив обставини про те, що внаслідок вчинення відповідачем перешкод, в порушення умов договору від 22.01.2004 р., угод № 1 та № 2 від 11.03.2004 р. та вимог чинного законодавства, позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належною йому на праві власності будівлею.

Судом досліджено, що у зв'язку з обмеженням своїх прав власника та неможливості користування належним майном, яке заблоковано відповідачем, Підприємство було вимушене з 01.07.2004 р. орендувати виробничі приміщення у КБМП “Укренергобуд”, що в свою чергу спричинило позивачу збитки у розмірі 144000 грн., сплачених ним за оренду вказаних приміщень по липень 2006 р., що підтверджується договором оренди від 01.07.2004 р., актами здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжним дорученнями про перерахування грошових коштів і проведення розрахунків. Судом також встановлено, що частина належних позивачу приміщень була здана в оренду іншим суб'єктам господарської діяльності, а саме ПМП “Пульс” та ТОВ “Атлантіс”, що підтверджується договором оренди приміщень з МПП “Пульс” № 01 від 02.02.2004 р. та договором оренди приміщень з ТОВ “Атлантіс” від 01.04.2004 р. Проте, орендарі відмовилися від використання вказаних приміщень у зв'язку із неможливістю фактичного розміщення в них через вчинення відповідачем перешкод у користуванні майном, що підтверджується відповідними листами про відмову, у зв'язки з чим позивач зазнав 12096 грн. та 107260 грн. збитків у вигляді неотриманої орендної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Стаття 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів відносить відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Згідно положень ст. 22 ЦК України під збитками розуміються: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням збитків, господарський суд першої інстанції вірно розподілив між сторонами обов'язок доказування, правильно визначивши, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Приймаючи рішення суд виходив з наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Вказані висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін; обґрунтовано врахував понесення позивачем збитків, спричинених неправомірними діями відповідача.  

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК  України,  касаційна  інстанція  на  підставі  вже  встановлених  фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на те, що справу було розглянуто місцевим господарським судом за його відсутності через неповідомлення належним чином про час і місце засідання суду не приймається колегією суддів до уваги.

Відповідно до ст. 87 ГПК України рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, процесуальні документи місцевого господарського суду належним чином розсилались сторонам у справі, про що свідчать відповідні відмітки суду на звороті оригіналів документів, які відповідають вимогам п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75. Примірники процесуальних документів (ухвали господарського суду міста Києва, ухвала та постанова Київського апеляційного господарського суду, рішення господарського суду міста Києва) надсилались Управлінню на адресу: м. Київ, пров. Червоногвардійський, 2. Вказана адреса відповідача зазначена в договорі від 22.01.2004 р. та угодах № 1 та № 2 від 11.03.2004 р. (т. 1 а. с. 10-14). Також ця адреса зазначена відповідачем на бланку довіреності від 01.07.2005 р. (т. 1 а. с. 94), в апеляційній скарзі на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.11.2005 р. (т. 1 а. с. 106), на бланку клопотання № 572 від 19.09.2006 р. про відкладення розгляду справи (т. 2 а. с. 65), в заяві про ознайомлення з матеріалами справи (т. 2 а. с. 81), на бланках касаційної скарги № 597 від 27.10.2006 р. на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2006 р. (т. 2 а. с. 85-87), доповненнях до касаційної скарги, довіреності від 12.01.2007 р. Заява Управління про розсилання процесуальних документів господарського суду першої інстанції на іншу адресу в матеріалах справи відсутня. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач був обізнаний про розгляд справи; приймав участь в судових засіданнях 20.10.2005 р. та 08.11.2005 р. (т. 1 а. с. 96, 103); надав відзив на позов, в якому заперечив проти пред'явлених вимог з мотивів приналежності будівлі фізичній особі, а не Підприємству (т. 1 а. с. 97-98); оскаржував ухвалу господарського суду міста Києва від 08.11.2005 р. до Київського апеляційного господарського суду з мотивів приналежності будівлі фізичній особі, а не Підприємству (т. 1 а. с. 106); заявляв клопотання. Так, за клопотанням відповідача місцевий господарський суд відкладав розгляд справи на 28.09.2006 р. (т. 2 а. с. 65-67, 69). Ухвала господарського суду міста Києва від 20.09.2006 р. про відкладення розгляду справи на 28.09.2006 р. розіслана сторонам, які між тим знаходяться в м. Києві, 21.09.2006 р., що відповідає вимогам ст. 87 ГПК України (т. 2 а. с. 69 на звороті).

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ “Київське будівельне управління теплових мереж” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2006 р. у справі № 31/520 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        І. Плюшко