Рішення

від 01.07.2014 по справі 914/1597/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2014 р. Справа № 914/1597/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Куцик І.М.

розглянув матеріали справи за позовною заявою : Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-казахського підприємства "Епіцентр", м. Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про стягнення 33 408,26 грн. заборгованості

за участю представників:

від позивача: Цой В.К. - представник

від відповідача: ОСОБА_3 - представник

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть заяви: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Спільним українсько-казахським підприємством "Епіцентр" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 33 408,26 грн. заборгованості, з них: 25 759,63 грн. - основний борг, 6 158,59 грн. - пеня, 239,67 грн. - втрати від інфляції, 1 250,37 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 08.05.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 27.05.2014 р.

Підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалі суду від 27.05.2014 р. Розгляд справи призначений на 01.07.2014 р.

16.06.2014 р. на адресу суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог (за вхідн. № 3091/14 від 16.06.2014 р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 28 510,72 грн., з яких: 25 759,63 грн. - основний борг, 963,34 грн. - пеня, 534,13 грн. - втрати від інфляції, 1 253,62 грн. - 3% річних. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відтак, заява ТзОВ СП "Епіцентр" про зменшення позовних вимог підлягає задоволенню, а справу № 914/1597/14 необхідно розглядати в межах зменшених позовних вимог.

01.07.2014 р. представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги суду, викладені в ухвалі від 08.05.2014 р. виконав повністю, позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.

01.07.2014 р. представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав частково. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (за вхідн. № 28179/14 від 01.07.2014 р.), відповідно до якого відповідач позовні вимоги визнає частково, а щодо нарахованої пені у розмірі 963,34 грн. просить застосувати позовну давність.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

13.03.2012 р. між ТзОВ СП "Епіцентр" (надалі позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач) укладено договір № 151/Е поставки товару. Відповідно до п. 1.1 договору № 151/Е від 13.03.2012 р. постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність дилеру, а дилер зобов'язаний приймати та своєчасно здійснювати оплату товарів з метою подальшого продажу покупцям в строки та на умовах цього договору.

Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором № 151/Е від 13.03.2012 р., що підтверджується видатковими накладними, які долучені до позовної заяви, а саме: накладна № 1025 від 14.03.2012 р. на суму 36 518,47 грн., накладна № 1026 від 14.03.2012 р. на суму 3 900,00 грн., накладна № 1254 від 23.03.2012 р. на суму 31 360,04 грн., накладна № 1255 від 23.03.2012 р. на суму 2 419,92 грн., накладна № 2134 від 25.04.2012 р. на суму 14 036,16 грн., накладна № 2418 від 04.05.2012 р. на суму 6 269,47 грн., накладна № 2555 від 07.05.2012 р. на суму 5 725,08 грн., накладна № 3057 від 17.05.2012 р. на суму 6 724,69 грн., накладна № 4572 від 25.06.2012 р. на суму 14 376,85 грн., накладна № 6251 від 15.08.2012 р. на суму 22 993,99 грн., накладна № 6889 від 07.09.2012 р. на суму 8 064,90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеним договором № 151/Е від 13.03.2012 р. не виконав. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 28 510,72 грн., з яких: 25 759,63 грн. - основний борг, 963,34 грн. - пеня, 534,13 грн. - втрати від інфляції, 1 253,62 грн. - 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Як передбачено ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач повністю виконав зобов'язання відповідно до укладеного договору № 151/Е від 13.03.2012 р., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та підписи засвідчені відтисками печаток юридичних осіб.

Представник відповідача в судовому засіданні проти основного боргу не заперечив, позовні вимоги визнав частково, відтак, суд враховуючи норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 25 759,63 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Тому правомірною є вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції на суму 534,13 грн. та 3% річних - 1253,62 грн.

У п. 5.1 договору № 151/Е від 13.03.2012 р. зазначено, що оплата у розмірі 100 відсотків від загальної суми накладної має бути перерахована постачальнику протягом 30 календарних днів з дати, вказаної постачальником у накладних на поставку кожної окремої партії товару. Відповідно до п. 5.3 договору № 151/Е від 13.03.2012 р. за прострочення оплати в строк, вказаний в п. 5.1 договору постачальник може виставити дилеру пеню у розмірі 0,1% від суми за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню в розмірі 963,34 грн. за період з 17.09.2012 р. до 08.04.2013 р.

Представником відповідача подано на адресу суду заяву про застосування строку позовної давності до нарахованої пені, відповідно до якої відповідач просить задоволити позов частково та стягнути пеню в розмірі 201,13 грн. за період з 20.03.2013 р. до 08.04.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне заяву відповідача про застосування строку позовної давності до нарахованої пені задоволити та стягнути з відповідача 201,13 грн. пені.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, вислухавши думку представників сторін, cуд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 25 759,63 грн. - основного боргу, 1 253,62 грн. - 3 % річних, 534,13 грн. - втрат від інфляції, 201,13 грн. - пені є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Відповідно до абз. 4 п. 4.1 ч. 4 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 778,03 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-казахського підприємства "Епіцентр" (01023, м. Київ, Печерський узвіз, 15; код ЄДРПОУ № 21651440) 25 759,63 грн. - основного боргу, 1 253,62 грн. - 3 % річних, 534,13 грн. - втрат від інфляції, 201,13 грн. - пені, 1 778,03 грн. - судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

3. В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Гутьєва В.В.