Постанова

від 10.09.2012 по справі 2а/0570/10215/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/10215/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 година 15 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі Аврамченко С.С.

за участю

представника позивача Толмачової А.М. - на підставі довіреності,

представника відповідача Бондарчука І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялівець» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році, в сумі 18 608,54 грн. та пені в сумі 398,04 грн., разом - 19 006,58 грн., -

встановив:

9 серпня 2012 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (далі - Фонд або Позивач), звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялівець», (далі - Відповідач або ТОВ), в якому просило стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році, в сумі 18 608,54 грн. та пені в сумі 398,04 грн., разом - 19 006,58 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Фонд зазначив, що протягом 2011 року Відповідачем мало бути забезпечене працевлаштування 3 інвалідів, фактично ж у трудових відносинах з ТОВ перебувало 2 інваліда. Оскільки Відповідачем не виконаний норматив по створенню 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, чинним законодавством України на нього покладений обов'язок нарахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 18 608,54 грн., однак зазначена сума у добровільному порядку Відповідачем не сплачена. У зв'язку із порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення в сумі 398,04 грн. На підставі викладеного просив стягнути з Відповідача на користь Державного бюджету України 19 006,58 грн.

Правову підставу для звернення до суду з вказаними вимогами Позивач вбачав в положеннях ст.ст.8, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», ст.ст.216-218, 238, 241, 250 Господарського кодексу України, Порядку сплати підприємствами, установами та організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Представник Відповідача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнав, надав суд відповідну заяву, (а.с.34).

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є юридичною особою, про що свідчить довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, (а.с.10).

24 лютого 2012 року ТОВ надало до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік за формою № 10-ПІ, в якому вказало, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», становить 3 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 2 особи. Відповідач самостійно визначив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, вказавши в рядку «Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів» 18 608,54 грн., (а.с.9).

Відповідачем не оспорюється факт невиконання нормативу створення робочих місць для інвалідів в 2011 році.

Вирішуючи справу по суті та враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС України, (постанова від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, постанова від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12 тощо), до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, зокрема від порушень з боку органів державної влади.

Фонд соціального інвалідів захисту є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п.1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129, (далі - Положення).

Відповідно до п.4 Положення основними завданнями Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів; виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України та Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено п.12 Положення.

Згідно з ч.ч.9-10 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 № 875-ХІІ, (далі - Закон № 875-ХІІ), спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах Фонд виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Згідно з положеннями ч.3 ст.18 Закон № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, (надалі - роботодавці), зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедура подання роботодавцями, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості регламентована Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, (далі - Порядок).

П.2 Порядку визначено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.19 Закону № 875-ХII для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Крім того, згідно з ч.11 ст.19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Ч.1 ст.20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Господарськими санкціями, в розумінні ст.217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як: відшкодування збитків, штрафні санкції та оперативно-господарські санкції. При цьому, окрім зазначених господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Положеннями ст.218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначається цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, що передбачено ст.238 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Згідно з положеннями ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас, ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч.3 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, аналізуючи норми Конституції та діючого законодавства України, суд відзначає, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, реалізуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони є вільними у виборі професії та місця роботи.

Поряд з тим, суд зауважує, що Відповідачем не надано будь-яких заперечень стосовно пред'явлених до нього позовних вимог, а також жодного доказу, який би свідчив про виконання ним приписів ч.3 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ, незважаючи на те, що в силу ст.218 Господарського кодексу України тягар доказування належного виконання обов'язку щодо вжиття усіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів покладено саме на нього, зокрема, шляхом доведення суду надання Відповідачем державній службі зайнятості інформації необхідної для працевлаштування інвалідів, публікації в засобах масової інформації оголошень щодо відкриття відповідних вакантних робочих місць, звернення до управлінь праці та соціального захисту населення з метою сприяння у працевлаштуванні осіб з обмеженою працездатністю, звернення до громадських організацій інвалідів з цього приводу тощо.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2011 році, (а.с.8), суд встановив, що розрахунок є вірним та відповідає вимогам пункту 4 Порядку, що в свою чергу зумовлює висновок суду про необхідність задоволення вимог Фонду про її стягнення з Відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялівець» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році, в сумі 18 608,54 грн. та пені в сумі 398,04 грн., разом - 19 006,58 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялівець», (код ЄДРПОУ 32467105), на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році, в сумі 18 608 (вісімнадцять тисяч шістсот вісім) грн. 54 коп. та пені в сумі 398 (триста дев'яносто вісім) грн. 04 коп., разом - 19 006 (дев'ятнадцять тисяч шість) грн. 58 коп. на р/р 31216230700001 в ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 38033949, МФО 834016, код платежу 50070000.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 10 вересня 2012 року.

Постанова складена у повному обсязі і підписана 14 вересня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.