Рішення

від 03.07.2014 по справі 911/2269/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р. Справа № 911/2269/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Комунального підприємства Данилівська сільська рада

третя особа Військова частина А2860

про стягнення 188 975, 76 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Рудник Ю.М. (довіреність № 303/25-756 від 26.02.2014);

від відповідача: 1. Бурковська С.М. (довіреність №94 від 03.03.2014);

2. Тимченко Н.В. (довіреність №326 від 03.06.2014);

від прокуратури: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

11.06.2014 Київська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі-позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою № 6-1397 від 15.05.14 (вх. 2400/14) до Комунального підприємства Данилівська сільська рада про стягнення 188 975,76 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором №63-2011532 про відшкодування за спожиту електричну енергію від 01.10.2011, а саме щодо щодо повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.

В результаті чого, просить суд стягнути з відповідача 188 975,76 грн., з яких 182 114,23 грн. основний борг, 6 683,76 3% річних та 177,76 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2014 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.07.2014 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військову частину А2860.

17.06.2014 відповідач подав довідку №283 від 13.06.2014 (вх. №11587/14) та копію платіжних доручень.

01.07.2014 представник відповідача подав супровідним листом б/н від 01.07.2014 (вх. № 12622/14) документи витребувані ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2014.

У судовому засіданні 03.07.2014 представник позивача підтримав вимоги викладені в позовній заяві № 6-1397 від 15.05.14 (вх. 2400/14).

Представники відповідача, у судовому засіданні 03.07.2014 визнали позовні вимоги у розмірі заявленому позивачем, а саме 188 975,76 грн.

У судове засідання 03.07.2014 прокурор та представник третьої особи, які у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явивилися, про причини неявки суд не повідомили.

Як роз'яснено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 03.07.2014 господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.10.2011 між Військовою частиною А2860 (сторона-1 за договором, третя особо у справі), Комунальним підприємством Данилівської сільської ради (сторона-2 за договором, відповідач у справі) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (сторона-3 за договором, позивач у справі) було укладено договір №63-2011532 про відшкодування за спожиту електричну енергію (далі-договір), відповідно до п.1.1. договору сторона-1 отримує електричну енергію від ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» відповідно до договору і по своїм електричним мережам передає стороні-2, а сторона-2 в свою чергу відшкодовує фактично спожиту енергію та інші платежі відповідно до умов цього договору стороні-3.

Відповідно до п.1.2. договору відшкодовування за фактичну спожиту електричну енергію та інші платежі, відповідно до цього договору, сторона-2 здійснює на підставі рахунків виписаних стороною-3 згідно актів звіряння між стороною-1 та стороною-2 погоджених стороною-3 на розрахунковий рахунок сторони-3.

Пунктом 12.1 договору зазначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами й скраплення печатками сторін.

Договір вважається укладеним на 1 (один) календарний рік. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить у письмовій формі іншу сторону про свій намір припинити дію даного договору не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення першого й кожного з наступних строків його дії, договір автоматично продовжується на кожний наступний рік (п.12.3. договору).

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із заявами, передбаченими п. 12.3. договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір №63-2011532 про відшкодування за спожиту електричну енергію від 01.10.2011 автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом дії договору свої обов'язки за договором в частині постачання електричної енергії виконував належним чином.

Також на виконання п.1.2. договору позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату, які підписано та скріплено печатками позивача та відповідача, а саме:

№63-2012532/5 від 28.03.2012 на суму 30 115,20 грн.;

№63-2012532/6 від 10.04.2012 на суму 31 668,29 грн.;

№63-2012532/7 від 15.05.2012 на суму 8 757,40 грн.;

№63-13532/3 від 25.03.2013 на суму 22 760,83 грн.;

№63-13532/4 від 18.04.2013 на суму 23 569,47 грн.;

№63/13532/5 від 14.05.2013 на суму 14 323,12 грн.;

№63-13532/6 від 12.06.2013 на суму 10 078,68 грн.;

№63-13532/7 від 13.08.2013 на суму 10 179,04 грн.;

№63-13532/8 від 13.08.2013 на суму 10 234,30 грн.;

№63-13532/9 від 09.09.2013 на суму 10 782,29 грн.;

№63-13532/10 від 08.10.2013 на суму 10 165,18 грн.;

№63-13532/12 від 05.12.2013 на суму 17 374,47 грн.;

№63-13532/13 від 31.01.2014 на суму 24 480,32 грн.

