Рішення

від 17.06.2014 по справі 905/2875/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.06.2014 Справа № 905/2875/14

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «СІНТЕЗ ОЙЛ», м.Донецьк, ЄДРПОУ 35636403,

до відповідача, Житлово-експлуатаційного підприємства №2, м.Торез Донецької області, ЄДРПОУ 31846427,

про стягнення 63 668,00 грн.,-

за участю уповноважених представників:

від позивача: Бутова Л.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «СІНТЕЗ ОЙЛ», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Житлово-експлуатаційного підприємства №2, м.Торез Донецької області, про стягнення 63 668,00 грн., що складається з 15 917,00 грн. суми боргу та 47751,00 грн. суми процентів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р. із відповідачем, неналежне виконання останнім за ним своїх грошових зобов'язань в частині оплати вартості нафтопродуктів поставлених протягом січня-серпня 2013р., внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування процентів.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано оригінал довідки про поставку товару згідно договору №1706 від 10.01.2013р. за період з 01.01.2013р. по 08.04.2014р., у копіях: свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи позивача, договір поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р., претензію №75-юр від 05.12.2013р. разом з доказами її направлення відповідачу, видаткові накладні №10604 від 10.01.2013р., №11815 від 28.01.2013р., №12002 від 30.01.2013р., №21701 від 25.02.2013р., №21201 від 18.02.2013р., №20604 від 08.02.2013р., №31702 від 26.03.2013р., №30808 від 13.03.2013р., №30120 від 01.03.2013р., №40119 від 01.04.2013р., №40401 від 04.04.2013р., №40804 від 10.04.2013р., №41502 від 19.04.2013р., №51907 від 30.05.2013р., №51702 від 28.05.2013р., №51307 від 22.05.2013р., №50703 від 14.05.2013р., №50304 від 03.05.2013р., №61706 від 25.06.2013р., №61207 від 17.06.2013р., №60301 від 04.06.2013р., №60416 від 05.06.2013р., №70109 від 01.07.2013р., №71501 від 19.07.2013р., №71802 від 24.07.2013р., №70702 від 09.07.2013р., №80105 від 01.08.2013р., №80413 від 06.08.2013р., №80603 від 08.08.2013р., №80801 від 12.08.2013р., №81402 від 20.08.2013р., №81502 від 21.08.2013р., довіреності №1 від 10.01.2013р., №10 від 28.01.2013р., №11 від 30.01.2013р., №20 від 25.02.2013р., №17 від 18.02.2013р., №13 від 08.02.2013р., №27 від 26.03.2013р., №25 від 13.03.2013р., №22 від 01.03.2013р., №31 від 01.04.2013р., №33 від 04.04.2013р., №35 від 10.04.2013р., №41 від 19.04.2013р., №53 від 30.05.2013р., №50 від 28.05.2013р., №49 від 22.05.2013р., №44 від 14.05.2013р., №43 від 03.05.2013р., №62 від 25.06.2013р., №60 від 17.06.2013р., №54 від 04.06.2013р., №55 від 05.06.2013р., №64 від 01.07.2013р., №67 від 19.07.2013р., №68 від 24.07.2013р., №66 від 09.07.2013р., №72 від 01.08.2013р., №73 від 06.08.2013р., №74 від 08.08.2013р., №75 від 12.08.2013р., №78 від 20.08.2013р., №79 від 21.08.2013р., специфікації до договору поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р.: №1064 від 10.01.2013р., №11815 від 28.01.2013р., №12002 від 30.01.2013р., №21701 від 25.02.2013р., №21201 від 18.02.2013р., №20604 від 08.02.2013р., №31702 від 26.03.2013р., №30808 від 13.03.2013р., №30120 від 01.03.2013р., №40119 від 01.04.2013р., №40401 від 04.04.2013р., №40804 від 10.04.2013р., №41502 від 19.04.2013р., №51907 від 30.05.2013р., №51702 від 28.05.2013р., №51307 від 22.05.2013р., №50703 від 14.05.2013р., №50304 від 03.05.2013р., №61706 від 25.06.2013р., №61207 від 17.06.2013р., №60301 від 04.06.2013р., №60416 від 05.06.2013р., №70109 від 01.07.2013р., №71501 від 19.07.2013р., №71802 від 24.07.2013р., №70702 від 09.07.2013р., №80105 від 01.08.2013р., №80413 від 06.08.2013р., №80603 від 08.08.2013р., №80801 від 12.08.2013р., №81402 від 20.08.2013р., №81502 від 21.08.2013р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.173-175, 193, 198-199, 230 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 526, 536, 549, 625, 627, 692, 694, 1057 Цивільного кодексу України та ст.ст.1, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

