Рішення

від 05.06.2014 по справі 675/264/14-ц

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/264/14-ц

Провадження № 2/675/151/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. Ізяславський районний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Пашкевича Р.В.

при секретарі Гедзенюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дертківської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, відділу Держземагенства в Ізяславському районі Хмельницької області, ОСОБА_2, Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ХМ № 9079254 виданиий ОСОБА_2, та скасування його державної реєстрації. Також просить скасувати рішення Дертківської сільської ради Ізяславського району на підставі якого видавався вказаний Державний акт на право власності на земельну ділянку. Позов обґрунтовувала тим, що 25.05.2014 року вона звернулася до відділу Держземагенства в Ізяславському районі з заявою про державну реєстрацію земельної дідянки по АДРЕСА_1. Однак їй було відмовлено по причині того, що в межах ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться частина іншої земельної ділянки.

Вказує, що при оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_2, яке виконувало ХФ ДП центр державного земельного кадастру, останні здійснили помилку, внаслідок якої, земельна ділянка ОСОБА_2, що по АДРЕСА_2, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні. Вважає, що технічна документація, на підставі якої ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, виготовлеий з порушеннями законодавства. Виміри, які сформовані за результатами кадастрових зйомок невірні, геодезичне встановлення меж земельної ділянки здійснено з порушенням існуючої межі між земельними ділянками суміжних землекористувачів, що унеможливлює внести відомості про земельну ділянку до автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Під час розгляду справи позивачкою було уточнено свої позовні вимоги, згідно яким, вона також просить визнати недійсним державний акт на право власності земельної ділянки на ім'я ОСОБА_3, за адресою АДРЕСА_2, що має кадастровий номер 6822182200:01:001:0001.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала, та вказала, що позивачка являється її матір'ю, та спору між нею та відповідачем ОСОБА_2 у них як такого не має. Всі користуються своїми земельними ділянками правомірно, межі земель на місцевості не оспорюються, однак технічна документація відповідача є невірною, що унеможливлює зареєструвати своє право власності на свою земельну ділянку, тому просить задовольнити позов у повному об'ємі.

Голова Дертківської сільської ради Ізяславського району Шостак М.С. в заяві просить слухати справу у його відсутності, позовні вимоги не визнає.

Представник відділу Держземагенства в Ізяславському районі Копинець П.Ю. в судовому засіданні позов не визнав, та пояснив, що на даний час процедури скасування державного акту на право власності на землю не існує, тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» Юркевич А.М., також заперечив проти задоволення даного позову, та пояснив що можливо і мало місце помилка працівника ДП ДЗК при виготовленні технічної документації на право власності земельної ділянки як на ім'я ОСОБА_3, так і ОСОБА_2 Однак зауважив, що на час виготовлення технічної документації на ім'я ОСОБА_3, законом були визначені інші правила визначення розмірів земельних ділянок, та відповідного його внесення до кадастрової карти України. Також вказав, що у зв'язку із непоодинокими випадками звернень громадян щодо відмови у державній реєстрації земельних ділянок по причині «накладок», генеральний директор ДП центру ДЗК у своєму листі вказав, що програма щодо усунення вказаних помилок запрацює з 01.09.2014 року. Крім того вказав, що на даний час в разі задоволення позову, можливості виконати рішення суду у них немає по причині відсутності порядку його проведення, тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, однак від неї надійшла заява з проханням слухати справу у її відсутності, позовні вимоги не визнає. На попередніх слуханнях справи пояснила, що спірна земельна ділянка належала її батькові ОСОБА_3, який помер, та на підставі договору довічного утримання її чоловік ОСОБА_2 оформив право власності на своє ім'я. На місцевості будь-якого спору, щодо меж суміжних землекористувачів між ними не має. Неправомірних дій по виготовленню технічної документації з боку ОСОБА_2 не вчинялися. Вказала, що в разі задоволення позову буде порушено відповідача право як власника, та повторного виготовлення державного акту на земельну ділянку, що потягне за собою додаткові витрати. В зв'язку з цим просить відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Ч. 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що згідно рішення № 3 дев'ятнадцятої сесії Дертківської сільської ради 24 скликання від 01.02.2005 року, ОСОБА_3 затверджено технічну документацію і землеустрій щодо складання документації, що посвідчує право на земельну ділянку, а також закріплено у власність по фактичному користуванні земельної ділянки площею 0,2362 га.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_3 оформив на себе право власності на земельну ділянку (Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ХМ 001436 виданого 28.03.2005 року Дертківською сільською радою зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності за № 010575400080).

