Рішення

від 23.06.2014 по справі 922/1507/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2014 р.Справа № 922/1507/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство по системам автоматизованого управління" (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріклад" (с.Комунар, Харківська обл.) про стягнення 125965,90 грн. за участю представників сторін:

позивача - Чуб С.В. (довіреність від 06.02.2014 р.);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство по системам автоматизованого управління", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріклад" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення №10/12, укладеним між сторонами 30.03.2012 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 125965,90 грн., з яких 122463,12 грн. - сума боргу за договором; 3502,78 грн. - 3% річних. Судові витрати в розмірі 2516,24 грн. просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив не розглядати клопотання №924 від 19.10.12 р.

Відповідач у призначене судове засідання 23.06.2014 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 12.05.2014 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18764503 від 02.06.2014 р., повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.03.2012 р. між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство по системах автоматизованого управління" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріклад" (орендар) був укладений договір оренди №10/12.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендар зобов'язався передати за плату орендарю в термінове користування приміщення, а саме: складські приміщення площею 338,90 кв. м. та офісні приміщення кімнати №209 та №210, що знаходяться за адресою: 61002, м. Харків, вул. Дарвіна, 20 (надалі-приміщення), а орендар зобов'язався прийняти в термінове користування приміщення та сплачувати за користування орендну плату.

Відповідно до п.5.4. договору, розрахунок по орендній платі між сторонами проводитися щомісяця на розрахунковий рахунок позивача платежем: аванс до 15 числа поточного місяця, остаточний розрахунок - до 30 числа поточного місяця на підставі рахунку орендодавця.

Відповідно до п.5.5. договору, компенсація вартості споживання електроенергії та оплата комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання) здійснюватися відповідачем згідно з рахунками, що надаються орендодавцем на підставі показань лічильників і тарифів організацій-постачальників. А також відповідач компенсує позивачу послуги з утримання електричних мереж спільного використання в розмірі 20% вартості спожитої електороенергіі.

Відповідно до п.5.6. договору, оплата послуг АТС орендодавця здійснюється орендарем згідно з договором на надання таких послуг на підставі рахунку орендодавця.

Відповідно до п.5.7. договору, щомісяця, не пізніше 5 числа поточного місяця, наступного за звітним, орендодавець передає орендарю і сторони підписують акт виконаних послуг за звітний місяць.

Факт передачі позивачем нерухомого майна відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому-передачі орендованого приміщення від 01.04.2012 р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору оренди нежилого приміщення №10/12 від 30.03.2012 р., орендну плату за користування орендованим майном, комунальні послуги та вартість послуг АТС не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає заявлені вимоги позивача до відповідачів такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 122463,12 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3502,78 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2516,24 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріклад" (62490, Харківська область, Харківський район, с. Комунар, вул. Миру, 1-а; Ідентифікаційний код: 33479368) на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство по системам автоматизованого управління" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, буд. 20; Ідентифікаційний код: 05775384) суму боргу за договором в розмірі 122463,12 грн., 3% річних в розмірі 3502,78 грн. та судовий збір в сумі 2516,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.07.2014 р.

Суддя Г.І. Сальнікова