26.05.2014р. через канцелярію господарського суду Донецької області від представника позивача надійшла інформація №39-юр від 20.05.2014р., за змістом якої повідомлено про відсутність на теперішній час у проваджені судів господарського суду Донецької області даних позовних вимог, крім того не відкрито провадження по справі про банкрутство Житлово-експлуатаційного підприємства №2, м.Торез Донецької області, а також вказано про направлення відповідачу акту звірки взаєморозрахунків.

Разом із інформацією позивачем суду представлено оригінали супровідного листа №33-юр від 06.05.2014р. разом з актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.05.2014р. та копії: поштового конверту, як доказ надіслання визначених документів відповідачу, платіжних доручень №98 від 20.02.2013р., №128 від 14.03.2013р., №143 від 20.03.2013р., №166 від 03.04.2013р., №215 від 07.05.2013р., №208 від 26.04.2013р., №186 від 17.04.2013р., №270 від 01.06.2013р., №281 від 13.06.2013р., №857 від 11.07.2013р., №72 від 08.02.2013р., №304 від 14.08.2013р., №30 від 16.01.2013р.

Представник позивача у судовому засіданні 17.06.2014р. наполягав на задоволені позовних вимог у повному обсязі, визначив правову природу процентів як плату за користування кредитом із посиланням на приписи ст.694 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, витребувані судом документи не представив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

10.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «СІНТЕЗ ОЙЛ» (Постачальник) та Житлово-експлуатаційним підприємством №2 (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №1706, строком дії у відповідності до умов п.7.1 до 31.12.2013р., а в частині грошових взаєморозрахунків до моменту повного розрахунку сторін, без врахування строків позовної давності. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, Постачальник зобов'язався передати у встановлений термін у власність Покупця нафтопродукти (далі-товар) в асортименті, кількості та по цінам, що передбачені в специфікаціях до договору, а Покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його в порядку та в строки, що встановлені даним правочином та специфікаціями до нього.

При цьому, асортимент, кількість, ціна кожної партії товару та строки її поставки визначаються сторонами в специфікаціях до договору, що є невід'ємною його частиною (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1.1 договору, прийом-передача товару відбувається на автозаправних станціях Постачальника. Перехід права власності підтверджується випискою Постачальником накладної на відпуск товару, Покупець при цьому представляє довіреність на узгоджену партію товару, та у випадку відсутності належним чином оформленої довіреності складається акт прийому-передачі товару, що підписується матеріально відповідальними особами сторін.

