Рішення

від 03.07.2014 по справі 911/2295/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р. Справа № 911/2295/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київобленерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАВЕР-БУД»

про стягнення 46 873,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Грабовий О.С. (довіреність №81 від 20.05.2014);

від відповідача: Кузьменко Є.А. (довіреність №03/14 від 02.07.2014).

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

12.06.2014 Публічне акціонерне товариство «Київобленерго» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою №147/юр від 12.06.2014 (вх. №2419/14) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАВЕР-БУД» (далі-відповідач) про стягнення 46 873,90 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором про постачання електричної енергії №283 від 18.02.2013, відповідно до якого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за активну електроенергію у розмірі 40 852,09 грн.

В результаті чого, просить суд стягнути з відповідача 46 873,90 грн., з яких 40 852,09 грн. основної заборгованості, 3 915,41 грн. інфляційні втрати, 1 770,63 грн. пеня та 335,77 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.06.2014 порушено провадження у справі №911/2295/14 та розгляд справи призначено на 03.07.2014.

03.07.2014 до початку судового засідання представник позивача подав заяву №159/юр від 03.07.2014 (вх. №12863/14) про заміну предмету позову, в якій зазначає, що 10.06.2014 відповідачем було сплачено заборгованість за активну електричну енергію в повному обсязі.

Проте, позивач у заяві №159/юр від 03.07.2014 (вх. №12863/14) зазначає, що станом на 03.07.2014 не сплаченими залишаються 3 915,41 грн. інфляційних втрат, 1 770,63 грн. пені та 335,77 грн. 3% річних.

Таким чином, просить суд стягнути з відповідача 3 915,41 грн. інфляційних втрат, 1 770,63 грн. пені та 335,77 грн. 3% річних. Доказів направлення зазначеної заяви відповідачу позивачем не додано.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 право позивача на зміну предмета або підставу позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК України.

Дослідивши подану заяву, господарський суд встановив, що заява не відповідає ст. 22 ГПК України та не є такою, що змінює предмет позову.

В зазначеній заяві позивач лише повідомляє суд про сплату відповідачем основного боргу, при цьому не заявляє нових позовних вимог та не зменшує чи не відмовляється від вже заявлених.

Враховуючи вище викладене заява про зміну предмету позову не приймається, проте подана заява з доданими документами залучається судом до матеріалів справи, як доказ на підтвердження оплати відповідачем основного боргу.

У судовому засіданні 03.07.2014 представник позивача підтвердив повну оплату відповідача суми основного боргу та підтримав вимоги викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви №159/юр від 03.07.2014 (вх. №12863/14).

Представник відповідача, у судовому засіданні 03.07.2014 підтвердив сплату ним основного боргу до звернення до суду та усно заперечив щодо стягнення з нього пені, інфляційних втрат та 3% річних. Обґрунтованих письмових заперечень відповідачем надо не було.

У судовому засіданні 03.07.2014 господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:

18.02.2013 між Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» (постачальник за договорм, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛАВЕР-БУД» (споживач за договорм, відповідач у справі було укладено договір про постачання електричної енергії №283 (далі-договір), відповідно до п. 1.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача потужністю 400,00 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Відповідно до п.1.1. додатку №4 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 20 числа календарного місяця до 20 числа наступного місяця.

Пунктом 9.4. договору зазначено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2013 року. У випадках встановлених абзацом третім п.9.4. договору на строк дії договору оренди. У випадках встановлених абзацом четвертим п.9.4. договору на строк дії договору про приєднання.

Абзацом 3 пунктом 9.4. договору зазначено що договір ваажається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов.

Відповідно до абзацу 4 пункту 9.4. договору у випадку, якщо споживач користується обєктом на підставі договору оренди, дія данного договору в частині постачання електричної енергії на орендований обєкт припиняється в момент припинення дії договору оренди.

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із заявами, передбаченими п. 9.4. договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір про постачання електричної енергії №283 від 18.02.2013 автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.

Відповідно до позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 40 852,09 грн. заборгованості за активну електроенергію.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем виставлено рахунок-фактуру за активну електроенергію № 9071366679 за лютий 2014 року від 21.02.2014 на суму 40 852, 09 грн., який у встановлений п.1.1. додатку №4 до договору строк оплачено не було.

Таким чином, позивач виставив повторно рахунок-фактуру за активну електроенергію №9026917253 за березень 2014 року від 20.03.2014 на суму 59 925,90 грн., який включав суму спожитої електричної енергії за лютий 2014 року та березень 2014 року.

Як підтверджується випискою по рахунку, відповідач повністю оплатив заборгованість за спожиту електричну енергію, відповідно до договору та рахунку-фактури за активну електроенергію №9026917253 за березень 2014 року від 20.03.2014 на суму 59 925,90 грн.

Господарським судом встановлено, що відповідачем оплачено заборгованості за активну електроенергію у розмірі заявленному позивачем до стягнення, а саме 40 852,09 грн., яка сплачена відповідачем 10.06.2014, тобто до порушення провадження у справі.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи вище зазначене та повну оплату відповідачем суми основного боргу до звернення позивача до суду, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 40 852,09 грн. не обґрунтована.

Таким чином, вимога позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 40 852,09 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3 915,41 грн. інфляційних втрат за період з 21.02.2014 по 31.05.2014 та 335,77 грн. 3% річних за період з 21.02.2014 по 31.05.2014 .

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за несвоєчасну оплату вартості спожитої електроенергії, є правомірною.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір 3% за порушення зобов'язання з відшкодування вартості спожитої електроенергії складає 335,77 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем, а саме 335,77 грн.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір інфляційних втрат складає 3 921,80 грн.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 3 915,41 грн., заяв про збільшення вказаної позовної вимоги позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 3 915,41 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 1 779,63 грн. пені за період з 21.02.2014 по 31.05.2014.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п. 4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4. цього договору з порушення терміну, визначених в додатку №4 «Порядок розрахунків за активну електроенергію», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Буза кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір пені складає 1770,63 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в повному розмірі заявленому позивачем, а саме 1770,63 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 6 021,81 грн., з яких 3 915,41 грн. інфляційних втрат, 1770,63 грн. пені та 335,77 грн. 3% річних.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 40 852,09 грн. заборгованості за активну електроенергію суд відмовляє.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАВЕР-БУД» (08500, Київська обл., місто Фастів, вулиця Галафеєва, будинок 31, ідентифікаційний код: 36261318) на користь Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 2-Б, ідентифікаційний код: 23243188) 3 915 (три тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 1770 (одну тисячу сімсот сімдесят) грн. 63 коп. пені, 335 (триста тридцять п'ять) грн. 77 коп. 3% річних та 233 (двісті тридцять три) грн. 86 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Антонова В.М.

Дата підписання: 04.07.2014 р.