Рішення

від 02.07.2014 по справі 925/1044/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 925/1044/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чевгуза О.В., при секретарі судового засідання Олійник І.С., за участю представників:

від позивача: Ченцов О.Є. - представник за довіреністю,

від відповідача: Толюпа В.М. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Черкаської області у м. Черкаси справу за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, м. Черкаси

до приватного підприємства «Агропромсервіс», с. Іркліїв, Чорнобаївський район, Черкаська область

про стягнення 11146 грн. 93 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства «Агропромсервіс» 11100 грн. 09 коп. боргу за надані послуги відповідно до умов укладеного між сторонами договору на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій від 12 листопада 2007 року №58, 40 грн. 45 коп. пені, 6 грн. 39 коп. 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, мотивуючи тим, що укладений сторонами договір розірвано, вимоги про оплату послуг є безпідставними згідно з положеннями ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У судовому засіданні оголошувалася перерва з 01.07.2014 по 02.07.2014, після якої представники сторін з'явилися.

У судовому засіданні 02.07.2014 згідно з ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

12.11.2007 між державною аварійно-рятувальною службою - Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ МНС України в Черкаській області (01.07.2011 Аварійно-рятувальна служба змінила найменування на Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління МНС України в Черкаській області, 14.05.2012 Аварійно-рятувальна служба змінила найменування на Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Територіального Управління МНС України у Черкаській області, 17.10.2013 Аварійно-рятувальна служба змінила найменування на Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області) (далі за договором - «Аварійно-рятувальна служба», позивач по справі) та приватним підприємством «Агропромсервіс» (далі за договором - «Об'єкт», відповідач по справі) було укладено договір на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій №58 (далі - договір).

Предметом договору є організація та здійснення «Аварійно-рятувальною службою» аварійно-рятувального обслуговування «Об'єкта» з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на «Об'єкті» надзвичайної ситуації, а також профілактичної роботи із запобігання (профілактики) виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів, спрямованих на поліпшення техногенної безпеки об'єктів (територій) та підвищення рівня підготовленості об'єкта до рятування людей та ліквідації надзвичайних ситуацій (розділ 1).

За договором (розділ 2) позивач зобов'язався:

здійснювати добір основного особового складу «Аварійно-рятувальної служби» відповідного кваліфікаційного рівня та стану здоров'я, придатного до роботи в екстремальних умовах. Постійно підтримувати необхідний фізичний, психологічний рівень підготовки рятувальників та високий рівень професіоналізму для проведення аварійно-рятувальних робіт.

Забезпечувати функціонування структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці згідно з нормативом виїзду на «Об'єкт», що регламентується планами реагування на надзвичайні ситуації (планами ліквідації аварій, планами локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій).

Створювати та підтримувати у належному стані відповідні матеріально-технічні резерви для проведення аварійно-рятувальних робіт.

Організовувати ремонт та технічне обслуговування аварійно-рятувальних засобів, зазначених у Табелі оснащення.

Зберігати інформацію про державну та комерційну таємницю, яка стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Пунктом 2.5. договору визначені обов'язки «Аварійно-рятувальної служби» під час ліквідування надзвичайних ситуацій.

Відповідач зобов'язався оплачувати, відповідно до умов договору, постійне та обов'язкове обслуговування «Аварійно-рятувальною службою» «Об'єкта», у тому числі відшкодовувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій (п. 3.12).

Вартість функціонування структурних підрозділів Аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці складає 3% від загальної вартості постійного та обов'язкового обслуговування об'єкта (9773,75 грн.), а саме 293,21 грн. на місяць.

Оплата за виконання аварійно-рятувальних робіт виконується за фактичними витратами на їх виконання на підставі підтверджувальних документів (актів, відомостей обліку робочого часу тощо) (п. 4.1).

Плата за обслуговування «Об'єкта» «Аварійно-рятувальною службою» здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки згідно з наданим рахунком.

Порядок відмови від послуг «Аварійно-рятувальної служби» встановлений пунктом 6.3. договору, згідно з яким «Об'єкт» повинен не пізніше як за місяць письмово попередити про це іншу сторону.

Договір за згодою сторін було розірвано з 25.02.2013.

Згідно з позовною заявою заборгованість ПП «Агропромсервіс» за договором станом на 17.06.2014 за період з січня 2010 по 24 лютого 2013 року становить 11100,09 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

На підтвердження функціонування позивача у режимі постійної готовності тим суду надано витяги із нарядів на службу за вказаний у позовній заяві період, з яких вбачається, що караули позивача, а також спецтехніка перебували в цілодобовому чергуванні, в постійній бойовій готовності.

Рахунки регулярно надсилалися відповідачу, строк для оплати в яких не вказаний.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України позивач вимоги по оплаті надсилав листами №383 від 24.10.2012, №241 від 26.05.2014.

Лист №241 від 26.05.2014 був отриманий 03.06.2014, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення та описом вкладення, разом з яким відповідачу були повторно надіслані рахунки на оплату обслуговування згідно з договором.