Відповідно до договору довічного утримання від 21.04.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останній в разі належного виконання умов договору набуває у власність приватизовану земельну ділянку розміром 0,2362 га, що знаходиться в АДРЕСА_2, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

ОСОБА_3, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

Після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 21.04.2005 року, виготовив на своє ім'я Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ № 079254 від 02.02.2006 року, розміром 0,2362 га. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що за адресою АДРЕСА_2.

Слід також зазначити, що рішенням № 8 двадцятої сесії 6 скликання Дертківської сільської ради від 09.10.2012 року позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,56 га. в АДРЕСА_3, в тому числі для обслуговування житлових будівель - 0,25 га., для ведення особистого селянського господарства - 0,31 га.

Однак після виготовлення технічної документації, державним кадастровим реєстратором було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, з таких підстав: невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин з ділянкою 6822182200:01:001:0001, площа співпадає на 18.7346 %, та на 6.0073 %; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (2 Рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру № РВ-6800028092013 від 23.05.2013 року).

Частинами 2 та 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набуте майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Наведене свідчить про те, що порушень та будь-яких протиправних дій з боку відповідача ОСОБА_2 щодо виготовлення технічної документації по одержанню державного акту на землю не встановлено, що і не оспорюється представником позивача, та яка в судовому засіданні вказала, що спору між ними щодо користування земельними ділянками на місцевості немає.

Зокрема, слід зазначити, що відповідно до рішення № 8 20 сесії 6 скликання Дертківської сільської ради від 09.10.2012 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,56 га. Що дає підстави вважати, що ОСОБА_1 постійно користується вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до положень ст. 92 чинного ЗК України передбачено право постійного користування земельною ділянкою (право володіння і користування земельною ділянкою без встановлення строку), яке мають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Разом з тим, право постійного користування земельними ділянками на підставі зазначених вище норм за громадянами зберігається і визнається станом на час розгляду справи, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року.

Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності), або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічна норма міститься і в ст. 155 ЗК України, відповідно до якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається із вказаних вище норм, для визнання акту (в даному випадку рішення органу місцевого самоврядування) незаконним (недійсним), необхідно щоби такий акт одночасно порушував права або інтереси позивача та суперечив актам цивільного законодавства.

Суд визнає, що оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_2, порушує права позивача щодо користування належною їй на праві користування земельною ділянкою.

Однак, посилання позивача як на доказ Рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру № РВ-6800028092013 від 23.05.2013 року, що стосується права власності відповідача ОСОБА_2 в даному випадку є недостатнім, та не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки земельна ділянка позивачу на праві власності не належить, а відповідач добросовісно набув право власності на земельну ділянку.

Слід також зазначити, що вказаним рішенням про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру встановлено слідуюче: перетин з земельною ділянкою ОСОБА_2; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Однак суду невідомо: яка частина земельної ділянки перетинається; на яку частину земельної ділянки накладається інша земельна ділянка; правомірність виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки згідно протоколів погодження меж наявних у технічних документаціях, як позивача так і відповідача ніхто із них не оспорював межі сусіднього землекористувача; та саме з чиєї вини виникла вказана накладка позивачем не доведено.

Таким чином, суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 10, ст. ст. 57, 59 ЦПК України, з метою сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи роз'яснив представнику позивачці, її право та обов'язок, що стосується необхідності призначення у справі експертизи для з'ясування вищевказаних обставин, однак від проведення у вказаній справі експертизи представник позивача ОСОБА_4 відмовилася.

Відповідно до роз'яснення викладених в п. 6 Постанови Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 згідно до якої, при ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім'я ОСОБА_3, що за адресою АДРЕСА_2. Суд зауважує наступне, що вказаний державний акт втратив свою правову дію у зв'язку із смертю ОСОБА_3, після смерті якого на підставі договору довічного утримання відповідач ОСОБА_2 оформив на себе право власності на спірну земельну ділянку, тому у вказаній вимозі слід відмовити за її необгрунтовністю та безпідставністю.

Оцінюючи інші позовні вимоги, та з врахуванням того, що суд розглядає справу лише на підставі та в межах вимог позивача, вказані ним обґрунтування для визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, оскаржуваного державного акту визнаються судом в даному випадку юридично не спроможними і з цих підстав у задоволенні вимог по скасуванню рішення та визнанню недійсним державного акту слід відмовити. Враховуючи, що позовна вимога скасування державної реєстрації акту на право власності на землю, є похідним від вимог про визнання недійсним державного акту, то у її задоволенні слід також відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у разі відмови у задоволенні вимог стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дертківської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, відділу Держземагенства в Ізяславському районі Хмельницької області, ОСОБА_2, Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ізяславський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: /підпис/ Р.В. Пашкевич

Вірно: суддя Р.В. Пашкевич