Рішення

від 02.07.2014 по справі 908/1940/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/63/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2014 Справа № 908/1940/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діагност» (69032, м. Запоріжжя, вулиця 40 років Радянської України, буд. 31)

до відповідача міського комунального підприємства «Основаніє» (69095, м. Запоріжжя, вулиця Українська, буд. 29-а)

про стягнення 29509,03 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Кучер В.В. - директор, паспорт серії НОМЕР_1 від 13.01.1998 р.; Леготін В.П.. довіреність № 14-Д від 23.03.2014 р., паспорт серії НОМЕР_2 від 27.06.2002 р.;

від відповідача : Ротко В.В., довіреність № 216 від 21.01.2014 р., паспорт серії НОМЕР_3 від 03.07.2002 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 06.06.2014 р. звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Діагност» з позовом до відповідача міського комунального підприємства «Основаніє» про стягнення 29509,03 грн., які складаються з: 24312,00 грн. основного боргу, 4282,43 грн. пені та 914,60 грн. 3% річних. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором № 03 з проведення технічного огляду ліфтів в м. Запоріжжі від 25.02.2013 р. щодо повної та вчасної оплати наданих послуг, внаслідок щодо утворилась заборгованість. Враховуючи положення норм чинного законодавства за порушення зобов'язань відповідачу були нараховані пеня та 3% річних. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 11-16, 526, 530, 546, 549, 611, 612, 624, 625, 627 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 217, 218, 230, 231 ГК України.

Ухвалою суду від 10.06.2014 р. порушено провадження у справі № 908/1940/14, справі присвоєно номер провадження 18/63/14, судове засідання призначено на 02.07.2014 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі документальними доказами; закінчений 02.07.2014 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, що зазначені у позові, на вимоги суду представили документи, які залучені до матеріалів справи.

Представник відповідача проти наявності заборгованості за договором № 03 з проведення технічного огляду ліфтів в м. Запоріжжі від 25.02.2013 р. у розмірі 24312,00 грн. та нарахування 3% річних у розмірі 914,60 грн. не заперечував. Щодо вимог про стягнення пені у розмірі 4282,43 грн. зазначив про пропущення позивачем встановленого строку позовної давності, внаслідок чого в цій частині вимог слід відмовити. Також просив суд, враховуючи скрутний фінансовий стан на підприємстві, розстрочити виконання рішення суду на шість місяців рівними частинами.

Представник позивача проти розстрочення виконання судового рішення заперечував.

Заслухавши думку позивача, проаналізувавши надані до суду документи, клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду відхилено.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діагност» (виконавець, позивач у справі) та комунальне підприємство «Основаніє» (замовник, відповідач у справі) 25.02.2013 р. уклали договір № 03 з проведення технічного огляду ліфтів (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати роботи з проведення технічного огляду ліфтів, а замовник зобов'язується прийняти результати таких робіт і оплатити виконавцю їх вартість.

Згідно з пунктами 2.1.4 та 3.1.3 договору, сторони зобов'язані за результатами роботи скласти та підписати Акт здавання-приймання робіт. Цей Акт є офіційним документом, що підтверджує виконання зобов'язань за цим договором (п. 5.1 договору).

Пунктом 6.2 договору встановлено, що оплата виконується замовником протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання Акту здавання-приймання виконаних робіт.

На виконання умов договору позивачем були надані послуги з проведення технічного огляду ліфтів на загальну суму 39320,00 грн., в т.ч. ПДВ 6552,00 грн., про що сторонами підписаний Акт здавання-приймання робіт № ОУ-0000068 від 05.04.2013 р.

Відповідач оплату вартості робіт у встановлені договором строк та розмірі не здійснив, сплатив лише 15000,00 грн., чим порушив умови договору.

У зв'язку з наявністю заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих йому послуг, позивач направив на адресу відповідача лист вих. № 07 від 06.02.2014 р. з проханням сплатити суму заборгованості.

У відповіді № 2344/05 від 18.02.2014 р. відповідач погодився з наявністю заборгованості за договором № 03 від 25.02.2014 р., разом з тим, посилався на скрутне фінансове становище на підприємстві та відсутністю грошових коштів для задоволення вимог кредиторів.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 24312,00 грн. боргу підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На момент розгляду справи, борг відповідача за надані послуги складає 24312,00 грн. Факт наявності заборгованості у розмірі 24312,00 грн. підтверджується матеріалами справи та визнаний відповідачем.

На день розгляду спору відповідач оплату послуг в повному обсязі не довів, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 24312,00 грн. суд визнає документально підтвердженими, нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив стягнути 3% річних за період прострочення з 26.04.2013 року по 26.05.2014 року у розмірі 914,60 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним вірно, а вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 26.04.2013 року по 26.05.2014 року у розмірі 914,60 грн., такою, що підлягає задоволенню.

Також за порушення договірних зобов'язань щодо своєчасності оплати наданих послуг позивач просив суд, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» стягнути з відповідача 4282,43 грн. пені за період прострочення з 26.04.2013 р. по 26.05.2014 р.

Зазначена вимога судом відхилена, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1).

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Посилання відповідача на недотримання позивачем положень п. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 256, 258, 261, 267 ЦК України, яке призвело до звернення із позовом після спливу строку позовної давності в частині вимог про стягнення суми пені судом відхилені, оскільки пунктом 2.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами договору ні розміру пені, ні бази її нарахування, внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

Заперечення відповідача щодо відмови в задоволені вимоги в частині стягнення пені, внаслідок спливу строку позовної давності судом відхилено.

Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Визнання позову відповідачем в частині стягнення основного боргу та 3% річних відповідає нормам матеріального права та обставинам справи.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з міського комунального підприємства «Основаніє» (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 20485152, п/р 26001205123001 в Філії ЗРУ АТ Банк «Фінанси та Кредит», МФО 313731) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діагност» (69032, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 31, код ЄДРПОУ 37708778, п/р 26005010120002 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 24312,00 грн. (двадцять чотири тисячі триста дванадцять грн. 00 коп.) основного боргу, 914,60 грн. (дев'ятсот чотирнадцять грн. 60 коп.) 3% річних, 1561,86 грн. (одну тисячу п'ятсот шістдесят одну грн. 86 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 04 липня 2014 р.