В порушення ст.ст. 530, 629, 526, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України, пунктів 3.12., 4.1., 4.2. договору вимоги позивача виконані не були, рахунки не оплачені, що й стало підставою для звернення з позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарські зобов'язання між сторонами виникли з моменту укладення договору, які за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи з розділу 2 договору обов'язки позивача полягали у перебуванні в режимі постійної бойової готовності для забезпечення своєчасного реагування на надзвичайну подію на «Об'єкті».

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з нарядів на службу, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, перебував у режимі постійної готовності.

Відповідач порушив договірні зобов'язання, в результаті перед позивачем утворилася заборгованості за отримані послуги на суму 11100 грн. 95 коп. за період з січня 2010 року по 24 лютого 2013 року.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки договором не було визначено строку сплати наданих позивачем послуг, то з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, за твердженням позивача, відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за надані послуги не пізніше 11 червня 2014 року.

З постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» йдеться про те, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Таким чином, суд вважає, що у відповідача виник обов'язок оплати послуг, з врахуванням п. 4.2. договору, після одержання надісланих позивачем рахунків. Підстави вважати вимогу непред'явленою - відсутні. Позивачем суду надані копії списків згрупованих поштових відправлень як докази надіслання відповідачу рахунків на оплату за обслуговування «Об'єкта».

Факт отримання рахунків відповідачем заперечується. Крім того, представник відповідача посилається на відсутність актів виконаних робіт, складання яких за наслідками обслуговування у режимі постійної готовності не передбачено умовами договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за надані послуги, а також не було спростовано належними та допустимими доказами доводи та обґрунтування позивача.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача, викладені у відзиві на позов та судових засіданнях, про безпідставність вимог щодо стягнення заборгованості за вказаний позивачем період, що полягають в наступному:

відповідно до положень ч.ч. 2, 3, 4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція зазначена у п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14.

Пропозиція про розірвання договору №58 була направлена позивачем 08.02.2013 №78 та прийнята відповідачем згідно листа від 12.02.2013 №8.

Договором не було передбачено, що в разі розірвання договору сторони мають право вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням.

За вказаних обставин, відповідач вимоги позивача про оплату послуг за період часу з січня 2010 року по лютий 2013 року, тобто до моменту розірвання договору 12 лютого 2013 року, вважає безпідставними згідно положень ч. 4 ст. 653 ЦК України.

Відповідно до положень ст. ст. 257, 258, 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 4.2. договору №58 було передбачено, що плата за обслуговування «Об'єкта» «Аварійно-рятувальною службою» здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки згідно з наданим рахунком.

Тому, відповідач вважає, що навіть в разі відсутності факту розірвання договору, вимоги позивача про стягнення боргу за період з січня 2010 року по червень 2011 року заявлені за спливом позовної давності.

Також, вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) заявлені позивачем за спливом позовної давності.

Відтак, відповідач, в порядку частини 3 ст. 267 ЦК України, заявив господарському суду про сплив позовної давності у правовідносинах сторін, що склалися.

Враховуючи вищевказані обставини, керуючись ст. 59 ГПК України, відповідач просить суд відмовити позивачу у позові про стягнення заборгованості та пені.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення боргу за надані послуги відповідно до укладеного між сторонами договору за період з січня 2010 по червень 2011 слід зазначити наступне.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Таким чином, наявні підстави для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення боргу за надані послуги відповідно до укладеного між сторонами договору за період січень 2010 року - червень 2011 року.

Суд відмовляє в позові в частині стягнення основного боргу в сумі 4984,57 грн. у зв'язку зі спливом позовної давності. З відповідача підлягає стягненню борг за надані послуги в розмірі 6115 грн. 52 коп.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 40 грн. 45 коп. пені та 6 грн. 39 коп. 3% річних.

Пунктом 5.3. договору передбачена відповідальність за порушення відповідачем строків оплати, а саме: пеня у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачем на підставі п. 5.3. договору та з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» заявлено вимогу про стягнення з відповідача 40 грн. 45 коп. пені нарахованої за 7 днів за період з 11.06.2014 по 17.06.2014 на суму 11100 грн. 09 коп.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

У наявних в матеріалах справи копіях рахунків термін оплати не встановлено. Враховуючи вищевикладене, в позові в частині стягнення пені в сумі 40,45 грн. за період прострочення з 11.06.2014 по 17.06.2014 належить відмовити, оскільки позивачем невірно визначено початок перебігу строку та в зв'язку з необґрунтованістю.

За тих же підстав належить відмовити у позові в частині стягнення 6 грн. 39 коп. 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Агропромсервіс» (вул. Жовтнева, 1, с. Іркліїв, Чорнобаївський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 21379877) на користь аварійно - рятувального загону спеціального призначення управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (вул. Сумгаїтська, 4, м. Черкаси, ідентифікаційний код 25576385, р/р 31257202103802 в УДКСУ в м. Черкасах, МФО 854018) 6115 грн. 52 коп. боргу та 1002 грн. 34 коп. - судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 07 липня 2014 року.

Суддя О.В. Чевгуз