Специфікаціями №1706 від 10.01.2013р.: №1064 від 10.01.2013р., №11815 від 28.01.2013р., №12002 від 30.01.2013р., №21701 від 25.02.2013р., №21201 від 18.02.2013р., №20604 від 08.02.2013р., №31702 від 26.03.2013р., №30808 від 13.03.2013р., №30120 від 01.03.2013р., №40119 від 01.04.2013р., №40401 від 04.04.2013р., №40804 від 10.04.2013р., №41502 від 19.04.2013р., №51907 від 30.05.2013р., №51702 від 28.05.2013р., №51307 від 22.05.2013р., №50703 від 14.05.2013р., №50304 від 03.05.2013р., №61706 від 25.06.2013р., №61207 від 17.06.2013р., №60301 від 04.06.2013р., №60416 від 05.06.2013р., №70109 від 01.07.2013р., №71501 від 19.07.2013р., №71802 від 24.07.2013р., №70702 від 09.07.2013р., №80105 від 01.08.2013р., №80413 від 06.08.2013р., №80603 від 08.08.2013р., №80801 від 12.08.2013р., №81402 від 20.08.2013р., №81502 від 21.08.2013р. до договору поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р. сторони обумовили поставку бензину марки А-92, А-95, А-80, дизпалива та газу зрідженого (пропан-бутан) у кількості та за ціною згідно домовленості сторін, яка зафіксована у перелічених документах.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив поставку, обумовлених в укладених до правочину специфікаціях, нафтопродуктів відповідачу за видатковими накладними №10604 від 10.01.2013р., №11815 від 28.01.2013р., №12002 від 30.01.2013р., №21701 від 25.02.2013р., №21201 від 18.02.2013р., №20604 від 08.02.2013р., №31702 від 26.03.2013р., №30808 від 13.03.2013р., №30120 від 01.03.2013р., №40119 від 01.04.2013р., №40401 від 04.04.2013р., №40804 від 10.04.2013р., №41502 від 19.04.2013р., №51907 від 30.05.2013р., №51702 від 28.05.2013р., №51307 від 22.05.2013р., №50703 від 14.05.2013р., №50304 від 03.05.2013р., №61706 від 25.06.2013р., №61207 від 17.06.2013р., №60301 від 04.06.2013р., №60416 від 05.06.2013р., №70109 від 01.07.2013р., №71501 від 19.07.2013р., №71802 від 24.07.2013р., №70702 від 09.07.2013р., №80105 від 01.08.2013р., №80413 від 06.08.2013р., №80603 від 08.08.2013р., №80801 від 12.08.2013р., №81402 від 20.08.2013р., №81502 від 21.08.2013р. на загальну суму 80 425,00 грн. Останнім цей товар прийнято, що підтверджується підписами сторін на даних документах.

Правовою підставою здійснення означених спірних господарських операцій у видаткових накладних зазначено договір №1706 від 10.01.2013р.

Повноваження особи, яка здійснила приймання товару підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підписані та скріплені печатками відповідача, та копії котрих містяться у матеріалах справи.

Отже, суд дійшов висновку щодо оформлення поставки нафтопродуктів у розумінні п.2.1.1 договору №1706 від 10.01.2013р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки суду не представлено.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та дослідивши обставини, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи є належним доказом здійснення поставки відповідачу товару та прийняття його останнім в межах означеного договору №1706 від 10.01.2013р.

Дані обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, за викладених обставин, позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених наведеним договором поставки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У розділі 3 договору поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р. встановлений наступний порядок розрахунків, зокрема, Покупець здійснює розрахунок за отриманий товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) банківського дня, зі дня наступного за моментом отримання партії товару. Момент отримання відповідає даті, що вказана у накладній Постачальника.

Приймаючи до уваги дати поставок товару та викладені умови оплати, строк оплати поставлених нафтопродуктів за спірними видатковими накладними є таким, що настав.

Проте, як свідчать фактичні обставини справи, відповідач розрахунки за нафтопродукти поставлені у визначений період, здійснив неналежним чином з порушенням строків обумовлених сторонами у договорі, а саме частково розрахувався у загальній сумі 64 508,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №98 від 20.02.2013р., №128 від 14.03.2013р., №143 від 20.03.2013р., №166 від 03.04.2013р., №215 від 07.05.2013р., №208 від 26.04.2013р., №186 від 17.04.2013р., №270 від 01.06.2013р., №281 від 13.06.2013р., №857 від 11.07.2013р., №72 від 08.02.2013р., №304 від 14.08.2013р., №30 від 16.01.2013р.

Таким чином, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем не виконано на дату подання позову в сумі 15 917,00 грн..

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду суду не представлено.

З огляду на таке, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог стосовно стягнення основної суми боргу у повному обсязі.

Сторонами у п.7.7. договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати отриманого товару Покупець додатково до суми боргу та пені сплачує Постачальнику процент за невиконання грошових зобов'язань у розмірі 10% від суми боргу за кожний день прострочки.