З матеріалі справи вбачається, що позивач та відповідач підписали та скріпили печатками акти надання послуг, а саме:

№ 63-2012532/5 від 29.03.2012 на суму 30 115,20 грн.;

№63-2012532/6 від 10.04.2012 на суму 31 668,29 грн.;

№63-2012532/7 від 15.05.2012 на суму 8 757,40 грн.;

№63-13532/3 від 25.03.2013 на суму 22 760,83 грн.;

№63-13532/4 від 18.04.2013 на суму 23 569,47 грн.;

№63/13532/5 від 14.05.2013 на суму 14 323,12 грн.;

№63-13532/6 від 12.06.2013 на суму 10 078,68 грн.;

№63-13532/7 від 13.08.2013 на суму 10 179,04 грн.;

№63-13532/8 від 13.08.2013 на суму 10 234,30 грн.;

№63-13532/9 від 09.09.2013 на суму 10 782,29 грн.;

№63-13532/10 від 08.10.2013 на суму 10 165,18 грн.;

№63-13532/12 від 05.12.2013 на суму 17 374,47 грн.;

№63-13532/13 від 31.01.2014 на суму 24 480,32 грн.

На підтвердження заборгованості, позивач до матеріалів справи надав акт звірки станом на 01.06.2013 та акт звірки станом на 01.09.2013, які підписані позивачем та відповідачем та скріплені печатками.

З довідки-розрахунку заборгованості № 303/25-1190 від 04.04.2014 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи у суду складає 182 114,24 грн.

Також відповідачем підтверджено факт отримання електричної енергії від позивача та визнано позов у повному обсязі.

Згідно з частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, визнання позову є процесуальним правом відповідача, з яким кореспондується повноваження суду задовольнити визнаний позов, якщо суд не встановить, що визнання позову суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

При прийнятті рішення, зважаючи на повне визнання позову відповідачем, судом взято до уваги правову позицію, що викладено в абзаці 9 підпункту 3.12. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за якою, у разі визнання відповідачем позову, якщо таке визнання не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб та, у зв'язку з цим, позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України , одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексуУкраїни за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 193 Господарського кодексуУкраїни суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України .

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України ).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.7.5. договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата стороною-2 за спожиту електричну енергію вноситься на рахунок сторони-3 не пізніше 15 чиста місяця, що наступає за розрахунковим.

Пунктом 7.6. договору вказано, що сторона-2 проводить відшкодування спожитої електричної енергії стороні-3 згідно показників лічильника, відповідно до вимог ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» на підставі рахунків і актів виконаних робіт виписаних стороною-3.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що в даному випадку має місце порушення відповідачем змісту зобов'язання передбаченого договором.

Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем, а саме 182 114,23 грн.

Крім того, за прострочення відповідачем оплати вартості спожитої електроенергії, з урахуванням часткових проплат відповідача, нараховані 6 683,76 грн. 3% річних та 177,76 грн. інфляційних витрат.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за несвоєчасну оплату послуг та відшкодування вартості спожитої електроенергії згідно договору, є правомірною.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір 3% за порушення зобов'язання з відшкодування вартості спожитої електроенергії складає 6 686,16 грн.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 6 683,76 грн. 3% річних, заяв про збільшення вказаної позовної вимоги позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 6 683,76 грн.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір інфляційних втрат складає 175,29 грн.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 175,29 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 188 973,28 грн., з яких 182 114,23 грн. основного боргу, 6 683,76 грн. 3% річних та 175,29 грн. інфляційних витрат.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 2,47 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно приписів ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

Керуючись ст. ст. 44 , 49 , ст. ст. 82-85 ГПК України , господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Данилівська сільська рада (08621, Київська обл., Васильківський район, село Данилівка, Військове містечко № 21, будинок 6, квартира 1-А, ідеентифікаційнйи код: 33532756) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (01015, м. Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 38, ідентифікаційний код: 22991617) 182 114 (сто вісімдесят дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 23 коп. основного боргу, 6 683 (шість тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 76 коп. 3% річних та 175 (сто сімдесят п'ять) грн. 29 коп. інфляційних витрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства Данилівська сільська рада (08621, Київська обл., Васильківський район, село Данилівка, Військове містечко № 21, будинок 6, квартира 1-А, ідеентифікаційнйи код: 33532756) в доход Державного бюджету України 3 779 (три тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн. 52 коп. судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 04.07.2014 року