За розрахунком позивача загальна сума відсотків у розмірі 10% від суми боргу становить 47 751,00 грн. (нараховані за період з 01.09.2013р. по 30.09.2013р. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті нафтопродуктів, щодо кожної із сум та у проміжку часу згідно наданого розрахунку).

Розглянувши дану вимогу, суд дійшов висновку про відмову у її задоволені з огляду на наступне.

Сторонами у п.7.7. договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати отриманого товару покупець додатково до суми боргу та пені сплачує Постачальнику процент за невиконаними грошовими зобов'язаннями у розмірі 10% від суми боргу за кожний день прострочення.

За розрахунком позивача загальна сума відсотків визначена із розрахунку 10% від суми боргу 15 917,00 грн. та становить 47 751,00 грн., нараховані за період з 01.09.2013р. по 30.09.2013р.

В обґрунтування цих вимог, позивач посилається на приписи ст.694 Цивільного кодексу України, визначає ці проценти як встановлену плату за користування кредитом та свідчить, що проценти - це економічна санкція, заснована на іншій правовій базі (ст.ст.536, 692, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст.198-199 Господарського кодексу України) та при її стягненні закон передбачає повну свободу сторін. Проценти та пеня не є одним і тим же видом юридичної відповідальності.

Розглянувши дану вимогу, суд не може погодитись у спірному випадку із таким висновком, за наступних підстав.

Пунктом 5 ст.694 Цивільного кодексу України встановлено, якщо Покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

У розумінні зазначених статей проценти не є відповідальністю, а є платою за користування грошовими коштами - кредитом, при не сплаті вартості товару у відповідний строк.

При цьому, підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Однак, правочин, а також і безпосередньо його п.7.7, не містить визначення обумовлених у ньому процентів саме як плата за користування чужими коштами або за користування товарним кредитом, як того потребує наведена норма матеріального права. Навпаки, наведений пункт договору передбачає додаткову сплату відповідачем у разі несвоєчасної оплати отриманого товару процентів за невиконаними грошовими зобов'язаннями у розмірі 10% від суми боргу за кожний день прострочення, що за своєю правовою суттю є пенею.

Наразі, пенею, за визначеннями ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, є вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Одночасно, розрахунок суми 47 751,00 грн. позивачем здійснений за методою розрахунку пені.

Водночас, п.5.1 договору вже передбачено нарахування пені в розмірі 0,7% від суми невиконання зобов'язань, обумовлених у п.3.1 договору (тобто у випадку несвоєчасної оплати товару), за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, встановлення п.7.7 договору №1706 від 10.01.2013р. по суті одного виду відповідальності за одне й те саме правопорушення суперечить приписам Основного закону та, в силу положень ст.ст.203, 215, 217 Цивільного кодексу України, має наслідком його недійсність.

Відтак, позовні вимоги, пов'язані із стягненням процентів, обчислених виходячи з такого розміру та на підставі п.7.7 договору поставки нафтопродуктів №1706 від 10.01.2013р. не можуть бути задоволені.

При цьому слід звернути увагу позивача, що правомірним є стягнення за невиконання грошового зобов'язання пені, розмір якої не перевищує розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, зважаючи на п.6 ст.231 Господарського процесуального кодексу України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, ст.ст.82-85Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «СІНТЕЗ ОЙЛ», м.Донецьк, до Житлово-експлуатаційного підприємства №2, м.Торез Донецької області, про стягнення 63 668,00 грн., що складається з 15 917,00 грн. суми боргу та 47 751,00 грн. суми процентів, задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-експлуатаційного підприємства №2 (86600, Донецька область, м.Торез, Мікрорайон-4, б.36, ЄДРПОУ 31846427, р/с26002300296738 філії ДОУ АТ «Ощадбанк», МФО 335106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «СІНТЕЗ ОЙЛ» (83016, м.Донецьк, вул.Кірова, б.45, ЄДРПОУ 35636403, р/с26008000099441 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 15 917,00 грн. суми основного боргу, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 456,75 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. У судовому засіданні 17.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

8. Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2014р.

Суддя О.В. Кротінова